Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів до державних свят та пам’ятних дат



Сторінка19/23
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.84 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

«МІЛЬЙОНІВ ГОРЕ НЕ ЗАГЛУШИТЬ ЧАС»
Сценарій театралізованого концерту-реквієму

Основні елементи оформлення сцени: хрест у вигляді жінки, зверху екран для відео проекції, національна символіка, рушники, полотнища, хлібини з свічками.

Одяг читців та учасників концерту чорного та білого кольорів.
Пролог
На екрані палаюча свічка та логотип з написом «Мільйонів горе не заглушить час».
Дикторський текст: На цій горі, на пагорбі печалі,

Де все болить – від квітки й до хреста, –

Ідуть дощі вдовиними плачами...

На цій горі, на пагорбі печалі,

Німіє слово і мовчать уста.

Гірка сльоза пече як сіль чумацька.

Стоять в жалобі схилені сини.

І монастир – як оберіг козацький...

І дзвін вола безмовно «Пом’яни!»
Епізод перший «ВОЛЯ»
На екрані кадри часів козацтва
Дикторський текст: Земле Оратанська, кров’ю і потом зрошена, дикими копитами бита, ордами палена, в ясир гнана, на палі сажена, по Сибірах та Соловках закута...

Чим провинились діти твої безталанні, що і знову заціпеніла ти в німотній зажурі?

За які гріхи розверзлась на лоні твоєму ця сатанинська оргія, кинула люд твій в кістляві лабета Смерті? Нещадно махає вона багряною косою, провадить скорботні жнива.
Пісня Лесі Горової «Наша омріяна воля», виконує жіноче вокальне тріо.

Хореографічна композиція «Воля»
Епізод другий «Мара»
На екрані кадри з фільму «Голод-33» – («Хрести»)
1 читець: Наморений день прокульгав і зник

В ріку небуття широку.

В сутінках шепче мені «засни»

Мара тридцять третього року

«Засни, не тривожся. не думай, спи –

Хіба одному тобі треба?..

Ти чуєш, як тихо? Мовчать степи,

Німує вечірнє небо,

Хоча й багрянисте, мов кров отих,

Колись молодих і милих...

Про них і в родинах вже гомін стих:

Давно вони сплять в могилах.

Тобі не підняти їх з чорних ям,

Не дати шматочка хліба.

Нехай же не б’ється журба твоя.

Неначе об кригу риба.


2 читець: Обставини, мабуть, були такі,

Фатальні та неминучі,

Отож і пішли на той світ дядьки,

Дарма, що були живучі» –

«Ну, добре, добре!.. Мовчу. мовчу...

Та бабиш, яке тут діло:

В дитинстві не раз од людей я чув,

Що дещо тоді вродило.

Тоді не було бідувань війни,

Поля сарана не жерла,

Та й люди, здається, не мали вини...

За віщо ж вони померли?!»

А місяць тим часом над степом став,

І, мружачи око срібне,

Немов насміхався, немов реготав:

«Комусь це було потрібно!»



Гаврило Прокопенко
Епізод третій «ЧАС, ВПЕРЕД!»
Звучить мелодія Г. Свиридова «Час, вперед!».

Пластичний етюд виконує хореографічний колектив.

Демонструється фото фільм «Індустріалізація».
3 читець: На плакатах – червоне дитинство

І та радість, якої нема!

...А плакати приліплені тістом.

Відколупую,

Їм крадькома.

Всі плакати і ситі, й веселі.

Що сумним і голодним сказати?!

...А плакати намазані клеєм.

Хоч би клею того полизати!
Епізод четвертий «Щасливе дитинство»
На екрані кадри 30-х років – діти та Сталін.

Звучить фонограма 30-х років – пісня про щасливе дитинство.

На сцені група учнів
Учениця: Лист учнів Печірської школи, Брацлавського району, на Вінниччині, до ВУЦВКу про голодування. 1 листопада 1931 р. Дорогі наші проводирі. Ми, учні Печірської школи, Брацлавського району просимо у Вас допомоги, бо ми пропадаємо з голоду. Нам треба вчитися, а ми з голоду не можемо по світі ходити. Індивідуальні і колгоспники – всі пухнемо з голоду, бо працювати ми не можемо, а хліб дають тільки тим, хто має трудодні. Скоро наближаються Жовтневі свята, нам треба радіти, а у нас з голоду в очах пожовкло, в шлунку болить від того сміття, яке ми зараз їмо, бо у нас забрали не тільки хліб до зерна, а і картоплю, квасолю і все, що можна їсти. З картоплі роблять горілку, а ми їсти не маємо що. За одяг та взуття ми вже мовчимо, а просимо не губити нас голодом. Ми надіємося, що Радянська влада не дасть нам загинути і не буде нас годувати кулями замість хліба, як годували наших батьків царі. Ми віримо, що Радянська влада нам поможе і спасе нас від голодної смерті.

Просять учні Мильгота, Сіроха, Москалюк, Баран, Магдич, Пилипенко, Антонишина, Вістяк і інші.



ЦДАЖР УРСР, ф. 1, оп. 7, спр. 145, арк. 148. Оригінал. Рукопис.

«Народна книга – меморіал «Голод 33»
На екрані фото 30-х років – люди працюють на полі
Свідчення очевидця: ... Пригадую і я. Тієї страшної пам’яті весни 1933 року в селі Красна Слобідка на Київщині оголосили: «Хто вийде на бурякову плантацію Германівського радгоспу збирати кузку, одержить обід. При собі мати тару для кузки, миску, ложку».

Нас було четверо дітей від 6 до 12 років. Раненько, ще до сходу сонця, готувала нас мама на роботу. До радгоспу два з половиною кілометри. Людей прийшло багато. Бригадир вивів нас на площу і сказав: «Коли витягнуть на стовп червоний прапор, приходьте обідати, але для цього треба виконати норму – назбирати піввідра кузки. Хто не виконає, обіду не одержить».


Вступає інструментальний ансамбль
Спека нестерпна. Про воду для пиття начальство не подумало, і ми бігали пити до озерця від дощу, яке ще не висохло. Невимовно потерпали від голоду та все поглядали, чи немає червоного прапора. Його не було цілу вічність. Збираючи кузку, ми загадували собі: дійдемо он до тієї грудочки – напевне вже витягнуть. Не було прапора і до наступних грудочок.

І нарешті, аж під вечір, з’явився. Заворушилося поле, сотні людей почали бігти до двору. Але то тільки здавалося, що бігли, – бігти сили не було. Деякі падали і вже не підводились. Кожний намагався стати ближче до віконця будки і випросити так звану «цілушку» – її наче більше йшло на 100 грамів порівняно з глевкою серединою. Одержавши свої сто грамів невідомо з чого спеченого хліба, один черпачок затирки, сідали тут же на землю й обідали. Хліб їли з юшкою, а густіше збирали в ганчірочку – мамі на вечерю.

Протягом місяця виконували норму, щоразу з величезним нетерпінням чекали на червоний прапор із портретом першого і найкривавішого вождя-ката, вождя дітовбивці, предтечі тотального терору...»

Іван Клименко «Млинці із борошна з вапном»

Газета «Урядовий кур’єр» від 7 листопада 2003 року
Епізод п’ятий «Червона мітла»
На екрані кадри з фільму «Голод -33» («Активісти»)
Свідчення очевидця (на фоні пісні 30-х років):

Ірина Кисіль. Народна книга меморіал «Голод 33», стор. 322

Молодь – це віск, з якого можна ліпити і Бога, і чорта. І отак і ліпили із воску чорта – була так звана «червона мітла», ходила в кожний двір, як ходять дітлахи перед Новим роком. Ну, а ці ходили й вимітіли з хат все дочиста. На моїх очах у сусіда винесли все, бо не хватило до плану, давай його розкуркулювать. Немає зерна – давай що є, виносять жлукто, тягнуть діжу, в якій тісто місили, тягнуть із жердки коноплі, тягнуть подушки, свиту. Та хіба це люди?..



Драматичний етюд «Активісти»
На сцені більшовик, комсомолець і комсомолка
Більшовик: Товариші! Той не більшовик. хто не віддає всіх сил на боротьбу за хліб. Міцніше більшовицькі удари на голови куркульських недобитків! Не виконали хлібних планів найзліші, найшкідливіші саботажники! Хто передчасно демобілізується, той допомагає їм. Найжорстокішими репресіями виконаймо плани до останнього центнера!

Ніякої амністії найзлішим контрреволюціонерам і їхнім агентам з партквитками!


Комсомолець: Комсомольці! Організуймо негайне повернення розкраденого й незаконно розданого хліба. Борімось за кожен кілограм насіння. Хто приховує, розкрадає посівматеріал, хто не бореться з розкрадниками – того судити, як ворога народу! Забрати насіння у ледарів-паразитів! Вмійте зривати машкару з ворога!
Комсомолка: На лаву підсудних – ледарів, саботажників, зривників сівби, агентів класового ворога! Дужче розпалюйте вогонь ненависті і люті до цих паразитів, обкрадачів колгоспної праці! Без жалю витравлюйте звички проклятого минулого – «менше зробити, більше взяти».

За матеріалами тогочасних вінницьких газет
Комсомолка скидає червону косинку перевтілюючись на читця:
Що зробили з тобою, о Жінко!

Не один онімів би поет.

Одягнули шкірянку й косинку,

ще й у руки дали пістолет.

Ти, мов фурія, дико металась

по селу із кутка на куток,

у голодних сиріт відбирала

з рученяток опухлих шматок.

Виганяла хазяїна з хати.

владно ставила вирок: куркуль...

Та, що мусить життя дарувати,

обривала під посвисти куль.

Господарство своє занедбала

і свекрусі дітей віддала.

...Ех, гуляла по селах, гяляла,

ех, гуляла «червона мітла»!



В.Сторожук «На вітрах історії»
Епізод шостий «Бунт»
На екрані фото 30-х років – колгоспники
Дикторський текст (на тлі звуку друкарської машинки): Із спецповідомлення Вінницького облвідділу ДПУ про продовольчі труднощі в селах районів.

24 травня, 1932 року.

Совершенно секретно.

...16 мая, в с.Калинино група женщин, в числе 15 человек, в большинстве из семей бедняков, явилась в сельсовет и предьявила требования выдать хлеб. Председатель заявил, что он сообщит об этом в район и будет просить хлеба.

17 мая в 10 часов утра в сельсовете собралась толпа женщин, 150-200 человек, вызвала председателя сельсовета и потребовала:
Етюд «Баби»
1 жінка: Дайте по п’ять фунтів муки, не для нас, а для наших дітей!

2 жінка: Дивіться, що їмо. Якби ми зерно мали, хіба їли б оце (показує млинці з лободи)?

3 жінка: Пухнемо, здихаємо, нічого їсти, лише бур’ян, лобода...

4 жінка: В колгоспі пшениця, горох гниє, а ми кротів та хробаків їмо!

5 жінка: Казали, до колгоспу ідіть, всього будете мати доволі! І що?

6 жінка: Я ціле літо працювала, напрацювала 400 трудоднів і тепер сиджу голодна. Сьогодні тато померли, завтра мама з голоду помруть. Ось до чого довела Радянська влада.

2 жінка: Наші діди на панщині робили, тепер у нас така ж панщина. Гарну волю ми собі завоювали, наділи ярмо на шию.

7 жінка: Навіщо хліб забрали? Навіщо нас морите? Все одно нам смерть. Заберіть і наші душі. Якщо дітей не заберете, ми їх самі порішим!

Голос за кадром: Разойтись! Прекратить пропаганду! Советская власть во всем разберется!
Жінки згуртовуються і починають співати:
2 жінка: Ціле літечко робила

Кіло гречки заробила.

Кіло гречки, два – ячменю

Та й журюся, де я змелю.


1 жінка: Нема хліба, нема кики

Тільки кіно і музики...

Ми голодні, ми сумні

З нами Сталін на стіні.


2 жінка: Їде Сталін на тарані,

Оселедець у кармані

Часником він поганяє

Америку доганяє.


1 жінка: Мати в СОЗі, батько в СОЗі

Діти лазять по дорозі,

Їхало ГПУ,

Покидала в кропиву.


2 жінка: Колосочки я збирала

На колгоспнім полі,

І за це мені дали

Десять літ неволі.


Всі жінки: Соловки, Соловки

Вас я не боюся

Якщо з голоду не вмру –

Додому вернуся.


Епізод сьомий «Мати»
На екрані кадри з фільму «Голод-33» («Смерть матері»).
Читець: Цвіли кульбаби.

Помирала мати.

І цілу нічку кликала попа.

Хотіла ж бо на сповіді спитати

Кому віддати душу... і серпа?!

Останнього перев’язать снопа

Ще для дітей не встигла

В теплі гронця.

Летить ув очі сонячна крупа,

В якій вже ні крупиночок, ні сонця.

Незрозумілий світ...

Себе сама

Не розуміла навіть рідна хата.

Для сироти цвіла чужа пітьма.

В своїх купавах помирала

Мати.
Свідчення очевидця:



О.Крикун Народна книга-меморіал «Голод 33», стор. 524.

Звали її Параскою. Помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку – і до ранку всі померли.


Муз. Ю. Шелепи, сл. А. Листопад «Остання колискова».

Драматичний етюд «Остання колискова»
Епізод восьмий «Цілком таємно»
На екрані кадри з фільму «Голод-33» («Черга»)
Дикторський текст (на фоні звуку друкарської машинки): Із спецповідомлення Шепетівського райпарткому до оргвідділу Вінницького обкому КП (б)У 20 листопада 1932 року.

Совершенно секретно

...Для руководящего состава райпартактива в закрытом распределителе райорганизациями установлено 35 человек. На обеспечение райпартактива в течении третьего квартала в централизованом порядке отпущено из закрытого распределителя промкрам и пищевые продукты в таких размерах:

Мука – 2250 пудов;

Крупа – 61 пуд;

Масло подсолнечное – 31 килограмм;

Селедка – 190 килограмм.

В районе организована закрытая столовая, которая обслуживает питанием 15 семей райактива.

Епізод дев’ятий «Останній монолог»

На екрані фотохроніка 30-х років – діти
Свідчення очевидця:

А.Кучерук. Народна книга-меморіал «Голод 33», стор. 15.

На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад – вперед, назад – вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна «пісня» напівголосом: їсти, їсти, їсти... Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ: їсти, їсти, їсти...


Дівчинка-читець: Господи, де Твої дві рибини?

Де Твої, Боженьку, п’ять хлібів?!

Їстоньки хоче невинна дитина.

Жодного, хто би її пожалів.

Навіть для плачу нема уже сили.

Очі дитячі –

Доросла печаль.

Дай хоч причастя на змучених схилах...

Що записати у зойку скрижаль?!

Хащі і хижість.

Жура лебедина...

Таж оправдатись не вистачить слів!

Господи, де Твої дві рибини?

Де Твої, Боженьку, п’ять хлібів?!


Свідчення очевидця:

Микола Залига. Народна книга меморіал «Голод 33».

На вулиці лежить хлопчик років десяти.

«О, вже готовий».

А у відповідь кволий дитячий голосок:

«Ні, я ще не готовий, я ще не вмер».
На екрані кадри з фільму «Голод-33» («Смерть хлопчика»)
Хлопчик-читець: Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

...А житечко моє – таке густе.

...А мамина рука – іще гаряча.

Я ще не вмер...

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці умирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу.

Я чую запах квітів. Я не вмер.

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб...

Куди ж ви, гей, ви, людоньки, куди?

Окраєць ласки...

Чи із печі диму?

Таж скільки в тілі зайвої води!

...Не чує світ.

Усі проходять

М И М О...


Епізод десятий «Колосочки»
На екрані червона Кремлівська зірка.

Звучить фонограма пісні «Широка страна моя родная»
Читці: Грається болем лють.

Знаєш. що значить – закони?

...Кожду неправдоньку взуть

І зав’язати червоним.

Окликом не зупинить

Біль не загусне.

Вирок!

Знаєш. що значить вирва,



Як... ані краплі вини?!

Бавиться лютю гнів.

Знаєш, що значить сваволя?

... Смерть

За п’ять колосків

Із власного поля!


На екрані кадри з фільму «Голод -33» («Жнива»)

Муз. Ю. Шелепи, сл. А. Листопад «Колосочки»
Епізод одинадцятий «Пам’ятаймо»
На екрані відеофільм «Люди, імена яких забуто».
1-й читець: Вони он там, направо і наліво. Люди, імена яких забуто, бо ніхто їх не рахував, не записував до церковних грамоток.
2-й читець: Одні нараховують сім мільйонів, інші більше десяти. То зона смутку, забуття. Невже ми такі безпам’ятні?
3-й читець: Ніхто ж їм не сказав останніх слів: «Хай буде тобі земля легка», ніхто не поставив хоч маленького пам’ятного знаку. Але ж вони люди Жовтня і перших п’ятирічок.
4-й читець: Вони вірили, що на бідних світ тримається, і своїм хлібом півсвіту годували, а самі від голоду мерли. То була голодна моровиця.
5-й читець: Та колись неписьменні, темні, забиті селяни-хлібороби мали розум і пам’ять, мали душу і серце. Ще й досі на перехрестях великих доріг стоять пам’ятні знаки – «фігури».
6-й читець: Тим, хто загинув у нерівній боротьбі, хто поліг від мору і голоду ставили хоча б обтесані камені...
5-й читець: Згадайте, люди.
6-й читець: Поділіться з нами смутком!
7-й читець: Пам’ятаймо ж тих, що вмерли з лихої волі в тридцять третьому.
8-й читець: Вони не замахувались на суспільну власність. Вони жили в страху перед завтрашнім днем, перед долею своїх дітей.
9-й читець: Чи не той страх у купі з голодом здолав людей і передчасно звів їх у могилу?
10-й читець: Закопаймо в тій зоні смутку хоч кілець: «Тут поховані люди тридцять третього».
1-й читець: І хай більше не гнобить нас власна совість.
На сцені з’являється хлопчик з хлібиною і свічечкою. Зал встає.
Хлопчик: Отче наш, що є на небесах, Нехай святиться ім’я Твоє, Нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні. І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим. І не введи нас у спокусу, але визволи нас од лукавого. Бо Твоє царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
Хвилина мовчання

Виконується молитва «Отче наш»

Слово про хліб – запрошується до слова дослідник часів голодомору
Фінал

На екрані свічка, далі логотип з написом «Мільйонів горе не заглушить час».
Дикторський текст: Україно... З вогняного пекла воскресша, гулагами, сибірами морена, зіркою полин опалена, нескорена, зболіла земле наша, прости нас. Прости! За забуття і безпам’ятство, за скалічену барвінкову мову, за морок бездуховності і святотатство, за нице плазування і самозречення, за сплюндровану віковічну красу...

Прости нас, мамо. Щоб осягнули врешті своє коріння, витепліли душею, скинули тягар настороги і страху. Прости. Не дай загинути в наготі і безвір’ї. Відверни від страшних лихоліть майбутнє своє цвітіння, вирятуй із новітньої напасті великостраждальний рід твій. Захисти від скверни і променистих стронцієвих заграв. Благослови жити, працювати, творити добро.

Нині, прісно, на віки вічні.

Амінь.
Муз. О. Янушкевич, сл. Н. Погребняк – «Молитва за Україну»


Любов та Станіслав Прилипки, Вінницький обласний центр

народної творчості

«ПАМ’ЯТЬ ГОЛОДУ, ПАМ’ЯТЬ СЕРЦЯ»
Реквієм пам’яті жертв голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні

Б’є дзвін. Гасне світло у залі.

Відкривається завіса.

На сцені ліворуч і праворуч біля порталів світяться свічки в торшерах-канделябрах.

Опущений відео екран, за яким розміщуються симфонічний оркестр філармонії і хор оперної студії Харківського університету мистецтв.
Диктор-чоловік (за сценою). Пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932 – 1933 років присвячується.
1. Документальні свідоцтва
Відеокадри кінодокументів голодомору, музичний супровід − фрагменти ораторії Євгена Станковича «Панахида за померлими з голоду».
Екран підіймається, сцена освітлюється
2. «ГОЛОДОМОР - 33»

Вступ, частина 2 і частина 9 «Епілог» «Українського реквієму пам’яті жертв трагедії ХХ сторіччя», музика заслуженого діяча мистецтв України Володимира Птушкіна, текст лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Степана Сапеляка.


Виконують:

- академічний симфонічний оркестр Харківської філармонії, художній керівник і диригент сифонічного оркестру – заслужений діяч мистецтв України Юрій Янко,

- хор оперної студії Харківського університету мистецтв ім. Котляревського, головний хормейстер – заслужений діяч мистецтв України, професор Наталія Бєлік, хормейстер Тетяна Карпова,

- соліст – народний артист України Володимир Болдирєв,

- читець – заслужений артист України Анатолій Лобанов.
Затемнення. Після виконання номера хор оперної студії виходить за лаштунки
Диктор-чоловік (за сценою).

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо – українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас – бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

(Ніна Виноградська)

3. «ПРИСВЯЧЕННЯ», Б. Яровинський.
Виконує симфонічний оркестр Харківської філармонії, художній керівник і диригент симфонічного оркестру – заслужений діяч мистецтв України Юрій Янко.
Із-за лаштунків на плунжер виходить камерний хор Харківської філармонії
Диктор-чоловік (за сценою). 38 країн Організації Об’єднаних націй визнали Голодомор 1932 – 1933 років в Україні Національною трагедією українського народу. В Україні загинуло майже 10 мільйонів жертв, на Харківщині − майже 2 мільйони.
4. «РЕКВІЄМ», «Lacrimosa», В. А. Моцарт.

Виконують:

- симфонічний оркестр Харківської філармонії, художній керівник і диригент – заслужений діяч мистецтв України Юрій Янко,

- камерний хор Харківської філармонії, художній керівник – народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, професор В’ячеслав Палкін, головний хормейстер − лауреат Всеукраїнського конкурсу хорових диригентів Андрій Сіротенко.



Опускається інтермедійна завіса
5. «ГОЛОДОМОР»

літературно-музична композиція за однойменною поемою заслуженого діяча мистецтв України Ніни Виноградської.

Виконують: заслужені артисти України Оксана Стеценко, Євген Плаксін, Людмила Важньова, артисти Мирослава Філіпович, Дмитро Петров.
Оксана: Велика родина була у Петренків:

Матуся і тато, бабуня і дід,

Чотири синочки і доня Оленка –

Охочим до праці й щасливим був рід.

Сміялась матуся, закохана в тата,

Навчала бабуня малих онучат.

Сім’я незаможна, любов’ю багата,

Та хліба до столу завжди вистача.

Долівка помазана глиною чисто,

А зверху солома на ній для тепла.

У запічку пахне духмяним любистком,

І вечір зимовий іде спроквола.

На комині вузлики гріються з маком,

З насінням петрушки, з чорнушкою теж.

А піч зігріває всіх ніжно і м’яко,

І дідова казка… І пісня – без меж.

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка