Зенкова Олена Петрівна, вчитель української мови та літератури Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії «Жіноча доля в творчості Т. Г. Шевченка» методичні розробки урок



Сторінка1/3
Дата конвертації09.03.2016
Розмір0.81 Mb.
  1   2   3


Чапаєвська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

Кегичівської районної ради Харківської області

Жіноча доля в творчості Тараса Григоровича Шевченка

(методичні розробки уроків та позакласних заходів з української літератури для учнів 7-9 класів)

Чапаєве

2014

Рекомендовано методичною радою відділу освіти

Кегичівської районної державної адміністрації

Протокол № _________ від «___» ______________ 20 ___ р.


Рецензент: Похожай Зоя Іванівна, заступник директора школи з навчально-виховної роботи, вища кваліфікаційна категорія, учитель-методист
Автор – укладач:

Зенкова Олена Петрівна, вчитель української мови та літератури Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії



«Жіноча доля в творчості Т.Г. Шевченка» (методичні розробки уроків та позакласних заходів з української літератури в 7-9 класах) – Україна. – Чапаєве, 2014. – 49 с.
Подані матеріали дають змогу учням поглибити знання про тяжку, страдницьку долю жінки у творчості Шевченка, перегорнути сторінки її життя, пройнятися співчуттям до її долі. Спонукають до добротворення, милосердя, готовності допомогти кожному.

Запропоновані розробки містять елементи нестандартних підходів до викладу матеріалу.

Для вчителів української мови та літератури шкіл різних типів, студентів вищих навчальних закладів.
Висновки експертизи


  1. Реєстраційний номер _______________________________

  2. Напрям __________________________________________

  3. Розділ ___________________________________________

Експерти

ПІБ

Дата

Загальний бал

Підпис





































Середній бал











Голова комісії ______________________________________

П.І.Б. підпис
Дата _______________________________________________
Зміст


  1. Вступ с.4-7

  2. Урок з української літератури в 9 класі

«Жіноча доля в творчості Тараса Григоровича Шевченка» с.8-16

  1. Урок з української літератури в 9 класі

«Інтимна лірика Тараса Шевченка» с.17-22

  1. Бінарний урок з української літератури та образотворчого

мистецтва в 7 класі «Романтична ідея незнищенності

правжнього кохання, краси, вірності в баладі «Тополя»

Т.Г. Шевченка» с.23-34


  1. Літературний вечір для старшокласників

«Жіноча доля в творчості Кобзаря» с.35-46

  1. Висновок с.47-48

  2. Використана література с.49


Вступ
Мені ж, мій Боже, на землі подай любов,

сердечний рай! І більш нічого не давай!

Т. Шевченко
Мабуть, немає українця, який би не чув ім’я Тараса Григоровича Шевченка, не бачив його портретів і пам’ятників, не чув його віршів. Видатного письменника і художника знають у всьому світі.

Чим же заслужив славу наш великий Кобзар? Перш за все, неперевершеною поезією, якою виступив на захист свого народу. Він показав, що українці – горді, волелюбні, з багатою культурою, звичаями, традиціями.

Творча спадщина Тараса Шевченка дуже різноманітна. Здається, ніби багато чогось цікавого ми знаємо про нього. Але чим більше читаємо, тим більше дізнаємося про долю поета.

Для багатьох поколінь є ім’я Шевченка як воістину народного митця, який успадкував талановитість та духовність свого рідного українського народу. Він досяг вершин української та вселюдської культури як геніальний поет, мислитель, художник. Суть його етики в совісності, в єдності його людинолюбства і добродіяння, бо тільки в любові всяке творіння стає досконалим.

Тарас Шевченко – один із найвідоміших митців на землі, бо доброта, несамолюбивість – провідні риси його особистості. Чесне його слово звернене до рідного народу і до всіх народів світу одночасно, бо воно наділяє всіх людей світлом співчуття, співпереживання, взаємодопомоги. Велику роль у вихованні дітей Т.Г.Шевченко надавав матері. Поет глибоко знав, як із благоговінням оспівана у фольклорі жінка-мати ("На сонці тепло, а біля матері добре", "Нема у світі цвіту яскравішого над маківочки, нема і роду ріднішого над матіночки", "Немає у світі такого краму, щоб купити маму" тощо). У поемі "Наймичка" Т.Г.Шевченко виявив себе співцем материнства, зворушливо розкривав силу материнської любові:

Дитя моє!

...Із самого неба

Долю виплачу сльозами

І пошлю до тебе.

Змальовуючи страждання матері-наймички, поет захоплюється святими материнськими почуттями, її подвижницькою працею і відданістю дітям, чим започаткував в українській педагогіці культ жінки-матері. У пізніших поезіях цю ідею він висловив так:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим...

... І перед нею помолюся,

мов перед образом святим...

Поета турбував стан жіночої освіти, коли більшість дівчат із селянських родин взагалі не вчилися, а дівчат-дворянок у привілейованих закладах вчили тільки світських манер, не розвивали їхній розум, духовність. Т.Г. Шевченко як гуманіст обстоює рівність хлопців і дівчат у навчанні, стоїть за надання жінці повноцінної освіти.

Високу оцінку надає поет родинному вихованню. У трудовій сім'ї, на його думку, діти зростають працьовитими, духовно багатими. Сім'ї мають створюватися на підставі любові, спільна праця є основою життя дорослих і дітей. Тому поет вчить молодь, особливо дівчат, обачливості у коханні, застерігає від спокус, зради. Йому болить доля матерів-одиначок, дітей-безбатченків ("Катерина", "Наймичка"). Твори Т.Г. Шевченка з цього циклу – це стогін народу над сплюндрованою долею, ствердження краси і величі українців засобами викриття їх катів різних мастей...

Захоплюючись вихованням дітей у селянських сім'ях, поет засуджує його у дворянських родинах ("Прогулка с удовольствием й не без морали", "Близнецы" та інші твори). У них часто матері відмовляються від згодування своїх дітей, а робить це наймана жінка:

І не знають, як ті діти

У них виростають,

Бо матері там немає,

А мамку наймають.

Ці жінки не виконують материнських обов'язків і в наступні роки повністю усуваються від виховання своїх дітей:

"Зачем они детей родят, эти амфибии, эти бездушные автоматы? С какой целью они выходят замуж, эти мертвые красавицы? Чтобы сделать карьеру, как выражается моя кузина; а дети – это уже необходимое следствие карьеры, й ничего больше. Бедные бездушные матери! Вы свой долг, свою священную обязанность передаете наемнице гувернантке й, еще хуже, деревенской неграмотной бабе. И диво ли после этого, что порода хорошеньких кукол у нас не переводится? Да и будет ли когда-нибудь конец этой породе? Едва ли, - она страшно живуча на нашей тучной заматерелой почве".

Велика виховна сила Шевченкових творів є невичерпним джерелом у вихованні нових національно свідомих поколінь української молоді.

Ставлення до жінки визначає культуру не тільки чоловіка, а й всього народу, всієї нації. Їх місце у суспільстві і в сім’ї відображає рівень розвитку духовності, бо жінка є джерелом життя, любові. Нам відомі легенди, випадки із життя, які переконують, що материнська любов незрівнянна ні з чим. Тарас Шевченко відчув це серцем генія. Ми у цьому пересвідчуємось читаючи його високо поетичні твори. Так у вірші «Наймичка» Ганна показана не як жертва, а як мати. Можливо, не було жодної людини, яка б не перейнялася співчуттям до знедоленої жінки, не захоплювалася тією материнською любов’ю. У пролозі поет подає життєву передісторію героїні. У неділю вранці, коли за українською традицією, люди йшли до церкви, то молодиця – у поле, на могилу, вкриту туманом, пригортаючи до себе сина, розмовляє з туманом. Її огортає глибока туга, бо не буде вона поряд із дитяточком. Син – позашлюбний, нехрещений, тому вона просить не лаяти її,обіцяє виплакати йому долю, молитися за нього. Але материнське серце не покидала думка: як же там у чужих людей живеться її синочку?

Трагізм Ганни ще й в тому, що вона живе в однім будинку з сином, невісткою і їхніми дітьми, але не може признатися, що вона їм рідня. Крізь усе життя вона пронесла цю таємницю і лише в передсмертні часи зізналася синові, що вона його мати.

Головна героїня суворо покарана за легке кохання. Цим поет говорить нинішньому поколінню про моральні принципи молодих дівчат – це дівоча честь, шанобливе ставлення до традицій, українських звичаїв. Він спонукає бути відповідальними за свою долю і долю дітей.

Картина загибелі дівчини, але без жахіття, показана у баладі «Причинна». Це трагедія закоханих, яких силоміць розлучили. Поет передав страждання дівчини, яка, довгі роки чекаючи милого, стала божевільною, тобто причинною.

В іншому творі «Тополя» в основу поет поклав народне повір’я про перетворення дівчини на тополю. Цим Шевченко викликав співчуття, а не виклик страху і моторошності. Цю баладу він присвятив Парасці Петровській, молодшій сестрі художника Петра Петровського, яка навчалася в петербурзькій школі малювання. Образ тополі в баладі Шевченка символічний. Гнучка та висока тополя символізує красу дівочої вірності, ідею безсмертного кохання.

Страшний злочин жінки, що втратила материнські почуття і занастила свою доньку в баладі «Утоплена». Заздрість до молодої доньки, до її краси, ненависть, жорстокість призвели Ганнусю до крайності – мати втопила доньку і сама загинула. Закоханий у дівчину молодий «рибалонька» теж втопився. Образ матері протилежний до Шевченкових матерів у інших творах – це втілення негативних рис злої жінки. Почуття і злочинні дії матері зумовлені попереднім життям, спотвореним побутом.

Героїня балади «Лілея» - донька нещасної жінки-покритки перетворюється на квітку і живе в панських покоях. Це образ символічний. Це душевна чистота, невмирущість людського духу та непорочної краси.

Серед творів, присвячених показові гіркої жіночої долі, особливе місце посідає «Катерина». Ця поема була створена в Петербурзі, присвячена В.А.Жуковському в пам'ять дня викупу поета із кріпацтва 1838 року.

Він постійно приділяв увагу зруйнованій долі жінки-матері, від якої через незаконно народжену дитину відвернулися батьки, усе село. Трагічну долю Катерини, яку згубили «чужі люде», Шевченко показав з винятковою силою, стверджуючи людські права матері, сироти. Царська цензура відчула ще й символічний план відтворення в поемі долі обдуреної України, бо з тексту були вилучені рядки про гетьманщину й навіть пейзажний образ «ставок під кригою в неволі», асоційований з Україною.

Жіноча недоля для Тараса Шевченка була особистою трагедією, всенародним лихом, яке породжене було кріпацькою сваволею. Образ нещасної, закріпаченої жінки для поета означав крик душі, гнів до панів, які топтали жіночу гідність, зневажали красу жінки, терзали материнську радість. Постійна увага Тараса до становища жінки викликана ще й тим, що саме вона була скривдженою та пригнобленою. Рідні сестри поневірялися на панщині, тяжкі покарання без причини часто ставали жертвою для поміщицьких розваг. Через нестерпність до таких знущань у молодому віці жінки покінчували самогубством. Кобзар прославив матір, бо залишився без неї в дев’ятирічному віці. Він писав, що її ще «молодую у могилу нужда та праця положила», а рідні сестри – на панщині. Подруга його дитинства Оксана Коваленко стала теж жертвою Він став щирим заступником жінки-трудівниці, яка в тих умовах була позбавлена материнського щастя, а це найсвятіше і найвище право.

Жінки в житті і в творчості Тараса Григоровича Шевченка займають особливе місце: мати, сестри – Катерина і Ярина, подруга дитинства Оксана Коваленко, Ганна Закревська, Ликера Полусмакова. Але окремо зупинюся на княжній Варварі Рєпніній. Їй, правнучці гетьмана Розумовського, небозі декабриста Сергія Волконського, високоосвіченій, духовно багатій, інтелігентній жінці, названій сестрою поета. Уперше вони зустрілися у маєтку в Яготині і Тарас справив сильне враження на жінку.

Знедолена жінка стала супутником поетової музи. Він проніс її, страждальницю, крізь усе своє творче життя.

Сумний настрій Шевченка мав свою причину: він переконаний у тому, що Варвара його покохала і через це він страждав, бо раніше не зустрічав такої співчутливої жіночої душі. Тарас припускав, що вона освідчиться йому в коханні. Княжна мучилася, переживала, навіть захворіла…

Остання зустріч Шевченка з княжною була дуже «сердечною»: Варвара трималася спокійно, запевнила, що змогла товаришувати із його дружиною, якби він був одружений. Все закінчилося, коли настав час від’їзду, тоді княжна кинулася на шию коханому і розплакалася, потім перехрестила його чоло і він вибіг із кімнати. Так закінчилося це велике нездійсненне кохання.

У своїх творах митець випромінював на скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до світового рівня.

Тема: ЖІНОЧА ДОЛЯ В ТВОРЧОСТІ Т.Г.ШЕВЧЕНКА

( розробка уроку з української літератури в 9 класі )


Мета уроку. Формувати шанобливе ставлення до жінки в усіх іпостасях(жінка-мати, жінка-кохана та інші); усвідомлювати, що жінка – уособлення краси на землі, що Свята Мати – джерело добра, яке змінює світ; розвивати вміння виважено висловлювати свої думки, спостереження, творчу уяву; виховувати в учнів добрі почуття, жалість, любов, готовність допомогти кожному нужденному, вчити їх бачити в людях милосердя, добротворення.

Обладнання. Портрет Тараса Шевченка, виставка книг поета, картина «Катерина» Т.Шевченка

Тип уроку. Комбінований

Епіграф до уроку:

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину,

Щоб не довелося москаля шукать.

Т. Шевченко



Хід уроку

І. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Для Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки була особистою трагедією, бо його мати померла молодою, її «у могилу нужда та праця положила», рідні сестри поневірялися в наймах.

Український Кобзар прославив матір і материнство на весь світ, став щирим заступником жінки-трудівниці, яка в умовах кріпосницького лихоліття була позбавлена материнського щастя.

Знедолена жінка-рабиня стала постійним супутником Шевченкової поетичної музи. Оповиту ніжною любов'ю і ласкою, він проніс її, страдницю, крізь усе своє творче життя.

Вся творчість Шевченка вчить жити по правді, бачити красу людини в її душевному благородстві й готовності робити іншим добро:

Добре жить

Тому, чия душа і дума

Добро навчилася любить.

Поетове милосердя лежить в основі всієї його творчості.

Отже, діти, поведемо сьогодні мову про захоплення поета красою жінки, мрію бачити її щасливою. Адже жіноча доля постійно цікавить поета — від поеми «Катерина» до поеми «Марія».

Палке поетове співчуття вічно промовлятиме до нас в образах героїнь його творів.



ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

  1. Слово вчителя.

Тарас Шевченко – один із найвідоміших митців на землі, бо доброта, несамолюбивість – провідні риси його особистості. Чесне його слово звернене до рідного народу і до всіх народів світу одночасно, бо воно наділяє всіх людей світлом співчуття, співпереживання, взаємодопомоги. Ставлення до жінки визначає культуру не тільки чоловіка, а й всього народу, всієї нації. Їх місце у суспільстві і в сім’ї відображає рівень розвитку духовності., бо жінка є джерелом життя, любові. Нам відомі легенди, випадки із життя, які переконують, що материнська любов незрівнянна ні з чим. Тарас Шевченко відчув це серцем генія. Ми у цьому пересвідчуємось читаючи його високо поетичні твори.

  1. Опрацювання твору Т.Г.Шевченка «Катерина»

1). Історія написання поеми.

Поема присвячена В.А.Жуковському в пам'ять дня викупу поета із кріпацтва 1838 року, написана в Петербурзі.

Він постійно приділяв увагу зруйнованій долі жінки-матері, від якої через незаконно народжену дитину відвернулися батьки, усе село. Наскільки нестерпним було становище жінки, свідчить факт: «В Київській губернії за один тільки 1839 рік було покінчено самогубством 37 дівчат-покриток». Про знеславлену селянську дівчину писали багато письменників: Г.Квітка-Основ’яненко (повість «Сердешна Оксана»), М.Карамзін (повість «Сердешна Ліза»), Є.Баратинський (поема «Еда»).

2). Виразне читання з коментарем твору «Катерина».

3). Характеристика образу Катерини

3. Бесіда.

- Змалювати зовнішність Катерини. Яка її вдача, провідна риса?

Очікувані відповіді.

Учениця. Катерина — вродлива селянська дівчина. У неї чорні брови, карі оченята, біле личко — як квітка в полі, рученьки. Автор використав епітети і порівняння для змалювання портрета своєї героїні. Але його найбільше цікавлять її моральні якості.

За вдачею Катерина щира, довірлива. Її серце відкрите до людей, як квітка до сонця. Тому вона «полюбила москалика, як знало серденько»: щиро, вірно і глибоко. Щирість — провідна риса її вдачі.

Катерина весела, ніжна у ставленні до коханого. Кохання ще повніше розкриває її благородну натуру. Сама чесна, вона вважає таким і обранця свого серця і віддається йому, бо вірить, що він одружиться з нею.

Учень. Катерина щиро полюбила москаля, а він її зрадив. Вона довірила йому свої дівочі почуття, а він - насміявся. Вона горнулася до нього, а він - відцурався. Поет гаряче співчуває їй.

Катерина — людина кришталево чистої, безкорисної душі. Тільки одному довірила вона свої почуття. Але глибоко помилилася, полюбивши того, хто не вартий великої любові. Дівчина занапастила свою долю, знеславила себе і батьків, а тепер свій «гріх» мусить спокутувати. Жаль мені цієї дівчини.



Учень. Батьки попереджували її, навчали, але Катерина не прислухалася до їхніх порад. Ця зневага тяжко покарала молоду дівчину. Материнство з великого щастя стало для неї невимовним горем.

Катерина «незаконно» народжує дитину, байстря, як тоді говорили. Трагедія її полягає в тому, що вона вже покритка, але внутрішній світ її такий ясний, що до неї суть цього страхіття ще не дійшла. Вона все очікує зустрічі з милим. Але Шевченко знає, що її попереду чекає, і з батьківською ніжністю, тривогою, любов’ю пише:



Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою!

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою ?

З великою ніжністю і любов'ю ставиться поет до своєї героїні.



  • Чому батьки Катерини були змушені прогнати її з дому? Як вона реагувала на батьківську волю?

Очікувані відповіді.

Учениця. Катерина вперше збагнула свою провину, коли батьки вигнали її з дому, коли її ненька «як мертва, на діл повалилась». Отоді вона тяжко заридала і в нестямі вигукнула: «Що я наробила!» В цьому вигуку — розпач, каяття, запізніле усвідомлення надмірної довірливості й провини перед сім'єю. Вона зганьбила не лише дівочу честь, а й знеславила своїх батьків, завдала їм тяжкого болю. Осиротілі батьки з її вини передчасно сходять у могилу, бо такої ганьби не могли пережити.

Учень. Серце її ціпеніє з болю, кров холоне в жилах, коли Катерина чує прокляття рідної матері, яка «як ягодку, як пташечку, кохала, ростила» свою доню, свій «цвіт рожевий». У словах матері злилися гіркий гнів і щира любов до своєї дитини, болючі прокляття і ніжна материнська ласка. Випроводжаючи доньку з хати, вона зичить їй щастя:

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю...

Дочка плаче і навколішки просить вибачення у батька. Але вже ніщо не може змити її ганьби. І тут Катерині приходить думка про трагічне безталання її сина:



Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!..

  • Як прощалась Катерина з рідною домівкою і як це її характеризує ?

Очікувані відповіді.

Учениця. Приголомшена людським осудом, що відгородив її від всього рідного, до болю знайомого, а очутилась вона в чужих, безнадійних обіймах. Вона поклонилася батькам, взяла грудочку рідної землі і помістила на грудях навпроти серця.

й так тяжко покидати рідних і свій край. Від пережитих страшенних душевних мук Катерина знесилилась, вона цілує і пригортає до себе сина, бо дитина ні в чому не завинила.

Самотня жінка, вигнана батьками, стоїть «при битій дорозі». Тут вона дає сльозам волю.

З ніжною теплотою, любов'ю автор розкриває душу покритки, в якій тепла материнська любов на якийсь час заступає всі її болі:



Тільки сина пригортає,

Цілує та плаче.

А воно, як янголятко,

Нічого не знає.

  • Опишіть Катерину при зустрічі з чумаками. Чому, на вашу думку, так тяжко було їй брати милостиню?

Очікувані відповіді.

Учениця. Перед очима постає Катерина в латаній свитині, личаках, торбою за плечима, на руках дитина. В дорозі вона зустрічається з чумаками. Закривши дитинча, вона шанобливо звертається до них і просить милостиню, хоч не відразу зважується на це, а тільки після гострої внутрішньої боротьби: «Бере шага, аж труситься». Їй, дорослій і фізично здоровій жінці, соромно простягати руку. І вона б ніколи на це не пішла, якби не обов'язок матері годувати сина. Тут розкривається благородна натура Катерини.

В образі головної героїні твору ми бачимо неабиякий заряд духовності, коли вона зважується з малятком на руках йти світ за очі, щоб знайти милого у Московщині.



  • Яка сила, на вашу думку, штовхнула босу, неодягнену Катерину на шлях, на сніг, на мороз?

Очікувані відповіді.

Учениця. В лютий мороз і пронизливий вітер Катерина боса, неодягнена полетіла на шлях, як тільки почула, що йдуть військові:

Через пеньки, заметами,

Летить, ледве дише,

Боса стала серед шляху...

Яка ж сила виштовхнула роздягнену Катерину на шлях, мов стрілу із лука? Ця сила — любов, страждання і надія на щасливе подружнє життя, якого вона так прагнула. Адже вона вистраждала його в тяжких душевних муках. І нічим не можна виміряти сили почуттів, глибини її страждань та міцності її сподівань.

В ту щасливу мить вона була на такій вершині душевного піднесення,що не помітила навіть, що стоїть боса на лютому морозі. Голублячи свого милого очима, вона забула про свої страждання і муки і заговорила з любов'ю:

Любий мій Іване!

Серце моє коханеє!

Де ж ти так барився ?

Слухаєш ці слова, і здається, що це говорить дружина, а не підло покинута покритка посеред шляху зимою, в люту заметіль. Здається, що вона в теплій господі випромінює на нього всю силу і жагу свого нерозтраченого почуття. Та життя буває ошукане, а щастя часто — примара. Спокусник, пізнавши Катерину, намагався втекти, вдаючи, що зовсім не впізнав її.



  • Розкажіть про психічний стан Катерини після ганебної втечі офіцера.

Учениця. Катря не допускала й думки, що він, який клявся вічно кохати, може відцуратися від неї, поглумитися над її почуттями. Вона наївно вважає, що він справді не впізнав її і далі продовжує ласкаво нагадувати йому про себе:

Чого ж утікаєш ?

Хіба забув Катерину?

Хіба не пізнаєш?

Подивися, мій голубе.

Подивись на мене:

Я Катруся твоя люба,

Нащо рвеш стремена?

Катерина, немов та чайка, бідкається, плаче над своєю дитиною і над власною долею, виказує свої жалі й надії: до милого в садочок ходила, для нього народила сина, терпеливо зносила сором покритки, а тепер знайшла коханого й просить не цуратися її, готова навіть принести себе в жертву — бути йому наймичкою, а він з іншою кохатиметься:



Покинь мене, забудь мене,

Та не кидай сина.

Учень. Але, коли негідник тікає, серце безпомічної жінки-матері вибухає гнівом і прокляттям:

Бодай його не кидала лихая година!

То вже була межа всіх сил Катерини. У ній щось надломилось, і вона, ніби божевільна, покинула серед шляху дитину, а сама втопилась у ставку. Так закінчилась трагічна історія дівчини-покритки.



  • Ваші роздуми над фактом самогубства Катерини.

Учениця. Причини самогубства Катерини такі:

  • зрада в почуттях і клятві;

  • зневага односельців;

  • жорстоке осудження батьків;

  • зневажливе знущання коханого;

  • безпросвітне майбутнє маленького синочка.

Я засуджую Катерину тому, що вона не слухала батьків, знехтувала дівочою гордістю і відцуралася від сина.

Учень. Шевченко тяжко уболівав за долю своєї героїні. Він з великою любов'ю говорить про осиротілого сина Катерини:

Що зосталось байстрюкові?

Хто з ним заговорить?

Ні родини, ні хатини;

Шляхи, піски, горе...

Поет підкреслює співчутливе ставлення до сироти Івана простих людей:



Дала, кажуть, бровенята,

Та не дала долі!

Учениця. В образі Катерини поет розкрив благородство душі селянської дівчини, великі душевні сили, красу найблагородніших поривів людини, прагнення щастя і неможливість для безправної, пригнобленої жінки досягти його навіть у особистому житті.

Поет глибоко проник у внутрішній світ своєї героїні, правдиво передав і кришталево чисті пориви юної душі, й тривоги та болі безталанної матері. Поет плакав над безталанням скривджених дівчат, матерів, дітей-сиріт.

Я співчуваю Катерині, проймаюсь болем за її гірку долю.

Милосердям і любов'ю сповнені рядки поеми «Катерина». Страждання, болі, які не можуть залишити байдужим поета, переконують, що на землі «нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим».



3. Ідейно-художній аналіз твору

Тема поеми: зображення трагедії дівчини-покритки, коли пани могли безкарно знущатися з беззахисних простих робітників.

Ідея твору: висловлення співчуття до дівчини-покритки і в той же час – засудження жорстокості, підступності, бездушності панів(офіцера).

Основна думка твору: автор через нещасну долю Катерини розкриває соціальне становище трагічного в тогочасному суспільстві та висловлює протест проти побуту, забобонів та пересудів ненависних людей.

Жанр: реалістична ліро-епічна соціально-побутова поема

(Запис у зошитах зі словника літературознавчих термінів)



Проблематика твору:

  • батьки і діти;

  • любов і страждання;

  • честь і безвідповідальність;

  • порушення тогочасних моральних законів.

Роль ліричних відступів:

(Запис у зошитах зі словника літературознавчих термінів)

Поет часто звертається до уявного читача своїми діалогічними вставками та ліричними відступами: «Кохайтеся, чорноброві, та не з москалями», «Катерино, серце моє», «Отаке-то на сім світі роблять людям люди», «Бач, на що здалися карі оченята», «Отаке-то лихо бачите, дівчата», «Сирота-собака має свою долю». Такі прийоми у творі були цілком природними для поезії Т.Шевченка.. у них він виступає борцем проти традиційних поглядів затурканого, темного народу на «гріхи» матерів-покриток, проти сільського побуту.

Вони відігравали велику роль і в композиції твору – затримували розвиток сюжету, зосереджували увагу читача на найбільш напружених трагічних моментах, змушували читача глибше переживати трагедію героїв. Таким чином, єдність усіх елементів поеми дають таку художню форму, яка втілює все ідейне багатство поеми.



Учитель. Тема «Катерини» полонила також творчу уяву Шевченка-художника. Він намалював однойменну картину в 1842 році, на якій зображено епізод розлуки дівчини з її коханим. Знеславлена, зажурена Катерина показана крупним освітленим планом. У тіні на другому плані — офіцер-спокусник, що крадькома, оглядаючись, втікає від дівчини.

Картина є художньою ілюстрацією до зав'язки в поемі:



Прийшли вісті недобрії —

В поход затрубили.

Пішов москаль в Туреччину...

Уважно придивляючись до героїв картини, переконуємось, що вже ніколи не повернеться панич-офіцер до Катерини, не матиме майбутня дитина батька.

Катерину чекає тяжка доля зганьбленої покритки. Її материнство прикуто до ганебного стовпа «грішної любові». Усе життя носитиме вона тяжкий хрест дівочого «гріхопадіння».

Автор роздумує, повчає, застерігає, хвилюється, любить, розкриває своє ставлення до героїні твору.



ІV. Узагальнення навчального матеріалу

  1. Скласти інформативне ґроно до образу головної героїні

(Катерина - «чорні брови», «карі очі», «біле личко»

- покритка,

- здатна на великі страждання,

- рішуча, безжалісна,

- щира і проста, чесна і благородна,

- відверта й довірлива)

2. Довести символічність образів батьків Катерини. Що вони собою уособлюють?

( Батьки Катерини – уособлення народної моралі. Вони символізують погляди народу в цілому на норми поведінки. Батьки дуже люблять свою доньку, але змушені вигнати її з дому через свої погляди та через те, що цінують моральні норми свого народу вище за власні почуття).

V. Підсумок уроку.

Вчитель. Любов до рідного краю, милосердя до людини звучить у таких рядках поезії «То так і я тепер пишу»:

Згадаю що, чи що побачу,

То так утну, що аж заплачу.

І ніби сам перелечу

Хоч на годину на Вкраїну,

На неї гляну, подивлюсь,

І немов добро кому зроблю,

Так любо серце одпочине.

Хоч би яких струн людської душі торкалася лірика Шевченка, вся вона опромінена ніжною, трепетною любов'ю до людини і пристрасним бажанням бачити її щасливою. Поет оспівував материнську любов, ласку, чистоту кохання, людську сердечність, доброту, повноту людської великодушності, його вабила здорова мораль, духовна краса народу.

Шевченкове милосердя завжди сприятиме як переборенню всього, що протистоїть людяності, так і утвердженню добродійства, братолюбства.


Вона завжди примушувала людей задумуватись над своїм життям, будила свідомість людей. Складено народний вірш «Партизанка Катерина», створена опера «Катерина» М. Аркаса. У наш час опера йде в новій редакції композитора Г. Таранова.

В образотворчому мистецтві образ Катерини втілили художники І.

жакевич, М. Дерегус, О. Сластіон, В. Новаківський, В. Василенко, скульптори М. Манізер, Г. Петрашевич. Секрет поеми – в народності змісту, ідейному спрямуванні, досконалості форми.

VІ. Домашнє завдання.


  1. Опрацювати відповідні сторінки підручника.

  2. Написати твір-роздум «Які почуття викликає образ дівчини-покритки Катерини?» або «Як я уявляю собі дальшу долю Івася, сина Катерини»

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка