Збірка тез доповідей



Сторінка35/38
Дата конвертації09.03.2016
Розмір6.98 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38

ПЕРЕВАГИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР
Реалії сьогодення визначені подіями, які відбувалися в процесі підготовки до саміту Україна-Європейський Союз (ЄС). Так, важливим кроком в напрямі прийняття Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, мало стати підписання Угоди про запровадження зони вільної торгівлі (ЗВТ+) між Україною та ЄС, яку намагалися підготувати до підписання в кінці листопада 2010 р. на саміті Україна-ЄС. Проте, в силу цілої низки переговорних ускладнень, це стало неможливим. Зокрема, залишились невирішеними питання про вільний доступ на український ринок європейської сільськогосподарської продукції.

Питання зони вільної торгівлі є важливим пунктом майбутньої Посиленої угоди Україна-ЄС, яка має замінити Угоду про партнерство і співробітництво. Виходячи з того, що для України більш вигідним є створення поглибленої зони вільної торгівлі з ЄС, то доцільно спробувати окреслити у процесі підготовки проекту Посиленої угоди Україна-ЄС проблематику перспектив. На відміну від звичайної зони вільної торгівлі, яка лібералізує лише торгівельні відносини, поглиблена зона вільної торгівлі – лібералізує увесь комплекс економічних відносин, а саме передбачає скасування тарифів для всіх видів товарів, а не лише промислових; лібералізацію з певними перехідними періодами руху послуг, капіталу, робочої сили; гармонізацію технічного законодавства для зняття технічних бар’єрів; регулювання таких сфер державної політики як конкурентна політика і корпоративне управління; покращення бізнес клімату з подальшим збільшенням обсягу інвестицій.

Статистичні дані свідчать про те, що починаючи з 2006 року, після першого етапу економічної конвергенції «ЄС-25» та внаслідок покращення бізнес-клімату в Україні, обсяг торгівлі та інвестицій ЄС в українську економіку залишається стабільно суттєвим. В загальній структурі частка експортних поставок в І півріччі 2010 року до країн ЄС становила – 24,9%, частка імпорту з країн ЄС – 33,5%. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в економіку України на 1 січня 2010р. становив 40026,8 млн. дол., з них на країни ЄС припадало 76,6 % [1].

На думку експертів Євросоюзу Україна досягла значних результатів у покращенні інвестиційного клімату, але потрібен подальший розвиток співробітництва і продовження структурних реформ української економіки [2]. Основними перепонами для європейських інвесторів є швидка зміна законодавства, непрозорість процедур, суперечливість в змісті законодавчих актів, дискримінаційні положення у правовому середовищі, корупція.

Вважаю, що створення (ЗВТ+) Україна-ЄС надасть українській економіці наступні переваги: зростання загальних обсягів експорту України до країн ЄС та третіх країн і, як наслідок, зростання позитивного сальдо торговельного балансу; стимулювання розвитку конкурентоспроможних галузей; гармонізація галузевих стандартів, норм та правил, технічного регулювання і процедур оцінки відповідності, що, зокрема, включає взаємне визнання сертифікатів; зростання ефективності інституційного забезпечення державних регулюючих та митних органів, пов’язане із їх узгодженням з вимогами ЄС; зростання обсягів іноземного та внутрішнього інвестування через загальне покращання інвестиційного середовища, перенесення країнами ЄС виробництв до України; суттєві позитивні зрушення на споживчому ринку України за рахунок зниження цін, розширення асортименту та зростання якості товарів і послуг, що походять з країн ЄС.

Література


  1. http://ukrstat.gov.ua/

  2. Створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС. http://www.niss.gov.ua/Monitor/

УДК 338.45.01



Мельникова О.А., аспірантка

Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля, м.Луганськ



Zablodin@ yandex.ru

МОДЕЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

ІНДУСТРІАЛЬНОГО СЕКТОРУ РЕГІОНУ
Моделювання є одним з найважливіших методів дослідження соціально-економічних систем та широко використовується у вирішенні практичних проблем регіональної економіки. Не дивлячись на різноманіття моделей, всім їм властива здатність відображати структуру, взаємозв'язки і закономірності процесів, що відбуваються в галузях регіону, у тому числі – пов’язані з індустріальним сектором та його інноваційним розвитком. На основі сучасних принципів щодо характеристики процесу моделювання та з урахуванням чинників і домінант забезпечення цього процесу, розроблено дескриптивну факторово-домінантну модель (рис. 1).

Рис.1. - Дескриптивна факторово-домінантна модель

інноваційного розвитку індустріального сектору регіону
Теоретико-аналітичне обґрунтування розробленої моделі (рис. 1) полягає в описі процесу моделювання інноваційного розвитку індустріального сектору регіону, що передбачає виконання послідовних дій з урахуванням відповідних чинників і домінант, а саме:

- моделювання процесу інноваційного розвитку індустріального сектору регіону ґрунтується на використанні даних СВОТ-аналізу (початок процесу – дія «вхід») за визначеними групами чинників («Чо.-к.» – освітньо-кадровими, («Чо.-п.» – організаційно-правовими, «Чі.-і.» – інформаційно-інфраструктурними, «Че.-г.» – економіко-географічними, «Чр.-в.» – ресурсно-виробничими, «Чф.-е.» – фінансово-економічними, «Чн.-т.» – науково-технологічними);

- це дозволяє визначити слабкі сторони в ендогенному середовищі інфраструктури інноваційного розвитку індустріального сектору регіону, на основі яких концентрується увага при виборі домінант за відповідаючим групам чинників критеріям («Ко.-к.» – освітньо-кадровим, «Ко.-п.» – організаційно-правовим, «Кі.-і.» – інформаційно-інфраструктурним, «Ке.-г.» – економіко-географічним, «Кр.-в.» – ресурсно-виробничим, «Кф.-е.» – фінансово-економічним, «Кн.-т.» – науково-технологічним);

- на основі визначених домінант обираються маркетингові чинники формування інфраструктури інноваційного розвитку індустріального сектору регіону та відповідна система маркетингових заходів, і визначаються три стратегічних напрями, в яких домінуючими є маркетингові чинники формування (стратегічний напрям №1), чинники сприяння за освітньо-кадровою групою (стратегічний напрям №2), чинники забезпечення за організаційно-правовою, інформаційно-інфраструктурною та економіко-географічною групами (стратегічний напрям №3);

- реалізація стратегічних напрямів із урахуванням визначених груп чинників дозволяє отримати результат щодо мінімізації слабких сторін ендогенного середовища за результатними групами (Чр.-в., Чф.-е., Чн.-т.) і провести оцінку вжитих заходів за стратегічними напрямами з урахуванням зміни кількісних (ΔК), якісних (ΔЯ) та інтегральних (ΔІ) показників за домінуючими критеріями відповідних груп (Кр.-в., Кф.-е., Кн.-т.);

- отримана оцінка на виході моделі є базисом для використання результатів у подальших діях регіональних органів виконавчої влади щодо інноваційного розвитку індустріального сектору регіону.

Таким чином, дескриптивна модель являє собою циклічний безперервний процес щодо пошуку шляхів інноваційного розвитку індустріального сектору регіону. Використання моделі суб’єктами управління – регіональними органами виконавчої влади, надає їм можливість приймати оперативні та стратегічні рішення щодо інноваційного розвитку індустріального сектору регіону.

Література

1. Економіка й організація інноваційної діяльності: навч. посіб. / А.І. Акмаєв, Б.Т. Кліяненко і др – Луганськ: ІЕПД НАН України, СНУ ім. В. Даля; Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 341 с.


УДК 339.944

Назарова Л.В., к.е.н., доцент, докторант

Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України



ФАКТОРИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ЇХ ВПЛИВ НА ЕФЕКТИВНІСТЬ В АПК
Особливістю розвитку світової економічної системи є глобалізація як процес активізації економічної інтеграції та поглиблення протиріч між глобалізацією і регіоналізацією. Одним із найбільш вразливих сегментів економіки в умовах членства України в СОТ є сільське господарство, економічною та соціальною ситуацією якого стурбоване суспільство країни. Аграрний сектор України має величезний потенціал, але за браком відповідних економічних та інституційних умов не може його використати. Спад виробництва великою мірою зумовили помилки в здійсненні аграрної політики. Керівники та працівники сільськогосподарських підприємств не мають відповідних стимулів до діяльності, а ця обставина приводить до низької продуктивності факторів виробництва. Не останню роль відіграє збереження монополізованої і неефективної системи постачання виробничих ресурсів та реалізації продукції. Цю структуру Україна отримала в спадок від планової економіки. Як і раніше, існує також непрямий контроль над цінами, що його встановлюють через державні угоди та замовлення. За такої політики сільськогосподарські виробники постійно перебувають під тиском і змушені продавати продукцію за низькими цінами. Інакше не матимуть доступу до ресурсів та кредитів, які вкрай важко одержати самотужки. Тому існує істотна різниця між світовими і внутрішніми цінами на сільськогосподарську продукцію.

Фактичні реалії вітчизняних поглядів на місце експорту та імпорту товарів багато в чому є недосконалими, економічно не виваженими. За їх допомогою до останнього часу не вдавалося забезпечити бажаних сподівань про подолання кризи в зовнішньоекономічній діяльності галузей АПК, яка невиправдано затягнулася. Загальними ознаками кризи стали б різке розбалансування між експортом й імпортом, деформація структури експорту й імпорту; стрімке падіння обсягів експорту товарів; формування структури експорту під впливом стихійних процесів; обмежена відтворювальна можливість експорту та структурний стан імпорту; порушення антимонопольного законодавства; недобросовісна конкуренція. Саме тому зовнішньоекономічна діяльність практично не інтегрована у світові процеси, а аграрні суб'єкти підприємництва втрачають зовнішній ринок.

Важливим фактором зовнішньоекономічної діяльності в АПК стає регулювання ступеня відкритості внутрішнього ринку та пов'язаної з цим структури експорту й імпорту товарів для АПК. З приводу цього можна виявити деякі тенденції. За застосування експортного мита станом на 2009 р. визначилися певні постійні пріоритети держави щодо експорту найбільш конкурентоздатної на зовнішніх ринках аграрної продукції. Абсолютно логічним з точки зору інтересів держави (формування бюджету) є встановлення експортного мита на насіння соняшнику та інших олійних культур, що за певних стабільних обсягів реалізації цих технічних культур забезпечить значні надходження до бюджету. Дискусія про економічні наслідки введення такого мита побудована на принципах теорії міжнародної торгівлі, згідно з якою введення мита неодмінно матиме негативні результати для учасників ринку: торгової компанії - сільськогосподарського виробника. Теоретично мова йде про лібералізацію торгівлі та дотримання вимог ГАТТ/СОТ, а практично - про перерозподіл прибутку на користь держави від вирощування та торгівлі найбільш рентабельною і конкурентоздатною сільськогосподарською продукцією, якою є насіння олійних.

Література


  1. Васенко В.К. Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності: Навч.посіб. / Васенко В.К.// - Київ: "Центр навчальної літератури", 2004.-216с.

  2. Горін Н. В. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. / Горін Н. В.// - К.: Знання, 2008. - 330 с.

УДК 331.526.2



Нікітіч С.І.

Донецький національний університет



СТРУКТУРНІ ПРОЦЕСИ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ
Дослідження структурних процесів у сфері зайнятості має базуватися на чіткому визначенні власне поняття ,,структура”. Воно походить від латинського ,,structura”, що означає ,,побудова, розміщення – внутрішня будова складових частин певного цілого”. Щодо зайнятості, то поняття ,,структура” означає виявлення її певних складових та їх систематизацію в єдине поняття “зайнятість населення”. Ці складові різняться за формою, розміром (кількісно), стійкістю, місткістю, самостійністю і автономністю, але всі вони знаходиться в межах сфери зайнятості.

Зауважимо, що структура зайнятості в певному розумінні відбиває структуру економіки, тому й змінюється під впливом її змін. Отже аналіз структури зайнятості є важливим і необхідним, тому що зайнятість віддзеркалює в сукупності соціальний, економічний, демографічний, етнічний і навіть екологічний аспекти життя суспільства.

Найбільш загальним показником структури зайнятості є показник, що характеризує співвідношення між економічно активним і безробітним населенням, а також показники, що відбивають зайнятість за віковими групами громадян та за статтю.

Загальний стан структури зайнятості в Україні відбито в табл. 1. Якщо порівнювати навіть з попереднім роком, то картина структурних процесів є негативною. По-перше, слід наголосити на тому, що за минулий рік взагалі на 100 тис. осіб скоротилася кількість населення України [1, с.20; 2, с.21]. По-друге, майже на 250 тис. осіб зменшилася кількість економічно активного населення – з 22397,4 тис. на початок 2009 року до 22150,3 тис. на початок 2010 року. Дані свідчать про більш прискорений темп скорочення економічно активного населення порівняно з загальною кількістю населення. А це, в свою чергу, є показником старіння населення. До речі, останній висновок доводять показники зайнятості по віковим групам. По всім віковим групам, окрім групи «15-24 роки» спостерігається збільшення економічно активного населення (навіть у групі «60-70 років» – на 1%, проти збільшення цього показника на десяті долі відсотку по інших вікових групах). Тобто в так званий економічний обіг все активніше «включаються» й літні люди.



Якщо аналізувати структурний процес за показником рівня зайнятості, то на жаль він є негативним: за досліджуваний період цей показник знизився як на загальному рівні, так і по всіх вікових групах, виключаючи групу «60-70 років». У 2010 році порівняно з попереднім загальний рівень зайнятості економічно активного населення знизився з 59,3% до 57,7%, тобто на 1,6%, у той час як у самій вразливій групі «15-24 роки», – маже на 3%, з 37,3% до 34,5%, а у групі «60-70 років» – підвищився на 2%, з 21,8% до 23,8%, що ще раз підтверджує висновок щодо активізації залучення літніх людей до праці.
Таблиця 1. - Показники структури зайнятості в Україні (на початок 2010 року) [1, с.358, 364]





Усього у віці 15-70 років, тис.

Відсотків за віковими групами

15-24

25-29

30-34

35-39

40-49

50-59

60-70

Економічно активне населення

22150,3

12,9

13,2

12,6

12,5

25,2

18,4

5,2

жінки

10761,1

11,3

12,0

12,2

12,5

27,2

18,8

6,0

чоловіки

11389,2

14,5

14,3

13,1

12,4

23,3

17,9

4,5

Зайняті

20191,5

11,7

13,0

12,7

12,4

25,8

19,0

5,7

жінки

9974,3

10,4

11,7

12,2

12,5

27,3

19,4

6,5

чоловіки

10217,2

12,9

14,2

13,2

12,6

23,6

18,5

5,0

Безробітні

1958,8

26,0

15,6

12,2

11,1

22,9

12,1

0,1

жінки

786,8

23,3

16,1

11,9

12,0

25,4

11,2

0,1

чоловіки

1172,0

27,8

15,2

12,4

10,5

21,2

12,8

0,1

Рівень зайнятості ,%

Усе населення

57,7

34,5

72,2

76,5

79,3

77,0

59,5

23,8

за статтю

жінки

53,0

31,0

65,2

72,2

76,4

77,5

54,1

21,8

чоловіки

62,1

37,8

78,9

80,9

82,3

76,5

66,3

26,9

за місцем проживання

міські поселення

55,8

31,28

72,7

76,7

79,2

76,6

56,8

15,6

сільська місцевість

62,2

42,1

70,8

76,1

79,6

78,0

66,2

40,1

Рівень безробіття (за методологією МОП), % до економічно активного населення

Усе населення

8,8

17,8

10,4

8,5

7,9

8,0

5,8

0,1

за статтю

жінки

7,3

15,1

9,8

7,1

7,0

6,8

4,3

0,1

чоловіки

10,3

19,8

10,9

9,7

8,8

9,3

7,3

0,1

за місцем проживання

міські поселення

9,6

20,3

11,1

9,0

8,2

8,4

6,1

0,3

сільська місцевість

7,2

13,2

8,3

7,2

7,3

7,3

5,3

-

Щодо структурних процесів зайнятості за статевим показником, то по різних вікових групах спостерігаються різні тенденції зайнятості чоловіків і жінок при то тому, що рівень зайнятість чоловіків значно вище рівня зайнятості жінок: коливання по групам становить 2-9%. Загальний рівень безробіття порівняно з попереднім роком зріс на 2,4% і становив 8,8%.



Література

  1. Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. Осауленка О.Г. – Київ: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 568 с.

  2. Державний комітет статистики України: Статистичний щорічник України за 2008 рік / За ред. Осауленка О.Г. – К.: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. – 566 с.

УДК 332.872



Перькова О.О., аспірант

Макіївський економіко-гуманітарний інститут



Розвиток системи житлово-комунального господарства як елементу соціальної інфраструктури
Одним з найважливіших складових елементів економічної інфраструктури від рівня розвитку якого залежить ефективність функціонування та взаємодії її окремих елементів є соціальна інфраструктура. Вперше поняття соціальної інфраструктури було запропоновано в роботах англійського урбаніста Е.Ховарда, який є засновником теорії міста-саду, та Т.Гарньє, який запропонував проект індустріального міста, що складається зі спеціалізованих функціональних зон розділених зеленими поясами.

Питаннями розвитку соціальної інфраструктури міста займалися такі зарубіжні вчені як М.Вебер, Е.Дюркгейм, Г.Зиммель та інші. В своїх працях вони розглядали проблеми фізичного та морального здоров’я населення. Так М.Вебер у своїй праці «Зростання міст в ХІХ столітті» [1] розглядав питання високої смертності, незадовільного санітарного становища житла та вулиць, убогості, злочинності та ін. Ідеї Г.Зиммеля представлені в його книзі «Великі міста та духовне життя» [2], де він навів факти, які свідчать про те, що розвиток міст супроводжується послабленням первісних контактів, які замінюються формально-ролевими відносинами, що, в свою чергу, сприяло появі масових явищ в соціальній патології. Серед вітчизняних економістів вперше інфраструктура була розглянута у роботах Л.І.Абалкіна, О.Є.Пробста, С.О.Хейнмана як комплекс таких проблем, що стосуються умов, які забезпечують розвиток матеріального виробництва.

Узагальнюючі характерні риси та особливості соціальної інфраструктури, можна встановити, що дана економічна категорія характеризує зв’язки матеріально-речового середовища з соціальним суб’єктом, та визначити її як сукупність підприємств специфічних галузей економіки та різних форм власності, об’єднаних функцією надання послуг населенню з метою забезпечення людських потреб, що мають важливе значення для підтримки відтворення і розвитку людських ресурсів.

Особливою рисою соціальної інфраструктури є територіальна локалізація споживання послуг, тому її можна представити як в лінійному, так і в крапковому вигляді, що передбачає виділення в її межах окремих підприємств та організацій. Для визначення ролі підприємств системи житлово-комунального господарства в межах соціальної інфраструктури бажано представити її як «крапкову» систему. Це дозволить одночасно розглядати соціальну інфраструктуру за рівнями соціальної організації суспільства та виділяти в її межах окремі об’єкти системи підприємств житлово-комунального господарства.

Сфера ЖКГ є однією з найстабільніших галузей економіки, оскільки послуги, що надаються населенню, завжди затребувані. Зараз все гостріше виявляється необхідність діяльності приватного підприємництва в системі житлово-комунального господарства України.

Житлово-комунальне господарство традиційно розглядається як єдина галузь, в межах якої можна виділити дві самостійні підгалузі, що мають свої економічні і технічні особливості: житлове господарство і комунальне господарство. Комунальні послуги через виробничі особливості відносяться до сфери локальних природних монополій, на відміну від послуг житлового господарства, які за своєю природою мають конкурентний характер.

Зараз в Україні відбувається процес реформування всієї сфери ЖКГ. Напрямки державної політики щодо цього питання визначаються трьома законами Україні: «Про природні монополії», «Про основи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та «Про загальнодержавну програму реформування й розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки».

Проаналізувавши досвід управління підприємствами системи житлово-комунального господарства зарубіжних країн можна відмітити, що як у сфері управління, так і у сфері підряду на обслуговування там широко задіяний приватний бізнес. При чому якщо у сфері управління це в основному компанії середнього розміру, то у сфері підряду це в основному малі підприємства.

Сьогодні специфічні особливості структури бізнесу у сфері комунального господарства у вітчизняній економіці залишають небагато можливостей для малого бізнесу, оскільки крім великого об'єму інвестицій для вступу до даної галузі нерідко потрібна налагоджена взаємодія з владою. В той же час, сфера житлового господарства є достатньо привабливою для приватного підприємництва і не вимагає великого запасу капітальних засобів на початковому етапі функціонування підприємства в галузі.

Таким чином, можна зробити висновок що функціонування приватного підприємництва в рамках системи підприємств житлово-комунального господарства має позитивний ефект як для споживачів послуг даних підприємств, так і для розвитку галузі в цілому, що підтверджується і досвідом функціонування даної сфери діяльності за кордоном, і історичним досвідом вітчизняної економіки. При цьому, затребуваність послуг споживачами є головним стимулом для залучення приватного підприємництва в сферу житлового господарства.



Література

  1. Вебер А. Рост городов в 19-м столетии.- СПб., 1903, гл. 7;

  2. Зиммель Г. Большие города и духовная жизнь.- В кн.: Большие города, их общественное, политическое и экономическое значение.-СПб., 1905, с. 118-119.

  3. Park R. Human communities.The city and human ecology, Gltncoe, 1952, p. 14

  4. Економічна енциклопедія у 3-х томах «А-К», том 1-й - с. 512

УДК 330.34



Петровська С.А., аспірант кафедри економіки

Сумський державний університет



sv_pet@mail.ru
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка