Зміст передмова



Сторінка3/9
Дата конвертації26.03.2016
Розмір2.59 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 3. Правове регулювання інноваційної діяльності в Україні
План

1. Поняття інновацій та інноваційної діяльності.

2. Законодавство, що регулює інноваційну діяльність.

3. Державна підтримка інноваційної діяльності та гарантії захисту прав суб’єктів господарювання, що здійснюють інноваційну діяльність.

4. Інноваційна діяльність ВНЗ в Україні

5. Відповідальність за правопорушення законодавства про інноваційну діяльність.
1. Поняття інновацій та інноваційної діяльності
Як відзначалося раніше, інноваційна діяльність є частиною інвестиційної діяльності і відрізняється від неї (виділяється із неї) окремою прогресивною складовою. Через складність цієї діяльності у порівнянні з простими інвестиціями, інноваційна діяльність є менш поширеною, проте більш важливою.

Серед проблем здійснення інноваційної діяльності виділяються:

  1. відсутність реальних механізмів об’єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку;

  2. відсутність залежності між збільшенням обсягу продажів недержавними суб’єктами господарювання і зростанням фінансування здійснюваних ними досліджень і розробок;

  3. відсутність спрямованості державної інноваційної політики на вирішення проблем окремих регіонів та галузей виробництва.

Серед шляхів активізації інноваційної діяльності в Україні виділяються:

    • створення і запровадження системи надання пільг виробничим суб’єктам господарювання, які запроваджують і реалізують інноваційну продукцію, що є передумовою використання внутрішніх фінансових джерел;

    • надання суб’єктам господарювання, що запроваджують новітні інноваційні технології, короткострокових і середньострокових пільгових кредитів.


Інноваціями є не просто вкладені кошти у вигляді інвестицій, а новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.
Й. Шумпетер у своїй науковій праці «Теорія економічного розвитку» (1911 року) сформулював цілісну теорію інноваційного розвитку, центральним місцем якої було введення економічної категорії «інновації» як необхідної виробничої функції, зумовленої змінами факторів виробництва, ресурсів або їх комбінації. Й. Шумпетер виділяє такі складові інновації:

- запровадження нової продукції, товару, послуги, нових видів або невідомого для споживача;

- застосування нової технології виробництва, запровадження для певної галузі невідомого методу (способу) виробництва;

- використання нових матеріалів, видів сировини, а також її джерел;

- відкриття та освоєння нового ринку споживання продукції;

- підрив монополії конкурентів або монополізація ринку за рахунок виробництва власної, невідомої раніш продукції;

- впровадження нової організації виробничого, управлінського процесу, організаційної структури або їх удосконалення.
Інноваційною діяльністю у сфері господарювання Господарський кодекс України визначає діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Господарський кодекс також виділяє наступні форми інвестування інноваційної діяльності:

- державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

- комерційне інвестування, що здійснюється суб’єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

- соціальне інвестування, що здійснюється в об’єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

- іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

- спільне інвестування, що здійснюється суб’єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Законодавством виділяються наступні види інноваційної діяльності:

проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

- розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

- технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

При цьому інноваційна діяльність може здійснюватися і в інших напрямках.

Суб’єктами інноваційної діяльності законодавство визначає:

- фізичних осіб і суб’єкти господарювання України;

- фізичних осіб і/або суб’єктів господарювання іноземних держав;

- осіб без громадянства;

- об’єднання фізичних осіб і суб’єктів господарювання, які провадять в Україні інноваційну діяльність і/або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Обєктами інноваційної діяльності законодавство визначає:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктуру виробництва і підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і/або соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарну продукцію;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

2. Законодавство, що регулює інноваційну діяльність
Сучасна нормативно-правова база (закони, укази Президента, підзаконні акти у формі постанов Уряду, наказів центральних органів виконавчої влади тощо) стосовно науково-технічної та інноваційної діяльності налічує близько 200 документів.

Основні законодавчі акти України про інноваційну діяльність України можна поділити на групи, типові для усього господарського законодавства.



На вищому щаблі нормативно-правових актів знаходиться Конституція України, якою визначається право громадян та суб’єктів господарювання на здійснення підприємництва (у тому числі і зі здійсненням інноваційної діяльності) (ст. 42), встановлюється право на захист своїх законних прав та інтересів (ст. 55), передбачається право громадян та суб’єктів господарювання на відшкодування матеріальної шкоди відповідними державними органами (ст. 56), зобов’язання громадян і суб’єктів господарювання (у т.ч. і зі здійсненням інноваційної діяльності) сплачувати податки і збори (ст. 67), визнаються частиною національного законодавства України міжнародні договори (і в першу чергу міжнародні договори на здійснення інноваційної діяльності) (ст. 9) та ін. Стаття 54 гарантує громадянам свободу наукової і технічної, а також інших видів творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав. У цій самій статті визначено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.
Другий рівень інноваційного законодавства представлений Господарським і Цивільним кодексами України. Так, статтею 12 цільові інновації визнані засобами регулювання господарської діяльності, а в статті 48 визначено, що органи державної влади з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва серед іншого стимулюють інноваційну діяльність, а главою 34 «Правове регулювання інноваційної діяльності» визначаються засади здійснення інноваційної діяльності в Україні. Відносини, у частині, не врегульованій Господарським Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Третю групу нормативно-правових актів з інноваційної діяльності складають Закони України «Про інноваційну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», «Про спеціальну економічну зону «Яворів» та інші.
На четвертому рівні знаходяться законодавчі нормативно-правові акти:

  1. Постанови Верховної Ради України:

- «Про затвердження Державної програми розвитку інноваційних напрямів індустрії моди до 2010 року» від 19 лютого 2004 року № 1530-ІV;

- «Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні» від 16 червня 2004 року № 1786-ІV;

- «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» від 13 липня 1999 року № 916-ХІV;
П’ятий рівень представлений:

1) Указами Президента України:

- «Про заходи щодо використання космічних технологій для інноваційного розвитку економіки держави» від 6 лютого 2001 року № 73/2001;

- «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 3 липня 2001 року «Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку» від 20 серпня 2001 року № 640/2001;

- «Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави» від 20 квітня 2004 року № 454/2004;

- «Про підпорядкування Державного інноваційного фонду Міністерству України у справах науки і технологій» від 29 листопада 1996 року № 1132/96;

2) Постановами Кабінету Міністрів України:

- «Питання Української державної інноваційної компанії» від 15 червня 2000 року № 979;

- «Про Всеукраїнський конкурс інноваційних технологій» від 28 жовтня 2004 року № 1421;

- «Про затвердження Положення про Комісію з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів» від 6 серпня 2003 року № 1219;

- «Про затвердження Положення про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів» від 22 травня 1996 року № 549;

- «Про затвердження Положення про формування та використання коштів Української державної інноваційної компанії» від 28 травня 2001 року № 593;

- «Про затвердження Порядку визначення на конкурсних засадах підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, інноваційне інвестування яких здійснюватиметься за рахунок частини коштів, отриманих від приватизації державного майна, розподілу і використання цих коштів» від 26 листопада 2003 року № 1839;

- «Про затвердження Порядку використання коштів спеціального фонду Державного бюджету України, що спрямовуються на фінансову підтримку інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва» від 5 жовтня 2004 року № 1316;

- «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів» від 17 вересня 2003 року № 1474;

- «Про затвердження Порядку зарахування і витрачання коштів від сплати підприємствами паливно-енергетичного комплексу заборгованості із зборів до Державного інноваційного фонду» від 10 жовтня 2001 року № 1311;

- «Про затвердження Порядку надання фінансової підтримки суб’єктам інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету шляхом здешевлення довгострокових кредитів» від 17 листопада 2004 року № 1563;

- «Про затвердження Порядку формування, експертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності» від 17 липня 2003 року № 1094;

- «Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів» від 5 серпня 2002 року № 1106;

- «Про заходи щодо погашення заборгованості підприємств за позиками Державного інноваційного фонду» від 5 листопада 1999 року № 2045;

- «Про порядок розгляду та схвалення (затвердження) нових інноваційних проектів у технологічних парках та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України» від 17 грудня 1999 року № 2311» від 14 квітня 2004 року № 501;

- «Про створення Державного інноваційного фонду» від 18 лютого 1992 року № 77;

- «Про утворення Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів» від 9 серпня 2001 року № 961;

- «Про утворення Української державної інноваційної компанії» від від 13 квітня 2000 року № 654;

- «Про фінансування інноваційного проекту виготовлення дослідної партії літаків типу Ан-140» від 2 жовтня 1998 року № 1575;

- інші постанови.

3) Інші підзаконні нормативно-правові акти.
Крім цих нормативно-правових актів до складу інноваційного законодавства України слід віднести міжнародні договори, підписані і ратифіковані Україною. Про це свідчить стаття 23 Закону України «Про інноваційну діяльність». Проте, як і в випадку з інвестиційним законодавством взагалі до інноваційного законодавства слід віднести і міжнародні угоди та нормативно-правові акти міжнародних організацій, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, оскільки держава та учасники інноваційної діяльності у випадку виходу на міжнародні ринки або залучення іноземних інвестицій об’єктивно підпадуть під вплив іноземного законодавства і його норми будуть застосовуватися під час розгляду господарських спорів у різних міжнародних та іноземних судових установах.

3. Державна підтримка інноваційної діяльності та гарантії захисту прав суб’єктів господарювання, що здійснюють інноваційну діяльність
Держава як і самі суб’єкти господарювання зацікавлена в активізації інноваційної діяльності. Вона не може залишатися осторонь перспективних розробок і проектів. Держава розробляє свою інноваційну політику і намагається її виконувати.

Головною метою державної інноваційної політики у наш час є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.


Державна інноваційна політика будується на принципах:

- орієнтації на інноваційний шлях розвитку економіки України;

- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

- створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

- ефективного використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримки підприємництва у науково-виробничій сфері;

- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

- фінансової підтримки, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

- сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

- інформаційного забезпечення суб’єктів інноваційної діяльності;

- підготовки кадрів у сфері інноваційної діяльності.


Держава за допомогою своїх органів регулює інноваційну діяльність шляхом (це є напрями державного регулювання):

- визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;

- створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;

- створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.

У межах зазначених напрямів державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

- визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

- формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

- захисту прав та інтересів суб’єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб’єктів інноваційної діяльності;

- підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

Законом України «Про інноваційну діяльність» визначається компетенція різних органів з регулювання інноваційної діяльності, зокрема: у пункті 1 статті 7 визначено повноваження Верховної Ради України, у пункті 2 статті визначено повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних і районих рад, у пункті 3 статті 7 – повноваження представницьких органів місцевого самоврядування – сільських, селищних, міських рад, у статті 8 – повноваження Кабінету Міністрів України у сфері інноваційної діяльності, пункт 1 статті 9 – повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, пункт 2 статті 9 – центральних органів виконавчої влади, пункт 1 статті 10 – повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій (у межах делегованих їм органами місцевого самоврядування повноважень), пункт 2 статті 10 – повноваження виконавчих органів місцевого самоврядування.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності є Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем’єр-міністра України.

До основних завдань Держінвестицій належить: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності та створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.


Отже, зазначені органи відповідно до законодавства можуть надавати суб’єктам інноваційної діяльності наступну фінансову підтримку шляхом:

- повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів;

- часткового (до 50 %) безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і/або інших суб’єктів інноваційної діяльності;

- повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

- надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

- майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України «Про страхування».


При цьому зазначена фінансова підтримка інноваційної діяльності здійснюється за рахунок:

- коштів Державного бюджету України;

- коштів місцевих бюджетів і коштів бюджету Автономної Республіки Крим;

- власних коштів спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

- власних чи запозичених коштів суб’єктів інноваційної діяльності;

- коштів (інвестицій) будь-яких фізичних осіб і суб’єктів господарювання;

- інших джерел, не заборонених законодавством України.

Слід додати, що підтримка інноваційної діяльності може здійснюватися державою опосередковано шляхом утверення державних інноваційних фінансово-кредитних установ та комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.

Державні небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи створюються саме для підтримки інноваційної діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності після подання спеціально уповноваженого Кабінетом Міністрів України центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.

Комунальні спеціалізовані небанківські інноваційні фінансово-кредитні установи утворюються для здійснення фінансової підтримки місцевих інноваційних програм органами місцевого самоврядування

Державні інноваційні фінансово-кредитні установи діють на основі затвердженого Кабінетом Міністрів України Положення (Статуту) і підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи діють на основі розробленого і затвердженого органом місцевого самоврядування положення (статуту) про них і підпорядковуються виконавчим органам місцевого самоврядування.

Для стимулювання інноваційної діяльності суб’єктів господарювання державні інноваційні фінансово-кредитні установи використовують кошти, сформовані за рахунок коштів Державного бюджету України на відповідний рік, залучених згідно з чинним законодавством вітчизняних та іноземних інвестицій суб’єктів господарювання та громадян (підданих), добровільних внесків суб’єктів господарювання та громадян, від власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України. Кошти комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи формуються за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету, залучених вітчизняних та іноземних інвестицій суб’єктів господарювання та громадян (підданих), добровільних внесків юридичних та громадян, власної чи спільної фінансово-господарської діяльності та інших джерел, не заборонених законодавством України.


Суб’єкт господарювання – учасник інноваційної діяльності, який має намір отримати фінансову підтримку від Державної інноваційної фінансово-кредитної установи або підтримку від комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи, по-перше, повинен мати інноваційний проект, занесений до Державного реєстру інноваційних проектів; по-друге, повинен подати до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи безпосередньо або до її територіального відділення або до комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи інноваційний проект та інші документи, визначені установою чи її територіальним відділенням.

Перед наданням фінансової підтримки суб’єктам господарювання Державна інноваційна фінансово-кредитна установа або комунальна інноваційна фінансово-кредитна установа організовує конкурс інноваційних проектів. Порядок, правила і принципи проведення таких конкурсів визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Після отримання по закінченні певного встановленого строку усієї сукупності інноваційних проектів від суб’єктів господарювання Державна інноваційна фінансово-кредитна установа і Комунальна інноваційна фінансово-кредитна установа на засадах прозорості, відкритості та гласності здійснює відбір інноваційних проектів.

Суб’єкт інноваційної діяльності, інноваційний проект якого пройшов конкурсний відбір, залежно від встановленого конкурсною процедурою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи або Комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи рейтингу може отримати від неї один чи кілька передбачених статтею 17 Закону України «Про інноваційну діяльність» видів фінансової підтримки.

У випадку якщо суб’єкт інноваційної діяльності потребує отримання кредиту чи намагається отримати майно у лізинг він повинен мати обґрунтовані гарантії повернення коштів у вигляді застави ліквідного майна (оборотних коштів), укладання договорів страхування, банківської гарантії, поруки та/або ін. Фінансова підтримка суб’єктів інноваційної діяльності може надаватися разово або у вигляді траншів.

Після надання фінансової підтримки суб’єкту інноваційної діяльності Державна інноваційна фінансово-кредитна установа чи комунальна інноваційна фінансово-кредитна установа здійснює контроль цільового використання суб’єктами інноваційної діяльності наданих коштів.

У випадку виявлення порушень до суб’єкта господарювання може бути застосовано різного роду санкції.


Крім підтримки держава надає суб’єктам інноваційної діяльності гарантії їхнього захисту, а саме гарантує:

підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;

- підтримку створення та розвитку суб’єктів інфраструктури інноваційної діяльності;

- охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;

- вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;

- підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності.

4. Інноваційна діяльність ВНЗ в Україні
Вітчизняні ВНЗ мають значний інноваційний потенціал, можуть здійснювати складні наукові дослідження, результати яких реалізуються практикою. Проте щоб ВНЗ міг здійснювати якісні інноваційні дослідження йому потрібні фінансові ресурси, наявність висококваліфікованого професорсько-викладацького складу і підготовлених аспірантів та студентів.

Для переведення економіки на інноваційний шлях розвитку у науковій літературі пропонується нарощувати зусилля на таких напрямах, як:

- збільшення обсягів бюджетного та позабюджетного фінансування освітніх установ (у тому числі з урахуванням світової практики пріоритетного ресурсного забезпечення освіти);

- збільшення частки висококваліфікованих працівників у структурі випускників системи довузівської професійної освіти, у тому числі на основі покращення якості навчальних програм;

- підвищення престижності і привабливості для населення і бізнесу установ спеціальної професійної освіти, здатних готувати високоякісні і затребувані життям кадри робочих і спеціалістів;

- сприяння зростанню управлінської та педагогічної кваліфікації спеціалістів установ довузівської професійної освіти початкового та середнього ступеня, надання цим організаціям інноваційного та інтегрованого характеру, що відповідає перспективним вимогам ринку праці1.

Проте на сьогодні, на жаль, у досліджуваних правовідносинах присутній «пострадянський синдром», за якого освіту відділено від науки.

Це свідчить про те, що Україна отримала у спадок організацію наукової діяльності, яка відрізняється від західної. Типова закордонна практика передбачає, що університети, де студенти отримують знання, обов’язково є осередками наукових досліджень2.

У нас же, як вважає О. Х. Юлдашев, проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» і Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів ніяк не пов’язані. Пояснюється це просто. Різні колективи, різні розробники згаданих документів. Скоріше за все розробкою законопроектів про освіту займаються одні, а підготовкою проектів відповідного законодавства про науку – зовсім інші фахівці. І можна бути впевненим, що вони не контактують3. Така ситуація може бути цілком природною для нашої країни.

Безпідставно ВНЗ «не знайшлося місця» у Законах України «Про інноваційну діяльність» та «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»1.

Слід сказати, що зазвичай у нас освіта відділена не тільки від науки, але і від практики. Різні сфери життєдіяльності розвиваються окремо. Часто буває, що пошук шляхів вирішення певної проблеми проводиться одночасно конструкторським бюро великого заводу та спеціалізованим науково-дослідним інститутом. При цьому у випадку інтеграції собівартість досліджень могла б бути як мінімум удвічі дешевшою (а з урахуванням синергії – у кілька разів). НЗ часто залишаються осторонь від пошуку інноваційних рішень чи виготовлення інноваційного продукту, необхідного практиці.

У Європі до суб’єктів реалізації інноваційних програм і проектів належать освітні та наукові заклади, а також представники індустрії. Так, у ФРН підприємницькі об’єднання покладають на себе відповідальність за організацію і зміст професійної освіти та запровадження освітніх інновацій2. При цьому «покладають відповідальність» означає, що фінансують і забезпечують необхідними ресурсами. У нас же незважаючи на наявність законодавства, яким передбачено мінімальні розміри відрахувань на освіту та інноваційний розвиток, – їхнє фінансування зменшується.

Сказане призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази ВНЗ та їх соціальної інфраструктури, гальмувало й продовжує гальмувати впровадження інноваційних технологій і засобів навчання. Ці обставини обумовили появу такого виду освітніх послуг, як платні, що отримали законодавче закріплення як додаткові джерела фінансування державних ВНЗ3.

У РФ для подолання проблем фінансування наукових досліджень у НЗ та залучення промислових підприємств й інших суб’єктів господарювання до цих процесів наказом Міністерства науки і освіти від 16 червня 2000 року № 1788 було затверджено науково-технічну програму «Наукові дослідження вищої школи за пріоритетними напрямами науки і техніки», яка має підпрограму «Інновації вищої школи та їх реалізація». На базі концепції інноваційного розвитку «університет – підприємство – галузь – територія» для координації робіт вищою школою створено інноваційно-інвестиційні центри та комплекси. Їх діяльність дещо покращила стан справ, але головним є розробка нової державної стратегії інноваційного розвитку із більш чітким визначенням саме інвестиційних можливостей вищої школи як у забезпеченні кадрового потенціалу, так й інноваційного технологічного забезпечення1.

У Україні постановою уряду від 27 серпня 2010 року № 796 затверджено Перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності. У цьому Переліку п. 2 передбачено можливість надавати 19 видів платних послуг у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Випадок, коли інноваційні дослідження здійснюються на оплатній договірній основі із суб’єктами господарювання або державними органами, виглядає найбільш ефективним. Проте орієнтуватися лише на кошти, які можуть бути отримані за договором на створення і передачу науково-технічної продукції не варто. Необхідні додаткові інвестиції у розвиток матеріально-технічних та інтелектуальних ресурсів НЗ.

Інвестиції повинні спрямовуватися для отримання інноваційного продукту шляхом застосування потужностей НЗ. Проте і НЗ через інвестиції, отримані від промислових та інших суб’єктів господарювання і держави, можуть та повинні запроваджувати інноваційні технології у процеси своєї діяльності.

У плануванні інноваційного розвитку освітніх установ В. Лісов вважає важливим виділяти наступні основні типи нововведень:

а) педагогічні (використання нових способів і прийомів засвоєння учнями матеріалу з дисциплін, побудови навчально-виховного процесу, організації самостійної роботи учнів і їх «занурення» у виробничі реальності);

б) інформаційно-технологічні (застосування автоматизованих систем збору і передачі даних, контролю й аналізу вітчизняних показників діяльності установ тощо);

в) економічні або економіко-управлінські (запровадження нових систем планування, матеріального і морального стимулювання, нормативних підходів тощо);

г) організаційні або організаційно-управлінські (пов’язані перш за все з прогресом інтеграції за участю установ початкової та спеціальної професійної освіти в усіх можливих формах);

д) соціальні (спрямовані на забезпечення більш високого рівня соціально-психологічної студентської спільноти, на соціалізацію освіти тощо)1.

Як бачимо, реалізація інновацій в освітній сфері як і в інших галузях та сферах виробництва залежить від інвестицій. При цьому інвестиції, отримані з різних джерел, витрачаються на вироблення та запровадження інвестицій у виробництво та саму освітньо-наукову діяльність.

На думку російського економіста, у РФ організація конкурсного розподілу інвестиційних ресурсів МОН РФ потребує перебудови. Тут необхідне вироблення на федеральному рівні пріоритетної сукупності цільових інноваційних завдань, які до снаги окремо взятим установам професійної освіти або їх регіональним і/або галузевим пулам. Умови конкурсу повинні містити критерії оцінки повноти та якості проектного вирішення цільового завдання, відповідні обсяги і строки фінансування. При цьому самі інноваційні проблеми, вирішення яких виноситься на конкурс, повинні тісно пов’язуватися зі стратегією інноваційного розвитку національної системи професійної освіти2. Те саме можна сказати і про реалізацію інвестиційних ресурсів МОН, сім’ї, молоді та спорту України. Програми інноваційного розвитку економіки повинні передбачати в якості виконавців і НЗ. А діяльність НЗ з проведення наукових досліджень повинна додатково фінансуватися з державного бюджету та інших джерел.

Джерелами інвестування можуть бути державні та зарубіжні субсидії, банківські кредити, кошти замовників і спонсорів, розширення системи грантів, розвиток інноваційних фондів, економічне стимулювання і пільгове оподаткування вищої освіти. Держава має забезпечити оптимальне співвідношення інвестицій із бюджетних і позабюджетних, вітчизняних і зарубіжних джерел, створити відповідну правову базу, щоб не втратити пріоритет національних інтересів в освіті, не послабити її загальносуспільний характер1.

Прогресивним виглядає утворення так званих наукових або технічних парків. Тим більше, що позитивний досвід їх функціонування є і в Україні і в багатьох зарубіжних країнах. Сьогодні у найбільш розвинених країнах світу існують та успішно функціонують сотні таких структур, і їхня кількість безупинно зростає2. Відповідний Закон України «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» надає можливість на основі договору про спільну діяльність створювати організаційні засади виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції, а також містить норми, якими передбачено заходи фінансової підтримки проектів, цільові субсидії, кредити для проектів технопарків.

Сербський дослідник А. Чіріч пропонує розвивати в університеті форму наукових парків через:

— утворення галузевих інноваційних інкубаторів при факультетах, що мають кадровий та інший інноваційний потенціал;

— утворення інкубатора у самому університеті на основі об’єднання інноваційного потенціалу факультетів у складі університету3. Видається, що в українських реаліях слід починати з другого варіанту, який поступово перейде до першого.

Проте й утворення та утримання технопарку вимагає значних інвестицій, які треба вилучити з виробництва, де їх також бракує.

Щоб зацікавити суб’єкта господарювання до створення та участі в інноваційно-виробничих об’єднаннях підприємств, О. В. Куцурубова-Шевченко слушно (за певними уточненнями і зауваженнями) вважає за необхідне закріпити у законодавстві такі форми державного стимулювання:

— пряме бюджетне фінансування наукових досліджень і розробок, що виконуються в господарському об’єднанні через вузівські науково-дослідні лабораторії і мають в подальшому впроваджуватися на виробництві учасника об’єднання;

— поширення на господарське об’єднання пільгових умов оподаткування, які має ВНЗ;

— пільгове кредитування інноваційних проектів, які здійснюються в рамках господарського об’єднання за участі ВНЗ1.

Зрозуміло, що надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій та інших привілеїв хоча і передбачено ч. 2 ст. 12 ГК України та нормами спеціального законодавства, проте в умовах намагання проведення Україною жорсткої монетарної політики є небажаним.

Однак «внесок держави та суспільства в університет не є збитком… Витрати такого роду являють собою довгострокові інвестиції суспільства у фундаментальні дослідження, у техніко-технологічний, економічний, соціальний, охорони здоров’я, культмасовий, духовний та інші види розвитку суспільства. Проте університету слід більше розвивати спосіб набуття власних додаткових засобів, особливо здійсненням НДДКР, проектів та інноваційного трансферта знань»2.

Отже, для України є типовою ситуація, коли різні міністерства та різні центральні органи виконавчої влади, вишукуючи шляхи подолання однакових проблем, зовсім не контактують між собою. Так само, вітчизняні навчальні, наукові установи та виробничі підприємства часто окремо одні від інших займаються науковими дослідженнями, намагаючись розробити інноваційний продукт. При цьому і державою, і виробничими суб’єктами господарювання НЗ в якості генераторів інноваційних ідей розглядаються в останню чергу. Проте сучасні НЗ (особливо ВНЗ) мають значний науковий потенціал, а вітчизняне законодавство не забороняє їм здійснювати наукові дослідження, виготовляти інноваційний продукт, укладати договори на створення і передачу науково-технічної продукції, а також утворювати або входити до складу об’єднань підприємств, укладати договори про спільну діяльність та ін.

Виведення вітчизняних НЗ на рівень навчально-науково-дослідницьких ВНЗ європейського рівня можливе завдяки застосуванню механізму навчально-науково-промислової інтеграції із залученням інвестицій із практичної у навчально-наукову сферу шляхом утворення технопарків та інших об’єднань підприємств, спрямованих на розроблення інноваційного продукту і запровадження його у практику. Загальні шляхи сприяння цим процесам на сьогодні визначено ст. 12 та главою 34 ГК України; у межах засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання можна передбачити однозначні норми у Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», «Про інвестиційну діяльність», «Про інноваційну діяльність» та ін. Потрібно розвивати способи набуття ВНЗ власних додаткових засобів, особливо здійсненням НДДКР, проектів та інноваційного трансферта знань.



5. Відповідальність за порушення законодавства про інноваційну діяльність
Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідністю вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об’єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій.

Тобто держава контролює виконання інноваційних завдань вітчизняними та іноземними суб’єктами господарювання. Особливо це стосується випадків, коли розробка інноваційних проектів чи випуск інноваційних продуктів здійснюється за державні кошти.

Державний контроль у сфері інноваційної діяльності здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування у межах їх повноважень.

Держава здійснює експертизу інноваційних проектів, які інвестуються за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов’язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов’язковій державній експертизі з питань додержання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог. Державна експертиза та реєстрація інвестиційних проектів покликані сприяти контролю за ефективністю використання державних та інших коштів, а також підвищенню та оптимізації регулювання напрямів інноваційної діяльності.

Державна реєстрація інноваційних проектів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, зокрема кількома названими раніше постановами (у першу чергу Постановою від 17 вересня 2003 року № 1474 «Про затвердження Порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів», згідно із якою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності є Міністерство освіти та науки України).

Державну реєстрацію інноваційних проектів здійснює, за поданням суб’єктів інноваційної діяльності, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, який веде Державний реєстр інноваційних проектів. Однак безпосередньо державна реєстрація здійснюється окремим підрозділом (установою) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, який несе відповідальність несе відповідальність за повноту і достовірність експертизи і за збереження конфіденційної інформації, пов’язаної з інноваційними проектами.

Крім цього відповідальність може бути передбачена для спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності (у випадку вчинення господарського правопорушення майнову та іншу відповідальність буде покладено на державу, оскільки діяльність цього органу здійснюється на основі державного майна; у випадку вчинення адміністративного правопорушення чи злочину співробітниками спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, відповідальність будуть нести винні співробітники).

Господарська відповідальність може бути застосована до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності і до суб’єкта інноваційної діяльності та/або адміністративна чи кримінальна відповідальність може бути застосована до їхніх співробітників за вчинення наступних правопорушень:

- прийняття рішення про кваліфікування інноваційного проекту і його державну реєстрацію без проведення експертизи;

- фальсифікація висновків експертизи;

- вчинення дій, що перешкоджають проведенню експертизи;

- умисне примушування або створення для експертів чи експертних комісій обставин, які зумовлюють необ’єктивне проведення експертизи;

- переслідування експертів за підготовлені ними висновки, несприятливі для тієї чи іншої особи чи організації;

- залучення до експертизи посадових осіб та фахівців, безпосередньо заінтересованих у результатах експертизи;

- розголошення конфіденційної інформації, пов’язаної з розглядуваними інноваційними проектами;

- інші правопорушення.

За невиконання або неналежне виконання суб’єктами інвестування своїх зобов’язань щодо реалізації інноваційного проекту, до них можуть бути застосовані санкції, передбачені розділом V Господарського кодексу України, зокрема, на суб’єкт інноваційної діяльності може бути покладено зобов’язання відшкодувати збитки, заподіяні державі у випадку невиконання чи неналежного виконання інноваційного проекту; можуть бути покладені адміністративно-господарські санкції або штрафні санкції; у випадку передбачення у договорах про реалізацію інвестиційного чи інноваційного проекту або в договорах про надання фінансової підтримки суб’єктам інноваційної діяльності – оперативно-господарські санкції.


ВИСНОВКИ ЗА ТЕМОЮ:
Отже, на основі лекції можна відзначити, що:

- інноваціями є особливий, важливий вид інвестицій – новостворені (застосовані) і/або вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і/або соціальної сфери;

- інноваційною є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя;

- інноваційну діяльність можуть здійснювати фізичні особи і суб’єкти господарювання України та іноземних держав, особи без громадянства (однак це, скоріше, данина міжнародним стандартам прав людини, ніж реальність), об’єднання фізичних осіб і суб’єктів господарювання, які провадять в Україні інноваційну діяльність і/або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів;

- основними нормативними актами, що визначають правовий режим інноваційної діяльності є Конституція України, Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України «Про інноваційну діяльність», «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», інші спеціальні Закони України, постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, законодавчі та підзаконні акти, міжнародні договори та угоди;

- на основі положень Господарського кодексу України, Закону України «Про інноваційну діяльність» та інших нормативно-правових актів держава регулює діяльність та надає підтримку суб’єктам інноваційної діяльності (у тому числі за посередництва Державної інноваційної фінансово-кредитної установи або комунальної інноваційної фінансово-кредитної установи);

- держава гарантує учасникам інноваційної діяльності підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави; підтримку створення та розвитку суб’єктів інфраструктури інноваційної діяльності; охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності; вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом; підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності;

- держава та її органи здійснюють нагляд за дотриманням законності в інноваційній діяльності та цільовим використанням державних коштів, наданих для виконання інноваційних проектів, й у випадку підтвердження фактів порушень до державних органів, які здійснюють державну реєстрацію інноваційних проектів, та/або суб’єктів інноваційної діяльності може застосовувати санкції, передбачені у розділі V Господарського кодексу України, а до їх співробітників та посадових осіб – адміністративно- чи кримінальноправові санкції.


Завдання для самоконтролю
1. Скласти схему теоретичних і нормативних визначень понять «інновації» та «інноваційна діяльність» із зазначенням авторів та джерел.

2. Скласти схему джерел правового регулювання здійснення інноваційної діяльності в Україні. Особливу увагу звернути на нормативно-правові акти.

3. Скласти схему державних пільг здійснення інвестиційної діяльності в Україні.
Питання для самоконтролю
1. Поняття інновацій.

2. Поняття інноваційної діяльності.

3. Об’єкти інноваційної діяльності.

4. Суб’єкти інноваційної діяльності.

5. Поняття інноваційного підприємства, інноваційного центру, технопарку, технополісу, інноваційного бізнес-інкубатору.

6. Спеціальний режим інноваційної діяльності технопарку.

7. Поняття інноваційного проекту.

8. Правовий режим інноваційних проектів.

9. Методи регулювання інноваційної діяльності.

10. Нормативно-правові акти у сфері інноваційної діяльності.

11. Мета і принципи державної інноваційної політики.

12. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності.

13. Мета, завдання, організаційне і фінансове забезпечення Державної програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку на 2004-2006 роки.

14. Основні джерела фінансування інноваційної діяльності.

15. Заходи державної підтримки інноваційної діяльності.

16. Фінансова підтримка інноваційної діяльності та її види.

17. Державний контроль у сфері інноваційної діяльності.

18. Контроль за цільовим використанням сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів у технологічних парках.

19. Контроль за діяльністю технологічних парків

20. Повноваження Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів Кабінету Міністрів України.

21. Правопорушення при кваліфікуванні і державній реєстрації інноваційних проектів.

22. Правопорушення при виконанні інноваційних проектів.

23. Відповідальність в інноваційній сфері.
Теми рефератів

1. Заходи, спрямовані на залучення ресурсів у розвиток наукової і науково-технічної діяльності.

2. Законодавство у сфері інноваційної діяльності.

3. Компетенція органів державної влади та місцевого самоврядування і спеціальних державних органів з організації діяльності і контролю суб’єктів господарювання у сфері інноваційної діяльності.

4. Глобалізація та інноваційна політика України.

5. Відповідальність суб’єктів господарювання і державних органів за правопорушення в інноваційній сфері.



1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка