Зенкова Олена Петрівна, вчитель української мови та літератури Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії «Жіноча доля в творчості Т. Г. Шевченка» методичні розробки урок



Сторінка3/3
Дата конвертації09.03.2016
Розмір0.81 Mb.
1   2   3
Тема: Жіноча доля у творчості Кобзаря

(розробка літературного вечора

для старшокласників)


Мета: поглибити знання учнів про тяжку, страдницьку долю жінки у творчості Шевченка, доторкнутися до сумної сторінки в її житті, пройнятися співчуттям до її долі, виховувати почуття добротворення, милосердя, готовність допомогти кожному.



Місце проведення: святково прибрана зала, портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишитим рушником, поряд на плакаті слова:

І на оновленій землі...

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люде на землі.

Т. Шевченко



Ведуча. Для Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а й особистою трагедією. Його мати рано померла через тяжку працю на панщині, рідні сестри поневірялися в наймах. Добре знав Тарас, як нелегко живеться братам, але сестрам - ще гірше.

Учень. Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї.

Над чистим ставом край села

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила...

А сестри! Сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!



Ведучий. У вірші “Сестрі”, присвяченому сестрі Ярині, молодшій від нього на два роки, вірній товаришці його дитячих літ:

Моя єдиная сестра!

Многострадалиця святая!

Ведуча. Не забув Тарас і подругу своїх дитячих літ Оксану Коваленко, що стала жертвою кріпосницького ладу.

Учень. Ми вкупочці колись росли,

Маленькими тоді любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх.

Не вгадали....Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала,

Вернулась, правда, через год,

...З байстрям вернулась...



Ведучий. Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було нестерпним. На панщині її шмагав канчуками осавула, вдома вона виконувала всю хатню роботу і терпіла сімейний гніт, працювала без відпочинку, релігія вважала її нижчою порівняно з чоловіком.

Учениця. На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

Ведуча. А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької розпусти, накладали на себе руки. Тільки за 1839 рік в Київській губернії покінчили життя самогубством 37 дівчат-покриток.

Учень. А он бачиш? очі! очі!

Нащо ви здалися,

Чом ви змалку не висохли,

Слізьми не злилися?

То покритка попідтинню

З байстрям шкандибає,

Батько й мати одцурались,

Й чужі не приймають!

Старці навіть цураються!!

А панич не знає,

З двадцятою, недоліток,

Душу пропиває!



Ведучий. Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому світові. Назви його творів: “Наймичка”, “Відьма”, “Сова”, “Слепая”, “Мар’яна-черниця” та інші - не випадкові.

Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Ось один із найтрагічніших образів жінки, з якої сміються, якої лякаються люди, бо вона божевільна.



На фоні сумної мелодії.

Учень.В свитині латаній дрожала

Якась людина.

На ногах

І на руках повиступала

Од стужі кров; аж струпом стала.

І довгі коси в реп’яхах

О поли бились в ковтунах.

І далі Шевченко додає:

Се не мара.

Моя се мати і сестра.

Моя се відьма, щоб ви знали.

Ведуча. Кожна жінка-жертва для поета рідна. Він плаче її слізьми, мучиться її муками. “Моя се відьма” - тобто його біль, його горе, його страждання. Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.

Учениця. Скривджена паном дівчина-покритка, яку люди називають відьмою, збожеволіла від горя, шукаючи своїх діток-близняток Івана та Наталю. Пан-батько віддав сина якійсь пані в лакеї, а дочку занапастив. Відьма розповідає циганам:

...Діточок шукаю.

Наталоньку!.. Ні, ні, ні!

Я шукаю пана.

Розірву... Возьміть до себе

І мене, цигани,

Я ведмедя водитиму,

А як найду ката,

То й спущу його на його,

Отойді, проклятий!..

Ні не спущу. Сама його

Загризу...

...Чи найду я моїх діток,

Чи так і загину?



Звучить українська народна пісня “Така її доля”.

Ведучий. Про трагічну долю дівчини-покритки написано поему “Катерина”. Героїня гине, не витримавши сорому, страждань і зради коханого. Ганна ж із поеми “Наймичка” теж покритка, але вона залишається жити заради свого сина. Її материнська любов така могутня, що Ганна здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни - материнський подвиг. Вона відмовляється бути весільною матір’ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду.

Інсценізація уривка з поеми “Наймичка".

Автор.Іде Марко з чумаками,

Ідучи співає,

Не поспіша до господи –

Воли попасає.

Везе Марко Катерині

Сукна дорогого,

А батькові шитий пояс

Шовку червоного.

А наймичці на очіпок

Парчі золотої

І червону добру хустку

З білою габою.

А діточкам черевички,

Фіг та винограду,

А всім вкупі - червоного

Вина з цареграду.

Відер з троє у барилі,

І кав’яру з Дону, -

Всього везе, та не знає,

Що діється дома!

Іде Марко, не журиться.

Прийшов - слава Богу!

І ворота одчиняє,

І молиться Богу.

Чи чуєш ти, Катерино?

Біжи зустрічати!

Уже прийшов. Біжи швидче!

Швидче веди в хату!..

Слава тобі, христе-боже!

Насилу діждала!

І Отче наш тихо-тихо,

Мов крізь сон, читала.

Старий воли випрягає,

Занози ховає

Мережані, а Катруся Марка оглядає.

А де ж Ганна, Катерино?

Я пак і байдуже!

Чи не вмерла?

Ні, не вмерла,

А дуже нездужа.

Ходім лишень в малу хату,

Поки випрягає

Воли батько: вона тебе,

Марку, дожидає.

Ввійшов Марко в малу хату

І став у порогу...

Аж злякався, Ганна шепче:

Слава... слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся..

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати.



Автор. Вийшла з хати Катерина,

А Марко схилився

До наймички у голови.

Ганна. Марку! подивися!

Подивися ти на мене:

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я...

Автор. Та й оніміла.

Марко плакав, дивувався,

Знов очі одкрила,

Пильно, пильно подивилась - Сльози покотились.



Ганна. Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку!

Я... я твоя мати.



Автор. Та й замовкла...

Зомлів Марко,

Й земля задрижала.

Прокинувся... до матері –

А мати вже спала!

Ведуча. Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мстити своїм насильникам. Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника; Марина вбиває ножем пана, який знівечив її молодість. Шевченкова Відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана.

Інсценізація уривка з поеми “Марина”.

Мати. Мариночко, ходімо спать!

Марина. Ходімо спать, бо завтра рано

До церкви підемо; поганий, Дивися, лізе цілувать.

Ось тобі, на..

Мати(До людей)

Марина. (Співає)

Ходімо спать.

Хрещені люде, поможіте!

Беріть мене! беріть, в’яжіте.

Ведіть до пана у світлицю!

А чи ти підеш подивиться,

Якою панною Марина

У пана взаперті сидить?

І в’яне, сохне, гине, гине

Твоя єдиная дитина,

Твоя Мариночка...

Ой гиля, гиля, сірії гуси,

Гиля на Дунай.

Зав ’язала головоньку,

Тепер сиди та думай.

І пташкам воля, в чистім полі

І пташкам весело літать,

А я зав’янула в неволі.

Хоча б намисто було взять,

Оце б повісилась... От бачиш,

Тепер і шкода... хоч топись!

Чого ж ти, мамо моя, плачеш?

Не плач, голубочко, дивись,

Це я, Мариночка твоя!

Дивися, чорная змія

По снігу лізе... Утечу,

У ірій знову полечу,

Бо я зозулею вже стала...

Чи він у гості не приходив?

Убили, мабуть, на войні?

А знаєш, снилося мені:

Удень неначе місяць сходив,

А ми гуляєм понад морем

Удвох собі. Дивлюся, зорі

Попадали неначе в воду,

Тілько осталася одна,

Одна-однісінька на небі, -

А я, неначе навісна,

В Дунаєві шукаю броду,

З байстрям розхристана бреду.

Сміються люде надо мною,

Зовуть покриткою, дурною,

І ти смієшся, а я плачу,

Ба ні, не плачу, регочусь...

Дивися, як я полечу,

Бо я сова...



Автор. - Та й замахала,

Неначе крилами, руками,

І пострибала через двір

У поле, виючи, мов звір.

Пошкандибала стара мати

Свою Марину доганяти.

Пани до одного спеклись,

Неначе добрі поросята,

Згоріли білії палати,

А люде тихо розійшлись.

Марини й матері не стало.

Уже весною, як орали,

Два трупи на полі знайшли

І на могилі поховали.



Ведучий. Невимовно тяжку материнську долю жінки-кріпачки розкриває Шевченко в багатьох своїх творах. Особливо вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.

Учениця. Ой привезли до прийому

Чуприни голити;

Усе дрібні, усе малі,

Все багатих діти.

...Усі невлад, усіх назад,

В усіх доля мати.

А у вдови один син,

Та й той якраз під аршин.

Збожеволівши, мати

Селом ходить - то співає,

То страшно голосить...

Діти бігали з паліччям

Удень за вдовою

По вулицях та, сміючись...

Дражнили Совою.

У виконанні ансамблю звучить народна пісня “Ой туман яром".

Ведуча. Уже в маленькій дівчинці бачив Тарас майбутню жінку- страдницю, її тяжку долю і співчував їй, тужив, плакав разом із нею. У 1845 році в Переяслав-Хмельницькому районі, в селі В’юнищах зустрів молодий Шевченко дівча з відрами. Карооке, красиве, неначе маківка в цвіту. Але одяг на ньому - одне лахміття, уже спадає останнє листя, а воно босе. Це була сирота Мар’яна, яка служила за харчі наймичкою в багатих. Поет дав їй грошей на хустину. Під враженням цієї зустрічі він написав вірш “Маленькій Мар’яні”.

Учениця. Рости, рости, моя пташко,

Мій маковий цвіте,

Розвивайся, поки твоє

Серце не розбите,

Поки люди не дознали

Тихої долини.

Дознаються - пограються,

Засушать та й кинуть.

Ані літа молодії,

Повиті красою,

Ні карії оченята,

Умиті сльозою,

Ані серце твоє тихе,

Добреє дівоче

Не заступить, не закриє

Неситії очі.

Найдуть злії та й окрадуть...

І тебе, убогу,

Кинуть в пекло... замучишся

І прокленеш бога.

Не цвіти ж, мій цвіте новий,

Нерозвитий цвіте,

Зов’янь тихо, поки твоє

Серце не розбите.

Звучить грамзапис пісні “Час рікою пливе".

Ведучий. Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощав аморальності і жорстокості.

У поемі “Титарівна” дочка титаря насміялася над найкращим, але бідним парубком Микитою, який запросив її до танцю. Згодом вона жорстоко поплатилася за це. Не можна гордувати, зневажати людей, ніби говорить цим Шевченко.



Учениця. “Одчепися, пройдисвіте!

І зареготалась Титарівна.

- Хіба тобі Наймичок не стало!”

Насміялась титарівна

З бідного Микити.

Насміялася при людях,

Що він в сірій свиті!

Мине небагато часу, й титарівна гірко пошкодує за те, що наробила.

...І живую положили

В домовину!., й сина з нею!

Та й засипали землею!

Ведуча. Поплатилась своїм життя за обман і дівчина Катерина.

Читає вірш “У тієї Катерини хата на помості

У тієї Катерини

Хата на помості,

Із славного Запорожжя

Наїхали гості.

Один Семен Босий,

Другий Іван Голий,

Третій славний вдовиченко

Іван Ярошенко.

“З’їздили ми Польщу

І всю Україну,

А не бачили такої,

Як се Катерина”.

Один каже: “Брате,

Якби я багатий,

То оддав би все золото

Оцій Катерині”.

Третій каже: “Діти,

Нема того в світі,

Чого б мені не зробити

Для цієї Катерини

За одну годину”.

Катерина задумалась

І третьому каже:

“Єсть у мене брат єдиний

У неволі вражій!

У Криму десь пропадає;

Хто його достане,

То той мені, запорожці,

Дружиною стане”.

Разом повставали,

Коней посідлали,

Поїхали визволяти

Катриного брата.

Один утопився

У Дніпровім гирлі,

“Другого в Козлові

На кіл посадили.

Третій, Іван Ярошенко,

Славний вдовиченко,

З лютої неволі,

Із Бахчисараю,

Брата визволяє.

Заскрипіли рано двері

У великій хаті.

“Вставай, вставай, Катерино,

Брата зустрічати”.

Катерина подивилась

Та й заголосила:

“Це не брат мій, це мій милий.

Я тебе дурила...”

“Одурила!.. – Катерина

Додолу скотилась

Головонька... - Ходім, брате,

З поганої хати”.

Поїхали запорожці

Вітер доганяти.

Катерину чорнобриву

В полі поховали,

А славнії запорожці

В степу побратались.

Ведучий:Є в Кобзаря й жартівливі поезії про веселу, життєрадісну українську жінку.

Учень читає вірш “Утоптала стежечку”.

Утоптала стежечку

Через яр.

Через гору, серденько,

На базар.

Продавала бублики

Козакам,

Вторговала, серденько,

П’ятака.

Я два шаги, два шаги

Пропила.


За копійку дудника

Найняла.


Заграй мені, дуднику,

На дуду.


Нехай своє лишенько

Забуду.


Отака я дівчина,

Така я!


Сватай мене, серденько,

Вийду я.


Ведучий. Воля, воля і ще раз воля — ось головна мета його спраглих дум і невільницьких мрій на засланні.

Після заслання Тарас Григорович написав чимало віршів особистої, інтимної лірики. У цих творах відображено глибокі душевні переживання, притаманні всім закоханим людям. Поезії змушують поринути на природу.



(Звучить пісня «Тече вода з-під явора»).

Ведуча. У першому виданні «Кобзаря» (1840 р.) було тільки вісім творів. Відкривався він програмним віршем «Думи мої, думи мої», н якому поет через відтворення власних гірких роздумів і болючих переживань висловив гнівний протест проти національного і соціального гніту України самодержавством.

(Звучить пісня «Думи мої, думи мої»).

Учениця.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Немає тих доріг, де закипалась мука.

Де відчай і журба ходили, мов брати.

Нові шляхи кладуть твої онуки,

Як новий день над світом устає,

Як сивий Дніпр свою могутню силу

По жилах дротяних народу віддає.

Як береже твої, Тарасе, заповіти

Сім’я народів вільна і нова.

Любов ’ю і теплом зігріта

Розквітла Україна трудова.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

(Звучить пісня «Учітеся, брати мої»).

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата,-

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

І світ ясний, невечерній

Новий засіяє...

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Ведуча. Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов’ю оспівав у своїй творчості жінку-матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще:

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люде на землі, -

стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли ми нарешті взялися за будівництво власної хати, бо, як казав незабутній Тарас:

В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля.

Звучить пісня “Шлях до Тараса".

(Слова Ю. Рибчинського, музика Т. Петриненка).



Висновок

Сучасну українську культуру важко уявити без творчої спадщини великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Творчий геній дозволив залишити нащадкам не тільки літературні твори найвищого ґатунку, а й значний доробок живописних і графічних робіт.

Через усю творчість Тараса Григоровича червоною ниткою пролягла любов до України та її багатостраждального народу. Та однією з центральних тем його поетичних і художніх творів є тема трагічної долі жінки - сестри, матері у тогочасному суспільстві. Жіноча доля для Шевченка - не просто одна з тем його творчості. Це справді незагоєна рана поетової душі. Образ жінки-кріпачки нерозривно поєднаний у нього з образом власної матері, яку «ще молодою у могилу нужда та праця положила», та рідних сестер - Катрі, Ярини, Марії, які «у наймах виросли», та в яких «у наймах коси побіліли». Доля жінки у кріпосницькому суспільстві була просто нестерпною, і Шевченко був одним із перших, хто зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і вголос заговорив про них, виступив на захист жіночих прав. Навіть назви творів, присвячених жінкам, - «Сова», «Наймичка», «Відьма», «Слепая» - свідчать про невеселе, трагічне їх життя.

Жіночі образи, жіночі долі яскраво зображені не тільки в поемах. Вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала…») розповідає всього лише про один день із життя жінки-матері: кріпачка з немовлям на руках змушена ходити працювати на панське поле, намагаючись хоч трошки часу приділити дитині. Уві сні стомлена мати бачить свого сина дорослим, щасливим; бачить у своїх снах-мріях, що син працює не на панському лані, а на власному полі. Та дійсність не залишає місця мріям, і мати-кріпачка знову повертається до своєї тяжкої праці.

Долі дівчат, які потерпали від нещасного кохання, болем відгукувалися в серці Кобзаря й знайшли відображення у віршах і баладах «Причинна», «Тополя», «Лілея», «Утоплена», «Русалка»… Образи жінок і дівчат у творчості поета не тільки трагічні, їм притаманні найкращі риси людського характеру: чуйність, щирість, самопожертва, доброта. І заслуга Шевченка в тому, що він підняв образ жінки-матері, жінки-кріпачки на п’єдестал чистоти почуттів, моральної краси й материнської величі. Жінка з дитиною на руках завжди була для Шевченка уособленням мадонни, світлим і щирим образом, символом чистоти й святості:

Нічого кращого немає

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Невмирущі Шевченкові рядки:

«І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син,і буде мати

І будуть люде на землі»

Таким чином, образ скривдженої жінки Т.Шевченко підніс з кріпацьких низин до вершин вічності, бо бачив у ній духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість.




ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Єрмакова Н.С. Позакласна робота з української літератури. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2000. – 320 с.

2. Корицька Г. Слався, Тарасе Великий!/Г. Корицька // Дивослово.– 2005 .– №2.– С.36.

3.Слово про Слово / Упоряд. Ткаченко С. – Черкаси: Брама-Україна, 2012. – 176 с.

4. Хоміч М. Наш Пророк/ М. Хоміч // Дивослово.– 2004 .– № 3.– С. 51-52.

5. Шануймо слово Кобзаря! / Упоряд. Орищин Р. Ф.-Тернопіль-Харків: Вид. «Ранок», 2009. – 112 с. – (Серія Діти твої, Україно»)

6. Шевченківський календар. Щотижневик на 1964 рік. - Редакція українських календарів. – К: 1964.

7. Шевченко Т. Г. Кобзар/Передм. П. Мовчана. – К.: Вид. центр «Просвіта», 1999. – 344 с.

8. Ми діти твої, Україно. – // Мультимедійний компакт-диск. – КНУКМ – 2010.

9. Красицький Д.Ф. Думи мої…// Репертуарний збірник до Шевченківських вечорів. – К: Державне видавництво «Мистецтво», 1963. – 170 с.





1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка