Зиновій книш при джерелах українського організованого націоналізму



Сторінка4/4
Дата конвертації28.03.2016
Розмір1.07 Mb.
1   2   3   4

X

ВІД КОНФЕРЕНЦІЙ ДО КОНГРЕСУ

Перша Конференція Українських Націоналістів. У іс­торії українського націоналістичного руху прикметна вона тим, що ствердила однозгідність поглядів різних існуючих націоналістичних груп та організацій на основні підстави та мету націоналістичного руху і покликала до життя Провід Українських Націоналістів, що мав керувати дальшими пра­цями ідеологічної та організаційної інтеграції націоналістич­ного руху. За характеристикою Володимира Марганця, у першому році Провід Українських Націоналістів керувався такими засадами:

«послідовно йти до створення єдиної організації українських націоналістів на всіх українських землях та в усік еміграційних осередках;

маючи всеукраїнський і національно-революційний характер, організований націоналізм мусить відмежува­ти себе від існуючих політичних угрупувань, як теж не може приймати партійних форм; з уваги на те члени єдиної організації націоналістів не можуть бути членами існуючих партій!

організований націоналізм мусить, з уваги на творчу ролю, яку він має відограти в суспільному житті: а) відкинути руйнуючу боротьбу негідними засобами проти інших груп і партій, б) здобувати вплив шляхом творчої праці, в) не виключати можливостей співпраці з окреми­ми особами, прихильниками націоналізму, навіть коли вони є членами інших політичних груп»1. Головними перешкодами, що на них натрапляв ПУН у своїй праці, були особисті амбіції деяких людей, відокрем­леність поодиноких націоналістичних організацій; організа­ційний еґоїзм і місцевий патріотизм. Однак доосередня об'-

1 Володимир Мартинець, По році діяльности // Розбудова Нації, ч. 12, 1928, грудень.
69
Становлення ОУН

єднуюча сила націоналістичної ідеї, авторитет Проводу Укра­їнських Націоналістів у широких кадрах її визнавців і послі­довна праця членів ПУН кінець кінцем перемогли всі пере-

пони

З того часу ще кілька разів визначувано реченець Конгре­су Українських Націоналістів, що мав дати завершення кіль­калітній праці. Найперше на весну 1928 року, потім на 1 ве­ресня того ж року, опісля на грудень 1928 і, нарешті, на січень 1929 року, в десяту річницю проголошення соборности Украї­ни. Все нові якісь перешкоди виринали. Чи то потреба ближ­чого узгіднення поглядів між проводами націоналістичних організацій, чи згладження різниць між крайовими та емігра­ційними націоналістами яро поняття, діяння й завдання майбутньої націоналістичної організації, чи репресії ворожої влади, що після листопадових подій у Львові 1928 року пере­вела масові арешти серед націоналістичного активу і за­проторила в тюрму деяких намічених учасників Конгресу та ще й повела дипломатичні демарші перед урядами країн, де діяли націоналістичні українські осередки.



Коли ж нарешті визначено остаточний реченець (кінець січня — початок лютого 1929 року), то підготовка до нього мала вже за собою кілька років солідної та наполегливої праці. Нічого тут не діялося прихапцем, нічого не сталося в поспіху, кожна проблема вдесяте була передумана і перемолочена в дискусіях, нарадах та обмінах думками. Нова націоналістична організація наростала органічно, через перетоплення і злит­тя, а не механічне поєднання її компонентів.

Вже в першому повідомленні новоствореного Проводу Українських Націоналістів сказано було, що створено:



«...ідеологічно-статутарну референтуру, що цент­ралізує всю працю підготовки Конгресу, а то через вироб­лення пляну відповідних рефератів, через формулювання ідеологічної тези і розроблення конструкції майбутньої організації українських націоналістів. При референтурі створено окрему ідеологічну комісію з правом кооптації потрібних людей»2.

1 Там само.

2 Офіціяльна частина. Провід Українських Націоналістів, Звідомлення,
ч. 1 // Розбудова Нації, ч. 1, 1928, січень.

70
Від конференцій до Конгресу

Ідеологічна комісія не мусіла своєї праці починати спо­чатку. Ідеології націоналізму, не треба було ловити з повітря, вона досить яскраво рисувалася вже як витвір збірної праці націоналістичних організацій та їхньої преси. На противагу до, наприклад, гетьманського руху, що базувався на теорії головного свого теоретика-ідеолога Липинського, українсь­кий націоналізм не залежав від ідеологічних настанов якоїсь однієї особи. Були в ньому визначні теоретики, серед котрих на першому місці слід поставити Миколу Міхновського з по­чатку XX сторіччя і д-ра Дмитра Донцова після першої світо­вої війни, але ні вони, ані хто інший не створили замкненої філософсько-ідеологічної системи, з котрої український на­ціоналізм черпав би свої соки і виводив з неї своє коріння. Націоналістична ідеологія творилася як вираз і потреба жит­тя, а не як доґма, що мала натягати те життя на свій копил. То­му праця ідеологічної комісії полягала на кодифікації уже витворених ідеологічних цінностей і тих, що тільки кільчи-лися, були ще в зародку і вимагали допрацювання. З того всього треба було скласти суцільну націоналістичну ідеоло­гічну систему, що, з одного боку, мала давати ясні філо-софсько-світоглядові дороговкази націоналістичному рухові, а з другого — сперти на них політично-програмові настанови для практичного діяння твореної організації

Пророблено велетенську працю, що хоч кипіла й ішла шаленим темпом, але без галасу і крику, без пропаґандивного биття в барабани та калатання у великі дзвони. Якось мало і не всі здають собі справу з великого значення піонерської роботи націоналістів, що підготовляли і здійснили Перший Конгрес Українських Націоналістів, хоч наслідками тієї праці живе вже майже півстоліття цілий роз'єднаний сьогодні націоналістичний рух.

У червні 1928 року Провід Українських Націоналістів затвердив і подав до відома націоналістичного загалу десять головних тем, що будуть предметом праці Конгресу:

«Подається до загального відома, що остаточно за­тверджено такі теми рефератів на Конгрес Українських Націоналістів:

1. Сучасне положення українського народу.
71
Становлення ОУН

2. Засади українського націоналізму.

3. Український націоналізм та інші політичні ідео-

логії

4. Зовнішня політика України.

5. Справа державного устрою і державної влади

України.


  1. Соціяльне питання в Україні.

  2. Питання культури й релігії.

  3. Економіка України.

  4. Військова справа.

10. Організація Українських Націоналістів.
Докладні пляни рефератів розсилаються всім орга-


нізаціям. Зацікавлені можуть ці пляни одержувати через редакцію «Розбудови Нації»1. У відповідності з запропонованою тематикою до оргко­мітету надійшло 39 рефератів:

1. Д. Андрієвський: Український націоналізм.



  1. Д. Андрієвський: Державний устрій України.

  2. Д. Андрієвський: Дві концепції.

  3. О. Бабій: Українська література.

  4. В. Богуш: Економічні взаємовідносини між Україною і

Росією в СССР.

  1. О. Бойдуник: Уваги до економічної політики України,

  2. О. Бойдуник: Уваги до Статуту Організації Українсь­ких Націоналістів.

  3. М. Вікул: Релігійне питання в Україні.

  4. Я. Герасимович: До морської політики України.




  1. Д. Демчук: Основи українського націоналізму.

  2. Б. Дніпрянський: Революція національна і проле­тарська.

  3. Б. Дніпрянський: Проблема сталого миру на сході

Європи і Україна.

  1. М. Загривний: Шкільна політика.

  2. П. Кожевників: Організація Українських Націона­лістів.

  3. П Кожевників: Проект устрою ОУН.

1 Див.: Офіціяльна частина. Провід Українських Націоналістів, Звідомлення, ч. б // Розбудова Нації, ч. 6, 1928, червень.

72
Від конференцій до Конгресу

16. Л. Костарів: Національна революція на Західніх
Землях України.


  1. Л. Костарів: Проблема морської оборони України.

  2. Л. Костарів: Промислова політика України.

  3. Л. Костарів: Уваги до Статуту ОУН.

  4. Є. Коновалець: Сучасне положення на українських землях.

  5. Є. Коновалець: Військова справа.

  6. В. Мартинець: Соціяльна політика України.

  7. Я. Моралевич: Фінансова політика України.




  1. С. Нижанківський: Проблеми майбутнього устрою України.

  2. С. Нижанківський: Фашистівська Італія.

  3. П. Низола: Військова політика України.

27. З. Пеленський: Міжнародня політика України.

  1. М. Сціборський: Аграрна політика України.

  2. М. Сціборський: Торговельна політика України.

  3. С. Чучман: Політичне положений на Західній Україні.

  4. Р. Ярий: Закарпаття.

  5. П. Штепа: Уваги до ідеології на політичної плятфор-ми ОУН.

  6. ***(Степан Охримович): Причини невдачі наших ви­звольних змагань.

34. *** Військова справа в Україні.
35. *** Справа інтервенції.

  1. *** Політичне положення на Буковині.

  2. *** Бесарабія.

  3. *** Література й мистецтво.

39.*** (Степан Ленкавський): Суверенна Україна та на­ціональна революція1.

Впадає в вічі, що доповідачі — самі тільки націоналісти з-поза меж України, нема серед них крайових діячів націо­налістичного руху. Дехто з конспіративних причин мусів хо­ватися за псевдонімом (П. Низола — ген. М. Капустянський) чи криптонімом (Степан Охримович та Степан Ленкавський). Але рефератів не зголошували вони, правдоподібно, тому що — за дуже малими вийнятками — це були люди ще дуже



1 Див.: Організаційна частина // Розбудова Нації, ч. 1-2 (13-14), 1929, січень-лютий.

- 73 -
Становлення ОУН

молоді, переважно студенти, які не мали ще часу набратися ерудиції та начитання, а при тому були вони скромні, далекі від тієї чванькуватості і самохвальства, що вибуяло пізніше в 30-тих роках. І через те з'єднали собі симпати та пошану своїх

товаришів з еміграції.

Зголошення реферату і засадниче прийняття його в ідео­логічній комісії не означало ще, що автоматично призначе­ний він для відчитання в ході праць майбутнього Конгресу. Пеоед тим він мусів ще перейти досить довгу дорогу через лябораторію Секретаріяту ПУН, що розсилав його для зав­важені, зголошень корефератів, узгіднень з самим доповіда­чем та іншими націоналістами, що могли в тій матерії щось сказати. Якщо були сумніви — рефератів не відкидали, відкладали це до самого Конгресу Безсумнівні речі ішли до теки прийнятих рефератів, а деякі, що праних можна було говорити відкрито, друкувалися ще перед Конгресом у

«Розбудові Нації»1.

Усі реферати були зачитані й продискутовані чи то на
пленумі, чи на фахових комісіях Конгресу. Додатково ще при­
йшла доповідь Юліяна Вассияна «До головних засад націо­
налізму».

Провід Українських Націоналістів випрацював регуля-мін скликання й проведення Конгресу, що його головною ос­новою були такі моменти:



  1. Учасники Конгресу, без уваги на приналежність до тієї чи іншої організацій запрошуються персонально, а не як делегати чи представники своїх організацій.

  2. Учасники діляться на повноправних членів Конгре­су, що мають-право обирати й бути обраними до різних функцій самого Конгресу чи пізнішої Організації Українсь­ких Націоналістів, і гостей, що можуть брати участь в диску­сіях, тільки без права голосу у виборах.

  3. Конгресом керуватиме обрана на ньому Президія з ду­же широкими повноваженнями.

  4. Конгрес схвалює свої рішення за згодою всіх повно­правних членів. Спірні справи вважатимуться проектами. Во­ни будуть передані на вирішення керівним органам ново-створеної організації.

1 див.: Володимир Мартинець, Від УВО до ОУН, стор. 324.
74
XI

«НАРЕШТІ!»

Нарешті настав довгожданий час, коли мав зійтися Конгрес. Були клопоти з вибором місця, щоб добре законспі­рувати його перед дипломатичними інтервенціями воро­жих Україні окупантських держав. Ніхто, за винятком най-вужчого числа організаторів, не знав дійсного місця прове­дення Конгресу. Учасники з'їжджалися до Праги в переко­нанні, що там і буде Конгрес. А з Праги перевожено їх до Відня, де найнято готель разом з нічліговими квартирами, рестора­ном, залями нарад для пленуму й комісій — щоб учасники нікуди не мусіли виходити, не звертали на себе уваги чужих розвідок і своїх-таки земляків.

Конгрес почався вранці 28 січня і скінчився 3 лютого 1929 року. Прибуло на нього тридцять запрошених учасників і два гості. З уваги на конспіративний характер Конгресу і зв'язані з тим транспортні та комунікаційні труднощі, спіз­нилися представники заморських українців, що приїхали аж після Конгресу.

Ось список учасників Конгресу:



Д. Андрієвський (Брюссель), ПУН. М. Загривний (Прага), ЛУН.

Ю. Вассиян (Прага), ПУН. Л. Костарів (Прага), ЛУН.

Є. Коновалець (Берлін), ПУН. Я. Моралевич (Подєбради), ЛУН.

М. Сціборськи й (Прага), ПУН. С. Пасічник (Прага-Подєбради),ЛУН.

В. Мартинець (Прага), ПУН. Ю. Руденко (Прага), Л УН.

Я. Барановський (Львів), УВО. В. Арсенич (Прага), ГУНМ.

Є. Зибликевич (Перемишль), УВО. О. Бабій (Прага), ГУНМ.

О. Згорлякевич (Данціґ), УВО. О. Бойдуник (Прага), ГУНМ.

М.Капустянський (Париж), УВО. С.Ленкавський (Львів), СУНМ.

А. Федина (Данціґ), УВО. С. Охримович (Львів), СУНМ.

М. Антоненко (Париж), ЛУН М. Кушнір Богуш, (Прага?,пізніше

В. Виноградник (Подєбради), ЛУН. жив у Швейцарії, останньо в Бельгії).

М. Вікул (Подсбради), ЛУН. Д.Жалько (Подєбради? Прага?), ЛУН.

Я.Герасимович(Подєбради),ЛУН. 3.Пеленський(Берлін),незалежний

Д.Демчук (Прага), ЛУН. журналіст.

75
Становлення ОУН

Як гості приїхали на Конґрес полк. Кіндрат Плохий, ку­банець, та Іван Кедрин-Рудницький, співробітник щоденника "Діло" у Львові і член Українського Національно-Демокра-

тичного Об'єднання.

Після того, як голова ПУН Коновалець відкрив Конгрес, а гість полк. Кіндрат Плохий, привітав його від кубанських українців, обрано Президію Конґресу, куди ввійшли: голова Сціборський заступники Капустянський і Вассиян, секрета­рі Мартинець, Арсенич, Герасимович і Руденко.

Для забезпечення поточних проблем Конґресу створено шість фахових комісій: ідеологічну на чолі з Ю. Вассияном, соціяльно-економічну (Я. Моралевич), військову (Є. Коно­валець), політичну (Д. Демчук), культурно-освітню (О. Бабій), організаційну (Л. Костарів).

Наради Конґресу завдяки добрій підготовленості про­ходили надзвичайно організовано і чітко. Найзапекліші дис­кусії не раз до пізньої ночі, точилися в ідеологічній комісії1, найбільше часу забрало опрацювання програми націоналі­стичного руху.

Президія Першого Конґресу Українських Націоналістів оголосила за підписами Сціборського та Мартинця звернен-ня-маніфест «Від Конгресу Українських Націоналістів»2, з по­відомленням про факт проведення Конґресу і створення на ньому єдиної Організації Українських Націоналістів. У маніфе­сті стисло насвітлено ідеологічні та соціяльно-політичні захо­ди програми ОУН. У тому ж числі «Розбудови Нації» на-



1 Як причину затримки в праці ідеологічної комісії д-р Петро Мірчук (цит. твір стор. 91) подає полеміку між крайовими делегатами Ленкав-ським та Охримовичем, до котрих приєднався голова комісії Вассиян, з одної сторони, та ідеологічним референтом ПУН Андрієвським і д-ром Дмитром Демчуком з другої сторони. Останні звинувачувалися в тому, що вони «намагалися включити до ідеології українського націоналізму еле­менти матеріялістичного світогляду та демократизм типу уенерівщини» що в світлі статей та доповідей Дмитра Андрієвського, опублікованих у «На-ціональній думці» та в «Розбудові Нації», було просто смішно. Як ідеологіч­ний референт ЛУН, Андрієвський ніколи не виявляв себе ані прхильни­ком матеріалістичної філософії, ані політичної системи, тодішнього центру

УНР.


Напрошується питання, на якій основі і з яких мотивів автор висунув таке неправдоподібне твердження?

2 див.: Розбудова Нації; ч. 1-2 (13-14), 1929, січень-лютий; Див. також «Додатки», ч, 4.

76
ОУН як факт



«Генеральна Рада Леґії Українських Націоналістів на засіданнях 26 лютого і 2 березня 1929 року підтвердила постанови Конгресу і задекляроване її представниками прийняття Устрою Організації Українських Націоналі­стів та з радістю прийняла до відома здійснення одного з поставлених собі завдань.

Переносячи решту завдань, що стоять перед украін-ськими націоналістами, на Організацію Українських Націо­налістів, Генеральна Рада ЛУН закликає дотеперішніх членів ЛУН до дальнішої невтомної праці вже в лавах ОУН і бажає їм найкращих успіхів.

Хай наші здобутки говорять за нас!

У Празі, 2 березня 1929 року.

Д-р Дмитро Демчук

Голова

Інж. Ярослав Герасимович

Секретар»1.

Так само швидко зіллялася з ОУН і Група Української Національної Молоді, хоч не маємо друкованого або писано­го документа про те. Архіви Групи УНМ, зрештою, не великі і не об'ємисгі, пропали в часі воєнної завірюхи. Але від дати закінчення Конгресу вже ніде не стрічаємо самостійних ви­ступів Групи УНМ чи то як цілости, чи окремих її представ­ників.

Довше тривав цей процес у Союзі Української Націо­налістичної Молоді. Його делегати приїхали на Конгрес не­легально, через «зелену границю» (чи то пак «білу», бо це бу­ло взимку). Перебування за кордоном вони хотіли викорис­тати якнайповніше для розмов і вужчих нарад, бо така оказія траплялася їм не часто. Та ще й повернення тим самим не­легальним шляхом затримувалося через надзвичайно люту зиму. А втім діяльність Союзу УНМ хоч і не йшла в підпіллі, однак не була цілком явна, отже — усе листування або зовсім виключалося, або мало бути до найвищих мір обмеженим і обережним. До того ж, багато членів Союзу УНМ належали водночас до Української Військової Організації, де зобов'язу-

1 Розбудова Нації, ч. 3-4 (15-16), 1929, березень-квітень. Повний текст деклярації Генеральної Ради Леґії Українських Націоналістів — див.: «Додатки», ч. 5.

79
Становлення ОУН

вала сувора дисципліна і субординація, а справа розмежування функцій УВО і ОУН ще не була з'ясована. Усе це мусіло забрати досить часу, хоч, може, й менше, як деякі скептики передбачали. Можна сказати, що невдовзі після початку академічного року восени 19291 почала вже діяти Крайова Екзекутива ОУН, хоч її дяльність ще довший час зводилася до планування, теоретичного обговорювання майбутньої діяльности, узгіднювання сфер впливу з Крайовою Командою УВО.

Найбільше часу пішло на остаточне узгіднення взаємо­стосунків між ОУН та УВО. Ця справа вимагає ґрунтовного обговорення та з'ясування, бо довкола неї довгий час ходи­ли невірні поголоски і вкінці витворився міт, начебто Україн­ська Військова Організація припинила своє існування, а не тільки активні дії, а її верховний орган, Начальна Команда, розв'язалася, передала свої функції ОУН і в той спосіб ціла УВО стала бойовим рефератом в ОУН.

Джерелом цієї легенди були намагання деяких — далеко не всіх! — галицьких націоналістів наймолодшого поколін­ня зачинати історію революційного націоналістичного руху від себе, мінімізуючи значення і ролю Української Військо­вої Організації, в котрій вони через свій ще дуже молодий то-ді вік або зовсім не могли брати участи, або хіба бути на найнижчих її щаблях, як рядові члени.

1 Твердження «Нарису історії ОУН» (стор. 119), начебто вже в половині лютого 1929 року була сформована перша Крайова Екзекутива ОУН (у складі: голова Кравців, заступник і політичний референт Пелен-ський інші референти — Охримович, Ленкавський, Колодзинський, Габрусевич); м'яко кажучи, непереконливе. Навряд чи встигли на той час повернутися делегати з Конгресу, а Богдан Кравців щойно перед кількома днями вийшов з кількамісячної тюрми. А ще ж мусіли б відбутися лік­відаційні збори Союзу УНМ, наради проводу й інших активістів, персо­нальні зустрічі й домовлення, створення основ нової організації.

Займаючи тоді хоч і не дуже високе, але все ж таки відповідальне місце в Крайовій Команді УВО, автор безумовно мусів би знати про створення Екзекутиви ОУН, бо ж треба було б їй формально відпускати членів УВО, зайвих у ній. І Зенон Коссак, і Михайло Колодзинський, як члени УВО, не могли без її відома й згоди займати ніякого посту навіть у легальному культурно-освітньому чи спортовому товаристві.

Імовірно, д-р Мірчук, користуючись тільки інформаціями інших осіб, пересунув дату на один рік.

80
ОУН як факт

Ще в час підготовки до Першої Конференції Українсь­ких Націоналістів та її перебігу зарисувалися дві позиції: одна з тим, щоб УВО цілком включилася в майбутню єдину націо­налістичну організацію, а друга—щоб вона діяла окремо у зву­женому колі своїх завдань. Так само поділилися думки щодо можливосте чи доцільности поєднання за Євгеном Коноваль-цем чільних постів в УВО та в Проводі Українських Націоналі­стів. Як подає Володимир Мартинець1, сам полковник Коно-валець вагався і просив конференцію обдумати й обговорити це питання. Володимир Марганець навздогад пояснює таку поставу Коновальця сумнівами його, чи не згорить у солом'я­ному запалі і ця спроба створити нову організацію і чи не лишиться без тривких наслідків, як і дві попередні — Рево­люційної Української Партії Міхновського та Української Пар­тії Національної Революції Донцова, і чи варто заради непев­ної ще майбутности вже тепер ризикувати такою певною і безсумнівною цінністю, що нею вже була Українська Військо­ва Організація.

Проти злиття УВО з майбутньою ОУН найпалкіше ви­ступав д-р Любомир Макарушка (член УВО, але водночас і УНДО, безперечно, речник тих кіл своєї партії, що в тому часі ще прихильно ставилися до УВО). Він обстоював думку, що Українська Військова Організація повинна далі існувати са­мостійно, відмовитися від масовости і, зібравши в своїх лавах найдобірніший бойовий елемент, зосередитися на особливих своїх завданнях у військово-бойовій ділянці. А через те неба­жано і шкідливо, щоб Євген Коновалець очолював обидві ор­ганізації.

За тим крився затаєний сподів, що УВО стане страшаком для польського уряду, а легальний український партійно-по­літичний табір, користуючись ним, добиватиметься від уряду концесій на розвиток українського життя, включно до тери-торіяльної автономії. Коротко — продавати лояльність за по­ступки, континуація старої політики в австрійському парля-менті2.

1 Див.: Володимир Мартинець, Від УВО до ОУН, стор. 202-203.

2 Таке розуміння ролі націоналістичного підпілля було ще й у
пізніших часах. Свідчить про те Михайло Селешко: «Одного разу, не
пригадую собі точно, коли саме, приїхав до Берліна д-р Дмитро Левицький.

81
Становлення ОУН

Богдан Кравців також був проти повного злиття УВО з ОУН, хоч і не заперечував проти кандидатури Коновальця на координатора усього націоналістичного руху.

«Майже всі учасники Конференції ствердили, що до-теперішні форми націоналістичного руху, зокрема УВО, невистарчальні, і тому конечно є створити широку націо­налістичну політичну організацію, що стала б репрезен­тантом і організатором нових сил, які наросли в краю і на еміграції Висловлюючи думку провідного Союзу УНМ, я домагався створення масової політичної організації і ви­ходу поза вузькі рамки Української Військової Організації Водночас доводив я конечність леґальности, а бодай явно-сти націоналістичного руху, і щоб у його проводі став від­крито для своїх і для світу полк. Євген Коновалець. На під­твердження я з'ясовував, що націоналістична організація з законспірованим проводом в краю і за кордоном не виконує свого завдання. Прислухувалися і сприймали цю думку з при­сутніх дуже уважливо полк. Євген Коновалець, Володимир Мартинець та ще декілька»1.

Було ясно, що скоріше чи пізніше Організація Україн­ських Націоналістів мусітиме зійти в підпілля, заженуть її ту­ди ворожі окупаційні режими на українських землях. Та заки це станеться, треба з поспіхом використовувати час, щоб широкою пропаґандивною діяльністю спопуляризувати ор­ганізацію в українській громадськості, виробити їй ім'я, з'єд­нати симпатії для української визвольної справи і підірвати ворожі впливи. Як дуже потрібна явність і «легальність»2 ма­совій організації, свідчить, напр., хоч би й те, що довгі роки,

Він бачився з полк. Євгеном Коновальцем та обговорював з ним політичну ситуацію українців у тодішній Польщі... На прощання... Левицький сказав напівжартом: «Ви, націоналісти, робіть авантюри, а ми будемо їх вико­ристовувати в соймі в Варшаві, щоб добувати від поляків пільги для українців. А про око в пресі будемо— УНДО й УВО — гостро проти себе виступати».

Д-р Дмитро Левицький був власником кам'яниці в Берліні, в дільниці Вільмерсдорф при Мекленбурґерштрассе, ч. 73. Цілий другий поверх поставив він безкоштовно до диспозиції ОУН».



1 Богдан Кравців, Перші гасла і перші стріли.

2 Т. зн. використовування наявних легальних можливостей. ОУН могла б бути «легальною», але ніколи «лояльною».

82
ОУН як факт

коли Совєтський Союз нав'язував чи відновляв дипломатич-ні чи хоча б торговельні взаємини з різними державами, неод­мінно на одному з перших місць стояло домагання легаліза­ції комуністичної партії в даній країні.

Плянувалося пустити в рух пресові бюра по чужих мет­рополіях, випускати бюлетені й часописи чужими мовами, ви­давати книжки про українську справу на різних мовах, роз­будовувати зв'язки з чужинною пресою і через неї ввійти в контакт з чужими громадськими й політичними колами. Усе це праця, розрахована на роки. Вважалося, що за яких менш-більш п'ять років покладено буде тривкі під неї основи. Для всіх тих цілей і для цілої політичної роботи ОУН потребу­ватиме грошей. Найпевнішим джерелом фінансів політичної організації може бути власний нарід, щира жертвеність його простих представників. Та цього навряд чи вистачало б, як і завжди бракувало збіркових фондів для вужчої діяльності УВО. Бралася до уваги необхідність експропріяцій грошей окупаційних держав, від чого за всяку ціну треба було тримати ОУН осторонь. Це мусіла б перебрати на свої плечі і свою від­повідальність УВО, як це вона робила й досі.

Усім відомо, яку велику увагу прив'язують у західньому світі до різних виборів та до демократично обраних політич­них діячів при всій умовності «демократизму» усіх без винят­ку виборчих систем. Провід Українських Націоналістів ставив і таку мету — сприяти обранню з різних територій України декількох своїх послів чи інших членів крайових законодав­чих установ, зібрати таких «вибранців народу» за кордоном, де вони мали б розв'язані руки і вільно могли б говорити до світу. А для того необхідна діяльність організації, принаймні на якийсь час, якщо не зовсім на поверхні, то десь дуже близько під нею. Проголошувати відразу, що Українська Вій­ськова Організація розв'язується, а її члени гуртом вливають­ся в Організацію Українських Націоналістів і там продов­жуватимуть те, що досі робила УВО, було б більше як полі­тичним самогубством, це було б політичною дурницею.

Розуміли це не тільки старші та більш політично досвід­чені націоналісти, але, як показує приклад Богдана Кравціва, тодішнього голови Союзу УНМ, не чужі були такі міркуван-


83
Становлення ОУН

ня й більш розважним та політично відповідальним крайо­вим колам. Тільки наймолодші, підбехтані фасцинуючими писаннями д-ра Д. Донцова, прихильники культу «лицарів аб-сурду», в котрих невідомо що переважало, сліпий фанатизм чи задерикувата закукуріченість, перли не тільки до негай­ної ліквідації Української Військової Організації, але й до пе­реведення діяльности нової організації на рейки, що по них ішла УВО, з застосуванням методів її діяльности.

Та щоб дійти до того, треба було б одверто ламати по­станови й рішення Першого Конгресу Українських Націона­лістів і Проводу Українських Націоналістів. Вони одностай­но наполягали на тому, що поки що Українська Військова Організація зберігає ще формальну організаційну окреміш-ність Основна маса її членства відійде від УВО і стане до кон­кретної політичної праці в рамках ОУН; УВО передасть Орга­нізації Українських Націоналістів не тільки свої роздуті і на­бряклі в останніх роках кадри. Вона припинить також свою зовнішньополітичну пропаганду і політичну роботу в Україні. Обидві ці ділянки стануть відтепер доменами ОУН. Тільки військові зв'язки, там де їх досі вдалося нав'язати, залишать­ся за УВО, бо відомо, що військові кола неохоче зв'язуються з політичними організаціями, та ще й свіжоутвореними. Далі буде існувати Начальна Команда УВО, далі буде видаватися пресовий орган Української Військової Організації «Сурма». Яка-небудь бойова чи терористична діяльність, у випадку по­треби, буде вестися тільки під фірмою УВО, щоб не зашко­дити репутації ОУН, не заважати її широко розгорненій по­літичній роботі. За кордоном відразу всяка діяльність Україн-ської Військової Організації припиняється, за винятком та­ких чисто технічних справ, як перехідні кордонні пункти, транспорт «Сурми», зброї й амуніції. Узгіднення ж праці на корінних українських землях буде переводитися поступне-во. Невідомо ще, як піде політична й організаційна робота ОУН, може настати складна ситуація, де потрібне буде втру­чання УВО з її виробленими традиціями і великим прести­жем в народі. Було б абсурдом відкидати цей важливий ко­зир з політичної гри.

84
Становлення ОУН

шення в такій засадничій справі, що може и повинна бути вирішена тільки верховними органами ОУН та УВО. Справу знято з порядку денного Крайової Конференції і передано на вирішення майбутнього спільного засідання Проводу Україн­ських Націоналістів і Начальної Команди УВО.

Це засідання, що переросло в конференцію внаслідок участи в ній представників керівного активу ОУН та УВО, скликано в Празі на початку червня 1930 року. Участь у ній узяли Коновалець, Сеник-Грибівський, Мартинець, Бойду-ник Демчук, Костарів і Барановський — всі постійно жили за кордоном. З краю приїхали: Головінський-Дубик і Книш-Ренс від Крайової Команди УВО та Пеленський від Крайової Ек-зекутиви ОУН. Прибув з Литви резидент УВО Ревюк-Бар-

тович2.

Тут ще раз переговорено цілий комплекс проблеми УВО—ОУН, що для всіх була ясна, за вийнятком КЕ ОУН у Львові, і на тій основі Коновалець, як Голова Проводу Україн­ських Націоналістів і Начальний Комендант Української Вій-ськової Організації, проголосив таке рішення:

1. Українська Військова Організація буде свою діяль­ність щораз більше обмежувати. Всю політичну ділянку, пре­су, пропаганду, організацію широких мас — перебирає Орга­нізація Українських Націоналістів. УВО стає її збройним рам'ям, але акцію веде в повній організаційній незалеж­ності від ОУН, щоб її якнайдовше уберегти від нелегаль­щини на всіх займанщинах, за вийнятком большевицької. Апарат УВО буде звужений до мінімуму і якнайсуворіше за­конспірований.

2. Керму всім революційним рухом на ЗУЗ переймає Юліян Головінський, йому підлягає УВО й ОУН, взаємовід­носини між ними, по думці постанов Крайової Конференції ОУН і празьких нарад ПУН, наладнає він після повороту на



1 Див. про це докладніше в книжці «Дрижить підземний гук» 3.Книша, Вінніпег, 1953, розділ III, «Конференція в підземеллях Юра».

2 Невідомо, на якій підставі д-р Мірчук між учасниками наради по­дає ще й Романа Сушка-Сича. Рішуче заявляю, що полк. Сушка на тих на­радах не було. Я бачився з ним у навечір’я мого виїзду зі Львова, зустрі-нувся з ним після повернення, інформував його про перебіг та зміст нарад конференції.
86
ОУН як факт

рідні землі. Для зв'язку з ОУН додається йому Зенон Пелен-ський-Пакс, для УВО — Зиновій Книш-Ренс. Обидва призна­чення тимчасові, Головінський-Дубик матиме право дібрати собі на місці таких людей, яких буде вважати відповідними на ці пости1.

Як дуже залежало Проводові Українських Націоналістів на тому, щоб відсепарувати бойову й терористичну роботу від Організації Українських Націоналістів на як тільки найдов­ше можливий час, щоб дати їй можливість вільної політич­ної та пропаґандивно-усвідомлюючої діяльносте, до чого во­на, власне, й була покликана, бачимо хоч би з того, що коли влітку 1930 року спалахнула в Західній Україні саботажна акція і потягнула за собою т. зв. пацифікацію, то Українська Військова Організація, хоч вона й була проти саботажної ак­ції, як і був проти неї Провід Українських Націоналістів2, відповідальність за неї перед ворожо-окупантськими чинни­ками, а що важніше — перед українською суспільністю, - УВО

1 Цит. за книгою «Дрижить підземний гук», де на стор. 117-121 опи­
сана празька конференція. З учасників тієї конференції в хвилині, коли
пишеться це, живі ще тільки Пакс і Ренс, отже автор «Нарису історії ОУН»
міг узяти свої інформації тільки або від першого, або на підставі звідом-
лення в книзі «Дрижить підземний гук».

Для порівняння співставмо, як ця постанова подана у д-ра Мірчука: «Організація Українських Націоналістів (ОУН) є єдиною україн­ською націоналістичною підпільно-революційною організацією, як орга­нізація ідеологічна і водночас бойова. УВО стає збройним раменем ОУН, вливається в неї повністю і, будучи фактично тільки військово-бойовою референтурою, зберігає ще деякий час свою давню назву «УВО» для зовнішньопропаґандивних цілей та для відтягання, як довго це вдасться, уваги ворожої поліції від цілости ОУН на її бойову референтуру».

Цією штудерною стилізацією, що наскрізь перекручує фактичне рішення празької конференції, автор «Нарису історії ОУН» викривив і незгідно з правдою представив рішення голови ПУН і Начального Комен­данта УВО. Ніколи і ніде не було рішено, що УВО перестає існувати як організація і стає тільки одною з референтур ОУН. Рішено тільки обме­жувати її діяльність лише до військово-бойової ділянки, що буде виконува­тися в порозумінні з ОУН і для доповнення діяльности ОУН. Начальна Ко­манда УВО існувала ввесь час і ще й досі формально не розв'язана.

2 Акцію підготувала потай від Крайового Коменданта УВО Сушка і Головінського, що був (пізніше) не тільки Крайовим Комендантом УВО, але й Крайовим Провідником ОУН, — отже тим самим без відома ПУН — частина тодішньої Крайової Екзекутиви ОУН через підреферентуру юнацтва, що нею керував Іван Ґабрусевич. Див. про це більше в книзі «Дрижить підземний гук», ст. 95 і 170-172. Започаткована тоді акція потім стихійно розшалілася так, що годі вже було її спинити.
87
Становлення

ОУН

взяла на себе, подавши її своїх т. зв. частинних ви-ступів для того, щоб відвернути репресії від ОУН1. До деякої міри це вдалося, бо коли через шість місяців, 24 березня 1931 року, у Львові відбувся перший політичний процес ОУН, усіх підсудних юнаків М.Василика, Володимира Книша, Василя Крупу, С.Рудого і В.Білого - присяжні виправдали, бо звинувачення щодо участі в саботажній акції не можна було довести, а сам факт приналежности до Органі-зації Українських Націоналістів у той час ще не підпадав під жоден закон карного кодексу. Прокурор якраз і хотів пов'яза-ти ОУН з саботажами, щоб створити прецедент, на основі, якого можна б пізніше судити за саме тільки членство в ОУН. Стосунки між ОУН і УВО ні разу не входили в якусь фа­зу напруження чи загрози конфлікту. За всі роки діяльности ОУН нічого не сталося такого, що могло б інтерпретуватися як конфлікт чи закид браку правної легітимації до діяння у якійсь ділянці. Ця проблема фактично не існувала, то галицькі на­ціоналісти видумали її з причин чисто психологічних і для своїх домашніх потреб.

Та це ніяк не стало на перешкоді, щоб усі націоналістич­но думаючі елементи зібралися в одну Організацію Українсь­ких Націоналістів. Зрозуміло, що в одному випадку це могло статися скоріше, а в другому вимагало більше часу — кінець кінцем, цілий націоналістичний рух зібрався під прапорами ОУН. На політичну арену динамічно виступила нова органі­зація, повна внутрішньої пружносте і зовнішньої безогляд­носте. Відразу розвіялися надії різних українських центрів і партій, які досі дурили себе сподіваннями, що, може, нова націоналістична організація окошиться лише в ідеологічних рамках інтелектуальної еліта, а її члени матимуть вільну руку належати до існуючих політичних українських партій і там виконувати щоденну, поточну практично-політичну роботу, користуючись усіма життєвими вигодами лояльного грома­дянства. Організація оформилася, здисциплінувала свої кад­ри і вийшла з аспіраціями не лише до рівнорядного права на існування побіч інших партій та організацій, але й з намі-

1 Див.: Частинний виступ (передова стаття) // Сурма, ч. 9 (36), 1930, вересень.

88
ОУН як факт

ром повністю взяти в свої руки керівництво українським політичним життям. Виробила собі ідеологію, схвалила про­граму. Власне, цей останній момент неначе забив останній цвях у будівлю. До того часу націоналістичний рух уникав зв'я­зування себе точно розробленою і «по пунктах» упорядкова­ною програмою політичної роботи на потребу біжучого дня. Свої завдання окреслював він широко, в рамах, що їх можна б, уживаючи партійної термінології, назвати максимальною програмою. Діялося ж це не тому, що Провід Українських Націоналістів недоцінював, мовляв, значення програмовости в політичній роботі. Але вважав він, а з ним і націоналістичні організації, що видали з-поміж себе ПУН, що надмірне ко­пирсання в окремих деталях програми відвертає увагу на­ціоналістичного руху від його основних завдань. Не буквоїд­ство і юридичне крутійство, а широкий фронт з далеким при­цілом — ось що для них було найголовніше. Починати орга­нізацію від того, щоб наперед обдумати для неї програму, а потім вербувати до неї прихильників, чільні націоналістичні публіцисти вважали за те саме, що будувати хату, починаючи від даху (Володимир Марганець), або ставити воза поперед коней (Дмитро Андрієвський). До того ще, на очах усіх стояв свіжо-живий приклад, як через дискусію над програмою роз­билася перша серйозна спроба Легїї Українських Націоналі­стів консолідувати українські політичні сили у Всеукраїнсь­кому Національно-Політичному Об'єднанні у травні 1926 ро­ку в Празі.

Тоді ж Організація Українських Націоналістів маніфес­том «Від Конгресу Українських Націоналістів» і в «Постано­вах Першого Конгресу Українських Націоналістів» висту­пила з головними напрямними власної програми1, що була



1У « Розбудові Нації» друковано окремо «Витяг з Устрою ОУН» (число 1 -2 (13-14) за січень-лютий 1929) і окремо «Постанови Конгресу Українських Націоналістів» (число 3-4 (15-16) за березень-квітень 1929 року). Таким самим способом передруковано пізніше ці документи в книжках «Від УВО до ОУН» В. Марганця і «Нарис історії ОУН» П. Мірчука. З того виглядало, що перший розділ Устрою ніде не друкований з конспіративних, чи що, причин, бо «Витяг з Устрою» починається розділом II. На ділі уся програма, цебто «Постанови Конгресу» та «Устрій» друковані були разом, окремою брошурою, не призначеною для широкого вжитку. Отримали її пізніше тільки учасники Конгресу, члени ПУН, націоналістична преса та деякі особи з провідного активу. Називалась та брошура «Устрій Організації

- 89


ДОДАТКИ

Ч. 1


НОВИЙ ПОЧИН!

Невдача наших національно-державних змагань у рр.

1917-1920 спричинила дезорієнтацію і так слабої та мало ви­робленої української політичної думки, появу безлічі партій, центрів і безнастанну борню всередині сторозтерзаної Нації.

Тим часом з кривавого моря української революції та оружної боротьби за незалежність вилонився в різних фор­мах національно-державний ідеал, що владно вимагає скон­солідування наших сил і координації нашого чину.

В огні цих двох суперечностей розвинувся новий рух, що стає вище партійних розмежувань. На тлі великого румо-вища старих світоглядів, нав'язуючись до кращих традицій української історії, та головно недавної збройної боротьби, формується новий світогляд і розвивається новий творчий чин. Цим процесом є

РУХ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ.

Сильні вірою у високе призначення свого Народу, па­лені соромом за пониження своєї Батьківщини, свідомі своєї місії в борні за долю України, націоналісти відчули, що для поневолених немає порятунку, доки не підпорядкують часове і підрядне вічному й основному в бутті Нації та доки не здо­будуться на однозгідний будуючий чин.

Світогляд українських націоналістів гостро відрізняєть­ся від сучасних українських ідеологій та вже, в силі своєї природи, змагає до опанування цілої нашої дійсности. Його вплив і чинність позначилися двома шляхами. З одного боку, він покликав до життя різного роду націоналістичні форма­ції (ідеологічні, політичні, військові); з другого боку, він дав себе відчути щораз сильніше з поступом часу в різних укра­їнських організаціях і установах без огляду на їх характер і місце осідку.

Початкова стадія розвою українського націоналізму має стихійний характер. Бо як поодинокі націоналісти пра­цюють у різних, часто дуже віддалених ідеологічно організа-
91
Новий почин!

ціях, не пов'язані, нерідко навіть не підозріваючи один в од­ному спільника, так і поодинокі націоналістичні угрупування існують побіч себе і чинять без спільного пляну, без одного проводу, навіть без зв'язку з собою.

Брак осередку націоналістичного руху дався гостро від­чути щойно, коли рух набрав потужносте. Конечність його оформлення, загально відчута й подиктована як внутрішніми законами розвою Нації, так і зовнішніми обставинами, при­вела українських націоналістів до зближення, порозуміння та шукання способів координації свого чину. Вислідом цього була

КОНФЕРЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

3-7 листопаду 1927 р., зложена з членів різних націоналістич­них організацій, як рівнож з поодиноких осіб з краю та емі­граційних осередків.

Після основного розгляду сучасного українського націо­налістичного руху, Конференція визнала доцільність і конеч-ність сцентралізування дальшої праці націоналістів і рішила створити

ЄДИНУ ОРГАНІЗАЦІЮ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ.

До часу створення такої організації Конференція, ра­хуючись з потребою хвилі, що вимагає опанування стихійно­го руху та координації різних організованих його виявів, покликала до життя й чину

ПРОВІД УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ.

Найближчим завданням Проводу є сформулювання ідеологічної бази й розроблення структури та намічення пля­ну діяльности майбутньої організації, як рівнож підготовка загалу українських націоналістичних елементів до прийняття та співпраці з організацією українських націоналістів і тво­рення вже від нині її кадрів. У своїй діяльності Провід, з одно­го боку, спирається на всіх учасників Конференції, що підпорядкувалися йому, з другого — має ввійти в тісний зв'язок з існуючими організаціями українських націоналістів. Завершенням діяльности теперішнього Проводу буде

92
КОНГРЕС УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ,

що має остаточно усталити Ідеологічні позиції українського націоналізму, ствердити факт постання єдиної організації, прийняти її структуру та покликати її сталий Провід.

Цим шляхом організований, послідовний український націоналізм, відкидаючи всякі орієнтації на зовнішні сили, хоче й буде йти до перебрання в свої руки керми українського національно-політичного життя й змагатиме до відновлення та оборони Незалежної Соборної Української Національної Держави.

За Президію Конференції Українських Націоналістів:

Інж. Дмитро Андрієвський в[ласною] р[укою],

Голова


Володимир Марганець в[ласною] р[укою],

Секретар


Ч. 2 ПРОВІД УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Звідомлення ч. 1

I. Конференція Українських Націоналістів у днях 3-7 ли­


стопаду 1927 р. покликала до життя Провід Українських На­
ціоналістів, до якого входять: інж. Дмитро Андрієвський,
полк. Євген Коновалець, Володимир Мартинець і Микола Сці-
борський. Як п'ятий член має увійти представник крайових
націоналістичних кіл.

II. Провід розділив між своїх членів функції та утворив


слідуючі відділи:

  1. Секретаріят та відділ преси і пропаґанди, що має на­ладнати зв'язок з націоналістичними організаціями та з по­одинокими націоналістами; підготовити технічно Конгрес Українських Націоналістів, централізувати пропаганду в ко­ристь Конгресу і майбутньої організації та видавати орган.

  2. Ідеологічно-статутарну референтуру, що централі-

  3. ПровідУкраїнських Націоналістів

  4. зує всю, працю для підготовки Конгресу, а то через вироблення пляну відповідних рефератів і визначення референтів, через формулювання ідеологічної бази і розроблення конструкції майбутньої організації українських націоналістів; при референту і створено окрему ідеологічну комісію, з пра­вом кооптації потрібних людей.

  5. 3. Політичну референтуру, що координує діяльність по-одиноких націоналістичних організацій, веде культурно-освіт­ню працю внутрі тих організацій та займається питанням зовнішньої політики Проводу.

  6. 4 Економічну референтуру що веде економічні справи Проводу, старається про фонди для відбуття Конгресу та виготовляє пляни для витворення сталої сильної економіч­ної бази для майбутньої організації українських націоналі-стів.

  7. III Провід приступає до видавання свого органу «Розбу­дова Нації», в якому будуть заступлені слідуючі відділи: ідео­логія, політика, філософія, соціологія, економічний та війсь­ковий відділ, література, політична та військова мемуари­стика визвольні змагання других народів, огляд політично­го життя українського та міжнароднього, хроніка націоналі­стичного руху, україніка та бібліографія. Журнал буде вида­ватися в Празі.

  8. IV Для зискання фонду на біжучі потреби, як рівнож у зв'язку з підготовкою Конгресу Українських Націоналістів, Економічна Референтура приступила до збирання фондів на листи. Кожна листа є на мінімальну квоту 10 американських долярів. Особи, що дістануть листи, зволять їх повернути враз із грішми до 31 грудня ц. р. Всі листи мають порядкове число та печатку Проводу.

  9. Секретаріат та Відділ Преси і Пропаганди

  10. Додатки

  11. ч. з

  12. ЗВІДОМЛЕННЯ КОНГРЕСУ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

  13. Наради Конгресу розпочалися о год. 10.15 хвил. 28 січня б. р. у Відні.

  14. У нарадах брало участь 30 членів Конгресу, що прибули з різних українських земель, Чехо-Словаччини, Франції, Ні­меччини, Данціґу, Бельгії й Австрії, та двоє гостей. З огляду на різні перешкоди не могли прибути запрошені на Конгрес представники з Югославії, Туреччини й Люксембургу. Пред-ставник із Злучених Держав, з огляду на зміну наміченої да­ти, приїхав після закінчення нарад. Усіх учасників запрошено персонально, а не на підставі того чи іншого заступництва поодиноких організацій.

  15. Наради відкрив Голова Проводу Українських Націоналі­стів полк. Є. Коновалець. У своїй промові він дав огляд розвит­ку націоналістичного руху протягом останніх років і з'ясував завдання Конгресу.

  16. Після привітальної промови гостя Конгресу, представ­ника групи українців Північного Кавказу, що стоять на засаді Незалежної й Соборної Української Держави, К. Плохого пе­реведено вибори Президії Конгресу.

  17. До Президії ввійшли: М. Сціборський — голова, П. Ни-зола і Ю. Вассиян — заступники голови, В. Марганець — го­ловний секретар, В. Арсенич, Я. Герасимович та інж. Ю. Руденко — секретарі.

  18. Після затвердження порядку ведення Конгресу і програ­ми нарад усталено склад таких комісій: 1) ідеологічна комісія (голова Ю. Вассиян), 2) соціяльно-економічна комісія (голова доц. Моралевич), 3) військова комісія (голова полк. Є. Коно­валець), 4) політична комісія (голова д-р Д. Демчук), 5) куль­турно-освітня комісія (голова О. Бабій), 6) організаційна комі­сія (голова інж. Л. Костарів).

  19. 28 січня на пленарному засіданні були виложені рефе­рати: «Сучасне положення на українських землях» (полк.
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка