Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів до державних свят та пам’ятних дат



Сторінка20/23
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.84 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Євген: Отак би їм жити в щасливій родині...

Аж тут тридцять третій снігами несе.

Ідуть активісти о ранній годині

Зерно відібрати, загарбати все.

Вже тягнуть з-за комина вузлики з маком,

І плаче матуся і бабця стара.

І падають в ноги, і просять всіляко,

А ті забирають останнє з двора.

«Ну як тепер бути? Забрали корову

І все до зернини. А діти, а ми?»

Ідуть тато з дідом копати в діброві

Якогось коріння посеред зими.


Людмила: На городі пусто.

В хаті мертва тиша.

І синки опухлі

Мов живі мерці.


Знов оладки з листя

І водиця в кухлі –

Ось і всі наїдки

У її руці.


Пропікають очі

Материну душу.

І сама голодна,

І в очах туман.


Мирослава: Чоловік поїхав

У краї далекі

Поміняти речі

На якийсь наїж.

У льоху сховала

Зерняток півглека –

Перерили землю

І знайшли... Грабіж!

Хто ж таке затіяв

Учинити горе?

Жевріла ж надія

Вберегти синів.

Декілька зерняток

У голодну пору

Врятували б діток...

Але світ зимів.


Дмитро: Вже часник на лузі

Вигребли з корінням,

Обірвали липу,

Кропиви нема.

Не зійшла картопля

Саджена лушпинням...

Люди, мов примари.

Голод. Смерть. Пітьма.


Оксана: Сизим літнім ранком

Чоловік до хати

Не прийшов – приплівся

На хитких ногах.


Він приніс в торбинці

Хліба дві буханки,

Вісім картоплинок

І один киях.

Все оте багатство

Їм дало надію,

Що сини ще будуть

Бігати в дворі.


І в краях далеких

Хтось зерно посіє

І не дасть померти

Їм і дітворі.


Людмила: І молилась мати

Всім богам на світі,

І варила зерна

На одній воді.


І по три зернятка

Віддавала дітям,

Щоб жували довго

Зубки молоді.


Євген: А сусід під тином,

Мов собака, виє.

Роздирає груди

І лице своє.

З’їв синочка, ситий,

Він не розуміє,

Бо страшніш за звіра

Відтепер стає.


Мирослава: Ліпиться малеча

До худого тіла.

В батькові долоні

Туляться вуста.

«Таточку, не з’їжте,

Як Матюшу з’їли,

Будемо слухняні...»

Він їх пригорта.

«Ви не бійтесь, діти,

То нещасні люди.

Їм затьмарив голод

Розум і серця.

А минеться літо –

Там кислички будуть.

Наберуться сили

Зморені тільця.

І шипшина, й терен,

Глід і горобина,

Бузина й калина

Вмерти не дадуть.

Восени до столу

Буде і хлібина.

Тільки треба літо

Якось перебуть».


Євген: А в сільраді виснуть

Матюки – погрози,

Телефон з райцентру

Розстрілом ляка.

За кордони їдуть

Із зерном обози.

Не страшне померлим

І саме ЧеКа.


Дмитро: Табори ГУЛАГу

Сповнені по вінця

Горя і розпуки

У краях чужих.

Напились сибіри

Крові українців,

Вимостили землю

Кісточками їх.


Оксана: Стояли хати у морози взуті,

Закутані у латані сніги…

А на печі в лютневій каламуті –

Замерзлі люди, наче батоги.

У хаті морок, нікому ховати

Мерців, яким не дошкуля зима.

І обнімає мертвих діток мати,

Вона мовчить, бо вмерла і сама!


Людмила: Хто слово скаже, пом’яне померлих,

Вони жили й любили на землі,

За що, питаю, їх зі світу стерли,

І розчинили в забуття імлі?!


Ну хто згадає материні руки,

Що притискали ніжно немовля,

І хто відчує передсмертні муки? –

Сама холодна й мертве янголя.


Оксана: На світі зосталась з великого роду

Єдина Оленка... За всіх пожила...

Залишилось з того святого народу

Лиш декілька душ із усього села.


Євген: Не мовчимо! Бо нас тепер багато!

Не мовчимо! Не дасть змовчати біль

Загублених, замучених тим катом,

Що нині лаврів пожинає хміль.


Мирослава: Не мовчимо! Бо з нами кожен третій,

Померлий в той страшний голодомор.

Бо з нами двадцять другий, тридцять третій

І в сорок шостім пережитий мор.


Дмитро: Не мовчимо, братове українці!

Ми ж так мовчали в пору ту тяжку,

Бо молимося хлібові, хлібинці,

Що гірко дістається на віку.


Людмила: Не мовчимо! Доволі спати, брате,

О, сестро, сльози витирай з очей.


Оксана: Не мовчимо! Не можна нам мовчати,

Бо в душах зойки тих страшних ночей.


Піднімається інтермедійна завіса.

На авансцені стоїть Камерний хор Харківської філармонії.
6. «ГОСПОДИ, УСЛЫШИ МОЛИТВУ МОЮ»

муз. Олександра Архангельського

Виконує: Камерний хор Харківської філармонії, художній керівник – народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, професор В’ячеслав ПАЛКІН, головний хормейстер – лауреат Всеукраїнського конкурсу хорових диригентів Андрій СІРОТЕНКО.
Диктор-жінка (за сценою).

Ідуть селяни в темні далі босі…

…біліють коси матерів, –

ридають неньки разом із вітрами

і руки простягають над степами

до брам високих городів.

Іде конвой, і стогне камінь,

спиня трамваї голосні.

Ідуть оточені селяни

густими жалами заліз.

Торби із хлібом за плечима,

обличчя чорні од ріллі,

а ворони ведуть над ними

круг сонця кола вогняні.

(Тодосій Осьмачка)
7. «ОЙ, У ПОЛІ ДРЕВО», пісня-плач
Виконує: Фольк-гурт театру народної музики «ОБЕРЕГИ», художній керівник заслужений діяч мистецтв України Юрій Алжнєв.
Диктор-чоловік (за сценою).

Ти кажеш, не було голодомору,

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно винесли дотла?

Як, навіть, варево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору,

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, −

Греби, нічого людям не лишай!

(Дмитро Білоус)


8. «КОЛОСКИ», хореографічна композиція,

спеціальна постановка спомину жертв Голодомору 1932-1933 років.

Виконує: ансамбль танцю «Закаблуки» Харківського училища культури, художній керівник Олена Ковалівська.
Із урожайного снопа по колосочку, коливаючи кожний, наче дитину, дівчата уносять їх у темряву відчаю. Номер іде під акомпанемент дзвоників на долонях дівчат, які в фіналі номеру створюють спільний скорботний дзвін.

Затемнення.

Наче завісою попереднього номера, на авансцену виходить Хор хлопчиків.
9. «БЛАГОСЛОВИ, ДУШЕ МОЯ, ГОСПОДА», М. Іполітов-Іванов.

Виконує: Хор хлопчиків харківської середньої спеціалізованої музичної школи -інтернату, художній керівник і диригент Олексій КОШМАН.


Диктор-чоловік (за сценою).

Візьмеш у жменю сонного насіння

І не пізнаєш власної руки, −

Най синій день, най у землі коріння,

Жіночій сміх і сонячні книжки!
Диктор-жінка (за сценою).

Надії мрійні і смутне квиління

Загублено у передранній млі,

А гострозоре, мужнє покоління

Уже росте на молодій землі.

(Павло Филипович)


Опускається зображення ікони Озерянської Божої матері, яке замінює емблему Голодомору.
10. «МОЛИТВА ДІТЕЙ УКРАЇНИ», хореографічна композиція.

Виконує: ансамбль народного танцю «Джерельце», художній керівник заслужений діяч мистецтв України Ірина Кощавець.


Диктор-жінка (за сценою).

Минули навіки дні чорних негод –

Живе Україна! І вільний народ,

Як з попелу Фенікс, ожив і злетів,

І зорями зміряв простори степів.
Диктор-чоловік (за сценою).

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.
Диктор-жінка (за сценою).

Радійте, співайте пісні голосні,

Квітками заквітчуйте чола ясні.

Ридайте і смійтесь в сльозах, солов'ї,

Стрівайте воскреслі надії свої.
Диктор-чоловік (за сценою).

О Боже, без меж милосердя твоє,

І правда, о Боже, на світі ще є!

(Олександр Олесь, 1917 р.)


Звучать дзвони.

Учасники ансамблю народного танцю «Джерельце» залишаються на сцені.

На авансцену виходить Хор хлопчиків музичної школи-інтернату.

На плунжер виходить камерний хор Харківської філармонії.
11. «МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ», муз. М. Лисенка, сл. О. Кониського.

Виконують:

- хор хлопчиків харківської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату, художній керівник і диригент Олексій Кошман,

- камерний хор Харківської філармонії, художній керівник – народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, професор В’ячеслав Палкін, головний хормейстер – лауреат Всеукраїнського конкурсу хорових диригентів Андрій Сіротенко.


У сценарії використані вірші з видання: В. Петров «Діячі української культури − жертви більшовицького терору», м. Київ, видавництво «Воскресіння», 1992 р.
Олександр Савенко,

заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки журналістів України, м. Харків

«СВІЧА ПАМ’ЯТІ»
Сценарій проведення літературно-музичного заходу

до Дня пам’яті жертв голодоморів та у зв’язку з 80 роковинами Голодомору

1932 - 1933 років в Україні

До початку заходу в залі у запису звучать скорботні мелодії

На авансцені трибунка, мікрофон

Звучать дзвони пам’яті

Завіса відкривається

Виходить ведучий
Ведучий: Шановні присутні! На виконання Указу Президента України від 19 серпня 2013 року «Про заходи у зв’язку з 80 роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні», сьогодні 23 листопада, у День пам’яті жертв голодоморів вся велика українська громада віддає данину шани та пам’яті тим, чиє життя трагічно обірвалося у ті далекі страшні роки.

До слова запрошується Голова обласної державної адміністрації _______________.


Виступ. У своєму виступі Голова обласної державної адміністрації оголошує хвилину мовчання.

Після виступу трибунка та мікрофон прибираються зі сцени.

Інтермедійна завіса відкривається.

На екрані горить свіча (ВІДЕО-1). ГОЛОС запис.
Полин травою на душі гірчить печаль,

Безжальним катом мучить серце жаль,

Без крихти хліба зупинився їхній час.

Палає пам’яті свіча. Вогонь – не згас.


1-й ведучий: Літа 1933 від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.

ВІДЕО-2
2-й ведучий: Світ мав би розколотись надвоє… сонце мало б перестати світити… земля – перевернутися – від того, що було… Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині спадкоємці всього, що було. Ми – нащадки мільйонів українців, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.
1-й ведучий: Пам’яті мільйонів українців, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках…
2-й ведучий: …пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.
Відео хроніка-3
Голос на кадрах: Під виглядом хлібозаготівельної кампанії на величезній території України було розгорнуто небачений терор голодом. Продовольство конфісковували. Селян позбавляли прав на виїзд, і якщо в селі не було запасів їжі, село вимирало. Фактично ж це була дія, свідомо, спрямована на повільне фізичне винищення селянських родин – коріння нації. Кількість хліба, що припадала в день на одну людину, становила від 20 до 50 грамів. 666 днів 30-мільйоний народ страждав, мучився, вмирав. Досліджуючи втрати від голодомору 1932–1933 років, було встановлено, що загинуло близько 12 мільйонів, вивезено до Сибіру 3 млн. українців. Повні демографічні втрати, включаючи катастрофічне зниження народжуваності під впливом голоду сягають від 15 до 18 млн. чоловік. Під час Голодомору в Україні помирало від 17 до 25 людей в хвилину. Що ж забрали з собою в могили ті мільйони великомучеників голодного року? Гени розуму, здоров’я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя і справедливості, людяності й відваги, всіх мислимих людських чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові, якого ніколи не щадила доля, було завдано такого удару, якого ще не знав ні він, ні весь цивілізований світ.
Колядка «Настав судний вечір».

Фонограма звуковий ефект з різних звуків.
2-й ведучий: Їм, неоплаканим, по-християнськи не відспіваним і не пом’янутим, їм, похованим без труни і пошани, у спільних могильниках, їм, забутим владою протягом десятиліть – присвячується цей вечір пам’яті і скорботи.
1-й ведучий: Засвітіться над землею невинні Душі з усіх сіл, присілків, хуторів, збудуйте пам’яті невигаслий собор. Голодомор… Голодомор… Голодомор…
Удар дзвону.

Народний хор - «Ходить дівка по кладбищу».

У центрі сцени народний хор – одягнуті в темне, люди-колоски, серед них виникає постать, символічний образ згорьованої Матері-України, у білій сорочці, що вільно спадає донизу.
Мати-Україна: Богородице! Свята Покрово! Матір наша небесна! Де ж ти? Чому ж залишила мій народ і землю?! Хіба ж не бачиш людських сліз?! Хіба ж не розумієш, що я, Твоя Україна, стала велетенським цвинтарем?!..
Хор виконує українську народну пісню «Я зійду колоском….».

Поміж темні силуети хору – людей-колосків виходить на перший план вервечка скорботних постатей, одягнутих в біле.

ГОЛОСИ – ЗАПИС
Біла постать: Всевишній! Допоможи! Дай манни небесної нагодувати присмертних! Земле рідна, зрости пшеничні зерна! Саде красний, порятуй плодами! Не потім, а зараз, в голодну пору…
Білі постаті (всі шепотом): Господи, Вседержителю наш, допоможи!
Постаті центрального кола: Господи, зглянься над нами!
Всі постаті (з піднятими догори руками розгойдуються, кожне коло в протилежний бік): Господи, порятуй від голодної смерті!
Біла постать: Ти ж зумів двома рибами і п’ятьма хлібами всіх голодних наситити!
Біла постать – стара людина: Сотвори диво, Боже! Порятуй! Чорна орда жнивує на нашій землі! Поглянь на її покоси!
Біла постать (Стає навколішки, шепоче): Господи! Невже і там, у твоєму Раю, є Україна, яку заселяєш померлими від голоду святими душами?!
Постаті на колінах.

Ведучі залишають сцену. ДЗВОНИ. Висвічується постать Матері-України.
Мати-Україна (на фоні вокалізу хору): Сушить жура серце, колють ноги терни. Душі невинні! Отакий от хрест випав вам на долю! Пролітаючи повз мене, ви лишаєте тільки стражденний зойк, болісний крик, що сходить у моєму серці білою мукою… Для чого ви розриваєте душу мою на хресті безвихідної печалі?
Хор виконує вокаліз дитячої пісеньки або колискової.

Із-за куліс неквапливо виходять дитячі постаті – «зіроньки». Вони кружляють в такт музиці і зупиняються. Голоси дітей-запис.
1 зіронька: Мені заподіяли смерть за «п’ять» колосочків. Було це літечком. Ой, як хотілося їстоньки! Об’їзчик нас з маленьким братиком піймав і відняв колосочки…
2 зіронька: А мене били за знайдену в полі картоплинку. Били, били, били... поки не забили. І тепер я теж зіронька..
3 зіронька: А я в садочку жодного яблучка не могла знайти, зате вовчі ягоди рясно уродили. Наїлася досхочу…
Діти підбігають до своїх матерів-білих постатей. Висвічується постать матері-України. Білі постаті рухаються.
Мати-Україна (шепоче): Вони йдуть і йдуть… Мільйони тіней… Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу! Ті моторошні дикі жахи, не бачені від створення світу, простіть!
Хор виконує «Плач».

Під час цього тексту і наступного монологу Матері-України, поступово гаснуть свічки у внутрішньому колі, щоб на кінець монологу залишилась одна єдина свічка, яка згасне на останніх словах Матері-України. Залишається висвітленою постать Матері-України.
Мати-Україна: Це душі плачуть на небесах… (прислухаючись) А чи може то голосить Всесвіт, перебираючи в пам’яті всі страждання, всі муки й скорботи роду нашого українського… Кричу до мовчазного неба, до хмар, здіймаю руки до місяця, що поминальною свічкою мерехтить у височині. Заклинаю пам’яттю землю, на якій мільйони погаслих свічок – людських життів...

Дітоньки мої, стривайте! (голосніше) Куди ж ви?.. Не одягати більше дівчатам намистечка, не вишивати сорочок, не задивлятись парубкам більше на чорні брови… Затулились очі. Простіть, зорі! Прости, небо! Прости, земле! (Тихо). Ні щастя, ні долі… Нема людей…


Лунає сумна музика (звуковий ефект). Затемнення.

Висвітлюється постать старого кобзаря-лірника.
Кобзар-лірник: Нема людей… Зотліли... Відлетіли клинами в бездонне небо... Стогне, тяжко зітхає Земля… І донині чую, як повз мене скриплять вози, і щоночі везуть захололі тіла у велетенські могильники, як оплакують померлих солов’ї і зозулі, бачу й донині, як плачуть ранкові молоді трави, як тужить великими суцвіттями ароматний бузок по цвинтарях, чую, як стогнуть жита, як ридма ридають зорі і бачу, як летять і гаснуть вони над спорожнілими хатами…
Виконує українську народну пісню.

По завершені пісні на сцену виходить народний хор. Одночасно з лівого і правого боку виходять ведучі, а за ними один за одним всі учасники дійства. У всіх, крім ведучих, на витягнутих уперед руках вишиті рушники. Ведучі займають місця праворуч і ліворуч на авансцені. Постать Матері-України (деталі її костюму змінилися) займає місце на передньому плані по центру. Звучить церковний передзвін. Всі учасники повертаються один до одного обличчям і «розстеляють» рушники, тримаючи їх на рівні зігнутих рук. Висвічується постать Матері-України.
Мати-Україна: Роде мій небесний! Народе Божий, неоплаканий!.. Лика неціловані! Чесні руки не перехрещені, пропахлі пшеницею і житом!.. Душі рідні, перед ворітьми Господніми не відспівані, ходіть до мене вечеряти! Роде мій!
Хор виконує народну пісню «Роде наш красний»
Мати-Україна: Діти мої – квіти зірвані!.. Клин мій журавлиний, у синій височині загублений!.. Ласкаво прошу до столу! Пригощайся, роде мій скорботний!
Хор виконує народну пісню «Роде наш красний»
Мати-Україна: Як там тобі, родино моя, на тій, небесній, Україні? Як сіється, жнивується? Чи ж ростуть і там чорнобривці, мальви, волошки? Чи побілені у вас хати? Чи ж є там вечорниці на хуторах і левадах?
1-й ведучий: І йдуть Чумацьким Шляхом білі тіні з небесної України…
2-й ведучий: І сідають до поминальної вечері…
Хор виконує «Святий Боже».

АКТОРИ – РІЗНІ ГОЛОСИ
1-й: Прости, народе Божий, лише сирою землею зігрітий! Усіх нас грішних прости, що мовчали…

ДЗВІН

2-й: Прости за те, що за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів по тобі не робили.

ДЗВІН

3-й: Прости нас, роде замордований! Царство небесне вам, душі, невинно загублені!

ДЗВІН

Хор закінчує співати
1-й ведучий: Хай у кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.
2-й ведучий: Вшануємо пам’ять жертв жахливого Голодомору тихою молитвою, яка увійде в наші серця і очистить наші душі від зла.
Учасники дійства виконують «Боже, Великий, Єдиний», на музику М. Лисенка та залишають свічки на авансцені.

В залі вмикається світло.
Ведучий (закулісно): Літературно-музичний захід «Свіча пам’яті» до Дня пам’яті жертв голодоморів та у зв’язку з 80 роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні завершено.

Запрошуємо всіх присутніх взяти участь у меморіальному заході до Дня пам’яті жертв голодоморів, який відбудеться через декілька хвилин біля П’ятницької церкви.


Анатолій Покришень,

сценарист академічного народного хору Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм
«ЧОРНІ ЖНИВА СКОРБОТИ»
Сценарій години історичної пам’яті

(до 80-х роковин голодомору 1933 року)

В запису лунає поминальний дзвін
Ведучий: 80 років тому нам хотіли винести вирок смерті.

80 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені голодомором.

80 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки щирий спомин і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

23 листопада Україна сколихнеться від усвідомлення голодомору 1933 року. Приспустяться від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукатимемо мільйони українських душ, щоби вписати їх в історію Пам'яті...


На сцену виносять жорна, зверху на рушнику чорна хлібина з свічкою,обвита калиною.
Голос за сценою: …і не зійшло сонце,

і знялася буря,

і налетіли чорні ворони,

і почувся скрегіт зубів,

і кільчився страх,

і реготала біда,

і блискав голод,

і гриміло ридання,

і цілували постріли,

і вагітніла земля

мільйонами

на очах світу,

на очах Бога

торжествував чорт

і світ німів,

і ридав Господь...


З’являється Мати-Україна.
Україна: Хто се? Чий голос щоночі просить?
Читець: Це я, твій народ, моя ненька-Україна.
Голоси: Хлібця!... Хлібчика дай!... Крихітку хлібця!…
Україна: Хто водить за мною запалими очима – криницями, очима, у які переливалися всі страждання, муки й скорботи роду людського, і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Чий же це мільйонноголосий стогін у мені? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, ні берегів…

Голоси: Хлібця!... Хлібчика дай!... Крихітку хлібця!…
Читець: Літа 7441 від Створення світу, літо 1933 від Різдва Христового був у нас великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених у лонах матерів.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка