Збірник сценаріїв тематичних культурно-мистецьких заходів до державних свят та пам’ятних дат



Сторінка9/23
Дата конвертації19.02.2016
Розмір3.84 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Приспів.
Добро спішіть творити, діти,

Воно, як сонце, зігріва.

В добрі нам всім зручніше буде,

Без нього затишку нема.


Уважним будь, хай шлях твій на землі

Злама байдужості холодні грати,

Є цінності великі і малі,

Багатий той, хто вміє віддавати.


На сцені – Фея Добра і Фея Милосердя
Фея Добра. Добро спішіть творити, люди! Як гарно звучить!
Фея Милосердя. Так! Але, на жаль, не всі вміють творити добро. Мабуть тому в нашому світі так багато обездолених.
Фея Добра. Країна Обездолених – наша наступна зупинка.

Звучить фонограма шуму вулиць міста.

На сцені – учасник драматичного колективу в образі Жебрака. Біля нього проходять люди хто кине копійку, хто пройде мимо.

На авансцені Читець.
Читець. Як вітер холодний хитає стеблину,

Так бідність принижує, кривдить людину.

Погляньте пильніше в знедолені очі,

Спитайте у себе, чого вони хочуть,

Чому так потухли і низько упали,

Чи, може, зовсім вони злету не знали.

Чому душа бідна тремтить і зітхає,

Про що вона мріє і Бога благає?

Стоїть на ринку чоловік,

Він ледве дожива свій вік.

Сорочка подрана, штанці,

І вітер свище в гаманці.

Рука простягнута дрижить,

Хоч би до вечора дожить.

Копійка впала, посміхнувсь,

Мов до багатства доторкнувсь.

А був же спритний він колись,

Ці роки сплинули кудись,

Надії вицвіли в очах,

Тепер звести кінці хоча б.


Диктор. Якщо кожен із нас буде небайдужим до чужого горя, то це полегшить життя багатьох знедолених.

Звучить музика.

На сцену виходить Читець
Читець. Як правило, він походжав по подвір’ю, засунувши руки в кишені. Руки були стиснуті в кулаки, і штани настовбурчувались, ніби в кишенях лежало по каменю.

Йому все так проходило. Розбиті шибки, зірвані уроки, бійки. До його матері завжди приходили вчителі й міліціонери. Вона мовчки вислуховувала. Потім говорила, що він відбився від рук, і починала тихо плакати.

Коли в школі загрожували йому виключенням, він, не моргнувши й оком, відповідав: «Нема такого закону, щоб людину виганяли на вулицю. Всеобуч! Обов’язкове навчання! У колонію беруть злочинців, а я не злочинець», – пояснював він у міліції.

Одного разу двірник застав його за вигвинчуванням лампочки в коридорі й огрів його мітлою нижче спини. Він не кинувся бігти, а крикнув двірникові: «У нас немає тілесних кар! У нас за це – у тюрму!». Двірник нерішуче опустив мітлу, сплюнув і пішов геть подалі від гріха.

Одного чудового дня він з’явився у дворі з палкою. Палка була смугастою, схожа на міліцейський жезл, на шлагбаум, на шкіру зебри. І це приводило Мишка в захоплення. Він оперіщив хлопчика, який заґавився, і той залився слізьми.

По дорозі йому зустрілася жінка з дівчинкою. Не слід було зупинятися і вступати в розмову. Тоді було б все гаразд. Жінка спитала: «У тебе дома хто-небудь осліп?» Він відповів: «Причому тут осліп? Ніхто й не думав осліпнути. Мені подобається – я ходжу».

- З такими палками тільки сліпі ходять. Сліпий палкою дорогу нащупує, а смуги на палиці для того, щоб всі знали: йде сліпий.

Жінка пішла. Він задумався. І думки перенесли його... на людне перехрестя.

Людина стояла на розі і дивилася в небо. На очах у неї були темні окуляри. А в руках вона тримала смугасту палку. Мишко опинився поруч. Палка манила, кликала, притягувала, дратувала. Він схопив палку і помчав вулицею. На бігу оглянувся й побачив, що людина, як і раніше, нерухомо стояла на розі.

Тепер він зрозумів, що вирвав палку у сліпого. Палка зіпсувала йому настрій. Він вирішив позбутися її. Замахнувся й закинув її за паркан.

А якщо сліпий усе ще стоїть на кінці тротуару, піднявши незрячі очі до неба, і не може кроку ступити від незрячої палки? Мишко поліз за палкою через паркан. Він умовляв себе не ходити до сліпого. Остаточно посварився сам із собою. Але йшов.

На перехресті сліпого вже не було. Що робити далі? Може, прохожі приймають його самого за сліпого, раз він тримає у руках смугасту палку? Мимо проходили дві жінки. Одна сказала другій:

- Знаєш, тут на перехресті людину задавили.

- На смерть?

- Не знаю.

Може це був його сліпий... Він побіг до жінок і спитав: «Він був сліпий?» Жінка здвигнула плечима: «Не знаю».

Треба знайти сліпого. Якщо він живий, то, напевно, блукає містом, безпомічно виставивши вперед руки.

Мишко метався по вулицях, заглядав в обличчя прохожих. Він шукав підняте підборіддя, капелюх, зсунутий на потилицю, темні окуляри...

Одного разу йому зустрівся сліпий. Та це був не той сліпий. У нього ніхто не виривав палку, і вона, як маятник, ритмічно постукувала по тротуару; крокуй сміліш, крокуй сміліш.

Він пішов за сліпим – раптом якийсь хлопець подібно до нього вирве палку. Він вирішив охороняти сліпого. Мишко провів сліпого додому і знову залишився удвох із смугастою палкою. Він присів на лавочці, почав думати, що робити.

Безжалісний буравчик свердлив його свідомість, примушував думати про людину, для якої на землі завжди ніч і не допомагають ні зірки, ні ліхтарі... А Мишко бачить усе. І будинки, які відбиваються, як у річці, на мокрому асфальті. І метелика, який помилково залетів у місто. І листя, і хмари, і пташок. І сонце б’є йому в очі. Але яка від цього радість, коли через тебе, може, загинула людина.
Диктор. Каліці жити в світі цім нестерпно,

Та ще й як розуміння не знайти.

Ми їх не помічаємо всі вперто,

Байдужість випускаючи в світи.

Не ми каліки, то чому страждати,

Не нам болять і тіло, і душа.

Ніколи нам каліцтва не зазнати!

Пихата зверхність нас не полиша.

А все від Бога: і каліцтво, й сила.

Усе від Бога: щастя і біда.

Не відаєм, що доля сколотила,

Де лихо і кого напосіда.

І милосердю місця не лишаєм.

Часу на нього завжди не стає,

Лише десь при нагоді пригадаєм...

Біда ж образі жити не дає.

Усе: піду, та завтра, ось лишень...

А час летить, мелькнув – і вже нема.

А чоловік назавжди світ полишив,

І в душі нам закралася зима.



Виконується пісня «Приємно завжди поділитись».
Приємно завжди поділитись

Своїм багатством і теплом,

Ясним промінчиком світитись,

Щоб затишно усім було.


Треба гаряче серце мати,

Не черствіє душа – в турботі ми,

Я хочу на весь світ сказати:

О, люди! Залишайтеся людьми.


На сцені Феї
Фея Добра. Недавно від однієї жінки я чула таку оповідку.

Коли моя бабуся вирушала навідати свою маму, вона відводила на це три дні. Один день – ішов, щоб добратися туди на бричці, запряженій кіньми. Ще один, аби розповісти і послухати останні новини, посидівши трохи в кухні, а трохи в саду. І третій день – на дорогу назад.

Коли моя мати їздила до своєї мами, то їй потрібно було два дні. Вона добиралася потягом і, якщо їй щастило з пересадками, приїжджала того ж дня під вечір. Мама розповідала бабусі останні вісті, вислуховувала новини навзаєм і наступного дня від’їжджала.

Мені, щоб провідати свою маму, потрібно лише півгодини. Я приїжджаю на авто, затримуюсь у неї десять хвилин і поспішаю назад, бо діти нудяться. А я, як завжди, не встигаю зробити закупки в супермаркеті.

Коли моя дочка приїде мене відвідати, скільки часу їй це займе? – підсумувала свою оповідку жінка.
Фея Милосердя. Добре, коли поруч діти. Але діти швидко дорослішають, вилітають з батьківського гнізда на свої життєві дороги. Та матерям хочеться бачити їх, погладити по голівці, торкнутися їхніх рук і почути теплі слова любові.
Фея Добра. Отже, Країна Материнства.
Звучить музика.

На сцену повільно виходять мати із сином
Син. Розкажіть мені, мамо, про вишні, їх було так багато в саду.

Мати. Були, сину. Морози невтішні, а вони кого хочеш зведуть.

Син. Розкажіть мені, мамо, про зорі. Чи такими вони були колись?

Мати. А той, сину, хто виріс у горі – не часто на зорі дививсь.

Син. Розкажіть мені, мамо, про долю. Чи людині підвладна вона?

Мати. Наша доля, мій синку, як море, той пливе лиш, хто має човна.

Син. Розкажіть мені, мамо, про роки. Чи спливають помітно вони?

Мати. Роки, сину, помітні допоки... матерів пам’ятають сини.
Диктор (на вступі до пісні). На жаль, час невпинний. І наші рідні ідуть із життя. Заповідаючи нам жити по совісті.
Виконується «Пісня про матір».

На сцену виходять Феї

Фея Милосердя. Допомоги потребують і літні люди, які вже не мають сил працювати. Кожен із вас повинен зайняти таку життєву позицію, яка б приносила користь не тільки собі, а й людям.
Фея Добра. Проживає, скажімо, поряд із вами літня людина, допоможіть їй, просто, без всілякої винагороди, і ваше добро засвітить вогник вдячності, такий, що зігріє й вашу душу. І ви відчуєте, що день не пройшов марно.
Фея Милосердя. Але, на жаль, іноді ми навіть у своїй хаті не помічаємо, що увага потрібна близьким людям.
Фея Добра. Країна Старості. У свій час кожен із нас стає жителем цієї країни. Час там протікає повільно.
Фея Милосердя. Люди цієї країни сприймають життя по-іншому: живуть більше в минулому, ніж у теперішньому.
Фея Добра. Така вже доля зрілих людей – залишитися у чотирьох стінах зі своїми проблемами, хворобами, переживаннями.
Фея Милосердя. Знали б ви, як вони чекають, що хто-небудь завітав до них.
На сцену виходять читці. В музичному супроводі вони читають:
Читець 1. Виглядала мати із вікна,

Поглядала мати на дорогу.

Другий поверх.

Мовчазна стіна не розділить

Радість чи тривогу.
Читець 2. Старість подивляється на шлях –

Бо це зосталось тільки й світу...

Привезли сюди на «Жигулях»

Позавчора рідні її діти.

Тут, мовляв, їй буде веселіш

(От сиди стара, і веселись).


Читець 3. Від думок – полиново гіркіш:

Рідні діти матері зреклись.

Хворе серце плаче по ночах,

Та не шле проклін до їх порогу.

Озовись надією в очах,

Гомінка натруджена дорого!..


Пауза. Звучить музика. Після паузи – читці знову читають.
Читець 1. В одному селі жили собі чоловік і жінка. Був у них маленький син Сергійко. Був у чоловіка і батько – Сергійків дідусь. Жив він у комірчині, яку йому відвели. Наближались Сергійкові іменини: йому сповнювалось п’ять років. Батько і матір вирішили влаштувати вечір. Запросили багатьох людей, в тому числі й шанованих в селі. Запросили сусідів.
Читець 2. Тільки Сергійкового дідуся забули запросити. А він уже давно готував онукові подарок. Вирізав із дерева лелеку.
Читець 3. Ось уже й вечір почався, сходяться гості, подарунки приносять. Тільки дідусь сидить на ліжку в своїй комірчині. Перед ним на столі стоїть деревянии лелека, підняв голову і дивиться у вікно своїм чорним оком, немовби прислухається до музики, що лунає із сусідньої кімнати.
Читець 1. Так і знайшли його вранці... Схилився на подушки, задивлений на лелеку, сумний, непорушний, а в очах – захололі краплини сліз.
Читець 2. А на столі стояв дерев’яний лелека і дивився у вікно.
Пауза. Звучить музика
Читець 1. У давні часи в одній країні немічних старців заводили у неприступні гори і залишали там самотніми на смерть. Якось один молодий чоловік завів туди свого старого батька. Коли син шукав для нього місця на скелях, батько промовив:
Читець 2. Заведи мене трохи вище.
Читець І. Чому? – запитав син.
Читець 2. Бо тут я залишив свого батька. Не хочу померти в тому самому місці.
Читець 3. Син зрозумів, що за якихось тридцять літ із ним станеться те саме. Він обіпер батька на своє міцне плече і повів додому.
Читці виходять.

Кімната в сільській хаті. Звучить голосно музика, хлопчик витанцьовує з книжкою. Старенька бабуся лежить. Потім повільно встає з паличкою.

.

Бабуся. Сєня, трішки приглуши,

Голова уже гудить.


Онук. Ой, лежиш собі й лежи,

В тебе завжди щось болить.

Скільки раз казать, я – Се

Ви, бабулю, вже совсєм,

Не цікавить вас ніщо.

Зараз реп саме у моді,

Відчуваєте приплив?
Бабуся. Ой, прошу, онучок, годі,

Виключи вже цей мотив.

Вже весна співа надворі,

Чуєш пісню солов’їв?


Онук. Ви насправді, бабцю, хворі,

Це давно старі пісні,

В них ні кайфу, ні приколу,

Можна і коньки отдать.



Бабуся. Ой, не чула я ніколи,

Щоб коньки весною брать.

Вже пирій шумить в городі,

І осот, як біс, поліз.


Онук. Ой, бабан, ну досить, годі,

А то ще додавши сліз.

Тяпка – це у прошлом вєкє,

Соврємєнна жизнь бурлить,

Зараз мисль о человєкє,

Вже пора перекусить.


Бабуся. Ось картошечка тепленька,

Солоненькі огірки...

Їж, прополемо гарненько

Й відпочинем залюбки.


Онук. Ой, наївсь, тепер поспати б,

Я люблю відпочивати.


Бабуся. Та, щоб їсти, треба мати,

Працювати й зароблять.


Онук. Йди вже, бабцю, на городик,

Поспілкуйся з бур’янцем.


Бабуся. Спину ломить на погоду.
Онук. Ця гімнастика лікує

Й збереже твоє лице.


Бабуся. Може, й правда розімнуся,

Хай дитина ще поспить,

(бере паличку)

Боже ж мій, я не нагнуся

(виходить)

Ой, болить, болить, болить.


На сцені читці
Читець І. До батьків Сергійка, до дітей бабусі з будинку перестарілих та до інших, їм подібних, ми звертаємося із словами.
Читець 2. Не говори про доброту, коли сам нею не сяєш,

Коли у радощах витаєш, забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те, що обіймає тепле слово,

В цім почутті така основа, яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти, то раниш людяне в людині,

Немає вищої святині, як чисте сяйво доброти.


Читець 3. Доброта ніколи не старіє,

Доброта від холоду зігріє.

Якщо доброта, як сонце, світить,

Тоді веселі дорослі й діти.


На сцену виходять Феї.

До них з усіх сторін підходять діти.

Звучить весела музика
Фея добра. Який струмочок повсякчас співає ніжно коло вас?

Діти. Бабусин голос.

Фея Милосердя. А що солодше знаєш ти, чого в крамниці не знайти?

Діти. Вуста бабусі.

Фея добра. Яке колосся золоте униз вершечками росте?

Діти. Руки дідуся

Фея милосердя. Які сніги постійно йдуть, які сніги не розтають?

Діти. Сивина дідуся.

Фея добра. Які дві зірки знаєш ти, що завжди нам сяють із висоти?

Діти. Очі бабусі.

Фея милосердя. Які поля з кінця в кінець зорали зморшки навпростець?

Діти. Лице дідуся.

Фея добра. А що широке, як земля, та не займа чужі поля?

Діти. Душа бабусі і дідуся.
Фея милосердя. Одного разу молода мама із дівчинкою їхали електричкою в село. Поруч із ними сиділа літня жінка і запитала:

- Куди, доню, їдеш?

- По бабусині казки.

- А ти любиш свою бабусю?

- А хіба бабусю можна не любити?
Фея добра. Щасливі ті літні люди, які мають люблячих дітей та онуків і оточені їхнім піклуванням, увагою та любов’ю.
Фея милосердя. А зараз, дорогі діти, ми, нарешті, відвідаємо Країну Щастя і Добра.
Звучить музика. Діти виконують веселий танок.

Опісля у їх виконанні звучать пісні про бабусю й дідуся, маму і тата та інші. На закінчення па сцену виходять Читці та всі учасники заходу.

Звучить мелодія Е. Гріга
Читець 1. Я не прошу краси, ані щастя –

Дай мені сили, Боже.

Щоб не зламатись в бурі нещастя.

Дай мені сили, Боже.


Читець 2. Щоб не лякатись гіркої правди.

Дай незалежності, Боже.

І не стидатись слів своїх завжди,

Дай мені віри, Боже.


Читець 3. Щоб ніколи не стать на коліна,

Дай мені гідності, Боже,

І не зрадить у чорну годину,

Дай мені честі, Боже.


Читець 4. Щоб не мати на серці злого.

Прошу любові, Боже,

Не зробити нічого лихого –

Дай доброти мені, Боже.


Читець 5. Благословенні будьте, небеса,

І ясне сонце, будь благословенне.

Нехай панує на Землі краса

І не палає полум’я шалене.


Читець 6. Нехай панує на землі добро,

Співає мати пісню колискову.

Хай не міліє батечко Дніпро

І вільно лине в далеч світанкову.


У виконанні всіх учасників звучить пісня «Нам треба жити для добра».
Людмила Пітик,

провідний методист з організації дозвілля молоді та дітей Тернопільського обласного методичного центру народної творчості

28 ЧЕРВНЯ – ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

«МОЛЮСЬ ЗА ТЕБЕ, УКРАЇНО»
Сценарій святкування річниці Конституції України

за участю мистецьких колективів та майстрів мистецтв області

Сцена тематично оформлена. На авансцені – декоративні та живі квіти. Встановлена звукотехнічна апаратура.

О 1600 годині звучать позивні – фрагмент пісні Т. Петриненка «Україно». Відкривається завіса.

На сцені ведучі.
Ведуча. Доброго дня, шановні тернополяни, запрошені, гості! Висловлюючи суверенну волю громадян і спираючись на багатовікову історію українського державотворення, 28 червня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Основний Закон – Конституцію України, яка стала реальною і дійовою основою розбудови незалежної, демократичної держави.
Ведучий. До цього ми йшли крізь віки з поразками і перемогами. Показовим правовим документом у 1710 році стала перша Конституція Пилипа Орлика, в якій задокументоване право України на самоврядування та незалежне існування.
Ведуча. Тож нехай демократичні засади, закріплені цим важливим документом, стануть реаліями нашого сьогодення, дух законності прийде до серця кожного громадянина, а мир і взаєморозуміння сприяють подальшій розбудові нашої держави. Зі святом Вас! З Днем Конституції України!
Ведучий. Тернова нам стелилася дорога,

Та ми на манівці не відійшли,

І пісню, подаровану від Бога,

Ми часто боронили від орди.


Ведуча. І поки буде сонце нам сіяти,

Вічно буде жити Україна-мати!

Самостійна, вільна, молода держава.

Слава Україні і Героям Слава!


Ведучий. Дозвольте урочини з нагоди святкування ___-ї річниці Конституції України «Молитва за Україну» за участю громадськості краю оголосити відкритими.
Звучить Державний Гімн України «Ще не вмерла України» (музика М. Вербицького, вірші П. Чубинського).
Ведуча. Ласкаво ніжна і чаїна,

І чиста, як з-під гір, вода.

Молюсь за тебе, Україно,

Страждальна земле молода.



Ведучий. Схиляюсь до землі уклінно,

Життям Всевишнього клянусь.

Молюсь за тебе, Україно,

За тебе, матінко, молюсь.


Вірші Сергія Сірого, музика Романа Рудого «Молитва за Україну».
Ведуча. До вітального слова запрошуємо голову обласної державної адміністрації.
Ведучий. До вітального слова запрошуємо голову обласної ради.
Ведуча. До вітального слова запрошуємо міського голову міста.
Ведучий. Стаття 1 Конституції України. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Ведуча. Незалежна моя, Україно,

Залишайся такою довічно!

Правова й соціальна незмінно,

Суверенна і демократична!


Ведучий. Вас вітає солістка ____________ та народний аматорський ансамбль танцю
Диктор. Ти сяєш сонцем, рідна Україно,

Стрічає новий день твоя зоря.

Цвіти у славі, вільна і єдина,

Благословенна Господом земля!

Музика Ігоря Яснюка, вірші Наталії Май «Україно моя», виконує народний аматорський гурт.
Ведучий. Стаття 11 Конституції України. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Ведуча. Віки дарували гіркий нам полин,

Коріння життя збереглося.

Моя Україна – із сонця краплин,

З вінків золотого колосся.


Гурт «Тріода» міста Тернопіль
Диктор. Народна пісня – це народне диво.

У ній душа дитини в світ летить.

Вона весела, ніжна, пустотлива...

То щирим сумом раптом зазвучить.

Українська народна пісня «Ніч яка місячна» виконує

________________________________________________________________________


Диктор. Кобзарева струна не вмира,

Його пісня – розбурхані крила,

Його пісня – од схилів Дніпра

У безсмертя шляхи проложила.

Зустрічайте. Вас вітає ____________________________________________________.
Диктор. Батьківський краю, земле славна,

Коріння роду і життя,

Розквітне в гордості державній

Твоє щасливе майбуття.

Музика Сергія Родька, вірші Наталії Май - «Моя земля», виконують: ____________
Ведучий. Кружляй же завжди, пісне, в розмаїтті,

Брини й лунай в різноголоссі нот

Про рідний край і нашу пісню в світі.

Не забувай співучий наш народ.

Вас вітає _______________________________________________________________.
Диктор. Матінко рідна, моя Україно!

Доле звитяжна, світ-пісне єдина!

Разом з тобою радію і плачу,

Дала мені ти серце гаряче.

Музика Василя Дунця, вірші Наталії Козак - «Калина». Виконує ________________
Ведуча. Ідуть роки, злетіло півстоліття,

Як у боях зродилася УПА.

Через Сибіри, тюрми, лихоліття

Вона до нас у славі поверта.

Українська повстанська пісня «Гей, степами». Виконує чоловічий вокальний квартет.
Диктор. Через неба блакить, крізь серпанки років,

Хай загоїться давняя рана,

Хай не згасне в очах, а піде на весь світ,

Давніх років повстанськая слава.

Вірші Миколи Устияновича, обробка Євгена Козака, аранжування Євгена Гунька -«Гей, браття опришки».
Ведуча. Розкута, у сонячнім сяйві, нова,

На Прапор рівняються внуки.

Моя Україна – Соборна, жива,

Пройшла ти кривавії муки.


Ведучий. Могили хрестами глядять іздалля,

Повстанські пісні і октави.

Моя Україна – це Божа земля

У сяйві геройської слави.


Ведуча. Музика Олександра Москальонова, вірші Віктора Маришева - «Вишні». Виконує народний аматорський гурт.
Ведуча. А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…

А батько сина ще не відпускав..
Ведучий. Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній сивий-сивий...
Ведуча. І рани їхні вже не їм болять...

Блакитно-жовтий стяг покрив їм тіло...

Мов крила ангела, що праведно горять,

Небесна сотня в вирій полетіла…
Українська народна пісня «Пливе кача». Виконують __________________________.

На фоні інструментальної музики виходить син
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка