Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів до державних свят та пам’ятних дат



Сторінка16/23
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.84 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   23

Ведучий: Навчи творити благочиння

Без сліз, насилля і без крові,

Дивитись світлими очима

Надії, Віри, і Любові.


Ведуча: О новий час! Як мить пригожа,

Згуртуй усіх нас воєдино.

Зніми навіки, Матір Божа,

Вінок терновий з України.


Всі учасники концерту виконують «Молитву за Україну» М. Лисенка
Юрій Мельничук,

старший викладач кафедри театральної режисури Рівненського державного гуманітарного університету

ПРОЛОГ КОНЦЕРТУ ДО ДНЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Сцена святково оформлена: державна символіка України, вишиті рушники.

На один екран висвітлюється образ Богородиці, на другий проектується відеоряд «Моя Україна».

Звучать позивні, гасне світло, по обидва боки сцени виходять хлопчик і дівчинка зі свічками. Вони читають молитву.
Дівчинка: Діва Пресвятая Матір матерів,

Пригорни до серця всіх своїх синів,

Освіти їм душі світлом золотим,

Виповни любов’ю неспокійний дім.


Хлопчик: Научи, як землю вберегти від зла,

Розумом, діянням і крилом тепла.

Зоряна Богине, сонцем доброти,

Землю України щастям освіти.


Поки відкривається завіса, звучить мелодія козацького маршу. Звучить голос по мікрофону:

Велична і свята ти, мати Україно,

Лише тобі карать нас і судить,

І берегти тебе соборну і єдину,

Історію твоєї слави відродить.
По мікрофону звучить поминальний дзвін: з обох боків виходять ведучі, 2 хлопці і 2 дівчини в українських костюмах. Голос по мікрофону:

Гей, починалося все з дикого поля!

Вільному воля! Полеглим – тополя!

Мертві ганьби не ймуть…

Та не раз усміхалась козацькая доля…

Гей, почалося все з дикого поля!


1 ведучий: За Дніпровими порогами, за південними дорогами,

за степами, за широкими наші прадіди жили.

Мали Січ козацьку сильную, цінували волю вільную,

Україну свою рідную, як зірницю берегли!


2 ведучий: Було колись в Україні – ревіли гармати,

Було колись запорожці – вміли панувати!

Панували, добували і славу, і волю.

Минулося… осталися могили на полі.


3 ведучий: Високі ті могили, чорніють гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.
4 ведучий: Свідок слави дідівщини, з вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу, за ними співає.

Було колись в Україні, лихо танцювало,

Журба в шинку мед – горілку,

Повстанцем кружляла.

1 ведучий: Було колись добре жити, на тій Україні!...

А згадаймо! Може, серце хоч трохи спочине…


2 ведучий: Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не впізнали

Козацької слави убогих руїн.
Звучить бандура, сумна мелодія. На перед виходить доля – учасниця в білому одязі, яка стояла в глибині сцени.
Доля: Козацькая доля – козацькая воля…

Куди все поділось, куди?

Де ваші знамена, де ваші могили?

Де славу козацьку знайти?

На дужих грудях згорнули руки

І не підняти тягар землі,

За рідну землю терпіли муки,

За неї, рідну, в борбі лягли.

Безмовна тиша і вічний спокій

Та шелестіння трави сумне,

Поле навколо, простір широкий,

Могил мовчання велике, німе. (Бандура продовжує звучати)


3 ведучий: Запорозька славна Січ ворогам ішла навстріч,

Рідну землю захищала і народ наш прославляла.

Лиха ж отчий край зазнав, не бажаємо нікому,

Людолов в полон нас брав, щоб позбавить свого дому.


4 ведучий: До галер людей кували.

Шляхта нас вогнем пекла.

На тортури прирекла.
1 ведучий: Козацькі могили в зажурі, в печалі.

Над вами епохи в безвісті линуть.

Несіть же в майбутнє, в далекі далі

Ту славу, з якою не вмре Україна!


2 ведучий: Все йде, все минає, і краю немає…

Куди воно ділось? Звідки взялось?

І дурень, і мудрий нічого не знає…

Живе… умирає… одно зацвіло,

А друге зів’яло…
Народний хор виконує пісню «Ой чого ти почорніло зеленеє поле».
Доля: Сини мої, козаченьки!

Світ широкий, воля –

Ідіть, сини, погуляйте,

Пошукайте долі.

Сини мої невеликі,

Нерозумні діти,

Хто вас щиро без матері привітає в світі,

Сини мої, орли мої, летіть по Вкраїні,

Хоч і лихо зустрінеться, так не на чужині.
Україна (вона стояла в хорі, на пісні підходить):

Б’ють пороги, місяць сходить, як і перше сходив…

Нема Січі, пропав і той, хто всім верховодив!

Нема Січі, очерети у Дніпрі питають:

«Де то наші діти ділись, де вони гуляють?

Верніться! Дивіться – жита похилились.

Де паслися ваші коні, де Тиса шуміла,

Де кров ляха, татарина морем червоніла…

Верніться!» – «Не вернуться! –

Заграло, сказало синє море, –

Не вернуться, навіки пропали!»

Правда, море, правда, синє! Така їх доля,

Не вернуться сподівані, не вернеться воля,

Не вернуться запорожці, не встануть гетьмани,

Не покриють Україну червоні жупани!

Тільки ворог все сміється!

Смійся, лютий враже,

Та не дуже, бо все гине, -

Слава не поляже, не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня, не вмре не загине…

От де, люде, наша слава, слава України!
Під кінець слів до України з двох сторін підходять діти.
Хлопчик: Пам’ятаймо, чиї ми сини,

Коли будні на серці, чи свята,

Знову бачиться вдалині

Україна, зажурена мати.

І зруйнована бачиться Січ,

Де мій пращур лежить серед поля.

А йому нахилились до ніг Україна, верба і тополя.
Дівчинка: - Сину, сину! – А він мовчить…

- Сину, сину! Скажи що-небудь!

Жовте листя на вітах тремтить,

І летять журавлі у небо.


Україна: Ми ж вертаємось з давнини, а на скронях сивини.

…Пам’ятаймо, чиї ми сини,

Пам’ятаймо, що ми з України.
Народний хор виконує пісню про Україну.
Рівненська область

«УКРАЇНО – КОЛИСКО МОЯ»
Сценарій до Дня державної незалежності України

Сцена святково прибрана, перед інтермедійною завісою кріпиться прапор і тризуб. По сторонам зверху висять вінки з калини, біля вінків – вишиті рушники. На краю сцени стоять композиції з квітів. У фойє проводиться виставка української вишивки і виробів з дерева.
Ведуча 1: Вельмишановні й серцю дорогі мої односельчани! З нагоди великого національного свята нашої державності – Дня Незалежності України, – прийміть найсердечніше вітання і побажання. Народ України святкує уже ___ річницю, відколи здійснилася споконвічна мрія наших предків – бути господарями на своїй найбагатшій, прекрасній і чарівній українській землі.
Дівчина: Незалежна моя Україно,

Рідна мати, мадонна моя.

Калинова, соборна, єдина,

Та що в серці моєму одна!

Вишиванки і писанки твої –

Наших душ і сердець ясний світ

Рушники і українська мова –

Від батьків навіки заповіт…

Твоя доля – Шевченкові зорі

І Франко, і козацькі шляхи,

І Грушевського мрії і воля,

Україно, це – ти, тільки ти!

Знов синів мудрість і сила

Світ дивує, і в ньому живе.

Україно найкраща єдина,

Я пишаюсь, що ти в мене є!

(Грублян К. М.)
Ведуча 2: Ще з часів Київської Русі українці прагнули вільно жити, сповідувати свої традиції та звичаї не зазнаючи при цьому поневірянь та утисків. Історичні умови складалися так, що на наших землях постійно панували інші народи-сусіди. Та попри все, наші співвітчизники віками боролися за свою свободу і лише нинішнє покоління – наші сучасники у 1991 році вибороли її. Безумовно, ця визначна дата навічно увійшла в історію молодої держави, стала золотою сторінкою її біографії, започаткувала нову епоху в житті українського народу, законодавчо закріпила його вікові, демократичні прагнення до національного відродження, духовної свободи, економічного зростання, культурного піднесення.

Пісня «Вставай Україно»
Ведуча 1: Перші кроки державної незалежності стали випробовуванням для всіх нас – тестуванням на зрілість, на терпіння, на толерантність, нарешті – на здоровий глузд. Нині уже ніхто не сумнівається у тому, що український народ в змозі поліпшити життя у своєму домі власної Батьківщини. Впевнений, що день прийдеш тій прийдешній принесе нам світле почуття радості від усвідомлення власної причетності до розбудови наших сіл, селищ, міст району, області та усієї України! Цей день обов’язково настане і тим швидше, чим більш плідно із натхненням кожен з нас працюватиме на благо рідної Вітчизни, а усі разом проникнемо ся гордістю за нашу неньку-Україну, почуттям патріотизму до рідного краю, прагненням до єдності, порозуміння та згуртованості, не лише державних мужів, а усього народу нашої держави. Успіх прийде неодмінно!
Хлопчик 1: Любім Україну!

Любім Україну –

Всім серцем любім!

Як матір єдину,

Її бережім.

Вона, наша рідна,

Стільки страждала;

І біль свій і лихо –

Все тамувала,

Знедолена в скруті.

Смутком повита,

В неволі жевріла

Гола, невмита.

Не прагла чужого,

Хоч в злиднях жила,

Її ж обкрадали,

І зичили зла.

Ніколи не лестила –

Завжди як мати

І завжди готова

Ближніх прощати.

Любім Україну,

Якою була –

Шануймо минуле, –

Щоб пам’ять жила.

Любім Україну

Такою, як є –

Відаймо їй серце

І вміння своє.

Любім Україну,

Любім над усе.

Вона – наша доля,

Життя наше все.

(Яковчук М.)


Ведуча 2: Рідний край… Він починається із стежини, від батьківського порога, стрункої тополі, твоїх воріт… Найсвятішим для кожного з нас є слова Україна, Батьківщина. Адже Батьківщина – це не тільки Україна, а і рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя.
Дівчинка: Україна – то не звук і не просто слово,

Україна – серця гук, солов’їна мова,

Україна – то земля, вкрита стиглим житом,

Що так сонячно сяє під небесним німбом!

Україна – то сади, їх рясні щедроти,

То настояні меди у духмяних сотах!

Україна – то стіжки, мов церковні зводи,

Україна – то стежки наших родоводів!

Україна – то Дніпро повен грай-водою,

Україна – то добро, творене тобою.

Україна – то отця мудрі настанови,

Україна – то серця, сповнені любов’ю!

Україна – то дитя на руках у мами,

То одвічні відкриття брам у світлі храми!

Україна – це і ти, це – і я, і всі ми

Осяванні з висоти Божими очима!

(Леонід Федорчук)
Ведуча 1: Народ глибоко поважає землю і називає її матір’ю: «Земля – наша мати», бо годує нас усіх. Тому при поклонах цілують землю. Землею клянуться, як чимось святим. Клятва та найсвятіша, коли при її проголошені цілують землю. Для кожного українця найсвятіша його земля – наша Україна.

Земля Шевченка,

Земля Франка

З дитинства люблю я тебе.

Така мелодійна й дзвінка твоя мова,

Як небо ясне й голубе.


Вірш Т. Г. Шевченка «Розрита могила»
Дівчинка: Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі, –

Панувала… Ой Богдане!

Не розумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала,

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю,

Ой Богдане, Богданочку!

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої запродані,

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі,

Москаль розриває…

Нехай риє, розкопує,

Не своє шукає,

А тим часом перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати».

Начетверо розкопана

Розрита могила.

Чого вони там шукають?

Що там схоронили

Старі батьки? – Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили, –

Не плакали б діти,

Мати не журилася.


Ведуча 1: Наша українська пісня квітує на весь світ. І найбільшу роль в її популяризації відіграють артисти-аматори, бо для них пісня – то захоплення і злет, окрилення людської душі.
Ведуча 2: Щаслива та людина, яку вигойдала рідна пісня і наділила талантом по-своєму відкрити пісенний світ.
Пісня «Як у нас на Україні» (Бужинська К.)
Ведуча 1: Хороша пісня наче поклик долі –

Тамує біль і не рахує літ.

Іду я з нею по життєвім полі

І відчуваю струн душі політ.


Ведуча 2: Яке це диво українська пісня, кого тільки не полонила її вічна краса. Вона – живий скарб, що йде від душі з покоління до покоління, несучи радість, чаруючи людську душу, даючи силу і натхнення.
Ведуча 1: Українські пісні найгарніші,

Пронесе їх народ у віки,

І дівчата у нас найгарніші,

І міцні, як дуби парубки.


Пісня «Боже, Україну бережи».
Ведуча 2: Україно! Ти для мене єдина!

Ти цвітеш розмаєм з року і рік,

Буду, ненько, горда і вродлива,

З тебе любуватися повік!


Ведуча 1: Земле квітуча, земле співуча,

Страднице наша свята!

Будь, Україно, ненько єдина,

Вільна на вічні літа.


Ведуча 2: В піснях, у віршах Україну порівнюють з рідною матір’ю. Наші предки добре знали, що майбутнє народу, так як і майбутнє України у материнських руках. Мати – берегиня роду. Мати… Це перше слово, яке з радісною усмішкою вимовляє дитина. Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина в хвилину страждання й горя. Знати свій народ – це знати мамину пісню, що сіяла в душу колискової дитини зернятка, які виростали в добром, любов’ю і ласкою, пам’ятати батьківську хату, стежина від якої веде у великий шлях Батьківщини, це – берегти бабусину вишиванку, забуту й розтоптану жорстоким часом, це – знати дідусеву казку про правду і кривду. Все це наша родовідна пам’ять, наші символи, наша історія, можливо, деколи сумна, але в основі велична, все стверджуюча.

Пісня «Лебеді материнства»
Ведуча 1: Український народ славиться по всьому світу не лише піснями, але вміє танцювати веселі, запальні танці. Є в нас народна мудрість, яка говорить так: Хто має щиру душу, у того й танець всмак.
Український народний танець
Ведуча 1: Тепер, коли ми вибороли собі волю, стали незалежною країною. Ми маємо державну мову, державні символи: герб, прапор, гімн, які уособлюють нашу історію, нашу сутність.
Ведуча 2: Про походження, ідею і значення тризуба на Україні, як державного герба, національного знаку і релігійного символу, писали більш як 50 авторів. Як державний герб тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року малою радою в Коростені. Як герб, тризуб залишився і в часи гетьманату, а далі й за Директорії. Під час об’єднання УНР і ЗУНР, державним гербом став золотий тризуб на синьому тлі. І ось 15 лютого 1992 року за пропозицією Президента України Л. М. Кравчука сесія Верховної Ради затвердила малий Герб України.
Хлопчик: Вірш «Золотий непокірний тризуб»

Як птах золотий, в переливах на прапорі має, горить.

Це знак наш, це фабрики й ниви,

Це символ, що будем ми жить.

Це хліб наш, вугілля і цукор.

Степи плодовиті, моря,

Це в праці з мозолені руки,

Що подвигом завжди горять.

Це наша любов, наша мужність,

Вогняний порив боротьби,

Це наша згуртованість дружня,

Це пісня нової доби.

Це юність, це клич поколінням,

Що йдуть крізь життєву грозу,

Це слава твоя, Україно,

Золотий непокірний тризуб.


Ведуча 1: Прапор відомий з античних часів. Древні стяги були у великій шані на Русі ще за часів язичництва, а після впровадження християнства вони освячувалися образом з животворного Христа. Значення стягів, як святиня, зростає – жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій.

Історичні джерела донесли до нас досить скуті відомості про кольори прапорів Київської Русі. У 1910 році синій і жовтий кольори назвали державними кольорами давньої Русі, спадкоємницею якої була передусім Україна. Одна з версій, що до давньої української традиції поєднання жовтого і синього кольорів. Згідно з нею, слово «хохол», яким дехто зневажливо називає українців, – монгольського походження: «хох» – означає синій, голубий, небесний, «улу» – жовтий. Кінцева голосна редукується – маємо теперішнє звучання – хохол.


Ведуча 2: Для нашої, залитої світлом, країни, жовтий і синій кольори є і були найбільш підхожі. Це чудово зрозумів наш простий український народ, вимальовуючи свої хати спершу в синє, а затилля – в жовте. Ці кольори давали народові любов до природи, яку він бачив саме в жовтій і лазурній окрасці: золотистий степ, синє небо, ріки з жовтими очеретами, і рудими скелями. Символами України є чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.
Ведуча 1: Пісня – душа народу, національний гімн – найвищий прояв його волелюбних прагнень. Яскравим проявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої землі стає поява вірша поета Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».
Ведуча 2: Жодному нашому творові української літератури не судилась така велична і трагічна доля. Велична, бо в цьому втілена споконвічна віра народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. І хочеться вірити й надіятись, що ви виростете справжніми синами і дочками рідної матері України, не залишите її в біді, а допоможете піднятись, розквітнути, щоб з гордістю і ви, і ваші діти могли сказати: «Ми – Українці».

Пісня «Одна калина».

(Свою любов учні висловлюють у віршах і піснях)
Хлопчик: Україно моя співуча,

Ніжна нене, колиска добра!

Я люблю твої древнії кручі,

Буйну зелень на схилах Дніпра.


Ти одвічна – у пісні, у слові,

В думах сивого кобзаря,

Україно моя казкова,

Наше серце для тебе співа.


Живи, Україно! Живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!

Співай, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.


Дівчинка: Що то, діти, за країна –

Неба синього блакить,

На ланах у серпні жито

Стиглим золотом блищить?

У якій, скажіть, країні

Клімат лагідний, м’який?

Бог відводить буревії

Негаразди всіх стихій?


Люди мудрі, працьовиті

У країні тій живуть.

На чуже не зазіхають

І свого не віддадуть.


У якій іще країні

Так земля родить охоча?

Наче пісня солов’їна –

Мова ніжна і співоча?


Гори є і полонини,

Є моря, річки, ліси…

Загалом, то є країна

Невимовної краси!


Гордо, голосно, дитино,

Ти назви імя країни,

У якій, хвалити Бога,

Народився і живеш.

Їй дочкою є чи сином

І, коли ти підростеш,

Будеш їй творити славу,

Розбудовувати державу.

Отже, зветься ця країна,

Незалежна і єдина –

Наша ненька – Україна!

(Наталія Козленко)


Хлопчик: Україно! Ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Громотить над світом люта битва
Дівчинка: Слухайте, слухайте, слухайте люди!

Хтось зворушив там тривогу –

То Україна кровю обмита,

То Україна слізьми полита

Йде на всесвітню дорогу!
Слухайте, слухайте, слухайте, люди!

Дзвонить десь дзвін без упину –

То задзвонила воля здобута,

То Україна скинула пута,

То на свободі родина!

Мати-Україна:

Я – Україна, я – Україна,

Лиш перед Богом я на колінах,

Кличу вас, люди, зліва і справа

В святу Державу, в мою Державу!

Єднайтесь, сестри, єднайтесь, браття,

Пора звільнитись нам від прокляття!
Гряде доба великих змін!

Народе мій! Вставай з колін!

Вставай! Відчуй себе Титаном

І все тобі під силу стане!


Ще в чорні дні татарського потопу

Дух волі вивів нас з біди

І перелякану, знесилену Європу

Порятував від дикої орди.

І хоч були поразки та руїни,

Тяжкі гріхи неслави і хули,

Але щоразу в лоні України

Жадання волі зріли і жили!

(Сіденко Г.)
Хлопчик: Сьогодення нам дивиться в очі і зове молодих в майбуття,

Де сіяють нам гасла пророчі, де достойне і світле життя.


Нам за нього боротись, долати всі загати, йдучи до мети.

Щоб тобі, наша рідная мати, більш ніколи не знати біди.


Ми тебе заквітчаємо любов’ю, ми добром тобі встелемо шлях,

І усе, що освячено кров’ю, ми висловимо в наших ділах.


Щоб пишалась ти нами у світі, щоб за нас тебе сором не пік,

Ми клянемось тобі, твої діти, що віднині стоять Україні

Що віднині цвісти Україні вовік!
Ведуча: Від щирого серця й від усієї душі зичу землякам, рідним, друзям та колегам здоров’я, щастя, добра, достатку, миру, щедрої долі, сили і наснаги в усіх ваших справах і нехай мрія про краще майбутнє окриляє вас на нові звершення, на нові добрі починання, в ім’я соборної незалежної демократичної процвітаючої України, надійної запоруки добробуту й щасливого життя її народу. З святом Вас! Хай святиться ім’я твоє вічно, Україно – колиско моя.
До дітей виходить соліст або група. Виконується пісня про Україну «Одна єдина».

На останньому куплеті на сцену виходять діти-учасники концертної програми. Вони тримають у руках жовті та сині повітряні кульки, співають приспів разом із солістом. У фіналі пісні діти відпускають кульки у небо.
Сисонюк Л. В.,

Рівненський факультет Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

«УКРАЇНО, ЦВІТИ У ЛЮБОВІ Й ДОБРІ»
Сценарій до Дня державної незалежності України

Гасне світло в залі. Звучать позивні. Відкривається куліса. На сцені зразковий танцювальний колектив виконує хореографічну композицію «Калина». Під час танцю звучить дикторський текст:
Диктор: Україна мов калина ніжно розквітає

В її справах є вже певний зріст

Пелюсточки ніжно розправляє

У здобутках є вагомий зміст.

Україна мов калина пелюсточки грають

Тягнуться до сонця і висот

У вінок мистецький нині об’єднають

В зореносних гронах, з піснею в народ.


По завершенню хореографічної композиції на тлі дзвонів, виходять читці: 2 дівчини і 2 хлопці в українських костюмах
Хлопець 1: Слухайте, слухайте, слухайте люди!

Хтось зворушив там тривогу –


Дівчина 1: То Україна кров’ю обмита,

То Україна слізьми полита

Йде на всесвітню дорогу!

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   23


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка