Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів до державних свят та пам’ятних дат



Сторінка17/23
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.84 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   23

Хлопець 2: Слухайте, слухайте, слухайте люди!

Дзвонить десь дзвін без упину –


Дівчина 2: То задзвонила воля здобута,

То Україна скинула пута,

То на свободі родина!
Під час звучання позивних стріляє феєрверк, з’являється Мати-Україна
Мати-Україна:

Я – Україна, я – Україна,

Лиш перед Богом я на колінах,

Кличу вас люди зліва і справа

В святу Державу, в мою Державу!

Гряде доба великих змін!

Народе мій! Вставай! Відчуй себе Титаном

І все тобі під силу стане!


Хлопець 1: Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була

Яка біда мене, яка чума косила, а сила знову ожила.


Дівчина 1: Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить – я всі кайдани розірву!

Я стверджуюсь, я утверждаюсь. Бо я – живу!

Хлопець 2: Коли і як з’явилась Україна,

Де перший день, де, в чому, перший знак?

Мабуть тоді коли в лиху годину

Сів на коня нескорений козак.


Звучить козацький марш
Дівчина 2: Їдуть, їдуть козаченьки

Їдуть, їдуть браві.

Слава рідній Україні

І козакам Слава.



З глядацької зали з вигуком з’являються козаки
Хлопець 2: Козацький дух – дух вічної стихії

Утілений в привілля степове,

Допоки світу – він не постаріє –

Він в заповідях нації живе!


Козаки танцюють, після танцю підходять з двох боків до України, стають по обидва боки у почесну варту.
Мати-Україна:

О, мій народе, пресвятий і бойовий, і трудовий,

Талановитий, мій народе!

Усі серця свої відкрий для віри, правди і свободи!


Без оголошення звучить пісня «Україна» у виконані народного тріо. По завершенні пісні учасники залишаються на сцені.
Мати-Україна:

До вас моє звертання, рідні діти,

Крутий в житті вам випав шлях

Пройшли віки нам є чому радіти,

Бо пісня й досі лине на полях.
Послухай світ, хоч облети на крилах

Такої долі не знайдеш ніде.

Народе мій, в твоїх гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде.
В щасливії і тяжкії хвилини

Куди б вам не стелився шлях

Не згасне вогнище козацьке

В людських воно запалене серцях.


Читець 1: Живи та міцній українська державо

Ми раді за тебе мільйони віків.


Читець 2: Щоб стяг синьо-жовтий піднявсь величаво

Й над Україною замайорів.


Читець 3: Для внесення Державного прапора України та прапора району прошу всіх встати.

Звучить марш, вносять прапори та ставлять на підставки.
Диктор: Державний прапор України несе __________________________________;

прапор ___________ району несе ________________________________________________;


Винесення трибуни та виставлення мікрофонів на сцені.

Звучать позивні, виходять ведучі.
Ведучий: Добрий день шановні жителі та гості ___________________________!
Ведуча: З Днем Незалежності України!
Ведучий: Народе України! Твоєю силою, волею, словом утвердилася на нашій рідній землі самостійна Українська держава – Україна!
Ведуча: І ми гордимося тим, що народилися на цій прекрасній землі єдиній і неповторній, де кожен із нас у своїх серцях несе маленький вогник гордості за те, що ми українці.
Ведучий: Урочистості з нагоди Дня державної незалежності України оголошуються відкритими.

Звучить гімн України.
Ведуча: На сцену запрошується Благочинний _____________________ Української православної церкви _______________________________________________________.
Ведучий: До вітального слова та нагородження запрошуємо Голову районної державної адміністрації __________________ та Голову районної ради ________________.
Відбувається нагородження, звучать фанфари
Ведуча: Ми – майбутнє України. То ж своїми знаннями, працею, здобутками давайте піднесемо її культуру, своїми досягненнями славимо її. Будьмо гідними своїх предків, любімо рідну землю, бережімо волю і незалежність України, поважаймо свій народ і його мелодійну мову.
Ведучий: Україно моя співуча,

Ніжна нене, колиска добра!

Я люблю твої древнії кручі,

Наше серце для тебе співа.


Ведуча: Зі святом Вас вітає солістка ______________ та зразковий танцювальний колектив. Слова і музика Наталії Май «Розкажу про Україну».
Ведучий: Зустрічайте на сцені вокальне тріо у складі ________________________. Пісня з репертуару Михайла Хоми «Сивий туман над рікою».
Ведуча: На сцені хореографічна композиція «Ой верше, мій верше» – виконує танцювальний колектив __________________________. Керівник ____________________.

Закривається завіса

Ведуча: Гасне вечір… Сон обняв гори і долини,

А під горами бринить пісня соколина.

Пісня з репертуару В’ячеслава Хурсенка «Соколята» – виконує соліст _________.
Завіса відкривається
Ведучий: Для старого й малого – забавка велика.

Бо музика, як та весна в зеленому лузі, –

Не було би музикантів, жили б люди в тузі.

Володимир Помазан «Осіння фантазія» – Виконує ансамбль народних інструментів школи мистецтв. Керівник _____________________________________________________.


Завіса закривається
Ведуча: До вашої уваги гумореска «Як гуцули кавалерували». Читає ___________.
Завіса відкривається.

Ведуча та юнак з квітами виходять на сцену
Ведуча: У нашому залі присутня чарівна жінка, яка сьогодні святкує разом з Україною свій день народження Це ______________________________________________.

Будьте багата як наша Українська земля,

Будьте здорова як джерельна вода,

Будьте красива як троянди цвіт

І щаслива ще на багато сотні літ.
Юнак з квітами іде в зал до іменинниці, вітає її
Ведучий: Вас вітає вокальний жіночий ансамбль ____________________. Керівник _________________. Українська народна пісня «Виспівує соловейко».

Ведуча іде за куліси
Ведуча: На сцені хореографічна композиція «Гуцулята» – виконує зразковий танцювальний колектив _____________________ . Керівник ______________________.
Ведучий: Українська народна пісня «Гапка» – виконує народний вокальний ансамбль ____________________. Керівник ______________________________.
Ведучий: Хата моя біла хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м’ята

Мальви цвітуть край вікна.

На сцені вокальний ансамбль _______________________. Керівник _____________. Сл. Олександра Богачука, муз. Климент Домінченко - «Біла хата».
Ведуча: Жартівливий український танець «Повзунець» – виконує зразковий танцювальний колектив ________________________. Керівник _____________________.
Ведучий: Сл. і муз. Наталії Фаліон – «А у селі» – виконує народний вокальний ансамбль _____________________________________________________________________.
Ведучий: Вас вітає народний ансамбль української пісні. Керівник _____________. Українська народна пісня «От села до села».
Ведуча: Народе мій, оце твої джерела,

Колиски твого роду і надій.

Вросли могутньо ці великі села

У нашу землю в силі віковій.

Микола Безушкевич «Український марш» – виконує дитячий духовий оркестр _______________________. Керівник ___________________________.
Ведучий: Життя без кохання, життя без любові

То небо без сонця, то небо беззоре.

Життя неможливе, воно не існує,

Коли наше серце любові не чує!

Пісня з репертуару Марії Собко «Моя любов» – виконує солістка _______________ та танцювальний ансамбль ______________________________.
Ведуча: До вашої уваги хореографічна композиція «Веселка» – виконує зразковий танцювальний колектив ____________________. Керівник _________________________.
Ведучий: Вас вітає народний чоловічий гурт _____________________. Керівник _____________________. Українська народна пісня «Славні Козаки».

На сцену виходять ведучі
Ведуча: Дай нам Боже, сили і снаги,

Щоб цвіли Дніпровські береги,

Щоб жили гуртом, не поодинці,

На землі щасливі українці.


Ведучий: Мова хай живе, нехай серця нам гріє

Багатою йде в світ і завжди молодіє,

Бо в нас вона одна-чарівна, світанкова,

І древня, й молода – велика наша мова.

Сл. та муз. Олександра Самойдюка – «Мова єднання» – виконує вокальний дует у складі _____________________ та танцювальний ансамбль ________________________.
Під час співу на третьому куплеті виходять всі учасники аматорської творчості. Холодний феєрверк.
Ведуча: І ще раз із Днем Народження, Україно!
Ведучий: До побачення!
Ведуча: І до нових Зустрічей!
Оксана Осипчук, художній керівник,

Наталія Стребчук, методист з клубної роботи Дубенського районного Будинку культури Рівненської області

«ШЛЯХИ ДО ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ»
Сценарій літературної композиції

Сцена умовно поділена на три простори: зліва – пустеля з піском та сухим деревом; по центру – підставка, на якій розміщено книги Т. Шевченка, Л. Українки, І.Франка; з права – стіл, на якому розміщено газети і журнали, друкарську машинку.

Починає лунати «Інтро» Т. Петриненка, завіса відкривається, на сцену виходять учасники: зліва – дівчина в українському костюмі (Україна), по центру – хлопець-сучасник, а з права – дівчина у строгому діловому костюмі – журналіст.
Сучасник: Ми, українці, – унікальні люди. Український унікум не має аналогів в цілому світі. Де ж це видано, щоби незалежній Українській державі і раптом не знадобилася ні українська мова, ні українська державність, ні українська культура? Ми – українці, теж не потрібні.

Держава сама не будується. Державу треба будувати! І не чужими, холодними, а своїми теплими, рідними руками. Чистими руками!

А ми все стоїмо на Перехресті. І ніяк не зрушимо з місця. Не барімося, бо захолонуть сліди наших пророків. Куди тоді підемо?
Журналіст: Маючи глибочезну, з карколомними, драматичними поворотами долю, знаючи вершини злету національного духу до свободи, освіти й культури, але й знаючи моторошний шлях неслави, забуття, існування наче б поза історією – тільки на початку третього тисячоліття від Різдва Христового ми, українці, відзначаємо _____ річний ювілей своєї держави.

Озирнімося сьогодні на трагічний шлях до незалежності, бо він ще недалеко, до нього ще можна торкнутися рукою. І не для того, щоб в черговий раз стиснути кулаки, витерти сльозу чи скрушено зітхнути, а щоб повторити собі: «Ми стожильні, живучі і незнищенні як нація, як великий народ, що живе на перехресті світу. Та можна було б застрашити, придушити наш дух, загнати його в Сибіри, на Соловки, в Магадани… Але вбити його, винищити дощенту – це не дано нікому. Підтвердження тому – Богдан Хмельницький й Іван Богун, Калнишевський і Мазепа, Орлик і Сковорода. Наші духовні свічада: Т. Шевченко, Л. Українка, І. Франко, В. Стус, В. Симоненко. Їхнє життя і слово – свіча в руках нації – доказ того, що наш народ мусить вижити і не загубитися в планетарній історії. Свіча не розуміє, що вона прокладає дорогу в темряві. Вона просто горить. І згорає. Це її доля, її призначення, її щастя. Але не просто згоріло і не марним було життя і слово великого Шевченка, який вчив «свою Україну» любити.


На авансцену виходить читець
Читець: Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь…

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні… то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої! злої!


Читець переміщується до центру авансцени
Читець: Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отоді я

І лани, і гори —

Все покину і полину

До самого бога

Молитися... а до того

Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Не злим, тихим словом.


Читець йде зі сцени, лунає «Інтро»
Журналіст: Вивчаймо його Заповіт! Заповіт того, хто карався, мучився, але не каявся! Заповіт героїчної – страшної ворогам – України! Хай слово його лунає кличним дзвоном, щоб почули оглухлі, щоб випростувалися похилені й горбаті! Щоб устали мертві! Щоб знову воскресли тіні славних прадідів! Щоб знов на нашій землі росли, змагались, жили! Щоб обновилась, як орля, юність нації!
Сучасник бере в руки книгу Т. Шевченка, гортає її
Сучасник: Нема ще вольної сім’ї…

Вкраїни нової нема!

Шумлять лише твої гаї,

Де світло поглинає тьма.


Полин-роса – на солов’їв.

І на людей – Полин-Зима.

Нема ще вольної сім’ї,

Вкраїни нової нема…


Журналіст: Божественне знамення долі: через десять років по тому, як із рук великого Тараса випала свічка, що запалила надію на відродження українського духу в неволі російського самодержавства, над Україною, над усією землею зійшла зоря Лесі Українки. Ступивши в світ з Волинської землі, Леся підхопила ту Шевченкову свічку, щоб засвітити від неї свої «досвітні вогні», стати «дочкою Прометея», «трохи чи не єдиним мужчиною на всю новочасну Україну», як сказав про неї Іван Франко.

Вона назвала себе Українкою, коли це слово взагалі намагалися знищити. І через все життя, через всю творчість Лесі Українки проходить образ України, і торує вона свою стежку до її незалежності.


Дівчина-Україна:

І ти колись боролась, мов Ізраїль,

Україно моя! Сам бог поставив

супроти тебе силу невблаганну

сліпої долі. Оточив тебе

народами, що, мов леви в пустині,

рикали, прагнучи твоєї крові,

послав на тебе тьму таку, що в ній

брати братів не пізнавали рідних,

і в тьмі з’явився хтось непоборимий,

якийсь дух часу, що волав ворожо:

«Смерть Україні»!

– Та знялась високо

Богданова правиця, і народи

розбіглися, немов шакали ниці,

брати братів пізнали і з’єднались.

І дух сказав: «Ти переміг, Богдане!

Тепер твоя земля обітована».

І вже Богдан пройшов по тій землі

від краю і до краю. Свято згоди

між ним і духом гучно відбулося

в золотоверхім місті. Але раптом

дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.

І знов настав єгипетський полон,

та не в чужій землі, а в нашій власній.

А далі розлилось червоне море,

і розділилося по половині,

і знов злилось докупи й затопило –

кого? Ой леле! Новий фараон

пройшов живий через червоне море,

але їздець і кінь пропав навіки.

Співай, радій, ненависна чужинко,

бий в бубни і лети в танок з нестяму,

кінь і їздець в червонім морі згинув,

тобі зостався спадок на покраси,

бо зносиш ти України клейноди,

святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту,

немов потоп. Заграло та й ущухло

Червоне море, висохло, й осталась

безрадісна пустиня після нього,

і став по ній блукать новий Ізраїль,

по тій своїй землі обітованій,

немов якась отара безпричальна.

З отарою блукали й пастухи,

вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.

Коли ж у їх з’являвся дух величний,

що вогняним стовпом палав у тьмі,

а вдень ішов, мов туча грізно-біла,

вони не вірили своїм очам,

і врозтіч розбігались манівцями,

і попадали ворогам в полон.

Чи довго ще, о господи, чи довго

ми будемо блукати і шукати

рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа,

що він зламав свій заповіт великий,

той, взятий з бою волі заповіт?

Так доверши ж до краю тую зраду,

розбий, розсій нас геть по цілім світі,

тоді, либонь, журба по ріднім краю

навчить нас, де і як його шукать.

Тоді покаже батько свому сину

на срібне марево удалині

і скаже: «Он земля твого народу!

Борись і добувайся батьківщини,

бо прийдеться загинуть у вигнанні

чужою-чуженицею, в неславі».

І, може, дасться заповіт новий,

і дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? як маємо шукати

свому народу землю? хто розбив нам

скрижалі серця, духу заповіт?

Коли скінчиться той полон великий,

що нас зайняв в землі обітованій?

І доки рідний край Єгиптом буде?

Коли загине новий Вавілон?

Сучасник бере в руки книгу Лесі Українки, гортає її
Сучасник: Зібралося нині нас дуже багато.

Є таїнство душ. І шляхи крем’яні!

Що скажете, Лесю, про нинішнє свято?

Ми знов серед лиха співаєм пісні.


І знову колиска ні в чому не винна.

Одна колискова – над нами всіма!

Ви знаєте, Лесю, вже є Україна!

Але українців ще майже нема…


Журналіст: Прозріння. Воно сьогодні потрібне всім нам, як жива вода, як животворний дух. У прозрінні ми знайдемо можливість врятувати себе і Честь України. До цього кликав Іван Франко.
Дівчина-Україна:

Народе мій, змучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом

вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізніх

Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на палицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних.
О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірою в силу духа

І в день воскресний твойого

повстання.


Та прийде час і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі.

Труснеш Кавказ, впережешся

Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.
Сучасник бере в руки книгу І. Франка, гортає її.
Сучасник: Лупайте сю скалу…

А скелю тую нічим не розбити…

Вона ж бо – спокута.

І Вічне кайло!

Вдивляються в землю стурбовані діти.

Чи не запульсує живе джерело?

Усе переноситься родом до роду.

І десь оживе у веснянім саду.

А Скеля та дика – то наша Свобода!

Лиш висікти Статую треба свою.


Журналіст: Зараз, з висоти _____ року ми можемо сказати словами Ліни Костенко про нашу незалежність.
Дівчина-Україна:

І знов сидять при владі одесную,

гряде неоцинізм, я в ньому не існую.

Така до слави приналежність,

така свобода і пісні!

Декоративна незалежність

ворушить вусами вві сні.

Прости мені, мій змучений народе,

що я мовчу,

дозволь мені мовчать,

бо ж сієш-сієш, а воно не сходе,

і тільки змії кубляться й сичать.

Усі ні з ким не згодні,

злість рухає людьми,

але у бік безодні.

Доборолися, добалакались,

досварилися, аж гримить.

Україно, чи ти була колись

незалежною хоч на мить?

Від кайданів, що волю сковують,

від копит, що у душу б’ють,

від чужих, що тебе скуповують,

і своїх, що тебе продають.

Популяція, нація, маси...

І сьогодні, і вчора, й колись

українського пекла гримаси

упеклися мені, упеклись.

Цей розбрат, і рейвах,

і ремство й віки безголів’я вдогонь –

хай він спалить усе це нікчемство,

українського пекла вогонь.
Починає лунати мелодія пісні «Квітка-душа» у виконанні капели бандуристів.
Сучасник: Вродився…

І в першу вже мить

Відчуй родовитість.

Магічно!


Любіть Україну!

Не просто любіть.

ЖАДАЙТЕ У ПРИСТРАСТІ ВІЧНО!

Мужнієш…


І рвешся в блакить.

Іди крізь терни прямовисто.

Любіть Україну!

Не просто любіть.

А ДИХАЙТЕ НЕЮ, МОВ КИСНЕМ!
Мудрішаєш…

В сонмі століть.

Примнож родового таланту!

Любіть Україну!

Не просто любіть.

САМІ УКРАЇНОЮ СТАНЬТЕ!!!


Мелодію «Квітка-душа» перебиває «Хоральна прелюдія» М. Лисенка
Дівчина-Україна:

Завжди терновий вінець

буде кращий, ніж царська корона.

Завжди величніша путь

на Голгофу, ніж хід тріумфальний.

Так одвіку було

й так воно буде довіку,

поки житимуть люди

і поки ростимуть терни.

Але стане вінцем

лиш тоді плетениця тернова,

коли вільна душею людина

по волі квітчається терном,

тямлячи вищу красу…

Путь на Голгофу велична тоді,

коли тямить людина,

нащо й куди вона йде,

не прагнучи інших тріумфів,



знаючи іншу величність…
Мелодії «Квітка-душа» і «Хоральна прелюдія» змішуються і починають лунати одночасно, учасники виходять на авансцену, вклоняються і відходять назад, завіса закривається.

Вітос В. Г.,

директор Одеського обласного центру української культури

1 ЖОВТНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

СЦЕНАРІЙ КОНЦЕРТУ, ПРИСВЯЧЕНОГО

МІЖНАРОДНОМУ ДНЮ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ

У фойє театру у запису звучить інструментальна музика.

До глядацької зали заходять гості та займають визначені місця.

Сцена святково прикрашена.

Завіса сцени закрита.
1025 – Керівники області, міста заходять до глядацької зали та займають визначені місця.

1030 – У глядацькій залі гасне світло.

Звучать позивні. Завіса відкривається.

На сцену виходять ведучі
Ведуча: Добрий день, дорогі друзі!
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   23


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка