Збірка тез доповідей



Сторінка28/38
Дата конвертації09.03.2016
Розмір6.98 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   38

ОБ’ЄКТИ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛІНГУ ПІДПРИЄМСТВА
Сьогодні, перед вітчизняними підприємствами гостро стоїть проблема подолання наслідків всесвітньої фінансово-економічної кризи. Вони виражаються, насамперед, у значному падінні фінансової стійкості, ліквідності, кредитоспроможності й рентабельності господарюючих суб’єктів, а також у значному зростанні рівня систематичних й несистематичних ризиків функціонування.

Сучасні реалії потребують застосування високоякісних управлінських технологій, забезпечуючи високий динамізм менеджменту. Однією з таких технологій, які набувають все більшу популярність у практиці як зарубіжних, так й вітчизняних підприємств, є фінансовий контролінг.

Більшість зарубіжних та вітчизняних авторів відмічають, що ефективність контролінгу в основному залежить від вибору його об’єктів, тому ми вважаємо, що одним із завдань наукових досліджень в області контролінгу є визначення його об’єктів.

С.Н. Петренко вказує, що об’єкт – елемент, який досліджується та пізнається суб’єктом контролінга діяльності підприємства, а також відмічає той факт, що класифікація об’єктів контролінга повинна відповідати цілям управління [4]. У процесі дослідження об'єктів контролінга автор дає опис виробничих ресурсів (основних фондів, нематеріальних активів, матеріальних ресурсів) і господарських процесів і їхніх результатів (організаційного процесу, процесу постачання, процесу виробництва і процесу збуту), характеризуючи їх як об'єкти контролінга на підприємстві.

Авторський колектив під керівництвом Н.Г. Данилочкиної відмічає, що «одной из важнейших задач контроллинга является управление прибылью предприятия, поэтому в фокусе внимания контроллинга находятся затраты: их виды, места возникновения, принципы управления ими, … поэтому важнейшими объектами контроллинга являются затраты и центры ответственности» [2].

На думку колективу авторів під керівництвом А.М. Кармінського та С.Г. Фалько, об’єктами контролінга виступають зовнішнє середовище, маркетинг й збут, забезпечення ресурсами, виробництво, логістика, персонал, інвестиції, інноваційні процеси, а також фінансова діяльність підприємства [3]. На підставі цього ми можемо зробити висновок, що автори досить широко розуміють сутність та зміст контролінгу та виділяють один із специфічних його напрямків - фінансовий контролінг.

У науковій і навчальній літературі також поширена думка, що об'єктами контролінга можуть бути фактори виробництва, показники ефективності їхнього використання й організації, потенціал підприємства (чисельність, основні засоби, обсяги виробництва й збуту й ін.), показники фінансового стану, нові бізнес-можливості, інновації, економічні, фінансові й інші ризики, а також фінансово-економічні результати роботи підприємства.

На нашу думку, таке трактування об'єктів контролінга досить дискусійна. традиційно під об'єктом розуміється "те, що протистоїть суб'єктові в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності". Отже, коректніше витрати, доходи, прибуток та ін. розглядати як об'єкт фінансового менеджменту, а об'єктом фінансового контролінга - виділяти менеджмент витрат, менеджмент прибутку й т.д. У противному випадку прийняте деякими авторами трактування об'єкта контролінга суперечить їх же тлумаченню самого контролінга як "керування керуванням".



У зв’язку з цим не визиває сумнівів визначення об’єкта фінансового контролінгу, яке пропонується професором і.о. бланком: «об’єктом фінансового контролінга є хід реалізації управлінських рішень за основними аспектами фінансової діяльності підприємства» [1].

Повертаючись до проблеми визначення властиво об'єктів фінансового контролінга підприємства, слід зазначити, що найчастіше вітчизняні і зарубіжні вчені акцентують увагу на контролінгу прибутку, що значно звужує об'єкт дослідження. У сучасній теорії фінансового менеджменту вже доведена необхідність управління не тільки фінансовими результатами діяльності суб'єкта (прибутком), але і грошовими результатами (чистим грошовим потоком). Так, у подальших дослідженнях І.О. Бланком виділений самостійний блок фінансового контролінга – контролінг грошових потоків [1]. Отже, у загальній системі контролінга на підприємстві нарівні з контролінгом прибутку необхідно виділяти і контролінг грошових потоків.

До числа об'єктів контролінгу грошових потоків ми вважаємо за доцільне віднести вхідні, вихідні грошові потоки, чистий грошовий потік, як по окремих видах діяльності підприємства (операційної, інвестиційної, фінансової), так і по підприємству в цілому. Коло об'єктів контролінгу грошових потоків повинно визначатися специфікою функціонування кожного конкретного підприємства.

Література


  1. Бланк И.А. Управление денежными потоками. – К.: Ника-Центр "Эльга", 2002. – 736 с.

  2. Контроллинг как инструмент управления предприятием / Е.А.Ананькина, С.В.Данилочкин, Н.Г.Данилочкина и др.; Под ред. Н.Г. Данилочкиной. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003

  3. Контролинг / А.М. Карминский, С.Г. Фалько, А.А. Жевага, Н.Ю. Иванова; под. ред. А.М. Карминского, С.Г. Фалько. – М.: Финансы и статистика, 2006.

  4. Петренко С.Н. Контроллинг. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2003. – 328 с.

УДК 658.009.12(477.63)



Приходько І.П. к.е.н., доцент, завідувач кафедри обліку і аудиту

Одношевна О.О., асистент кафедри обліку і аудиту

Дніпропетровський державний аграрний університет



ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Розглядаючи рівень розвитку сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області, доцільно зауважити, що в докризовий період, рівень розвитку та виробництва знаходився на задовільному рівні, через стабільне фінансування, безперебійний процес постачання необхідної кількості сировини і матеріалів та реалізації виготовленої продукції на внутрішніх та зовнішніх ринках збуту. Також слід зауважити, що відповідний рівень розвитку даних господарств забезпечувався завдяки достатній кількості державних дотацій, а також кредитуванню банками фермерів на вигідних умовах в період весняно-польових робіт.

Аналізуючи рівень розвитку сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області в порівнянні з аналогічними господарствами таких країн Європи, як Польща, Нідерланди та Чехія, доречно підкреслити, що рівень розвитку в нашій країні значно нижчий, через недоліки у техніці і технології виробництва. Також негативно впливає недостатня кількість інвестицій у сільськогосподарське виробництво та недосконалий процес управління, тобто неоптимальна якість менеджменту у сільськогосподарських господарствах.

Оцінивши стан розвитку сільськогосподарських підприємств Дніпропетровської області більш детально, слід зауважити, що значні недоліки спостерігаються у галузі рослинництва, а саме у сегменті зернових, соняшника, овочів та фруктів. Дослідивши рівень розвитку галузі тваринництва, спостерігаємо постійні зменшення поголів’я великої рогатої худоби та свинарства, що прямо пропорційно впливає на розвиток м'ясо-молочної галузі, адже дана тенденція призводить до постійного скорочення рівня прибутку сільськогосподарських виробників.

Розглянувши ситуацію, яка склалась у сільськогосподарських підприємствах Дніпропетровської області, слід констатувати, що головними недоліками є застарілі недосконалість техніки і технології виробництва, відсутність державного фінансування у достатній кількості, недостатній рівень інвестицій та недосконалий процес управління у більшості сільськогосподарських господарств. Усе вище перелічене значно знижує конкурентоздатність виготовленої продукції, а спричиняє зниження прибутку. Тому задля вирішення поставлених проблем, необхідно з боку держави нормалізувати стабільний процес фінансування, надання державних субсидій та кредитування сільськогосподарських підприємств. Даний варіант допоможе зменшити необхідність фермерам вилучати з обігу кошти та продавати готову продукцію трейдерам по більш низьким цінам, через те, що вони розраховуються готівковими платежами.

Слід також максимально використовувати потенціал області в галузі виробництва фруктів та овочів, за рахунок створення холодильного ланцюжку, а також всіма зусиллями сприяти розвитку необхідної інфраструктури, що підвищить обсяг виробництва та розширить доступ до ринків збуту.

Що стосується тваринництва, то обсяг виготовленої продукції можна підвищити за рахунок збільшення обсягів виробництва свинарства через покращення ефективності ветеринарного контролю, який забезпечить підвищення якості продукції тваринництва уже на стадії вирощування, що в подальшому дозволить отримати віщі показники якості, що зумовлюють отримання більших прибутків господарствами.

Також необхідно створити інформаційну та практичну платформу в регіоні з метою розвитку застосування та розповсюдження новітніх технологій за рахунок систематичного проведення семінарів, використання навичок підприємств розвинутих країн у відповідній галузі, а також залучення міжнародних експертів, чий «свіжий» погляд на поставлені питання, допоможе вирішити ряд конкретних проблем і недоліків виробництва та реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами.
УДК 330552:338.47

Пруненко Д.О., к.е.н.

Харківська національна академія міського господарства



pru_dim@mail.ru

ДИНАМІКА ГАЛУЗІ АВТОМОБІЛЬНОГО ГРОМАДСЬКОГО ПАСАЖИРСЬКОГО ТРАНСПОРТУ ТА ЙОГО ФІНАНСУВАННЯ
Пасажирський автомобільний транспорт загального користування забезпечує рівну доступність транспортних послуг для усіх категорій пасажирів, що визначає соціальну спрямованість цілей його функціонування, дотаційні принципи і умови роботи.

За даними Державного комітету статистики України було проаналізовано ситуацію в сфері пасажирського транспорту (рис.1).




Рис.1 – Обсяги перевезень пасажирів за 2000-2010 роки, млн.пас.

Джерело:побудовано автором на підставі даних Держкомстату (http://www.ukrstat.gov.ua/)


Аналіз ситуації в сфері пасажирського автомобільного транспорту свідчить, що за останнє десятиріччя загальний обсяг перевезених пасажирів всіма видами транспорту збільшився майже на третину і в 2010 році сягнув більш ніж 4,15 млрд. пасажирів, незважаючи на скорочення аналізованого показника в останні два роки. Обсяги перевезення пасажирів автомобільним транспортом мають аналогічні тенденції, хоча темпи їх зростання перевищують темпи зростання загального обсягу перевезень всіма видами транспорту. Так, обсяги перевезень пасажирським автомобільним транспортом за останнє десятиріччя зросли на 40%, що на 8% перевищує темпи зростання загального обсягу перевезень всіма видами транспорту. Наведені дані свідчать, що автомобільний транспорт посідає провідне місце в транспортній системі України, що обумовлює високу питому вагу автомобільних пасажирських перевезень у загальному обсязі перевезень усіма видами транспорту. За останнє десятиріччя питома вага автомобільних пасажирських перевезень у загальному обсязі перевезень усіма видами транспорту складала близько 88% і при цьому мала тенденцію до збільшення (з 84% у 2000 році до 89,4% у 2010 році). Позитивним можна вважати майже подвійне зростання пасажирообороту автомобільного транспорту з 30,1 млрд.пас.-км в 2000 році до 52,1 млрд.пас.-км в 2010 році.

Зазначені тенденції свідчать про поступове зростання ролі автомобільного пасажирського транспорту в транспортній системі України, що вимагає нових підходів, вдосконалення форм і методів його фінансування. Під фінансуванням підприємств автомобільного громадського пасажирського транспорту розуміють процес забезпечення фінансовими ресурсами виробничо-господарської і інвестиційної діяльності підприємств автомобільного громадського пасажирського транспорту для надання соціально значимих послуг населенню з перевезення пасажирів.

Зарубіжний досвід свідчить, що основними формами фінансування громадського пасажирського автотранспорту повинні стати державні і/або муніципальні бюджетні кредити або кредити з інших джерел, а також податкові пільги в наслідок соціальної значущості послуг, що надаються пасажирськими автотранспортними підприємствами.

Узагальнення досліджень фахівців [1, 2] дозволяє визначити найбільш пріоритетні форми фінансування підприємств автомобільного громадського пасажирського транспорту. До них правомірно віднести субсидії, субвенції, податкові пільги і податкові кредити, бюджетний кредит, державні цільові адресні програми, цільові кредити державних інвестиційних фондів; державне і муніципальне замовлення, фінансова оренда (лізинг); банківський кредит, використання амортизаційного фонду і прибутку.

Транспортною стратегією України на період до 2020 року, затвердженою Розпорядженням КМ України від 20.10.2010 № 2174-р, фінансування реалізації інвестиційних проектів передбачається здійснювати на змішаній основі із залученням власних коштів транспортних підприємств, бюджетних коштів; коштів місцевих бюджетів на цілі, пов’язані з транспортним обслуговуванням населення регіону, підприємств і організацій; залученням прямих інвестицій внутрішніх і зовнішніх стратегічних інвесторів; інвестицій на засадах концесій та інших джерел.

Література


  1. Пликус И.И. Системный подход к формированию модели финансового механизма автотранспортного предприятия / И.И.Пликус, Ю.Б. Слободяник // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – Вип. 130. – С. 177-183.

  2. Сич Є.М., Парубець О.М. Фінансово-економічні аспекти інтеграції транскордонних транспортних систем / Є.М.Сич, О.М. Парубець // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Збірник – Чернігів:ЧДТУ, 2009. – № 38. – С. 17-22.

УДК 658.589



Пустовойтов В.И.

Макеевский экономико-гуманитарный институт



ПРОЕКТНЫЙ ПОДХОД К УПРАВЛЕНИЮ ИННОВАЦИОННЫМ РАЗВИТИЕМ ПРЕДПРИЯТИЙ
Инновационная деятельность современных предприятий выступает необходимым условием устойчивого развития не только товаропроизводителей, но и экономики в целом. Таким образом, обеспечение инновационного развития хозяйственных систем как обязательного условия достижения конкурентоспособности является важной проблемой украинской экономики. При этом экономический рост хозяйственной системы может быть обеспечен на основе освоения новых технологий, производства новых видов продукции высокого качества и с минимальными затратами, что невозможно без осуществления инвестиционных проектов. Одним из направлений, способствующих ускорению выхода из сложной экономической ситуации, является изучение мирового опыта проектного управления инновационными процессами и определение возможностей эффективного его использования в практической деятельности предприятий.

Однако высокая степень рисков инновационной деятельности в условиях рыночной экономики препятствует применению известных в мировой практике подходов к управлению инновациями и требует их совершенствования и адаптации к отечественным условиям на основе развития теории и практики управления проектами. Необходимость изучения проблемы и разработки методических рекомендаций по организации эффективных видов инновационной деятельности промышленных предприятий будет способствовать повышению их конкурентоспособности. Инновации, инвестиции, реорганизация процессов, прогнозирование развития ситуации и управление рисками в своей совокупности призваны обеспечить необходимые условия для инновационного развития хозяйственных систем.

Среди трудов, посвященных вопросам инновационного развития производственных предпринимательских структур, следует отметить работы Амошы А.А., Воробьева Ю.Л., Ендовицкого Д.А., Завлина П.Н, Ильдеменова С.В., Ильяшенко С.Н., Казанцева А.К., Климова А.В., Кузнецова Б.В., Лепы М.М., Медынского В.Г., Симачева Ю.В., Смирнова Л.А., Попкова В.П., Чернеги О.Б.

Основной целью инновационных процессов является концентрация ресурсов на направлениях, которые обеспечивают ускорение научно-технического прогресса с учетом получения и коммерциализации таких новшеств, как изобретения, наукоемкие технологии и услуги, решения финансового и управленческого характера.

В работе [1, c. 223-226] дается расширенное толкование категории «инновационное развитие» как непрерывное поступательное изменение качественных характеристик системы в сторону их улучшения на основе использования новых средств и предметов труда, новых форм организации и управления производством, прогрессивных по отношению к использованным ранее и базирующихся на достижениях научно-технического прогресса (НТП). Также автором приведена группировка факторов инновационного развития в зависимости от источников их проявления, из которых можно выделить проектное управление, информационные технологии и коммуникации.

Предпосылками инновационного развития предприятия являются: усиливающаяся конкуренция со стороны производителей на рынке металлопродукции; достижения научно-технического прогресса; повышение требовательности потребителей к качеству металлопродукции. Управление инновациями предусматривает совокупность действий по переводу системы на инновационный путь развития, структура и процесс функционирования которого приведены на рис. 1.

Управление инновациями на предприятии, ввиду многогранности и сложности осуществления, требует профессиональной организации этой работы, что обуславливает необходимость создания типовой модели организации инновационной службы, соответствующей рыночным условиям. В наибольшей степени условиям реализации стратегических инновационных задач соответствует матричная организационная структура. Информационно-техническое обеспечение системы управления инновациями является необходимым и важным элементом для реализации проектного управления.

Рис. 1. - Структура функционирования системы проектного управления инновациями
Единой для всех предприятий модели инновационной стратегии не существует, равно как единого универсального стратегического управления инновациями. Каждое предприятие, действующее в рыночной экономике, уникально по своим характеристикам. Следовательно, и содержание стратегического управления инновационной деятельностью является уникальным, а его формы и методы не могут тиражироваться для многих предприятий. Для решения поставленных задач необходимо объединить под единым управлением инновационную и инвестиционную функции. Такое объединение будет способствовать повышению заинтересованности исполнителей в успешном осуществлении всех этапов единого инновационно-инвестиционного цикла путем внедрения проектного управления в сочетании с процессным.

Литература

1. Магрупова, З.М. Организационные основы инновационной экономики промышленного предприятия / З.М. Магрупова // Экономические науки.-2009.- №1 (50).- С. 223-226.

УДК 338.434

Рубай О.В., к.е.н., в.о. доцента

Львівський національний аграрний університет



o_rubaj@mail.ru

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ
Сьогодні, в умовах фінансової кризи та економічних перетворень в аграрній сфері, проблеми фінансової підтримки виробників сільськогосподарської продукції значно загострилися. Оскільки, розвиток та діяльність підприємств агропромислового комплексу залежить від ефективного його фінансування, фінансово-кредитної інфраструктури, належного організаційно-економічного механізму, правових і соціальних умов діяльності, які сприяли б: досягненню фінансової стійкості сільськогосподарських підприємств, створенню належних умов праці та проживання на селі, зростанню заробітної плати, забезпеченню продовольчої безпеки країни.

В ході ринкових перетворень, сільське господарство України лишилося опіки та адекватної новим умовам господарювання фінансової підтримки для забезпечення прибуткової виробничої діяльності й утримання наявної соціальної інфраструктури села [4, с.3].

Саме тому більшість розвинутих країн світу здійснює активні заходи з державного фінансування розвитку сільського господарства. У більшості країн Західної Європи для стабілізації продовольчого ринку та роздрібних цін на продукти харчування держава надає значну фінансову підтримку підприємствам галузі. Тому, необхідність державного протекціонізму зумовлена не лише реаліями українського села, але й загальновизнана у світі об’єктивна реальність [1, с.25].

Обмеженість бюджетних коштів, вимагає адекватної довгострокової стратегії розвитку аграрного сектору економіки, спрямування фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів виключно на пріоритетні заходи підтримки розвитку сільського господарства і підприємництва в сільській місцевості.

Кредитування - одна із основних фінансових проблем для сільськогосподарських товаровиробників. Обсяги залучених фінансово-кредитних потоків є ще далекими від потреб сектора, а кредитні механізми й технології не є досконалими [3, с.60].

Високі ставки на ресурси кредитного ринку роблять їх недоступними для сільськогосподарських підприємств, крім цього, низька кредитоспроможність, відсутність, у більшості випадків, реальної ліквідної застави, значний ризик і незначні прибутки в абсолютному вираженні поставили сільськогосподарські підприємства в ряд небажаних клієнтів для банків.

Тому в ситуації, яка склалася, державні позики мають стати реальним джерелом формування фінансових ресурсів, проте, це стане можливим лише за умови достатності бюджетних коштів [6, с.75].

Крім державної фінансово-кредитної підтримки ширше слід залучати недержавні джерела фінансування, стимулювати розвиток фінансового небанківського сектору в Україні, який формується на основі розвитку фондів підтримки підприємництва, разом з інноваційними й інвестиційними фондами, страховими і лізинговими компаніями, фінансово-кредитними установами, гарантійними фондами тощо.

Важливим чинником, який позитивно вплине на формування фінансового забезпечення, повинно стати використання різних форм державного і недержавного забезпечення гарантій повернення позикових коштів.

Без усякого сумніву, відродження зруйнованої сільськогосподарської галузі неможливе без державного регулювання цін у сфері аграрного товарообміну. За умов, що склалися на аграрному ринку, майже вся сума державної фінансової підтримки «проїдається» внаслідок диспаритету цін та самоусунення держави від функцій економічного і грошово-кредитного регулювання [4, с.5]. Паритетність цін це проблема, яка повинна займати вагоме місце в аграрній політиці держави.

У системі державної підтримки аграрного сектору нерозв’язаною проблемою залишається страховий захист в сільському господарстві. Як з об’єктивних так і суб’єктивних причин страховий ринок в аграрній сфері ще малорозвинений [2 с. 73]. Страхування в аграрній сфері сьогодні вимагає розробки нових страхових програм, які повинні базуватися на науковій базі, методах планування і прогнозування, високій кваліфікації кадрів.

Податкова політика держави щодо сільськогосподарських товаровиробників, маючи фіскальний характер, повинна сприяти нормальному розширеному відтворенню. Перспективи аграрного виробництва безпосередньо пов’язані із зменшенням кількості та суми податків, формуванням цивілізованої і стабільної, гнучкої і стимулюючої щодо товаровиробників податкової політики.

Отже, для ефективного розвитку агропромислового комплексу необхідно: створити ефективну фінансову систему, забезпечити стабільну економічну ситуацію в галузі, удосконалити механізм регулювання фінансово-кредитного забезпечення та підтримки прибутковості сільськогосподарських товаровиробників, забезпечити продовольчу безпеку та конкурентоздатність товаровиробників у міжнародному поділі праці.

Література


  1. Ващик М.С. Ефективність кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств: монографія / М.С. Ващик, Г.В. Черевко. Львів, 2009. – 185с.

  2. Ґудзь О.Є. Страхування агроризиків та напрями розвитку агро страхування / О.Є. Ґудзь //Економіка АПК.-2006.-№8.-С.72-76.

  3. Ґудзь О.Є. Фінансово-кредитна інфраструктура аграрної сфери України / О.Є. Ґудзь // Економіка АПК.-2009.-№6.-С.59-63.

  4. Дем’яненко М.Я. Державна підтримка як фактор забезпечення конкурентоспроможного аграрного виробництва / М.Я. Дем’яненко, Ф.В. Іванина // Економіка АПК.-2009.-№9.-С.3-9.

  5. Збарський В.К. Державна підтримка сільського господарства / В.К. Збарський, В.П. Горьовий // Економіка АПК.-2010.-№4.-С.74-80.

  6. Мармуль Л.О. Фінансово-кредитне забезпечення аграрного сектору / Л.О. Мамуль, Н.А. Танклевська //Економіка АПК.-2006.-№12.-С.75-80.

УДК 339.137

Саранчук О.М., асистент

ВП НУБіП України «Бережанський агротехнічний інститут»



oksana_saranchuk@mail.ru
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   38


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка