Зміст передмова



Сторінка1/9
Дата конвертації26.03.2016
Розмір2.59 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9




ЗМІСТ


Передмова


5

Тема 1.

Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності як окремі інститути господарського права


7
Тема 2.
Загальні положення правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні




22

Тема 3.

Правове регулювання інноваційної діяльності в Україні


37

Тема 4.

Інвестиційні та інноваційні договори


63

Тема 5.

Правовий режим іноземного інвестування та розвитку інноваційної діяльності


79

Тема 6.

Правове регулювання інвестиційної діяльності у сфері капітального будівництва


95

Тема 7.

Корпоративна форма інвестування


105

Тема 8.

Інвестування у процесі приватизації


120

Тема 9.

Лізинг та концесія як види інвестиційної діяльності


138

Тестові завдання з курсу


160

Питання підсумкового контролю з курсу


189

Основні нормативно-правові акти з курсу


192

Основна навчальна література з курсу

198

ПЕРЕДМОВА

Економіка будь-якої країни ринкового типу потребує постійного залучення інвестиційних ресурсів. За даними експертів Україна не має достатніх внутрішніх фінансових ресурсів для розв’язання економічних і соціальних проблем. Навіть за приблизними підрахунками наша економіка щорічно потребує майже 40 млрд. доларів США іноземних інвестицій. Не менш важливим є освоєння нових технологій розвитку, спрямованих на виготовлення конкурентоспроможної продукції шляхом освоєння нових прогресивних технологій з меншими витратами ресурсів та праці. Тому не меншого значення набуває розвиток інноваційної діяльності в Україні. Особливо важливим є залучення в якості інвесторів вітчизняних суб’єктів господарювання та громадян України, які за багатьма визначеннями і переконаннями вчених з різних наук та практиків є більш зацікавленими у розвитку власної економіки ніж іноземний інвестор. Тому нагальним завданням держави повинно стати залучення в якості інвестицій вітчизняного капіталу, покликаного замінити інноваційною сировинну складову у структурі нашого виробництва.

Ситуація, що останнім часом складається в Україні, свідчить про відсутність єдиної ефективної інвестиційної та інноваційної політики, а ефективність роботи більшості урядів у галузі інвестиційної діяльності вимірюється кількістю стратегічних підприємств, підготовлених до приватизації або приватизованих іноземними інвесторами. Тому зараз державі крім ефективного законодавства потрібні активні освічені юристи зі знанням економічних законів, здатні визначати й виправляти недоліки в інвестиційному законодавстві і захищати інтереси держави та вітчизняних суб’єктів господарювання у міжнародних судових і адміністративних інстанціях.

Для сприяння дослідженню правових проблем інвестиційної та інноваційної діяльності було розроблено курс «Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності», який включає дев’ять тем і побудований як розширена складова частина курсу «Господарське право». Усі викладені у посібнику теми складено згідно з паспортом спеціальності 12.00.04 – «Господарське право, господарсько-процесуальне право», затвердженим постановою ВАК України від 12 червня 2002 року № 20-11/6.

Посібник підготовлено для студентів, курсантів і слухачів вищих навчальних закладів, аспірантів і вчених та усіх, хто цікавиться правовим регулюванням інвестиційних та інноваційних процесів в Україні. Посібник складається із вступу, дев’яти тем, висновків, переліку нормативно-правових актів, які регулюють інвестиційну та інноваційну діяльність в Україні, і підручників, в яких з юридичної точки зору розкрито різні аспекти регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, тестові завдання та питання до підсумкового контролю з курсу.

При підготовці навчального посібника було враховано положення нормативних актів, чинних на 1 червня 2012 року, а також підручники і посібники та наукові роботи вітчизняних економістів і юристів, зокрема таких як: Ю.Є. Атаманова, О.А. Беляневич, О.М. Вінник, М.К. Галянтич, С.М. Грудницька, О.Д. Данілов, Р.А. Джабраілов, Л.А. Жук, Д.В. Задихайло, О.Р. Зєльдіна, Г.Л. Знаменський, Г.М. Івашина, О.Р. Кібенко, П.П. Крайнєв, Ю.В. Макогон, В.К. Мамутов, П.В. Мельник, В.І. Нежиборець, Т.В. Орєхова, О.П. Орлюк, О.П. Подцерковний, В.М. Попович, Г.В. Пронська, С.Ф. Ревуцький, Н.О. Саніахметова, О.Д. Святоцький, О.Е. Сімсон, В.В. Сухонос, Д.Е. Федорчук, В.В. Хахулін, В.Д. Чернадчук, Т.О. Чернадчук, О.О. Чувпило, О.Г. Чумаченко, В.І. Шакун, В.С. Щербина та інші.

В ході підготовки навчального посібника було проведено його якісне рецензування докторами юридичних наук М.Л. Шелухіним та Р.А. Джабраіловим, а також кандидатом юридичних наук Л.Д. Руденко, яким висловлюється щира подяка.

Автор буде вдячний за критичні зауваження і побажання стосовно змісту та структури посібника, які можна направити на електронну адресу: DEL2000@i.ua


Тема 1.

Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності

як окремі інститути господарського права
План

1. Поняття галузі, підгалузі та інституту господарського права.

2. Значення інвестицій та інновацій для економіки держави.

3. Поняття інвестицій, інвестиційної діяльності, інновацій та інноваційної діяльності.

4. Поняття, об’єкти і суб’єкти інвестиційної та інноваційної діяльності.
1. Поняття галузі, підгалузі та інституту господарського права
Галузі права можуть бути самостійними та комплексними.

У межах самостійних галузей права існує велика кількість підгалузей. Комплексні галузі права самі є підгалузями 2-х або більше самостійних галузей права. Можуть діяти інститути тієї чи іншої галузі права, які є меншими за обсягами та значенням ніж галузі чи підгалузі права.

Становлення основних галузей права відбулося у ХІХ столітті у зв’язку з утвердженням буржуазних відносин у Європі та Північній Америці. Цей процес пов’язаний з кодифікацією ряду галузей законодавства (морського, цивільного, кримінального, торгового) і розвитком таких галузей права, як адміністративне, фінансове і банківське. Г. Еллінек виділяв у публічному праві такі галузі, як міжнародне, державне, адміністративне, судове, кримінальне та процесуальне право. При цьому вченим не визнавалася наявність чітких критеріїв галузеутворення, оскільки вважав, що при тісному внутрішньому зв’язку усіх функцій держави неможливо провести розділ публічно-правових дисциплін за формальними критеріями.

У праві колишнього СРСР поділ галузей права на самостійні та комплексні було запроваджено у 1930-ті роки. З того часу правом різних країн було сприйнято поділ галузей права на самостійні та комплексні за предметом регулювання (певними відносинами) і методами (або одним основним методом), які застосовуються для врегулювання правовідносин, притаманних тій чи іншій галузі права.

На сьогодні більшістю європейських вчених в якості головного критерію поділу права на галузі виступає предмет правового регулювання. Наприклад, вказується, що багатоманітність соціальних відносин має наслідком наявність різноманітних юридичних зв’язків між індивідами або групами. Це призводить до того, що у змісті правової системи виникають розподіли, розчленування, необхідні для того, щоб полегшити виклад, вивчення і застосування норми. Таким чином, тут виділяється кілька фундаментальних категорій права, яким відповідають його найважливіші галузі, що поділяються, у свою чергу, на підгалузі, інститути або на приватні дисципліни: це і є розділи права.

У рамках останньої концепції у більшості європейських країн до публічного (державного) права пропонується відносити конституційне, адміністративне, державне фінансове і міжнародне державне право; до приватного – цивільне, комерційне (у нас – господарське), трудове, деякі інші «розділи» (соціальне право, приватне міжнародне право, приватне судове право). Окремо виділяється так зване «змішане право» – кримінальне, повітряне, морське, будівельне право.

На сьогодні у праві України та більшості держав світу визнано існування в якості самостійних галузей права конституційного (державного), адміністративного, цивільного, кримінального та господарського, трудового права.

За іншими галузями права в основному визнається статус комплексних. До таких належать підприємницьке право, митне право, банківське право, біржове право, податкове право та інші.

Окремими вченими (зокрема О.М. Вінник) визнано існування окремої комплексної галузі права – «Інвестиційне право», яка є підгалуззю господарського права. Хоча переважна більшість інших вчених не визнає існування інвестиційного права, а вважає, що існує значний комплекс правовідносин, пов’язаних із регулюванням інвестиційної та інноваційної діяльності. Провідні вчені-юристи вказують, що можливе існування окремих господарсько-правових інститутів – Правове регулювання інвестиційної діяльності та Правове регулювання інноваційної діяльності.

Зрозуміло, що поділ суспільних відносин та їх регулювання на галузі і правові інститути є умовним. Тому можна вважати існуючою в Україні окрему комплексну галузь «Інвестиційне право». Однак більш вірним буде вважати наявність окремого правового інституту – «Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності».



2. Значення інвестицій та інновацій для економіки України
Вирішальну роль у забезпеченні виходу економіки України з кризового стану та її стабільного розвитку, а також зростання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств відіграє інвестиційно-інноваційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснення ефективних заходів щодо реалізації загальнодержавних, регіональних і місцевих програм, відтворювальних процесів на макро- і мікро- рівнях.

На сьогодні головними перешкодами для притоку іноземних та внутрішніх інвестицій, згідно з висновками міжнародних організацій, є: нестабільність та надмірність державного регулювання; можливість неоднозначного трактування юридичної системи; невизначеність економічного середовища; корупція; великий податковий тягар; труднощі у визначенні чітких умов власності; занижені можливі рівні прибутків; труднощі у взаємодії інвесторів з урядовими структурами; недостатність матеріальної інфраструктури та нестабільність політичного середовища. Зрозуміло, що у кожній області та у кожному місті України, так само як і в кожній галузі є свої причини недостатнього внутрішнього і зовнішнього інвестування.

Під інвестиціями розуміється довгострокове вкладення засобів у промисловість, фінансовий і банківський сектор, сільське господарство й інші галузі економіки усередині країни і за кордоном з метою одержання прибутку. Прямі інвестиції являють собою безпосереднє вкладення засобів у виробництво, придбання реальних активів. Портфельні інвестиції здійснюються у формі купівлі цінних паперів (портфель цінних паперів) або надання коштів у довгострокову позичку (портфель позичок) у національній або іноземній валюті (валютний портфель). Специфіка здійснення приватних, державних, а також іноземних інвестицій регулюється в інвестиційному законодавстві, що визначає основні види інвестиційної діяльності окремих господарських утворень і що захищає права інвесторів.

У нашій країні відповідно до законодавства під інвестиціями розуміються цінності, вкладені в об’єкти підприємницької й інших видів діяльності, у результаті якої утворюється прибуток або отримується соціальний ефект. До подібних цінностей належать: кошти і цінні папери, нерухоме майно, майнові права й інші цінності. Учасниками інвестиційної діяльності виступають громадяни й суб’єкти господарювання, у тому числі й іноземного походженні, а також держави.

Що стосується участі в інвестиційній діяльності суб’єктів господарювання, то вони можуть виступати в ролі й інвесторів, і вкладників, і кредиторів, і покупців. Це можуть бути підприємства, організації, банківські і спеціалізовані кредитно-фінансові установи. Саме останні відіграють суттєву роль на ринку інвестиційних послуг, надаючи широкий набір послуг своїм клієнтам. Особливе значення у цьому плані має діяльність фондових бірж, брокерських і ділерських контор, самостійних торгівців цінними паперами, трастових та інвестиційних компаній та ін.

Підсилення конкурентних позицій в опорних галузях переробної промисловості може бути досягнуто тільки за умов істотного збільшення інвестиційних можливостей і нагромадження інноваційного потенціалу. Інвестиції взагалі мають домінантне значення для галузей з підвищеною капіталоємністю, де економічні показники їх діяльності, власне ефективність, суттєво залежать від масштабів виробництва. Враховуючи, що в Україні переважна більшість галузей відповідає саме цим критеріям, проблема пошуку інвестиційних ресурсів набуває надзвичайного значення.

За оцінками проекту «Інвестиція» Українського союзу промисловців та підприємців, обсяг інвестиційних ресурсів на світовому ринку становить 120-140 млрд. дол. США. 70% цієї суми інвестується у країни Південної та Східної Азії. У російську економіку інвестори вклали менш ніж 1%, а в українську – менше ніж 0,01. Проте, в цілому ж накопичений в економіці України обсяг прямих іноземних інвестицій (на 1 січня 2002 року він становив лише 4406,2 млн. дол. США) не можна вважати задовільним. На душу населення України – це близько 90 дол., що є найменшим показником серед країн центральної і східної Європи. Для порівняння: цей показник на 1 січня 2001 року у Республіці Бєларусь складав 99 дол. США, у Молдові – 116 дол., в Росії –139 дол., у Румунії – 307 дол., у Болгарії – 374 дол., у Латвії – 958 дол., у Польщі – 1047 дол., в Естонії – 1643 дол. Чистий приріст прямих іноземних інвестицій в економіку України у 2001 році склав усього 531,2 млн. дол., що на 62 млн. дол. менше, ніж у 2000 році. Певне зростання припало на середину 2000-х років. А економічна криза 2008-2011 років знизила і без того невисокі обсяги інвестицій в економіку України. Хоча, з іншого боку, порівнюючи з 1990-ми та початком 2000-х років на сьогодні важливим джерелом внутрішніх інвестицій є фінансові ресурси населення України, яке почало більше довіряти банкам і комерційному сектору.

Іноземні інвестори, які керуються насамперед міркуваннями отримання найбільшого прибутку і найшвидшої віддачі від вкладених коштів, зацікавлені у розвитку малого і середнього бізнесу в Україні. А чекати доки пройде повний цикл виробництва у сфері важкої промисловості іноземці, рівно як і значна кількість українців, не бажають.

У сучасних умовах переважною формою сприйняття прямих інвестицій можна вважати створення спільних підприємств, які складають понад дві третини усіх підприємств, що отримали прямі інвестиції. В них вкладено 2049,1 млн. доларів США (63 % загального обсягу інвестицій), в тому числі в підприємства харчової промисловості 520,9 млн. доларів, машинобудування і металообробки 333,5 млн. доларів, внутрішньої торгівлі 260,6 млн. доларів, паливної промисловості 157,2 млн. доларів.

Досвід економічної перебудови в Україні та інших країнах з перехідною економікою наочно свідчить, що на сучасному етапі економічних перетворень вагомим фактором оздоровлення національної економіки, яка потерпає від значного скорочення внутрішнього попиту на промислову продукцію, може стати тільки істотне розширення зовнішньої торгівлі. Проте розраховувати на успішну торгівлю можуть лише країни, які мають конкурентноспроможну економіку, а також налагоджені господарські зв’язки та власні ринки сировини та збуту.

Всю сукупність процесів, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи – традиційні (екстенсивні) й інноваційні (інтенсивні). Тривалий період наша економіка розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу матеріальних ресурсів, персоналу, виробничих фондів). Зараз розвиток сучасного виробництва повинен базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання.

Під впливом глобалізації і сучасного науково-технічного прогресу, за умови усвідомленої необхідності розв’язання великомасштабних завдань по переводу економіки на інтенсивний спосіб розвитку мають місце істотні організаційні перетворення не лише безпосередньо у сфері виробництва, але й в усій системі його обслуговування й управління. З метою забезпечення ефективного управління організаційним прогресом важливо своєчасно виявляти і правильно оцінювати його тенденції, прогресивні і небажані зміни у формах організації виробництва та праці, функціонуванні окремих чи усієї сукупності елементів господарського механізму.

Аналіз використання коштів підприємствами різних галузей економіки України свідчить, що приблизно одну третину їх обсягу становлять інновації та інвестиції (довгострокови вкладення капіталу). Це значні суми коштів. Сучасні юристи повинні мати уявлення про ці процеси, щоб мати можливість попередити зловживання та злочини з боку відповідальних осіб.

Потенційні можливості розвитку і ефективності виробництва визначаються перш за все науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами.



Науково-технічний прогрес (НТП) в буквальному розумінні означає безперервний взаємообумовлений процес розвитку науки і техніки: у ширшому суттєво-змістовному значенні – це постійний процес створення нових та удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

Йому властиві як еволюційні (пов’язані з накопиченням кількісних змін), так і революційні (обумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми удосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. При цьому до еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їх виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах одного й того ж покоління техніки, а до революційних – зміну поколінь техніки і кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки у лідируючих галузях економіки.



Науково-технічна революція (НТР) віддзеркалює докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на основі новітніх наукових відкриттів і винаходів, що справляють революціонізуючий вплив на змінювання знарядь і предметів праці, технології, організацію й управління виробництвом, характеру трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР має особливості:

• перетворення науки у безпосередньо продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);

• новий етап суспільного поділу праці, пов’язаний з перетворенням науки у провідну сферу економічної і соціальної діяльності, що набуває масового характеру (до науки перейшла найбільш революціонізуюча, активна роль у розвитку всіх сторін суспільства; сама практика вимагає, щоб наука випереджала у своєму розвитку техніку і виробництво, а останнє все більше ставало технологічним втіленням науки);

• прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням перебігу часу від наукового відкриття до його практичного використання;

• інтеграція багатьох галузей науки, самого поєднання науки з виробництвом з метою прискорення і підвищення ефективності усіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

• якісне перетворення усіх елементів процесу виробництва засобів праці (революція у робочих машинах, поява керуючих «розумних» машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення у ній частки творчих елементів).

Науково-технічний прогрес, що завжди здійснюється у взаємозв’язаних еволюційних та революційних його формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, підвищення ефективності виробництва, цим самим забезпечує неухильне зростання продуктивності суспільної праці.

Але процес НТП, з метою мінімізації витрат матеріальних та фінансових ресурсів, треба науково (прогресивно) організувати.

Основні сучасні тенденції організаційного прогресу можна звести до такого:

• прискорення темпів розвитку окремих (деконцентрації, кооперування, конверсії, диверсифікації) та посилення взаємозвязків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку;

• посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей шляхом більш широкого застосування автоматичних роторних ліній, робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють звести до мінімуму втрату часу і ресурсів, багатократно підвищити продуктивність праці, різко прискорити оновлення виготовлюваної продукції;

• раціоналізація організації потоку і використання засобів виробництва і кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їх виконання, утилізації відходів виробництва.

На прийняття і реалізацію таких рішень необхідні інвестиції та інновації.

У звичайному розумінні інноваційні процеси у складній виробничо-господарській системі – сукупність безперервних у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін.

Результат впровадження у господарську практику інноваційних процесів визнається нововведенням. Інноваційні процеси починаються у галузях науки, а завершуються прогресивними змінами у сфері виробництва. За своїм характером інноваційні процеси і нововведення поділяються на взаємопов’язані певні їх види.

3. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності, інновацій та інноваційної діяльності
Однією з центральних категорій курсу «Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності» є поняття «інвестиції». Саме від визначення цього поняття залежить регулювання інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права інтелектуальної власності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Певна річ, що інвестиції, тобто певні матеріальні цінності, вкладаються окремими суб’єктами господарювання або іншими учасниками відносин у сфері господарювання (інвесторами). Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» суб’єктами (інвесторами й учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

У даному випадку законодавець пішов цивілістичним шляхом, визначивши в колі суб’єктів інвестиційної діяльності крім громадян і «юридичні особи» – тобто суб’єкти господарювання зі статусом юридичної особи. У зв’язку з цим у теорії можуть виникати ситуації (і на це вказувалося окремими вченими), коли суб’єкти господарювання окремих видів, що не мають статусу юридичної особи, будуть обмежені у праві здійснення інвестиційної діяльності. Такими суб’єктами господарювання, зокрема, могли бути промислово-фінансові групи, асоційовані підприємства або холдингові компанії чи інші суб’єкти господарювання без статусу юридичної особи, можливість створення яких передбачена (була передбачена або буде передбачена) господарським законодавством (Господарський кодекс України спрямований на надання можливості створення суб’єктів господарювання у найрізноманітніших організаційно-правових формах). Певна річ, на практиці ця проблема частіше за все «обходиться», тому не викликає резонансу. І останнім видом учасників інвестиційної діяльності є держави (у тому числі і держава Україна), які так само як і громадяни чи підприємства можуть вкладати майнові цінності у розвиток вітчизняної економіки з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту.

Як видно, законодавець розмежував між собою інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, які вийшли з узагальнюючого поняття «суб’єкти інвестиційної діяльності».

Так, пункт 2 згадуваної статті 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвесторів як суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування, а пункт 3 – визначає учасників інвестиційної діяльності як громадян та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Тобто суб’єкти інвестиційної діяльності поділяються на інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, серед яких перші мають набагато ширші можливості, хоча у других набагато меншими є ризики.

Іншим із визначальних понять правового регулювання інвестиційної діяльності є власне поняття «інвестиційна діяльність». Пункт 1 статті 2 згадуваного Закону визначає, що інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Пункт 2 статті 2 Закону напротивагу пункту 1 статті 5 Закону визначає суб’єктів господарювання та інших учасників відносин у сфері господарювання, які можуть здійснювати інвестиційну діяльність, зазначивши, що інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

- інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

- державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, АРК, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

- іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

- спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.


Інноваційна діяльність є частиною інвестиційної діяльності і відрізняється від неї (виділяється із неї) окремою прогресивною складовою.

Інноваціями є не просто вкладені кошти у вигляді інвестицій, а новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.
У сучасному розумінні, як вказує З. Кучерява, інновація за різних умов визначається як процес і як кінцевий результат діяльності (інноваційної), втілений у вигляді новітнього або удосконаленого продукту, нових послуг, що мають ринковий попит або соціально-економічну значимість для суспільства, новітнього або удосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності. Внаслідок використання інновацій суттєво змінюються кількісні та якісні характеристики сфер виробництва та споживання, прискорюється економічний розвиток, забезпечується інтенсифікація суспільного виробництва.
Інноваційною діяльністю у сфері господарювання Господарський кодекс України визначає діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Господарський кодекс також виділяє наступні форми інвестування інноваційної діяльності:

- державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

- комерційне інвестування, що здійснюється суб’єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

- соціальне інвестування, що здійснюється в об’єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

- іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

- спільне інвестування, що здійснюється суб’єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Законодавством виділяються наступні види інноваційної діяльності:

- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

- розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального й екологічного становища;

- технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

При цьому інноваційна діяльність може здійснюватися і в інших напрямках.

4. Об’єкти і суб’єкти інвестиційної та інноваційної діяльності
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» суб’єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Слід нагадати положення, наведені при розгляді попередніх питань, стосовно того, що законодавець пішов цивілістичним шляхом, визначивши в колі суб’єктів інвестиційної діяльності крім громадян і «юридичні особи» – тобто суб’єкти господарювання зі статусом юридичної особи.

Пункт 2 статті 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвесторів як суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування, а пункт 3 – визначає учасників інвестиційної діяльності як громадян та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Ще однією категорією, що зустрічалася раніше, є категорія «об’єкти інвестиційної діяльності». Ними (об’єктами інвестиційної діяльності) можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об’єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Взаємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності (державою, суб’єктами господарювання та їх об’єднаннями, фізичними особами) відбуваються на основі інвестиційних договорів, укладення яких, вибір партнерів, визначення зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією самих суб’єктів інвестиційної діяльності.


Суб’єктами інноваційної діяльності законодавство визначає:

- фізичних осіб і суб’єкти господарювання України;

- фізичних осіб і/або суб’єктів господарювання іноземних держав;

- осіб без громадянства;

- об’єднання фізичних осіб і суб’єктів господарювання, які провадять в Україні інноваційну діяльність і/або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Зазначимо, що абсолютна більшість суб’єктів господарювання, які діють на фондовому ринку в якості інвесторів, є інститути. Тому цю категорію інвесторів називають інституційними інвесторами. Вони купують акції і облігації з різних причин. Найбільш поширеною серед них є прагнення не лише захистити свої тимчасово вільні кошти від знецінення, але й одержати певний дохід. Поряд із цим інституційні інвестори купують цінні папери з метою впливу на упраління емітентом, використання їх як засобу розрахунків.

Крім інституційних інвесторів діють ще індивідуальні інвестори, тобто громадяни, які переслідують свої особисті інтереси і є досить багаточисельними на фондовому ринку. Таким чином, якщо індивідуальні інвестори на фондовому ринку є, як правило, у більшій мірі – багаточисленими, інституційні інвестори – у більшій мірі впливовими. Це пояснюється рядом причин: по-перше, як правило, інституційні інвестори володіють більшими коштами, ніж окремо взяті індивідуальні, які можуть спрямовуватись на придбання цінних паперів. По-друге, саме інституційні інвестори частіше бувають зацікавленими у тому, щоб брати участь у повсякденному управлінні справами емітента. По-третє, якщо індивідуальні інвестори купують цінні папери, керуючись головним чином особистими інтересами, то інституційні досить часто роблять це з метою поєднання інтересів як власних, так і емітента.
Обєктами інноваційної діяльності законодавство визначає:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктуру виробництва і підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і/або соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарну продукцію;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.
ВИСНОВКИ ЗА ТЕМОЮ:
Отже, на основі лекції можна відзначити, що:

- на сучасному етапі розвитку економіки жодна країна світу не може розвиватися без додаткових внутрішніх і зовнішніх інвестицій;

- українська економіка потребує значно більшу кількість інвестицій, ніж отримує зараз. А ця кількість є значно нижчою, ніж у країн - сусідів. Подолати багато економічних і соціальних проблем буде можливо за умови підвищення інвестиційної та інноваційної активності;

- важливим є залучення до економіки України у рівній мірі внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Рівно як і проведення інноваційної діяльності внутрішніми та іноземними суб’єктами господарювання;

- правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності є окремим правовим інститутом господарського права. Хоча ці відносини в силу їх комплексності можуть регулюватися також у межах адміністративного та цивільного права. Допускаємо наявність окремої комплесної галузі права – інвестиційне право, на що вказують вітчизняні та іноземні вчені. Проте більш справедливим буде визнати наявності окремого правового інституту.
Завдання для самоконтролю
1. Скласти схему галузей і підгалузей права в Україні із позначенням місця підгалузі права – «Інвестиційне право» або інститута права «Правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності» з обґрунтуванням свого вибору.

2. Скласти схему-порівняння інвестицій та інновацій, інвестиційної діяльності та інноваційної діяльності.

3. Скласти схему, в якій перерахувати позитиви і негативи інвестицій та інновацій для економіки України.
Питання для самоконтролю
1. Поняття галузі та підгалузі та інституту господарського права.

2. Поняття інституту господарського права.

3. Поняття інвестиційної діяльності громадян і суб’єктів господарювання.

4. Поняття інновацій.

5. Поняття інноваційної діяльності.

6. Значення інвестицій для економіки держави.

7. Інновації як прогресивна форма інвестування для економіки держави.

8. Об’єкти та учасники інвестиційної діяльності.

9. Поняття та види суб’єктів інвестиційної та інноваційної діяльності.

10. Напрями підвищення інвестиційної привабливості вітчизняної економіки.


Теми рефератів
1. Законодавство про сприяння інвестиційній діяльності.

2. Внутрішні та зовнішні інвестиції: порівняльно-правовий аспект.

3. Законодавство про інвестиційну діяльність країн ЄС, РФ, США, Японії.

4. Гарантії захисту прав вітчизняних та іноземних інвесторів.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка