Збірник наукових праць



Сторінка1/12
Дата конвертації21.03.2016
Розмір2.34 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


95-літтю

від дня заснування ПДПУ

присвячується


ІНОЗЕМНІ МОВИ

У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ
ВИПУСК 4


Полтава – 2009


УДК 81’243:37.046.16 (060.55)

ББК 81.42 (063)

І-68
Іноземні мови у вищих навчальних закладах : зб. наук. пр. – Випуск 4. – Полтава : ІОЦ ПДПУ, 2009. – 205 с.
Збірник укладено з наукових статей, присвячених висвітленню актуальних проблем лінгвістики, країнознавства, методики й технологій викладання іноземних мов у вищій школі.

Пропонується науковцям, магістрантам, студентам, педагогам-практикам.


Редакційна колегія:
д. філол. н., проф. Н. Ф. Баландіна

к. філол. н., доц. Н. Г. Вишня (головний редактор)

к. п. н., доц. Л. Л. Король (заст. гол. редактора)

ст. викл. Л. М. Черчата

викл. О. М. Шевченко
Відповідальність за зміст статей, автентичність цитат, достовірність фактів і посилань несуть автори статей.
Рецензенти:
к. філол. н. Т. В. Луньова

к. філол. н., доц. М. І. Парій

Друкується за ухвалою вченої ради Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (протокол № 2 від 24 вересня 2009 року).


© Колектив авторів, 2009

ЗМІСТ

Д. Г. Білокінь ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ ЛЕКСИКИ 8

Н. Г. Вишня СТЕРЕОТИПИ ЖІНОЧОГО МОВЛЕННЯ В ІСПАНСЬКОМУ ПАРЕМІОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ 16

Н. Г. Вишня, Л. Л. Король ПІДГОТОВКА МАГІСТРІВ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ 26

Л. Л. Король ПРОБЛЕМА КОНФЛІКТУ КУЛЬТУР В ОПОВІДАННІ Х. ДЖЕНКІНЗ “LEARNING THE WESTERN ALPHABET” ЛЕКСИКИ ЛЕКСИКИ 33

Н. А. Кришталь ІНОЗЕМНІ МОВИ У ВАЛЬДОРФСЬКІЙ ШКОЛІ 44

М. С. Купар КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ВЧИТЕЛІВ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ 47

О .Ф. Піскова ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ НІМЕЦЬКОЇ ЛЕКСИКОГРАФІЇ КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ 54

А. Ю. Рябуха, І. В. Кривошапка ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ ДО УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ В СИСТЕМІ ОСВІТИ 59

Г. С. Сосой ПІДВИЩЕННЯ САМОСТІЙНОСТІ ТА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС РОБОТИ НАД ПРОЕКТОМ 63

Л. В. Станіславська ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНА, СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА ТА КОМУНІКАТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ РЕЧЕННЯ 68

В. О. Черненко, Т. В. Чеснакова ВИКОРИСТАННЯ РОЛЬОВИХ ІГОР НА ЗАНЯТТЯХ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЯК МОТИВУЮЧИЙ КОМПОНЕНТ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ НЕЛІНГВІСТИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ 75

Л. М. Черчата МІЖКУЛЬТУРНЕ СПІЛКУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ 85

О. М. Шевченко КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МУЗИКАНТІВ-ПЕДАГОГІВ: ГУМАНІСТИЧНИЙ АСПЕКТ 93

М .О. Шиловська ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ 101
СТУДЕНТСЬКІ НАУКОВІ СТУДІЇ
Вадим Авраменко ВИВЧЕННЯ ОСНОВНИХ ЛЕКСИЧНИХ ВІДМІННОСТЕЙ АМЕРИКАНСЬКОГО ТА БРИТАНСЬКОГО ВАРІАНТІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В СУЧАСНІЙ ШКОЛІ 111

Анна Бельдяєва THE ROLE OF MULTICULTURAL EDUCATION IN THE MODERN WORLD 116

Оксана Воленшчак ДО ПИТАННЯ ГУМАНІЗАЦІЇ ОСВІТИ У ВАЛЬДОРФСЬКІЙ ПЕДАГОГІЦІ 122

Яніна Давиденко DRAMATIC IRONY AS A POWERFUL TOOL IN STORYTELLING 125

Марина Кірячок ДО ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЕВОЇ ОСОБИСТОСТІ 128

Ірина Кохановська THE UKRAINIAN LANGUAGE AS A FACTOR OF UKRAINIAN UNITY 134

Тетяна Кравченко ОРГАНІЗАЦІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ З ВИКОРИСТАННЯМ КОМП’ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ 136

Аліна Марченко UNIVERSITY OF WESTERN AUSTRALIA AS THE ANALOGUE OF WORLD FAMOUS UNIVERSITIES 142

Тетяна Митько СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ 146

Олександра Мінакова АКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ НА ЛЕКЦІЙНИХ УРОКАХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ 151

Наталія Оніщенко МОВНА СТРАТЕГІЯ В КОНТЕКСТІ ОСВІТНЬОЇ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ 157

Анна Скоряк ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ АНТИЧНОГО ПОХОДЖЕННЯ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ 162

Антоніна Таборовець ПРО ВАЖЛИВІСТЬ ВИБОРУ ТИПУ ПРОЕКТУ НА УРОЦІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ 167

Ольга Терещенко ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ АЛЮЗІЇ 172

Марина Шакланова НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА ЗООМОРФІЧНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ПОРІВНЯЛЬНОМУ АСПЕКТІ 176

Оксана Шкіль МОЛОДІЖНА МОВА НІМЕЧЧИНИ 182

Дарія Христенко ROLE OF PHONO-GRAPHICAL STYLISTIC DEVICES IN ADVERTISING 187

Ольга Чорнокал СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ КРАЄЗНАВЧОЇ ЕКСКУРСІЇ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ 191
Д. Г. Білокінь
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ ЛЕКСИКИ
Ключові слова: запам’ятовування слів, повторення, списки слів, словники.
Поширений у західній методичній літературі (P. Nation, N. Ellis, F. Lehr, N. Schmitt) термін “лексичний підхід” означає, зокрема, пріоритетне навчання лексики, а не граматики у навчальному процесі. Це пов’язано з переосмисленням природи мови і ролі в ній лексичних одиниць. Крім того, саме лексична компетенція впливає на рівень спілкування. Запам’ятовування слів –найбільша складність для тих, хто вивчає іноземну мову. Цій проблемі присвячена низка наукових досліджень (L. Diamond, K. Landry, S. Scurfield та інші).

Мета цієї роботи – розглянути деякі аспекти означеної проблеми і пов’язати її з питаннями використання словників, формами запису нових слів та їх повторним використанням.

Для ефективного запам’ятовування слів (як і задля вивчення мови взагалі) потрібні вагомі причини, бажання, мотивація. Краще запам’ятовуються саме ті слова, які є для нас важливими, які ми часто і активно використовуємо в рідній мові. На думку Ю. Полікарпової, необхідною умовою продуктивного навчання є правильна мотивація роботи: кожен студент повинен чітко знати, для чого він вивчає іноземну мову, які потреби і перспективи виникатимуть у нього, в яких галузях життя ця мова буде йому потрібна, які можливості кар’єрного зростання (пов’язані з іноземною мовою) відкриватимуться йому і що він може пропустити через незнання мови. Важливо ставити йому не абстрактні, а конкретні задачі та цілі.

Nation виділяє декілька напрямків вивчення лексики: пряме вивчення (direct learning), випадкове вивчення (incidental learning) у процесі слухання та читання і так звані “заплановані зустрічі” (exposures) із даним словом.

Для вивчення і запам’ятовування іншомовних слів методисти пропонують такі стратегії:


  • використання так званого “внутрішнього контексту” (аналіз структури слова: префікс, корінь, суфікс);

  • використання зовнішнього контексту даного слова;

  • утворення ментальних зв’язків: групування слів, розміщення слова у відповідне семантичне поле, складання семантичних мап, розміщення нових слів в один контекст, використання синонімів, антонімів та словосполучень;

  • асоціювання слова із певним візуальним образом або звуком;

використання дій: фізичні реакції або реакції органів чуттів, використання джазових пісень та ритмів, механічні техніки, в яких регулюються дихання та пульс;

  • ефективне повторення слова як елемента певної структури, постійне його використання.

Можна також виділити три важливі етапи (кроки), які сприяють запам’ятовуванню слів. Перший етап – це увага. Студенту потрібно звернути увагу на дане слово і сприйняти його як корисну мовну одиницю. При цьому він має усвідомлювати, що це слово заповнить певну прогалину в його знаннях про цю мову. Другий етап – це пошук цього слова у пам’яті або у тексті. Цей пошук може бути продуктивним або рецептивним. Третій етап – це породження (генерація). Цей процес також може бути продуктивним або рецептивним. Продуктивне породження передбачає використовування слова у нових контекстах. Рецептивне породження включає “зустрічі” даного слова у нових контекстах.

Ефективність запам’ятовування нового слова буде залежати від того, наскільки це слово буде сумісним із тими словами та моделями, які студент вже знає. Нове вивчене іншомовне слово бажано перетворити із “чужого” в “своє”, ввести в свій досвід, часто його вживати.

Дослідження показують, що лексичні одиниці, які ми запам’ятовуємо, спочатку зберігаються у короткостроковій пам’яті, а потім переходять у довгострокову. Проблема полягає в тому, як перенести нове слово в останню. Вважається, що зберігати одиниці інформації у короткостроковій пам’яті не ефективно, якщо їх кількість перевищує сім. Тому не рекомендують впродовж одного заняття вводити більше семи одиниць. Проте наша довгострокова пам’ять може утримувати велику кількість одиниць інформації.

Поради, які вчителі дають студентам для розширення їх власного словникового запасу у межах рідної мови, можуть стати у пригоді і для тих, хто вивчає іноземну. Вони радять бути особливо сприйнятливими до нових слів. Звертати увагу на слова, які вживають вчителі, оратори, диктори радіо та телебачення. Більше читати. Не ігнорувати і не пропускати нові слова, а, навпаки, цікавитися ними. Зустрівши нове слово, спробувати здогадатися, що воно означає за допомогою контексту, а вже потім звернутися до словника, щоб перевірити себе. Легше запам’ятати декілька нових слів, якщо придумати для них коротку “історію”. Радять використовувати нові слова у процесі говоріння і написання. Просто думати про нові слова.

Запам’ятовуванню іноді допомагають такі прості прийоми, як підкреслювання даного слова та вимовляння його вголос. Уголос рекомендують також читати речення з новими словами.

Корисно зв’язувати те, що запам’ятовуєш, із чимось іншим. Якщо проводити аналогію із виставою, то будемо звертати увагу не тільки на дійову особу (слово), а і на місце дії, на все те, що її оточує на сцені, на декорацію.

У процесі запам’ятовування замість механічного повторення нового слова використовують різноманітні мнемонічні прийоми. Вони відносяться до так званих когнітивних (пізнавальних) стратегій. На нашу думку, в літературі їм приділяється занадто багато уваги.

Розглянемо тільки два із них: використання зорового образу та метод ключового слова.

Майже до кожного нового слова, яке починаєш засвоювати, треба намагатися створити певний зоровий образ. Учень відштовхується від відповідного рідного слова та пов’язаного із ним зорового образу і прив’язує до цього образу відповідне іншомовне слово. Слід додати, що нове іншомовне слово може мати не тільки зоровий образ, а й колір, запах, смак і т. п.

Метод ключового слова – один із найбільш вивчених мнемонічних прийомів. У процесі запам’ятовування іншомовного слова студент пов’язує його із так званим ключовим словом, тобто із словом рідної мови, яке звучить подібно до іншомовного (акустичний зв’язок). Після цього він створює такий образ, який допоміг би йому пам’ятати цей зв’язок.

Однак, наведені вище мнемонічні прийоми мають певні обмеження. Перш за все, вони спрямовані на збереження у пам’яті парних асоціацій. Але ж вокабулярій мови, яку вивчають, набагато більше, ніж зібрання пар слів, із яких одне слово належить рідній мові, а інше – іноземній. Крім того, збереження слова – це скоріше початок, ніж кінець довгого процесу опанування словниковим запасом. Ці прийоми не можуть охопити різні значення слова. Дуже часто губиться граматична інформація про слово. Їх важко поширювати на абстрактні слова і не можна використовувати для запам’ятовування орфографії та вимови. Тому необхідно попереджати студентів про те, що такі прийоми більш доповнюють, а не замінюють інші методи вивчення вокабулярія.

До немнемонічних методів запам’ятовування іншомовних слів належать, зокрема, методи складання семантичних мап та метод упорядкування слів.

Семантична мапа – це візуальна схема, яка складається на основі асоціацій даного слова і на якій наочно показані лексико-семантичні зв’язки між лексичними одиницями, що входять у відповідну тематичну групу.

Метод упорядкування слів пропонує студенту прокласифікувати невпорядкований список слів і примушує його розрізняти відмінності значень слів із цього списку.

Значення слова інколи можна “вивести” на основі його морфемного аналізу, іноді – за допомогою контексту. Вчитель повинен навчити студента балансувати між здогадуванням про значення слова за допомогою контексту і безпосереднім використанням словника. Мовна здогадка чи словник? Останні дослідження виявили, що найбільш ефективним є комбінований підхід.

Використання словників – один із ефективних засобів розширення словникового запасу. Словники сприяють незалежності студента. Вчитель сам має вивчити різні типи словників і навчити студента користуватися ними. Це двомовні та одномовні, тлумачні, фразеологічні, тематичні, країнознавчі, етимологічні, електронні словники, словники неологізмів та сленгу тощо. Зараз з’явилися словники, в яких поєднується інформація перших двох видів. Вони дають не тільки переклад, а і визначення (дефініцію) даного слова, речення – приклади, словосполучення і навіть граматичну інформацію про слово.

Перевагами електронних словників є швидкість та легкість доступу до інформації. Ті із них, в яких використовуються мультимедійні засоби, дають студенту можливість бачити одночасно і текст, і малюнки. У такому випадку слова запам’ятовуються набагато ефективніше.

Для того, щоб використовувати нове слово відповідним чином і точно, студенту необхідно знати набагато більше, ніж значення цього слова. В ідеалі він має знати його етимологію, написання, вимову, граматичні особливості, асоціації, словосполучення, частоту вживання тощо. Звичайно, дати студенту такий повний пакет інформації до кожного слова нереально. Тому важливо, щоб студент усвідомлював, що оволодіння іншомовним словом – тривалий процес, впродовж якого він буде додавати до першого запису нову і нову інформацію.

Розширення словникового запасу передбачає свідоме ставлення студента до нових слів. Він має цікавитися ними, цікавитися не тільки їх значеннями, а також їх походженням або етимологією. Він вивчає слова і, якщо є можливість, їх історії. У такому випадку важко забути значення слова. Крім того, етимологія розкриває походження частин слова (корінь, префікс, суфікс). Тому довгі слова, які на перший погляд важко навіть зрозуміти, легко піддаються аналізу та вивченню.

Отже, ми бачимо, що інформація етимологічного характеру може бути корисною не тільки для розуміння значення нового слова, але і для його запам’ятовування. Існують словники, які містять таку інформацію. У сотнях англійських слів можна знайти латинські та грецькі корені. Від студента не очікується, щоб він запам’ятав їх усі. Але він має звертати увагу на групи слів, які мають спільний корінь і намагатися здогадатися про його значення, а потім перевіряти себе за допомогою словника.

У процесі запам’ятовування нових іншомовних слів важливу роль відіграє напрямок запам’ятовування. Студент може рухатися від рідного слова (тобто від перекладу) до вимови і написання іншомовного слова. Якщо ж брати до уваги комунікативний аспект, то можна припустити, що він відштовхується навіть не від рідних слів, а від потреби передати певну думку, почуття, “картину”, власний досвід і т. п. У цьому процесі він постійно виявляє нестачу іноземних слів, визначає, які саме слова йому потрібні. Саме такими словами він буде оволодівати найбільш ефективно. Краще запам’ятовуватиметься те, що для нього суттєве, значуще, цікаве. Запам’ятовуючи нове слово, слід чітко усвідомлювати його вторинність. Напрям руху має бути від чогось дословесного до нового слова. І сам процес цей корисно розглядати як спробу висловити щось різними засобами, за допомогою різних слів, як пошук цих слів.

Однак, з іншого боку, допускається рух і в зворотному напрямку: від пасивного володіння словом до активного. Цей процес потребує часу. Щоб нове слово перейшло від пасивного словника до активного треба часто повторювати і вживати його.

Більшість іншомовних слів багатозначні. Особливо високочастотні слова. Якщо брати за основу напрямок запам’ятовування від рідного слова та відповідного йому зорового образу, то будемо приходити до іншомовних синонімів або тільки до одного значення багатозначного іншомовного слова. Якщо ми запам’ятовуємо іншомовне слово у контексті, то вибираємо тільки одне значення цього слова, яке відповідає даному конкретному контексту. Надалі, коли це багатозначне слово зустрінеться в іншому контексті, ми відповідно вивчимо його інше значення.

Щоб запам’ятати написання нового слова, рекомендують уважно подивитися на нього і розбити на частини. Можливо якась частина слова викликатиме певні орфографічні труднощі. Наприклад, подвійні букви або голосна, яка вимовляється не за правилами. Після цього слово закривають і заплющують очі. Намагаються побачити це слово в уяві. Тепер записують його і перевіряють себе. Якщо допущена помилка, то уважно дивляться на відповідну частину слова та пробують те ж саме.

Під час переписування слова із книги або словника рекомендують намагатися переписати його повністю. Корисно “писати слово пальцем”: коли ви думаєте про слово, удавайте, що пишете його пальцем на столі або на долоні.

Те, як студенти записують нові слова, також впливає на ефективність їх пригадування. Якщо записувати нові слова у зошит, то треба, щоб в ньому було достатньо місця для додаткової інформації до кожного слова. Крім транскрипції та перекладу там бажано записати ще і речення – приклади із даним словом. Перевагою записів на окремих картках є те, що їх можна перегруповувати відповідно до різних критеріїв, додавати нові слова і нову інформацію до вже записаних слів. Картки зручно переглядати. Все більш популярним стає зберігання лексики у пам’яті комп’ютера.

Можна рекомендувати студентам уставляти нові слова в певні групи. При цьому використовуються різноманітні “дерева”, мапи, діаграми тощо. І запам’ятовувати, і повторювати нові слова зручніше у складі таких лексичних груп. Це полегшує пригадування інших слів із групи і є ефективним і економним засобом розширення словникового запасу. Інколи 10–12 слів можна вивчити так само легко, як і одне слово. Зокрема, легко запам’ятовуються слова, які є близькими за тематикою (тематичні групи). Групувати нові слова можна також за значенням (синоніми, антоніми, омоніми тощо), за формою (спільнокореневі або похідні слова). Методисти, які рекомендують вивчати нові слова групами, виходять із того, що свідомість людини зорієнтована саме на системну організацію лексики. Не за абеткою ж зберігаються слова у пам’яті. Така системність характерна і зручна для людської психіки.

Для розширення словникового запасу широко використовують списки слів, вилучених із контексту. Щоб компенсувати цей недолік, такі списки часто доповнюються реченнями, які показують контекст відповідного слова. Але не всі недоліки списків можна компенсувати. Багатьом студентам запам’ятовувати слова із довгих списків важко. Один із методистів навіть зауважив: “Якщо ви хочете щось забути, вносьте це у список”. Чим більше подовжувати списки, тим більш нудними та втомленими вони ставатимуть. Списки негнучкі та лінійні. Тому багато методистів пропонують студентам записувати нові слова на картках.

Скільки слів може розміститися у списку? Якщо слова запам’ятовуються важко, то список має бути коротким і навпаки.

Деякі методисти критикують пропоновану методику запам’ятовування іншомовних лексичних одиниць. Але, на думку Schmitt, проблема полягає не стільки у недоліках списків, скільки в тому, як їх використовують. Наприклад, викладач пропонує студенту вивчити вдома деякі слова із списку та наступного дня перевіряє їх знання. І часто вже ніколи не повертається до роботи із цими словами.

Не дивно, що таке використання списку не є ефективним. Списки слів будуть корисними, якщо вивчення слів розглядати як інкрементальний процес. Це означає, що до вивчених вдома слів студент буде поступово додавати все нові й нові слова.

Як зазначає Nation, “… справжнє вивчення лексики відбувається шляхом її використання, як рецептивного, так і продуктивного”. У західній методичній літературі набагато більше поширений термін “повторне використання” (recycling), ніж “повторення слів”. Якщо студент не буде використовувати слова, які він вивчив, то неминуче почнеться процес забування. Тому дуже важливим є повторне використання цих слів. Найкраще починати це наступного дня після первинного запам’ятовування. Після цього виписані слова треба перевіряти щотижня або щомісяця. Необхідно, щоб студент зустрів лексичну одиницю, яку він вивчив, декілька разів і бажано у різних контекстах. Вірогідно, це буде траплятися випадково, якщо він буде екстенсивно читати і слухати. Упевненість студента буде зростати від одного правильного використання нового слова до наступного. З одного боку, екстенсивне читання і слухання є дуже ефективним процесом. Однак, для повторного використання лексичних одиниць цей метод є достатньо повільним. Тому-то викладач має так організувати роботу, щоб студент був у змозі, не відкладаючи, повторно використовувати ті ж самі лексичні одиниці впродовж наступних занять.

Таким чином, ми бачимо наскільки важлива правильна мотивація для підвищення продуктивності роботи студентів із вивчення іноземної мови взагалі і для запам’ятовування іншомовної лексики зокрема. Важливо також, щоб учитель познайомив студентів із різними стратегіями, методами та прийомами запам’ятовування і допоміг вибрати саме ті, які для даного студента будуть найбільш ефективними. Учитель має також навчити студента користуватися різноманітними словниками та правильно вести записи нових слів, заохочувати його накопичувати якомога більше інформації про дане слово. Необхідно також організувати систематичне повторне використання вивчених лексичних одиниць.

ЛІТЕРАТУРА




  1. Білоножко Н. С. Learn English vocabulary with effective strategies / Н. С. Білоножко. – К. : Основи, 2005.

  2. Полікарпова Ю. О. Організація самостійної роботи студентів ВНЗІВ із вивчення лексичного матеріалу / Ю. О. Полікарпова. – К. : Основи, 2003.

  3. Nation P. Teaching Vocabulary / P. Nation. – 2005. – Vol. 7. – Issue 3. – Article 4. – Р. 17–21.

  4. Schmitt N. Vocabulary in Language Teaching / N. Schmitt. – London : Cambridge University Press, 2000.


Summary
Word memorization effective strategies, devices and techniques are described. The teacher’s role in the organization of the vocabulary learning process (the use of dictionaries, lists of words, words noting, recycling) is shown.
Key words: word memorization, mnemonic devices, dictionaries, lists of words, recycling.
Н. Г. Вишня
СТЕРЕОТИПИ ЖІНОЧОГО МОВЛЕННЯ В ІСПАНСЬКОМУ ПАРЕМІОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ
Ключові слова: стереотип, пареміологічний дискурс, жіноче мовлення, гендерна роль, мовна картина світу.
Упродовж віків культура зберігала і створювала певні стереотипи про жінку, які дійшли до нашого часу. Ці стереотипи передавалися та трансформувалися в часі й просторі завдяки різноманітним фолькльорним жанрам (прислів’ям, приказкам, приповідкам, жартам, пісням).

Мета цієї роботи – проаналізувати масив пареміологічних одиниць іспанської мови, у якому головною дійовою особою є жінка й особливо її комунікативні здібності.

Незважаючи на історичну дистанцію, пареміологічні джерела чудово відображають характерні культурні цінності та особливо соціальну модель жінки.

Гендерні ролі у мовній картині будь-якого суспільства зводяться до дихотомії “чоловік/жінка”. Це протиставлення було одним із найперших, узагалі усвідомлених людством. У будь-якій мові ця дихотомія має розвинену систему лексичних засобів вираження, пов’язаних із ним конотативних значень, фразеологічних зворотів і паремій. Оскільки розгляд стереотипів жіночого мовлення проводиться у річищі вербальної поведінки чоловіків та жінок, є важливими дослідження самої системи мови щодо специфіки вираження маскулінності й фемінінності. Такі розвідки проводяться у рамках гендерних досліджень, де гендер – соціальна або соціокультурна стать, не є лінгвістичною категорією, але його зміст розкривається шляхом аналізу мовних одиниць, які допомагають з’ясувати питання лінігвістичної компетенції для вивчення культурної репрезентації статі.

Не підлягає сумніву те, що уявлення про фемінінність та маскулінність дуже різняться в різних культурах, і це знаходить своє відбиття у мові лінгвосоціуму.

У нашій роботі ми намагалися дослідити вербальну поведінку жіночої статі, репрезентовану в образах іспанських паремій, тому що гендер як соціокультурна стать виявляє себе у стереотипах, зафіксованих мовою і мовленнєвою поведінкою індивідів.

Для дослідження особливостей виявлення гендерних ознак у мові іспаномовної спільноти ми проаналізували пареміологічні одиниці загального іспанського фонду, у яких характеризуються особливості жіночого мовлення.

Матеріалами дослідження були дані пареміологічних збірок (Мартінес Клейснер, Хунседа, Севілья Муньос, Кантера).

Методологічною основою роботи є теоретичні положення про взаємозв’язок мови і гендера, що містяться в роботах провідних спеціалістів у галузі лінгвістичної гендерології (А. В. Кириліної, І. І. Халєєвої, Є. М. Бакушева та інших).

Гендерні дослсідження – це новий напрям гуманітарної науки. В основі концепції гендерних досліджень лежить уявлення про гендер як про соціальне поле. Об’єктом вивчення гендерних явищ є конструювання фемінінності й маскулінності в культурному та історичному різноманітті. Гендерні дослідження спираються на методи різних гуманітарних дисциплін (соціології, історії, філософії, психології, культурології, лінгвістики і т. д.) та використовують міждисциплінарний підхід до вивчення суспільства й людини.

Конструювання гендерних відмінностей відбувається через певну систему соціалізації, розподіл праці між чоловіками і жінками та прийнятні у суспільстві культурні норми, ролі й стереотипи. При цьому гендерні ролі та норми не мають універсального змісту і значно відрізняються у різних суспільствах, але в усіх діє одне правило: те, що вважається за чоловіче, маркується суспільством як пріоритетне й домінуюче, усе,що вважається жіночим, визначається вторинним і підлеглим. У цьому полягає одна з особливостей гендерних ролей і стосунків – вони конституюють домінування у суспільстві маскулінного та придушування фемінінного. Гендер, як ми бачимо, є одним із базових принципів соціальної стратифікації, а іншими такими принципами виступають: етнічність, вік, соціальна приналежність.

Гендерні стереотипи – це один із видів соціальних стереотипів, які базуються на прийнятних у суспільтві уявленнях про маскулінне і фемінінне та про їхню ієрархію. Часто гендерні стереотипи характеризуються сексизмом (позиція чи дія, яка принижує, стереотипізує людину за ознакою статі) стосовно жінок.

Стереотипи маскулінності та фемінінності не просто формують людей. Вони часто диктують залежно від статі певні психологічні якості, норми поведінки і т.ін. У традиційному суспільстві не особистість, а біологічна стать мають вирішальне значення для життя людини. Зігмунд Фрейд висловив це у відомій сентенції: “Анатомія – це доля”. Від подібних стереотипів страждають як жінки, так і чоловіки, й тому сучасні дослідження у царині гендера спрямовані, крім з’ясування вже існуючої системи гендерних ролей, стереотипів та упереджень, на створення соціально адаптованих сучасних стереотипів, які не обмежували особистіть статтю й давали б можливість розвинути закладені природою таланти і здібності.

Першим кроком для здійснення нашого задуму було вивчення сучасних тлумачень іспанськими (DRAE) й українськими (CУМ) словниками значень слів “чоловік” та “жінка”



Жінка:

DRAE: особа жіночої статі, яка досягла пубертатного періоду, одружена з чоловіком, узагалі особа жіночої статі, носій жіночих якостей.

СУМ: особа жіночої статі, доросла на відміну від дівчинки, заміжня особа стосовно свого чоловіка, взагалі особа жіночої статі.

Чоловік:

DRAE: особа чоловічої статі, протилежна до жіночої, яка досягла статевої зрілості, загальна назва представників людства, носій суто чоловічих якостей, одружений стосовно до своєї дружини.

СУМ: особа чоловічої статі, протилежна до “жінка”, одружена особа стосовно до своєї дружини, те саме, що людина.

Як бачимо, у словниках збережено основні усталені значення, пов’язані з особливостями гендерних ролей, котрі й підтверджують гендерні стереотипи, тобто стандартні думки про соціальні групи або окремих представників цих груп, що мають логічну форму судження і в загострено спрощеній, узагальнювальній формі з певним емоційним забарвленням приписують певному класу осіб певні якості чи установки або відмовляють їм у них.

Пареміологічний дискурс, віддзеркалюючи життя нації, відіграє особливу роль у створенні мовної картини світу. Природа значення пареміологічних одиниць тісно пов’язана з фоновими знаннями носіїв мови, з практичним досвідом особистості, з культурно-історичними традиціями народу, який говорить певною мовою. Пареміологічні одиниці приписують об’єктам ознаки, що асоціюються з мовною картиною світу, посилаються на цілу дескриптивну ситуацію (текст), оцінюють її, висловлюють до неї ставлення. Своєю семантикою пареміологічні одиниці спрямовані на характеристику людини та її діяльності й у згорнутій формі репрезентують цілі ситуації, не тільки описуючи їх, а і даючи їм належну оцінку та висловлюючи ставлення до описуваних подій з боку мовця.

Пошуки вторинності жінки в багатьох культурах світу слід починати з Біблії, де в одній з книг Старого Заповіту жінку засуджено на довічне підкорення чоловікові (Буття, 3:16). Патріархальні суспільства намагалися будь-якими засобами та особливо опосередковано через пареміологічний фонд передати, захистити й увічнити перевагу чоловічого над жіночим. Пареміологічний фонд розповсюджує прототипний ідеал жінки відповідно до чоловічих потреб. Ця парадигма жінки об’єднує такі характеристики, як сумирність, слухняність, м’якість у поводженні, вірність, чесність, працьовитість, обережність, мовчазність, краса, жіночність. І будь-яка жіноча якість, котра відхиляється від цієї парадигми, піддається цензурі й гіперболізується у пареміях.

Із числа вад, характерних для представниць жіночої статі, пареміологічний корпус іспанської мови підкреслює балакучість. У патріархальних суспільствах чоловікам і жінкам суспільний кодекс надавав нерівні права в актах комунікації. Однак жінки зазвичай вирізнялися своєю багатослівністю, неспроможністю вести грунтовну розмову, дотримуватися слова, зберігати таємниці. Це відбивалося в лінгвістичній репрезентації жінки. Жінка за своєю природою вважалася більш схильною до проявів зла, пов’язувалася з гріхом та із стосунками з лукавим:

Al diablo y a la mujer nunca les falta que hacer [Лукавому і жінці завжди є що робити].

Lo que puede el diablo, puede la mujer [Що можна лукавому, можна й жінці].

Cuando Dios se hizo hombre, el diablo se hizo la mujer [Коли Бог утілився в людину, лукавий утілився у жінку].

Dos hijas y una madre, tres demonios para un padre [Дві доньки і мати – три демони у батька].

Donde reina la mujer, el diablo es primer ministro [Де господарює жінка, там лукавий за головного міністра].

Серед найбільш розповсюджених стереотипів, створених про манеру жіночого спілкування, знаходимо думку про надмірну багатослівність жінок:



Lа mujer generalmente hablando, está generalmente hablando. [Коли жінка взагалі говорить, вона говорить взагалі].

Antes faltará al ruiseñor qué cantar que a la mujer qué hablar [Спершу солов’ю не буде про що співати, ніж жінці про що говорити].

Un hombre, una palabra; una mujer, un diccionario. [Чоловік – одне слово, а жінка – цілий словник].

Cuando la gallina quiera mear, le faltará a la mujer que hablar. [Коли курка захоче помочитися, тоді жінці не стане про що говорити].

Історично склалося так, що чоловік мав вільний доступ до слова як у суспільному житті, так і в родинному осередку, в той час як жінки могли вільно висловлюватися лише вдома або у жіночому співтоваристві. Норми виховання вимагали того, щоб жінка перебувала мовчазною, а її втручання у чоловічі розмови вважалося надзвичайною безцеремонністю:



La perra y la mujer, calladitas han de ser [Собаці й жінці належить бути мовчазними].

La doncella, la boca muda, los ojos bajos y lista la aguja [Тримай, дівко, рот закритим, очі долу та голку напоготові].

La mujer que no ha de ser loca, anden las manos, calle la boca [У нормальної жінки працюють руки і мовчить рот].

У пареміологічному дискурсі з’являлися застереження, звернені до осіб обох статей:



Quien tiene mujer parlera, o castillo en la frontera, o viña en la carretera, no le puede faltar guerra [У кого жінка балакуча, палац на кордоні, виноградник при дорозі, тому не минути війни].

Tres cosas echan de su casa al hombre: el humo, la gotera y la mujer vocinglera [Чоловіка з дому можуть вигнати три речі: дим, дірявий дах і балакуча дружина].

La mujer habladora, duelos tienen donde mora [У балакучої жінки завжди проблеми там, де вона з’являється].

Mujer dicharachera, poco casadera [Багатослівна жінка рідко буває домашньою].

Також давалася оцінка правильної дискурсивної поведінки жінки:



La mujer lista y callada de todos es alabada [Усі хвалять розумну і мовчазну жінку].

Gallina ponedora y mujer silenciosa, valen cualquier cosa [Курка, яка несе яйця, і мовчазна жінка коштують багато].

Lа mujer y la perra, la que calla es buena [Якщо жінка і собака мовчать, вони є добрими].

Mujer discreta, esposa y madre perfecta [Обачна жінка є чудовою матір’ю та дружиною].

Чоловікові також не радили брати шлюб з жінкою, яка була б вищою за нього з економічної точки зору: La mujer con la que casares no te gane en heredades [Жінка, з якою береш шлюб, не повинна мати більший спадок, ніж ти], тому що невідповідний матеріальний стан чоловіка може поставити під сумнів його авторитет і дружина може дозволити собі недозволені висловлювання: En la casa de la mujer rica, él calla y ella replica [У домі багатої дружини мовчить він, а говорить вона].

Жіноче мовчання цінувалося у суспільстві дуже високо та вважалося, що воно було притаманне небагатьом: Lа mujer callada, avis rara [Мовчазна жінка – рідкісний птах]. Однак, якщо чоловікові таланило зустріти мовчазну супутницю життя, пареміологічний дискурс застерігав: No te fíes de mujer que no hable ni de perro que no ladre [Не довіряй жінці, що мало говорить, і собаці, що не гавкає].

Пареміологічний простір наводив на роздуми про те, що жіноча вада багатослівності може бути ознакою інших, не менш небезпечних вад, а часом і смертельних гріхів, таких, як лінощі: La moza parlera nunca acaba la tarea [Балакуча дівчина ніколи не завершить своєї роботи]; Dos mujeres en la cocina, poco trabajo y mucha bocina [Дві жінки на кухні – мало роботи і багато балачок]; похіть: La ramera, gran parlera, y la parlera, ramera [Повія – велике базікало, і базікало – повія].

Як бачимо, стереотип недоречно багатослівної жінки формувався здавна і в наші дні часто є об’єктом жартів чи анекдотів. Характерним є такий жарт, уміщений у сучасних підручниках іспанської мови як іноземної: “жінка подала позов на розлучення, вказавши у ньому, що однією з причин розлучення є те, що чоловік не розмовляє з нею протягом останніх двох років. На запитання судді про причини цього, чоловік відповів, що він не хотів перебивати свою дружину”.

Звертає на себе увагу той факт, що в лексичній системі мови утворився синонімічний ряд, який характеризує акт суто жіночого мовлення: hablar, charlar, parlotear, chismorrear, comadrear, cotillear, estar de palique, de cháchara, більшість членів якого містять негативну конотацію, а саме: вказують на те, що сторони комунікації займаються пустою балаканиною, пліткарством. Словник DRAE реєструє дієслова compadrear i comadrear, які походять від іменників compadre(кум) та comadre(кума). Дієслово comadrear має єдине зачення – пліткувати, в той час як у дієслова compadrear відсутнє значення, яке б характеризувало комунікативну поведінку чоловіка.

При аналізі іспанського пареміологічного простору природним є висновок, що впродовж років жіночі бесіди не виходили за межі тем, які стосувалися проблем родинного життя та суспільної дозволеності. Пояснити це явище можна тим, що традиційно жінка не здобувала освіти, ні виховувалася у плані розширення знань і прагнень, її штучно віддаляли від навчання й набуття культури:

Mujeres y libros, siempre mal avenidos [Жінки та книжки завжди погано вживаються].

Mujer con letras dos veces necia [Освічена жінка двічі дурна].

Lа mujer y el aguador, mientras más brutos mejor [Жінка і водовоз чим неосвіченіші, тим краще].

Патріархальне суспільство завжди боялося того, що жінка залишить сферу, надану їй соціальним стереотипом (одружитись, бути доброю домогосподаркою, доброю дружиною і матір’ю), й буде конкурувати з чоловіком на інших соціальних щаблях. Тому іспанський пареміологічний простір від негативної характеристики жіночої комунікативної компетенції (Croar de ranas y hablar de damas, ruidos son sin sustancia [Жаб’яче кумкання та дамські розмови – то несуттєвий шум]) просувається в напрямі нижчовартості жіночого розуму (Lа mujer que más sabe, solo sirve para gobernar doce gallinas y un gallo [Жінка, яка знає найбільше, годиться, щоб заправляти дванадцятьма курками й одним півнем]) і підводить нас до того, що єдиний можливий стереотип для жінки бути сумирною, мовчазною, бажано погано освіченою:



Mujer que sabe latín, mal fin [Жінка, що знає латину, погано закінчує].

De hombre caminero y ruin, de mujer que habla latín y de caballo sin rienda, Dios nos libre y nos defienda [Збережи нас, Боже, від жебраків, жінок, які знають латину, і від коня без вузди].

Ni joya prestada, ni mujer letrada [Не позичай ні прикрас, ні освіченої жінки].

Mujer que sabe latín no la quiero para mí [Якщо жінка знає латину, я її не хочу для себе].

Mujer que sabe latín, no encuentra marido ni tiene buen fin [Жінка, яка знає латину, не знаходить чоловіка і погано закінчує].

Iншим стереотипом жіночого мовлення, який ми знаходимо на теренах іспанського пареміологічного простору, є багатослівність жінок і їх неспроможність зберігати довірену їм таємницю. Із цим недоліком часто пов’язують інші, такі, як: цікавість, брехня, обдурення, злослов’я, заздрісна критика:



Secreto a mujer confiado, de ser secreto ha dejado [Таємниця, довірена жінці, перестає бути таємницею].

Una mujer no calla más que lo que sabe [Жінка мовчить лише про те, чого не знає].

El único secreto que guarda una mujer es su edad [Єдина таємниця, яку береже жінка, – це її вік].

Доречно навести жарт, який стереотипізовано характеризує жіночі неофіційні зібрання: “Зібрався численний гурт подруг, але всі мовчать,жодна не вимовляє ані слова. Через певний час одна з подруг говорить: “Шкода, що ми сьогодні зібралися всі. Немає про кого поговорити”.

Жінка, яка змальована в іспанському пареміологічному просторі, майстерно володіє не лише засобами вербальної комунікації, але також і невербальної. Ефективним засобом жіночої маніпуляції є її здатність до плачу:

Lо que la mujer no consigue hablando, consigue llorando [Чого жінка не досягає промовою, досягає сльозами].

Незалежно від віку, незалежно від вербальності чи невербальності вжитого комунікативного ресурсу, лінгвістичні особливості жіночого дискурсу часто дошкуляють чоловікові:



Mujer moza, o canta o llora; mujer vieja, o riñe o reza [Молода жінка або співає, або плаче, стара – або свариться, або молиться].

Тому всі вищезгадані недоліки жіночого дискурсу, побоювання впливу жіночих слів приводять чоловіка до стійкого висновку про те, що бажано, щоб жінка була мовчазною:



Las buenas callan [Добрі ті, які мовчазні].

Aquella es buena que no suena [Хороша та, яка не дзеленчить].

Проведена розвідка дозволяє нам зробити висновок про те, що стереотипи жіночого мовлення зумовлені культурою, а аналіз іспаномовного пареміологічного простору дозволив визначити специфіку жіночої вербальної поведінки. Відтак, мовний гендер і культура взаємопов’язані, а стереотипи жіночого образу й статус жінки у суспільстсві та у системі сімейно-родинних стосунків є культурно зумовленими.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Абаева М. К. Фразеологическая семантика как часть языковой картины мира // Национально-культурный компонент в тексте и языке : материалы ІІ Международной конференции (7–9 апреля 1999 г.). – Часть 2. – Минск : БГУ, 1999. – С. 3–4.

  2. Апресян Ю. Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Вопросы языкознания. – 1995. – № 1. – С. 52–53.

  3. Библия. Книги Священного писания Ветхого и Нового завета. – М. : Российское Библейское Общество, 2000.

  4. Воронина О. Свобода слова и стереотипный образ женщины в СМИ / О. С. Воронина // Знамя. – 1999. – № 2. – С. 165–175.

  5. Жінка // Словник української мови. В 11 т. – К.: Наукова думка. – Т. 2. – 1971. – С. 536.

  6. Маслова В. Языковая картина мира и культура / В. Маслова // Когнитивная лингвистика конца ХХ века. Материалы международной конференции 7-9 октября 1997 г. – Ч. I.– Минск : МГЛУ, 1997. – С. 59–64.

  7. Чоловік // Словник української мови. В 11 т. – К .: Наукова думка. – 1980. – Т. 11. – С. 349.

  8. Hombre // Diccionario de la Lengua Española – Madrid : Espasa Calpe S-A., 1984. – Т. 2. – Р. 741.

  9. Junceda L. Diccionario de refranes, dichos y proverbios / L. Junceda. – Madrid : Espasa Calpe S.A., 2006.

  10. Martinez Kleisner L. Refranero general ideológico español / L. Martinez Kleisner. – Madrid : Ed. Hernando, 1999.

  11. Mujer // Diccionario de la Lengua Española – Madrid : Espasa Calpe S-A., 1984. – Т. 2. – Р. 936.

10. Muñoz J. Sevilla 1001 refranes españoles / Sevilla J. Muñoz, Cantera Ortiz de Urbina J. – Madrid : Ed. Internacionales Universitarias, 2001.
Summary
The article is dedicated to the gender stereotypes in the linguistic view of the world of different peoples taking as the basis the examples of the women speech in the Spanish paremiological discourse.
Key words: stereotype, paremiological discourse, women speech, gender role, linguistic view of the world.
Н. Г. Вишня, Л. Л. Король
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка