Зміст передмова



Сторінка6/9
Дата конвертації26.03.2016
Розмір2.59 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Види об’єднань підприємств


Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні господарські об’єднання.

Господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність. Діє на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об’єднання – об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

Організаційно-правові форми об’єднань підприємств


Асоціація – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн – статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.


Державні і комунальні господарські об’єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об’єднання (комбінат, трест тощо).
Підприємства - учасники об’єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об’єднання, і на них поширюються положення Господарського кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.
Підприємство - учасник господарського об’єднання має право:

- добровільно вийти з об’єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об’єднання;

- бути членом інших об’єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання не встановлено інше;

- одержувати від господарського об’єднання в установленому порядку інформацію, пов’язану з інтересами підприємства;

- одержувати частину прибутку від діяльності господарського об’єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об’єднання відповідно до законодавства;

- виходити з його складу, а також об’єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб’єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення об’єднання підприємств (установчий договір) та статут об’єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.
Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб’єктів господарювання - юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України1.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Холдингова компанія – відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності).

Загальні засади функціонування холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації регулюються Законом України «Про холдингові компанії в Україні» та іншими нормативно-правовими актами.

Законом можуть визначатися й інші форми об’єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у статті 120 Господарського кодексу.
Органами управління і контролю акціонерних товарист та об’єднань підприємств згідно із законодавством є:


  • ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ АКЦІОНЕРІВ (УЧАСНИКІВ);

  • СПОСТЕРЕЖНА РАДА;

  • ПРАВЛІННЯ (РАДА ДИРЕКТОРІВ);


ОРГАНАМИ КОНТРОЛЮ Є:

  • РЕВІЗІЙНА КОМІСІЯ;

  • ВНУТРІШНІЙ АУДИТ

Необхідно відзначити, що не в усіх акціонерних товариствах присутні усі названі органи.

Господарські об’єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об’єднання.

Вищий орган господарського об’єднання:

- затверджує статут господарського об’єднання та вносить зміни до нього;

- вирішує питання про прийняття в господарське об’єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;

- утворює виконавчий орган господарського об’єднання відповідно до його статуту чи договору;

- вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського об’єднання.


Виконавчий орган господарського об’єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.
Управління державним (комунальним) господарським об’єднанням здійснюють правління об’єднання і генеральний директор об’єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання. Склад правління визначається статутом об’єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об’єднанням визначається статутом об’єднання відповідно до закону.

Здійснення управління поточною діяльністю об’єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об’єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об’єднання.


2. Корпоративне законодавство України
Корпоративне законодавство спрямоване на здійнення фінансових інвестицій. Фінансовими інвестиціями є вкладення у цінні папери, а також розміщення капіталу у банку. У складі фінансових інвестицій можна виділити портфельні – це сукупність цінних паперів різних елементів, які придбав інвестор з метою отримання прибутків шляхом інвестицій у ці папери.

Виходячи із сучасної структури фондового ринку України, одне з основних місць у портфелі повинні були б зайняти акції банків. Однак останнім часом банки все пасивніше розповсюджують свої акції серед сторонніх і в першу чергу – індивідуальних інвесторів. Цим і обумовлюється те, що більшість банків особливо не турбуються про підтримання ліквідності своїх акцій.

При формуванні інвестиційного портфеля великий інтерес викликають акції та інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і компаній.

Досить рідким фінансовим інструментом на нашому фондовому ринку залишаються облігації, хоча і вони є у портфелі.

До інвестиційного портфеля входять також облігації органів управління, казначейські зобов’язання, ф’ючерси, опціони.

Крім власне цінних паперів, до інвестиційного портфеля як найбільший поширений сьогодні альтернативний спосіб вкладення вільних грошових засобів, включений американський долар, який виступає свого роду базою для порівняння цінних паперів, включених до портфеля.

Серед наявних НПА можна виділити основні, що регулюють інвестування шляхом застосування корпоративної форми суб’єктів господарювання.

Основні положення про корпоративні суб’єкти господарювання містяться у:

- Господарському кодексі України (статті 21; 70; глава ІХ; глава ХІІ та ін.);

- Цивільному кодексі України;

- Законі України «Про господарські товариства»;

- Законі України «Про холдингові компанії»;

- Законі України «Про акціонерні товариства»;

- інших НПА.



3. Порядок купівлі акцій
Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства. Усі акції товариства є іменними. Акції товариств існують виключно в бездокументарній формі.

Акціонерне товариство може здійснювати розміщення акцій двох типів – простих та привілейованих. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права.

Товариство не може встановлювати обмеження щодо кількості акцій або кількості голосів за акціями, що належать одному акціонеру.

Прості акції товариства не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Частина привілейованих акцій у розмірі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.

Статутний капітал товариства збільшується шляхом підвищення номінальної вартості акцій або розміщення додаткових акцій існуючої номінальної вартості у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал після реєстрації звітів про результати розміщення всіх попередніх випусків акцій.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства із залученням додаткових внесків здійснюється шляхом розміщення додаткових акцій.

Переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством, діє лише в процесі приватного розміщення акцій та встановлюється законодавством.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства без залучення додаткових внесків здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій.

Акціонерне товариство не має права приймати рішення про збільшення статутного капіталу шляхом публічного розміщення акцій, якщо розмір власного капіталу є меншим, ніж розмір його статутного капіталу.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства у разі наявності викуплених товариством акцій не допускається.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства для покриття збитків не допускається.

Обов’язковою умовою збільшення статутного капіталу акціонерним товариством є відповідність розміру статутного капіталу після його збільшення вимогам, передбаченим частиною першою статті 14 Закону «Про акціонерні товариства», на дату реєстрації змін до статуту товариства.


Акціонерне товариство може здійснювати емісію акцій тільки за рішенням загальних зборів.

Товариство може здійснювати розміщення інших цінних паперів, крім акцій, за рішенням наглядової ради, якщо інше не передбачено його статутом. Рішення про розміщення цінних паперів на суму, що перевищує 25 відсотків вартості активів товариства, приймається загальними зборами акціонерів.

Акціонерним товариствам дозволяється емісія акцій та облігацій для переведення зобов’язань товариства у цінні папери в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Акціонерне товариство здійснює розміщення або продаж кожної акції, яку воно викупило, за ціною, не нижчою за її ринкову вартість, що затверджується наглядовою радою, крім випадків:



    • розміщення акцій під час заснування товариства;

    • розміщення акцій під час злиття, приєднання, поділу, виділу товариства.

Акціонерне товариство не має права розміщувати акції за ціною, нижчою за їх номінальну вартість.

У разі розміщення акціонерним товариством цінних паперів їх оплата здійснюється грошовими коштами або за згодою між товариством та інвестором – майновими правами, немайновими правами, що мають грошову вартість, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є набувач, та векселів), іншим майном.

Інвестор не може здійснювати оплату цінних паперів шляхом взяття на себе зобов’язань щодо виконання для товариства робіт або надання послуг.

Статутом акціонерного товариства можуть встановлюватися й інші обмеження щодо форм оплати цінних паперів. Товариство не може встановлювати обмеження або заборону на оплату цінних паперів грошовими коштами.

До моменту затвердження результатів розміщення акцій органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення, розміщені акції мають бути повністю оплачені.

У разі якщо майно вноситься як плата за цінні папери, вартість такого майна повинна відповідати ринковій вартості цього майна, визначеній відповідно до статті 8 Закону «Про акціонерні товариства».

Грошова оцінка вимог до товариства, які виникли до розміщення цінних паперів і якими оплачуються цінні папери товариства, проводиться у порядку, встановленому абзацом першим цієї частини для оцінки майна.

Під час розміщення цінних паперів право власності на них виникає у набувача в порядку та строки, що встановлені законодавством про депозитарну систему України.

Акціонерне товариство не може надавати позику для придбання його цінних паперів або поруку за позиками, наданими третьою особою для придбання його акцій.

4. Корпоративна форма інвестування – вкладання коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу (господарських товариств, виробничих кооперативів, господарських об’єднань).

Особливістю корпоративних інвестиційних договорів є їх схожість з багатьма іншими договорами.

Корпоративна форма інвестування передбачає:

- вкладання коштів в акції або частки у статутному фонді господарських товариств;

- вкладання коштів у майно виробничого кооперативу;

- вкладання коштів в акції об’єднань підприємств;

- вкладання коштів у майно акціонерних товариств - учасників холдингової компанії.

Предметом цих договорів є інвестиції – майно або грошові кошти чи нематеріальні активи, які вкладаються в акції чи майно корпоративних суб’єктів господарювання.

Сторонами договорів є, з одного боку, інвестор, який вкладає кошти, і сама корпоративна господарська організація, яка приймає кошти інвестора і передає йому акції чи право на управління.

Корпоративні інвестиційні договори є консенсуальними, двосторонніми, оплатними і одноразовими.

За договором про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво та ін.) без отримання статусу юридичної особи суб’єкти господарювання – інвестори об’єднуються з метою здійснення певного проекту – будівництва об’єкта соціального (дитячого будинка, школи, лікарні) або культурного призначення (театра, музею) чи виконання певного публічного завдання – виготовлення необхідного державі продукту тощо.

Предметом цього договору є майно, яке вкладається учасниками договору – інвесторами для реалізації мети спільної діяльності, а також сам результат спільної діяльності.

Сторонами договору про спільну інвестиційну діяльність є інвестори.

Договір є консенсуальним, оскільки передбачає узгодження інтересів і письмове оформлення; багатостороннім, оскільки передбачає наявність кількох інвесторів, які поєднали свою діяльність; безоплатним, оскільки вкладення коштів інвесторами – учасниками договору про спільну діяльність не кореспондує з відповідними вартості цих коштів правами; одноразовим, оскільки передбачає припинення після досягнення мети діяльності.


Засновники акціонерного товариства несуть солідарну відповідальність за пов’язаними з його заснуванням зобов’язаннями, що виникли до його державної реєстрації.
Акціонерне товариство відповідає за пов’язаними з його заснуванням зобов’язаннями засновників тільки у разі схвалення їх дій загальними зборами акціонерів. Загальні збори акціонерів, що схвалюють такі зобов’язання засновників товариства, мають бути проведені протягом шести місяців після державної реєстрації товариства.

Інформація про такі зобов’язання товариства має бути відображена у статуті товариства.


Акціонери зобов’язані:

- дотримуватися статуту, інших внутрішніх документів акціонерного товариства;

- виконувати рішення загальних зборів, інших органів товариства;

- виконувати свої зобов’язання перед товариством, у тому числі пов’язані з майновою участю;

- оплачувати акції у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені статутом акціонерного товариства;

- не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.


Статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов’язки, у тому числі обов’язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання.

Акціонери можуть також мати інші обов’язки, встановлені законами.


Якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним та визнається банкрутом, то холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями корпоративного підприємства.

ВИСНОВКИ ЗА ТЕМОЮ:
Отже, на основі лекції можна відзначити, що:

- корпоративна форма інвестування на сьогодні поширена у світі та Україні і можлива через застосування механізмів колективних суб’єктів господарювання – виробничих кооперативів, господарських товариств, об’єднань підприємств;

- найбільш поширеними серед корпоративних суб’єктів господарювання є товариства з обмеженою відповідальністю, а найбільш ефективними з точки зору управління та інвестування – акціонерні товариства та холдингові компанії;

- інвестування у корпоративні суб’єкти господарювання можливе шляхом передачі їм грошей чи майна або, найчастіше, шляхом викупу акцій та майна таких суб’єктів. З одного боку, придбання акцій або майна корпоративного суб’єкта призводить до отримання ним грошових чи майнових ресурсів, постійно необхідних для його розвитку, а з іншого, – до втрати частини своєї компетенції державою або іншими власниками акцій чи майна.



Завдання для самоконтролю
1. Скласти схему-порівняння правового статусу корпоративних суб’єктів господарювання.

2. Скласти схему-порівняння ризиків та позитивів корпоративного інвестування.

3. Скласти таблицю заходів і засобів захисту інвестора від протиправного захоплення їх майна та від протиправного встановлення контролю над господарським товариством (рейдерства).
Питання для самоконтролю

1. Поняття та інститути корпоративного права.

2. Корпоративні суб’єкти господарювання.

3. Правовий статус публічних і приватних акціонерних товариств.

4. Поняття та види об’єднань підприємств.

5. Основні НПА у сфері корпоративного регулювання.

6. Поняття корпоратизації державних підприємств.

7. Поняття корпоративних прав.

8. Форми реалізації корпоративних прав.

9. Ринок цінних паперів.

10. Учасники ринку цінних паперів.

11. Правовий статус фондової біржі.

12. Захист корпоративних прав інвестора.
Теми рефератів

1. Рейдерство як загроза корпоративному інвестуванню.

2. Засоби боротьби із рейдерством в Україні.

3. Засоби боротьби із рейдерством у США, Японії, країнах ЄС: можливості застосування позитивного досвіду Україною.

4. Цивільно-правові засоби боротьби із рейдерством в Україні.

5. Господарсько-правові засоби боротьби із рейдерством в Україні.

6. Кримінально-правові засоби боротьби із рейдерством в Україні.
Тема 8. Інвестування у процесі приватизації
План

1. Поняття і роль приватизації в економіці країни.

2. Приватизаційне законодавство України.

3. Способи і стадії приватизації.

4. Державний контроль за цільовим використанням інвестором об’єктів приватизації, за виконанням інвестиційних вимог. Відповідальність інвестора.

1. Приватизація державного (комунального) майна (приватизація) – це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Приватизація здійснюється на основі принципів:


  • законності;

  • державного регулювання та контролю;

  • надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;

  • надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;

  • забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації;

  • продажу об’єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних особливостей виключно за кошти;

  • пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;

  • створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

  • додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

  • повного, своєчасного та достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об’єкти приватизації;

  • врахування особливостей приватизації об’єктів зв’язку, агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об’єктів науково-технічної сфери;

  • застосування переважно конкурентних способів у разі:

• приватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об’єктів та об’єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу;

• продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх та великих підприємств


Приватизація державного майна – це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна», з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

До об’єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

- підприємства (цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені ЦК України;

- об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти;

- акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об’єднань;

- земельні ділянки, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації.



Державною програмою приватизації усі об’єкти класифіковано на наступні групи:

Група А – цілісні майнові комплекси державних, орендних підприємств та структурні підрозділи підприємств, виділені у самостійні підприємства, у тому числі у процесі реструктуризації державних підприємств із середньообліковою чисельністю працюючих до 100 осіб включно або понад 100 осіб, але вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств, а також готелі, об’єкти санаторно-курортних закладів та будинки відпочинку, які перебувають на самостійних балансах; окреме індивідуально визначене майно (в тому числі таке, яке не увійшло до статутних фондів ПАТ, будівлі, споруди та нежилі приміщення, майно підприємств, ліквідованих за рішенням господарського суду, та майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном); майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

Група В – цілісні майнові комплекси підприємств з середньообліковою чисельністю працюючих понад 100 осіб та вартість основних фондів яких достатня для формування статутних фондів ПАТ; акції ПАТ, випуск яких зареєстрований або продаж акцій яких розпочався до набрання чинності Закону України «Про державну програму приватизації» від 18 травня 2000 року (крім підприємств групи Г); акції ПАТ, створених на базі підприємств агропромислового комплексу, в разі, якщо вартість основних фондів достатня для формування статутного фонду ПАТ.

Група Г – цілісні майнові комплекси підприємств або пакети акцій ПАТ, що на момент прийняття рішення про приватизацію займають монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів і послуг або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Група Д – об’єкти незавершеного будівництва, законсервовані об’єкти.

Група Е – акції (частки, паї), що належать державі у статутних фондах господарських товариств (у тому числі підприємств з іноземними інвестиціями), розташованих на території України або за кордоном.

Група Ж – незалежно від вартості об’єкти охорони здоров’я, освіти, культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об'єкти санаторно-курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об’єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах), у тому числі об’єкти соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств, у разі їх невключення до складу майна, що передається в комунальну власність або приватизується, крім об’єктів, які не підлягають приватизації відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна».
2. ПРИВАТИЗАЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
Загальні положення щодо порядку приватизації визначено Законом України «Про приватизацію державного майна». Особливості застосування способів приватизації щодо певних груп об’єктів приватизації, пріоритетні завдання приватизації визначено Законом України «Про державну програму приватизації». Окрім цього, низка спеціальних законів визначає порядок приватизації підприємств окремих галузей. Це:

- Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»;

- Закон України «Про особливості приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України»;

- Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».

Крім законів в Україні наявні постанови Кабінету Міністрів України, якими визначається перелік об’єктів, що мають загальнодержавне значення, а тому не підлягають приватизації. Протягом останніх років перелік таких об’єктів постійно зменшується. Проте можна висловити надію, що нарешті процес зменшення припинеться. У червні 2012 року Віце-прем’єр-міністр України – Міністр інфраструктури України Б.В. Колесніков заявив, що незважаючи на належність 80% акцій портових підприємств України приватним інвесторам, порти залишаться у власності та під контролем держави. З одного боку, інвестування в об’єкти на території України приватними особами є позитивом. Проте у випадку інвестування у стратегічні об’єкти держава має застосовувати правило «золотої акції».

3. СПОСОБИ І СТАДІЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ:
Приватизація державного майна здійснюється шляхом:

• продажу об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом;

• продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

• продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем відповідних документів;

• викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об’єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом


Приватизація законсервованих об’єктів та об’єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом:

- продажу на аукціоні, за конкурсом;

- викупу.

Приватизація зазначених об’єктів здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Державною програмою приватизації.

За рішенням органів приватизації законсервовані об’єкти та об’єкти незавершеного будівництва можуть передаватися на умовах відповідного договору особам, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства, для завершення будівництва або вноситися до статутного фонду господарського товариства як державна частка з наступною її приватизацією в порядку, встановленому законодавством України.
Приватизація майна невеликих державних підприємств (об’єктів малої приватизації) здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»
У разі прийняття після закінчення строку дії концесійного договору рішення про приватизацію майна об’єкта, що надавався у концесію, у колишнього концесіонера виникає право на викуп цього майна згідно з визначеними умовами приватизації, якщо ним у зв’язку з виконанням умов концесійного договору створено (побудовано) це майно або здійснено його поліпшення вартістю не менш як 25 відсотків вартості майна на момент приватизації
Порядок приватизації державного майна передбачає:

- опублікування списку об’єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

- прийняття рішення про приватизацію об’єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;

- опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об’єкта;

- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об’єктів малої приватизації);

проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об’єкта приватизації;

- затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.
Ініціатива щодо приватизації може виходити від державних органів приватизації, а також покупців. Покупці єдиних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, зобов’язані разом із заявою подати бізнес-план або техніко-економічне обґрунтування післяприватизаційного розвитку об’єкта, що включає план зайнятості працівників підприємства, пропозицію інвестора з зазначенням максимального розміру інвестиції, строків та порядку її внесення, а також декларацію про доходи для покупців - фізичних осіб.

Заяви про приватизацію подаються до державних органів приватизації за місцезнаходженням об’єкта, що приватизується, у письмовій формі та в порядку, що встановлюється ФДМУ.

Державні органи приватизації протягом місяця розглядають заяви та приймають рішення щодо приватизації об’єкта і в п’ятиденний строк письмово повідомляють про це заявника, адміністрацію та трудовий колектив підприємства, що приватизується, а також відповідний орган виконавчої влади, уповноважений управляти цим майном.

У разі відмови в приватизації відповідний орган приватизації повідомляє заявників про причину відмови.

Відмова в приватизації можлива тільки у випадках, коли:

- особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем відповідно до закону;

- законодавством встановлено обмеження щодо приватизації цього підприємства;

- майно у встановленому порядку включено до переліку об’єктів (групи об’єктів), що не підлягають приватизації;

- об’єкт приватизації знаходиться в заповідній зоні, або розташований у прибережних захисних смугах морів, річок, озер на відстані ближче ніж 100 метрів від них.

З моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства: орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку функції з управління цим майном державним органам приватизації; стосовно цього підприємства припиняється дія норм ГК України в частині купівлі, продажу, передачі, обміну, здачі в оренду, надання безоплатно, списання майна, випуску та придбання цінних паперів, надання та одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки з урахуванням рівня інфляції, а також забороняється передача майна в іпотеку.

Державний орган приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об’єкта затверджує склад комісії з приватизації об’єкта і встановлює строк подання проекту плану приватизації. Цей строк не повинен перевищувати двох місяців з дня затвердження складу комісії.

До складу комісії входять за принципом однакового представництва представники господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, що приватизується, в тому числі й від представницького органу трудового колективу – виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або іншого уповноваженого ним органу, інші особи (або їх представники), які подали заяву на приватизацію, представники місцевих рад, фінансових органів, державного органу приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів або його територіальних органів, центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів України або його територіальних органів, Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень, органу, уповноваженого до прийняття рішення про приватизацію управляти відповідним державним майном, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

При приватизації законсервованих об’єктів, об’єктів незавершеного будівництва, майна ліквідованих підприємств або об’єктів, які підлягають приватизації у порядку, визначеному Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», окремого індивідуально визначеного майна, акцій (часток, паїв), що належать державі у майні підприємств із змішаною формою власності, комісія з приватизації не створюється і план приватизації не складається.

Комісія з приватизації складає проект плану приватизації об’єкта, в якому враховуються пропозиції:

- господарського товариства, створеного працівниками підприємства, що приватизується, та інших покупців;

- місцевих рад за місцезнаходженням об’єкта приватизації;

- державних органів приватизації;

- центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів або його територіальних органів;

- Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень;

- центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів України або його територіальних органів.

Проект плану приватизації повинен передбачати строки та способи приватизації, початкову вартість об’єкта приватизації (розмір статутного капіталу господарського товариства), рекомендовані форми платежу, розміри пакетів акцій за напрямами їх реалізації, а також забезпечення технологічної єдності виробництва, недопущення руйнування єдиних майнових комплексів, циклів, технологій, порядок використання майна, що не підлягає приватизації.

За рішенням комісії до розробки проекту плану приватизації може бути включено проект реорганізації об'єкта, в якому передбачено створення на основі його структурних підрозділів юридичних осіб.

Рішення про необхідність реорганізації приймається в порядку, що встановлюється ФДМУ та Антимонопольним комітетом України.

До проекту плану приватизації додається акт оцінки вартості об’єкта приватизації, який складається відповідно до законодавства і затверджується органом приватизації, та технічний паспорт земельної ділянки державної власності, яка підлягає продажу державним органом приватизації.

У разі проведення відповідно до законодавства екологічного аудиту об’єкта приватизації до проекту плану приватизації додається висновок про проведення екологічного аудиту.

Якщо трудовий колектив підприємства, майно якого приватизується, або інші покупці не погоджуються з проектом плану приватизації, розробленим комісією, вони можуть підготувати альтернативний варіант плану.

Проект плану, розроблений комісією, та альтернативний проект плану трудового колективу чи інших покупців подаються на розгляд регіональних відділень Фонду державного майна України або його представництв у районах та містах, які протягом десяти днів зобов’язані розглянути подані проекти, затвердити план приватизації і довести його до заінтересованих осіб.

Рішення про затвердження плану може бути оскаржено у десятиденний строк у ФДМУ, Верховну Раду Автономної Республіки Крим.

Статтею 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено наступні способи приватизації:

- продаж об’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом;

- продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

- продаж на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених Законом;

- викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об’єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

При приватизації майна державного підприємства як єдиного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

До договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов’язання або зобов’язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу.

Договір купівлі-продажу підлягає нотаріальному посвідченню та у випадках, передбачених законом, державній реєстрації.

Право власності на приватизований об’єкт та земельну ділянку переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об’єкта приватизації та земельної ділянки.


4. Державний контроль за цільовим використанням інвестором об’єктів приватизації, за виконанням інвестиційних вимог. Відповідальність інвестора
Державні органи приватизації (Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні) у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:

  • змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності;

  • здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

  • виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності, згідно з законодавством;

  • продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об’єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;

  • створюють комісії з приватизації;

  • затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

  • розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України;

  • укладають угоди щодо проведення підготовки об’єктів до приватизації та їх продажу;

  • укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вартості об’єктів приватизації;

  • здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

  • виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності;

  • беруть участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання;

  • здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном;

  • контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна;

  • здійснюють інші повноваження, передбачені цим законодавством України з питань приватизації.

Приватизації не підлягають об’єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.

До об’єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення.


Загальнодержавне значення мають:

а) об’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об’єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема:

1) майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, правоохоронних і митних органів; 2) надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об’єктами права власності Українського народу; 3) майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи; 4) сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з експертизи сортів рослин; 5) золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви; 6) емісійна система, майнові комплекси підприємств і установ, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів; 7) радіотелевізійні передавальні центри, а також об’єкти, що забезпечують зв’язком органи законодавчої та виконавчої влади; 8) державні радіоканали та телевізійні канали; 9) засоби урядового, фельд’єгерського та спеціального зв’язку; 10) інші об’єкти права державної власності, які забезпечують виконання державою своїх функцій;



б) об’єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема:

1) об’єкти Національного космічного агентства України при Кабінеті Міністрів України; 2) архіви; 3) майнові комплекси установ Національної академії наук України з основних напрямів досліджень; 4) об’єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення; 5) об’єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;



в) об’єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема:

1) майнові комплекси підприємств по виготовленню та ремонту всіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, Служби безпеки України; 2) майнові комплекси підприємств по випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек); 3) майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин; 4) захисні споруди цивільної оборони; 5) полігони, будови, споруди та устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;



г) об’єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема:

1) структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпечують постійне розміщення і зберігання державних резервів і мобілізаційних запасів; 2) пенітенціарні заклади; 3) майнові комплекси підприємств геологічної, картографічної, гідрометеорологічної служб, служби контролю за станом навколишнього природного середовища; 4) об’єкти державних систем стандартизації, метрології та сертифікації продукції; 5) майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості; 6) автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до першого розгалуження їх за межами території цих підприємств; 7) майнові комплекси підприємств, які здійснюють виробництво основної залізничної техніки (електровози, тепловози, дизель-поїзди, вагони); 8) майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою; 9) метрополітен, міський електротранспорт; 10) майно, що забезпечує цілісність об’єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, магістральні та міждержавні електричні мережі;11) атомні електростанції, гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі; 12) магістральні нафто- і газопроводи та магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговують потреби держави в цілому, підземні нафто- та газосховища; 13) транспортні засоби спеціального призначення, що забезпечують виконання робіт, пов’язаних з ліквідацією пожеж, наслідків стихійних лих; 14) об’єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов’язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод; 15) майнові комплекси структурних підрозділів хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що забезпечують розміщення і зберігання мобілізаційних запасів, та майно хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що входить до статутного фонду Державної акціонерної компанії «Хліб України»; 16) майнові комплекси підприємств соляної промисловості; 17) акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, 18) захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв’язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій; 19) водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди; 20) майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби; 21) крематорії, кладовища


Перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації та перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані затверджено Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації».

За погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизуються майнові комплекси:

- підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів України, визнаних такими у встановленому порядку;

- підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з відповідною програмою;

- підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

- інших об’єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г.

Законом України «Про призупинення приватизації підприємств нафтопереродної промисловості» до прийняття Державної програми приватизації на 2004-2006 роки та Закону України «Про особливості приватизації підприємств нафтопереробної промисловості України» призупинено приватизацію та внесення державою до статутних фондів господарських товариств усіх форм власності пакетів акцій підприємств нафтопереробної промисловості України, які перебувають у державній власності, а також передачу їх у заставу.

Цілі, пріоритети та умови приватизації визначаються Державною програмою приватизації, яка розробляється ФДМУ і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки.

У Державній програмі приватизації визначаються:

- завдання щодо приватизації майна, яке перебуває в державній власності, та державного майна, що належить Автономній Республіці Крим;

- відповідні способи приватизації для різних груп об’єктів;

- завдання відповідним органам виконавчої влади щодо забезпечення проведення приватизації;

- заходи щодо залучення в процесі приватизації інвесторів;

- особливості участі в процесі приватизації громадян України, іноземних інвесторів та інших покупців;

- розрахунок витрат на виконання програми приватизації, порядок їх відшкодування та джерела фінансування;

- прогноз надходження коштів від приватизації та напрями їх використання.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про приватизацію державного майна» суб’єктами приватизації є:

- державні органи приватизації;

- покупці (їх представники);

- посередники.

Державним органом приватизації є ФДМУ, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:

- змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності;

- здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

- виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності, згідно з законодавством;

- продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об’єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;

- створюють комісії з приватизації;

- затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

- розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України;

- укладають угоди щодо проведення підготовки об’єктів до приватизації та їх продажу;

- укладають договори на проведення незалежної оцінки майна в процесі його приватизації;

- укладають у випадках, передбачених законодавством, угоди щодо проведення екологічного аудиту об'єктів приватизації;

- виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності;

- беруть участь у розробці міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання;

- здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном;

- контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна;

- здійснюють продаж земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об’єкти, які підлягають приватизації.

Покупцями об’єктів приватизації можуть бути:

- громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;

- суб’єкти господарювання, зареєстровані на території України, крім передбачених законодавством обмежень;

- іноземні суб’єкти господарювання.

Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі із членів трудового колективу, в порядку, встановленому законодавством України. Господарське товариство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брало участь більше 50 відсотків працівників підприємства або їх уповноважених представників.

Не можуть бути покупцями:

- суб’єкти господарювання, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

- органи державної влади;

- працівники державних органів приватизації.

При придбанні державного майна покупці можуть звернутися до посередницьких організацій. Ними є довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, інші фінансові посередники, які створюються для зниження ризику покупців при розміщенні вкладів в об’єкти приватизації, обслуговування обігу приватизаційних паперів, формування їх рику та подальшого обслуговування. Посередники не мають права приймати участь у малій приватизації.
ВИСНОВКИ ЗА ТЕМОЮ:
Отже, на основі лекції можна відзначити, що:

- господарювання лише на основі державної та комунальної форм власності, як це було за часів СРСР, неефективне. Проте і перехил у бік приватної власності має свої негативні сторони. Найбільш ефективним є сполучення приблизно у рівних частках державного, колективного і приватного майна в економіці країни. Перехід від державного та комунального майна в економіці до певної частини приватного за умови продуманих дій держави може бути подвійно ефективним у випадку проведення приватизації. Завдяки цьому державний і комунальний сектор отримають додаткові грошові і матеріальні ресурси.

- негативним моментом приватизації є втрата державного контролю над частиною своїх об’єкетів. Для мінімізації цього держава повинна застосовувати механізми контролю над стратегічними об’єктами незалежно від їх майнової та іншої приналежності;

- важливим завданням розвитку сучасного інвестиційного законодавства при приватизації є встановлення гарантій та жорстких механізмів відповідальності інвесторів за невиконання ними умов інвестиційного договору та зобов’язань, взятих при приватизації.


Завдання для самоконтролю
1. Скласти схему способів приватизації в Україні та інших країнах. Особливу увагу звернути на способи, поширені на сьогодні.

2. Скласти схему-порівняння ефективності інвестування шляхом приватизації в Україні та економічно розвинених країнах.

3. Скласти схему з пропозиціями засобів захисту інтересів держави від невиконання інвесторами положень інвестиційних проектів після приватизації державних об’єктів.
Питання для самоконтролю

1. Поняття приватизації.

2. Способи приватизації.

3. Стадії приватизації.

4. Порядок приватизації.

5. Принципи приватизації.

6. Державні гарантії інвесторам при приватизації.

7. Порядок проведення конкурсу серед інвесторів.

8. Об’єкти приватизації.

9. Організатори та учасники конкурсу на приватизацію.

10. Державний контроль за цільовим використанням інвестором об’єктів приватизації.

11. Відповідальність інвестора.


Теми рефератів

1. Історія розвитку процесу приватизації в Україні і за кордоном.

2. Державні гарантії інвесторам при приватизації.

3. Об’єкти приватизації.

4. Відповідальність інвестора при порушенні умов, взятих на себе при приватизації.


Тема 9. Лізинг та концесія як види інвестиційної діяльності
План

1. Поняття лізингу як форми інвестування.

2. Договір лізингу.

3. Поняття концесії та концесійної діяльності як форми інвестування.

4. Участь держави у договорах лізингу та концесії.

5. Відповідальність сторін за невиконання зобов’язань за договором лізингу та концесійним договором.

1. Поняття лізингу як форми інвестування

Лізингом законодавство визначає підприємницьку діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка