Збірка тез доповідей

Дата конвертації09.03.2016
Розмір6.98 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38

The countries of the world are more connected than ever before. From transport by means of international flights and shipping…from energy transfers via international pipelines…from communication utilizing the mediums of telephone, television, and the internet, there has never been a moment in time when the world has been more intertwined than it is today.

Accordingly, this interconnectivity holds true for the economies of the world. Every country is linked to one another economically via imports, exports, currency valuation, outsourcing of labor/manufacturing, and so on. It is a rather complex system.

Why do we have such a strong linkage between economies? Along with the current ease of transport and communication needed for international trade, the foremost driver is the economic theory of absolute and comparative advantage.

If a country has an absolute advantage (e.g., low-cost labor, technology, etc.) in the production of a particular good, there is an incentive for that country to produce more than its citizens need and thus that country will export the good to countries with higher production costs.


  • Party A can produce 5 widgets per hour with 3 employees.

  • Party B can produce 10 widgets per hour with 3 employees.

Assuming that the employees of both parties are paid equally, Party B has an absolute advantage over Party A in producing widgets per hour. This is because Party B can produce twice as many widgets as Party A can with the same number of employees.

A comparative advantage means that the country has no alternative uses of its resources that would involve a higher return. In the long term, production of specific goods and services will migrate to countries that have a comparative advantage.

  • Example 1

  • Two men live alone on an isolated island. To survive they must undertake a few basic economic activities like water carrying, fishing, cooking and shelter construction and maintenance. The first man is young, strong, and educated. He is also, faster, better, more productive at everything. He has an absolute advantage in all activities. The second man is old, weak, and uneducated. He has an absolute disadvantage in all economic activities. In some activities the difference between the two is great; in others it is small.

  • Despite the fact that the younger man has absolute advantage in all activities, it is not in the interest of either of them to work in isolation since they both can benefit from specialization and exchange. If the two men divide the work according to comparative advantage then the young man will specialize in tasks at which he is most productive, while the older man will concentrate on tasks where his productivity is only a little less than that of the young man. Such an arrangement will increase total production for a given amount of labor supplied by both men and it will benefit both of them.

By exploiting its comparative advantages and exporting goods and services, a nation can import the goods for which it has a comparative disadvantage. In this manner all nations will be better off.

Unfortunately, there are obstacles to free trade. Even though trade can be a source of major gains, many nations restrict free trade by imposing tariffs and quotas. An import tariff is a tax on an imported product. An import quota is a restriction on the amount of a good that may be imported during a period.

Trade restrictions are advocated by labor unions and firms making products that are more inexpensively produced in other nations. Thus, trade restrictions generally impose a burden on society as a whole because they reduce the availability of goods and increase their prices.

  • Arguments in favor of trade restrictions include:

  1. To protect domestic labor against inexpensive foreign labor

  2. To reduce domestic unemployment

  3. To protect young or infant industries

  4. To protect industries important to the nation’s defense

In addition, firms that do business internationally must be concerned with exchange rates, which is the relationship between the values of two currencies.

For example, a U.S. firm selling products in Europe is very interested in the relationship of the euro to the U.S. dollar. If the U.S. dollar is weaker than the euro, this will cause an increase in exports from the U.S. to Europe because the goods are relatively cheaper for Europe. This is a win-win situation as Europeans receive cheaper goods, and currency flows to U.S. firms in order to keep operating and thus keeping workers employed.

There are many factors that influence exchange rates. As with any market, the exchange rate between two currencies is determined by the supply of, and the demand of, those currencies.

In general, the following factors will affect the exchange rate of a particular currency:

  1. Inflation. Inflation tends to deflate the value of a currency because holding the currency results in reduced purchasing power.

  2. Interest Rates. If interest returns in a particular country are higher relative to other countries, individuals and companies will be enticed to invest in that country. As a result, there will be increased demand for the country’s currency.

  3. Balance of Payments. Balance of payments is used to refer to a system of accounts that catalogs the flow of goods between residents of two countries. If country X is a net exporter of goods and therefore has a surplus balance of trade, countries purchasing the goods must use country X’s currency. This increases the demand for the currency and therefore its relative value.

  4. Government Intervention. Through intervention (e.g., buying or selling the currency in the foreign exchange markets), the central bank of a country may support or depress the value of its currency.

  5. Other Factors. Other factors that may affect exchange rates are political and economic stability, extended stock market rallies, or significant declines in the demand for major exports.

As we can see, the global economy is a web of intricate factors.

For now, the U.S. is the largest economy in the world. When times are good, the U.S., along with the large economies of France, Germany, England, Russia, China, and Japan, support the well-being of many of the world’s countries by buying their goods.

Unfortunately, as we saw in the 1990’s in the U.S., when the internet bubble burst, it had a detrimental domino effect around the world. And as the world’s economies have become more intertwined since the 1990’s, the relatively recent collapse of the housing market in the U.S. has contributed somewhat to the current world-wide economic crisis.

So what happened to cause this economic mess? As for the U.S., there was a big push in the 1990’s by the government to enact laws to enable high credit-risk people to purchase homes. Consequently, the banks began lending money to borrowers who potentially, at a later date, could have problems paying the interest and principal on these loans. When the economy was strong in the U.S., these people could, at a minimum, pay the interest on the loans. But as the economy slowed and the interest rates on these variable-rate loans increased, the borrowers could not afford to pay the interest on their loans. Many defaulted and the banks took possession of their homes.

At the same time, many companies were struggling and had to reduce their workforce. Thus more and more people were now unemployed and not able to pay their loans.

On the world’s stock exchanges, many of these risky loans had been consolidated and sold as investment vehicles. Many investors, both individual and institutional, purchased these investment products in the belief that they would offer a consistent cash flow over time. But as the loan defaults continued to increase exponentially, the value of these investment vehicles deteriorated rapidly.

A financial ‘perfect storm’ had formed in America. The economic recession had begun.

So what happened around the world? Before the downturn, many of the larger countries’ economies were doing reasonably well. With the surplus of currency from exports to other countries, governments increased benefits to their citizens and banks around the world took on riskier loans. In good times, any potential problems would be hidden. But then the downturn occurred.

Consequently, governments began having deficit issues and loans by the banks were going into default. This caused the lending institutions to cease providing credit to individuals and consumers. The domino effect had begun again.

Today, the world’s economies are still struggling. In the U.S., many people are still unemployed, countless homes have been foreclosed, and scores of banks have been closed. The U.S. government has had to bolster their economy by selling government-backed treasury bonds around the world in order to receive funds to drive the American economy. Governmental budget freezes and reductions have become commonplace.

Countries in the European Union have had to reduce their government payrolls and are reviewing social programs for further cuts in the areas of unemployment benefits and pensions. Moreover, some member countries have received loans from other members in the Eurozone to ward off insolvency. Still, other countries in the E.U. and elsewhere have had to turn to the International Monetary Fund – essentially an international bank set up to furnish loans to those countries with struggling economies.

The good news is that as with all recessionary times, we are probably near the end point of this global nightmare as many economies around the world are beginning to grow again – albeit slowly. It will take time, but as the world has seen this before many times, it will soon pass…until the next time.

УДК 338.43:331

Черевко Г.В., д.е.н., професор

Львівський національний аграрний університет


В сучасній ринковій економіці державна інгеренція у перебіг економічних процесів та явищ є об’єктивною необхідністю. Особливо в перехідний період держава повинна управляти процесами трансформації з метою усунення небажаних наслідків нестачі ефективної діяльності ще недостатньо сформованих ринкових інституцій, які мали б утворювати комплексну інфраструктуру ринкової економіки і забезпечувати її раціональне функціонування. І лише після їх створення та досягнення ними необхідного рівня функціонування масштаби інгеренції держави можуть зменшуватись з тим, щоб уможливити дію сморегулятивних механізмів ринку.

Думки економістів щодо участі держави у розвитку економіки є досить розбіжні. Однак економісти вважають, що навіть поганенький державний апарат зможе більш ефективно приймати господарські рішення, ніж недозрілий ринок. Інші – прихильники саморегуляції – вважають, що навіть цілком відпірний на корупцію бюрократичний апарат не є в стані ефективно замінити механізм інтеракції суб’єктів господарювання.

Щоб сільськогосподарська урядова політика була успішною, вона повинна враховувати весь комплекс зовнішніх умов, що впливають на розвиток галузі, і, при цьому, орієнтуватись на максимальне задоволення суспільних очікувань, головним чином – сільського середовища. Головним, але – не виключним, бо у вирішенні основних проблем села і сільського господарства в не меншій мірі зацікавлене все суспільство, особливо в аспекті ефективної реалізації функції цієї провідної ланки агробізнесу із забезпечення населення продуктами харчування або сировиною для їх виготовлення. Тому повстає питання – що і як в сільськогосподарській політиці треба організувати, щоб її вплив на функціонування сфери агробізнесу було більш, ніж дотепер, ефективним? При цьому, слід підкреслити, що це не є легкою справою, бо масштаб і якість нових викликів та очікувань, що стоять перед сільським господарством та іншими ланками агробізнесу в Україні в процесі трансформації національної економіки, є непорівняльними з ситуацією в жодному іншому попередньому періоді його функціонування.

В українському селі сьогодні і в майбутньому йдеться не лише про утримання status quo, що по суті означало б стратегію на виживання, а про динамічні і позитивні зміни, а їх здійснення не є можливим виключно на основі традиційно сприймованого сільського господарства. Необхідним є зовнішній імпульс, в т.ч. і в формі реальної концепції так званого багатофункційного розвитку села як елементу сільськогосподарської політики.

Своєрідним парадоксом можна назвати те, що в господарських пріоритетах України, яка є країною аграрною у доброму розумінні цього слова, знайшлися хоч якісь кошти для розвитку інших сфер економіки, а сільське господарство надалі очікує на вирішення своїх проблем! Якщо сільськогосподарська політика в Україні має мати стратегічний характер і, в результаті, допровадити український агробізнес до рівноправної конкурентної позиції на світових ринках, необхідним є багатоканальний та відмінний від попереднього напрямок діяльності з пристосування до нових умов господарювання. З одного боку, ніщо так не знеохочує до зусиль з розвитку підприємництва у сільському господарстві, як відсутність гарантій і забезпечень. Ніщо також більш ефективно не викликає проефективних та проякісних дій, які становлять єдину форму достосувань до ринку, ніж відверта конкурентна боротьба. З другого боку, залишається однак проблема неоднакової стартової позиції для конкурентної боротьби роздрібненого та декапіталізованого сільського господарства. Тому більшої ефективності слід очікувати не від механізмів, що безпосередньо інгерують у сільське господарство, але від тих, що мають на меті наближення і пристосування інституційного середовища сільського господарства до його потреб. У випадку створення клімату, сприятливого для розвитку підприємницької діяльності в сільському господарстві, то вирішальна більшість сімейних господарств сама дасть собі раду. Для реалізації цієї концепції можливою і необхідною є допомога держави у сфері: розвитку самоорганізації виробників; розвитку інфраструктури села; створення сучасних інституцій оптових і локальних роздрібних ринків; відбудови системи кооперативних зв’язків у відповідних галузях; ініціювання промоції вітчизняних сільськогосподарських продуктів із щораз вищим рівнем їх переробки; підвищення освіти сучасних та майбутніх сільськогосподарських виробників та їх достосування до умов реалізації наведених завдань. Найбільш важливим є інвестування у відповідних людей та в інфраструктуру села у широкому її розумінні.

При цьому, вказана допомога держави повинна бути виразно адресованою та направлена на конкретні цілі та результати. Кошти повинні витрачатись не на локальне приглушення конфліктів, що стосуються, головним чином, рівня цін, а на розв’язання конкретних проблем стратегічного характеру. Інтервенційні механізми зі сторони держави можуть лише тимчасово оберігати сільськогосподарських виробників від негативних дій ринку. В довшому, стратегічному періоді їх не можна сприймати як засаду чи норму, бо вони завжди будуть діяти врозріз із ринковими правилами і законами. Тому такі захисні та підтримуючі дії зі сторони держави можуть і повинні мати характер комплементарний, а не субституційний. В існуючій в Україні ситуації для практичної реалізації ефективних кроків щодо розвитку підприємництва у сільському господарстві в найбільшій мірі підходить відома концепція зрівноваженого розвитку сільських регіонів, яка передбачає розвиток сільського господарства у тісному взаємозв’язку із розвитком села як середовища, у якому дана галузь функціонує. При цьому передбачається оптимальне поєднання розвитку економічної, екологічної та соціальної сфери села. Реалізація такої концепції передбачає також відповідну державну підтримку в плані його фінансового-кредитного забезпечення, моніторингу витрачання коштів згідно їх цільового призначення, контролю за дотриманням фінансової та організаційної дисципліни.

1 В таких випадках мова йде про так званий «гнучкий суверенітет», за якого глобальні інтереси приймаються до уваги при розробці державної політики (узгодження цілей внутрішньої і зовнішньої політик).
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   38

База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка