Зміст Вступ Розділ Об’єкти краєзнавчого маршруту «Богдан Хмельницький – великий син українського народу»



Скачати 499.48 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації11.03.2016
Розмір499.48 Kb.
  1   2   3
Зміст

Вступ………………………………………………………………………

Розділ 1. Об’єкти краєзнавчого маршруту «Богдан Хмельницький – великий син українського народу»…………………………………………………..

1.1 Гетьман Богдан Хмельницький — людина, що створила епоху

1.2 Чигирин – перша столиця козацької держави………………….

1.3 Суботів - резиденція Богдана Хмельницького…………………

1.4 Холодний Яр - пам’ятник природи всеукраїнського значення.



Розділ 2. Схема краєзнавчого маршруту……………………………………

Розділ 3. Розрахунок вартості туристичного маршруту …………………..

Висновок……………………………………………………………….

Список використаної літератури……………………………………………

Додатки…………………………………………………………………



Вступ

Краєзна́вство  — вивчення певної частини території країни (міста, села, району, області, краю), її природи, населення, господарства, історії і культури.

В узагальненому вигляді основним об'єктом краєзнавства є суспільно-територіальний комплекс (СТК) певної території, який характеризується сукупністю природних ресурсів, населених місць і природо перетворювальних об'єктів.

Краєзнавство має свою історію. Перші відомості краєзнавчого характеру містять уже давньоруські літописи, а також місцеві літописні хроніки (т. зв. «Малі літописи») пізнішого часу.

Першим в Україні ще наприкінці XIX ст. обґрунтував поняття "краєзнавство" як науку і виклав його суть, значення та місце в житті народу у статті "Галицьке краєзнавство" (1892 р.) І. Франко.

Тематика досліджень теорії краєзнавства досить різноманітна. Вона потребує наукового комплексного дослідження (істориків, етнографів, географів, філологів тощо) й зобов'язує до серйозного відношення з боку державної влади та громадських організацій.

Туристично-краєзнавчі дослідження є важливим джерелом формування наукової фактологічної бази географії, історії, етнографії, дидактики, методики викладання шкільних курсів і курсів ВНЗ, поповнення музейних експозицій, змістовного насичення наукових і популярних видань. У процесі краєзнавчої діяльності учні та студенти на основі безпосереднього вивчення компонентів природи, природних комплексів і ресурсів, результатів господарської діяльності поселень формують географічні і суспільно-економічні поняття, накопичують дані для узагальнень, розвитку уявлень про систему складових географічного простору рідного краю [20, с. 87].

З огляду на потужний арсенал дослідницьких методів і підходів, сьогодні перед туристичним краєзнавством стоїть низка важливих завдань як теоретичного, так і, передусім, прикладного, діяльно зорієнтованого характеру. Адже саме туристичне краєзнавство здатне репрезентувати всьому світові багатство національної історико-етнокультурної спадщини, зацікавити нею широкі верстви населення держави, насамперед, молодь, здатне відродити "з руїни" унікальні занедбані об'єкти старовини, спроможне "допомогти" українським музеям, заповідникам і національним паркам заробляти достатні кошти для розширеного самофінансування й своєчасного проведення реставраційних, консерваційних чи упорядкувальних робіт.
Ключові завдання, які стоять нині перед українським туристичним краєзнавством і вимагають цілеспрямованої уваги з боку держави, громадських організацій і фондів, науковців і практиків краєзнавчої справи.


Значна частина названих завдань має "лягти на плечі" науковців й активістів низових краєзнавчих організацій. Передусім від їхньої принципової позиції і подвижницької праці залежатиме, в якому стані перебуватимуть українські замки і фортеці (чи їх атракційні фрагменти), музеї історії і природи під вікритим небом, заповідні урочища та поля археологіних розкопок чи історичних битв тощо, а також те, кого ми виховуємо з дитсадка, що знатимуть пересічні громадяни про ці об'єкти національної спадщини, з яких джерел матимуть вони змогу черпати туристично-краєзнавчу інформацію, наскільки туристично "розкрученими" й готовими до організованого туристичного відвідування будуть ці об'єкти.

Краєзнавство не лише відіграє значну роль в організації туристичної діяльності, а є й найважливішою галуззю історичного знання, метою якого є всебічне, комплексне і предметне вивчення території краю.

Велику роль у процесі прилучення кожної людини та суспільства в цілому до системи загальнолюдських і етнонаціональних цінностей, колективної історичної пам'яті, соціального досвіду попередніх поколінь відіграють краєзнавчі маршрути.

Розроблені туристично-екскурсійні напрями спрямовані на повернення культурно-історичних і туристично-оздоровчих цінностей України для користування всіх громадян держави, створення Всеукраїнської системи туризму та відпочинку для народу, а відтак і сприяння засобами туризму, формуванню, поглибленню та втіленню у життя загальноцивілізаційних цінностей: свободи, толерантності, відповідальності, справедливості, поваги, творчості та самореалізації.

Екскурсія містами Чигирин, Суботів, Холодний Яр – один з найбільш цікавих маршрутів на Черкащині, пов’язаних з українським козацтвом. У цих місцях над Дніпром зароджувалось козацтво. Тут знаходилась перша козацька столиця – Чигирин – столиця держави Богдана Хмельницького.

В історії України постать Богдана (Зиновія) Хмельницького невід’ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов’язане становлення Української держави, формування української нації.

Славетний гетьман, визволитель України Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Народився він близько 1595 року. Спочатку навчався в Київській братській, далі, за твердженням польських істориків, у єзуїтській школі, що в Ярославі над Сяном.

Обдарований природним розумом, він був досить освіченою для свого часу людиною, вільно володів польською і латинською мовами, а Пізніше Ще й турецькою та французькою. 



Помер Хмельницький 6 серпня 1657 року. Поховали його в Суботові у кам'яній церкві, яку він спорудив і яка збереглася до наших днів. Але 1664 року польський воєвода Стефан Чарнецький, спустошуючи Чигиринське староство, спалив Суботів і звелів викинути з домовини Для ганьби кістки славетного гетьмана. 

За часів Хмельницького Чигирин був одним із найбільших міст України, битви оминали його стороною. У наші дні Чигирин – історико-культурний заповідник, відреставрований з особливою турботою. Музейний комплекс на Замковій горі, пам’ятник археологія та стародавньої фортифікації часів Богдана Хмельницького та Петра Дорошенка. Чигирин був столицею козацької держави до 1676 року.

У Суботові була резиденція Богдана Хмельницького, звідси почалася визвольна війнаю. Руїни палацу Хмельницького та Іллінська церква , де покоївся прах гетьмана - зриме нагадування про велику епоху пробудження України.

Холодний Яр – місце, де сконцентровані всі можливі ландшафти лісостепової України, місце, пов’язане з величчю непокірного козацького духу. Звідси починається легендарна Коліївщина, тут аж до початку 1920 років боролася з більшовиками Холодноярська селянська республіка. Це місце – пам’ятник природи всеукраїнського значення.

Таким чином, метою курсової роботи є розробка туристичного маршруту «Богдан Хмельницький – великий син українського народу», спрямованого на вивчення першопочаткової державності на прикладі унікальних історико-культурних пам'яток, пов’язаних з видатним українським гетьманом, найбільшим досягненням якого було створення Української держави.

Для досягнення мети потрібно виконати таке завдання: розглянути біографію і життєвий шлях Богдана Хмельницького, місце його народження і подальшого проживання.

Актуальність дослідження. У багатовіковій історії України важливе місце належить козацтву. За слушним висловом В.Б. Антоновича в ньому найвиразніше і найяскравіше визначилася "провідна ідея, що виявляла собою жадання народу", основою якої був принцип демократизму і рівного політичного права для кожної особистості. 

Дедалі більше українці стали цікавитися своєю історією і тому даний маршрут чудово допоможе більше дізнатися про формування Української держави і козацтва.

 Оскільки тема є актуальною, то в останній час з'являється все більше і більше публікацій:

  • В.Смолій, В.Степанков "Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності", К: Наукова думка, 2006 р.

  • Кукса Н. З історії Богданових церков у Суботові // Пам`ятки України. – 2006 р.

  • Острівна Ю.І., Осипенко В.В. Лісовий масив «Холодний Яр» як об’єкт моніторингу та відновлення біоресурсів Черкаської області // Родзинка-2008 р.

Структура курсової роботи. Робота складається з вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків до кожного туристичного об’єкта.


Розділ 1. Об’єкти краєзнавчого маршруту «Богдан Хмельницький – великий син українського народу»

1.1 Гетьман Богдан Хмельницький — людина, що створила епоху

Богдан Зиновій Хмельницький (народився 27 грудня 1595 (6 січня 1596 за новим стилем) — помер 25 липня (6 серпня за новим стилем) 1657, у Чигирині) — шляхтич руський, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького ( Додаток 1). Організатор повстання проти шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Традиційний рік народження козацького гетьмана — 1595 — вирахувано за відомостями венеціанського посла Нікколо Сагредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сенйорії, що Хмельницькому 54 роки.

М. Максимович висунув версію, що Богдан народився 27 грудня 1595 року, на свято Святого Федора Начертанного та одержав ім’я Богдан, від народної форми церковного імені Теодор (Феодот). Однак ця версія не пояснювала друге ім’я Богдана Хмельницького, Зиновій. Відповідно, питання дати народження Богдана Хмельницького залишається відкритим і потребує подальшого вивчення [6, с. 55].

Про молоді роки майбутнього гетьмана також відомо небагато. Його батько — дрібний шляхтич Михайло Хмельницький, імовірно, походив із перемиської землі у західній Галичині (нині — пограниччя України та Польщі), мав герб “Абданк”, служив у війську Коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського, деякий час мешкав у нього в Жовкві, згодом служив у іншого впливового галицького магната — Яна Даниловича. Саме клієнтарні обов’язки привели Хмельницького-батька до Наддніпрянщини. Сталося так, що Данилович обіймав посаду чигиринського старости, а батько майбутнього гетьмана був, відповідно, підстаростою — тобто замковим урядником. На плечі Михайла Хмельницького були покладені функції осадчого — організатора селянських переселень на малолюдні придніпровські степи. Колонізація степового пограниччя мала для українських староств справді стратегічне значення — це був єдино можливий спосіб вижити під тиском кримської та ногайської орд і пов’язаних із ними спустошень. Саме за цю вислугу підстароста Хмельницький і отримав хутір Суботів, що неподалік Чигирина, а відтак заклав там власну слободу. Осівши на Вкраїні, Хмельницький-старший поріднився з козацьким середовищем, узявши шлюб із козачкою — Богдановою матір’ю.

Є припущення, що Богдан отримав початкову домашню освіту, а далі навчався в парафіяльній школі. Палеографічний аналіз власноруч написаних гетьманом листів виявив почерк з прикметними рисами Київської школи. Тому не виключено, що навчався він у школі при якомусь із київських монастирів. Можливо, десь у 1609 році, на пропозицію гетьмана Жолкєвського, батько віддав його до Львівської єзуїтської колегії, де був учнем Андрея Ґонцеля-Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника. Там майбутній гетьман навчався п’ять-сім років, де був добре обізнаний з всесвітньою історією, в колеґії він дістав добрі знання латинської мови, досконало володів польскою мовою, а згодом навчився ще турецької, кримсько-татарської і французької мов. У 1648 році Мокрський входив до депутації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського, і залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання.

Військова кар’єра тодішнього лицаря починалася не пізніше ніж у 14 років. Достеменно відомо, що 1620 р. Богдан разом зі своїм батьком брав участь у молдавському поході гетьмана Станіслава Жолкєвського і прийняв справжнє бойове хрещення у битві з турками під Цецорою. Ця битва завершилася не тільки нищівною поразкою для коронного війська, а й загибеллю Богданового батька. Юнак потрапив у полон і так би й cкінчив своє життя на галерах, якби його не викупила мати, обмінявши на когось із родовитих турецьких полонених, захоплених раніше козаками.

Богдан був професійним вояком, брав участь у славетних морських експедиціях до турецьких берегів, відзначився у Смоленській кампанії 1633 р., де воював із московитами і за яку король нагородив його шаблею. Не залишився Богдан байдужим і під час козацького повстання Павлюка (1637 р.), хоча участь в антипольському виступі могла негативно позначитися на шляхетській кар’єрі. Коли ж повстання захлинулося у шляхетському терорі, Богдан очолив коаліцію ліберальної старшини, що вдалася до компромісу із коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким. Підпис Хмельницького як генерального писаря Війська Запорозького стояв під актом Боровицької капітуляції. Відтак Богдан увійшов до складу запорозького посольства до короля Владислава IV. Незважаючи на те, що за умовами капітуляції козацьке самоврядування на Січі підлягало скасуванню, а відтак зникав інститут військового писаря, Хмельницький отримав натомість повноваження сотника Чигиринського, зберігши свій вплив на козацькі справи в Запоріжжі. Приміром, коли французький емісар граф де Брежі вів переговори щодо найманої служби українських козаків у французькій піхоті, дехто з придворних порадив йому мати справу саме з сотником Хмельницьким. У 1644 р. де Брежі писав кардиналові Мазаріні: “Серед козаків є непересічний полководець Богдан Хмельницький, з котрим рахуються навіть при дворі”. Згодом, після особистого знайомства з Хмельницьким де Брежі також підкреслив його майстерне володіння латиною та неабиякі організаторські здібності [8, с. 303].

Далеко не старшинська кар’єра наштовхнула Богдана на відчайдушний шлях бунтаря й визволителя, а саме особиста доля. Завзятий воїн, він устиг у житті пізнати лаври перемог і гіркоту поразок. Був одружений щонайменше тричі.

Його першою обраницею була Ганна Сомківна — сестра майбутнього наказного гетьмана Якима Сомка. Саме з нею Богдан прожив більшу частину своїх зрілих років, виростивши трьох синів і чотирьох дочок, проте, вочевидь, так і не пізнавши щастя. Після року вдівства він нагледів собі гарненьку дівку Мотрону, вихованку своєї покійної дружини. Проте напередодні вінчання давній ворог Хмельницького чигиринський підстароста Данило Чаплинський здійснив зі своїми гайдуками збройний наїзд на Суботів і, за відсутності хазяїна, викрав красуню Мотрону й негайно обвінчався з нею. Молодший син Хмельницького Остап намагався тому перешкодити, але був жорстоко побитий канчуками. Від побоїв хлопець невдовзі помер. Зазнавши ганьби, зажурений батько намагався апелювати до судових інстанцій і навіть самого короля, але марно. Нарешті король натякнув сотникові: мовляв, маєш шаблю на поясі — суди! Владислав IV й не підозрював, що суд над напасником Чаплинським стане прелюдією “страшного суду” над ляхами за численні кривди русинам — судом над шляхетськими вольностями на Вкраїні.

Втім, конфлікт з Чаплинським, його напади на майно і родину Хмельницького були тільки приводом для повстання проти Польщі. Багато досліджень доводять, що причини розриву з Польщею були значно глибші, що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна й не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації на Україні. Зважившись на виступ Хмельницький розсилав по Україні універсали з закликом до оборони стародавньої грецької віри від неприятелів-ляхів.

Відбивши наречену в той самий спосіб, що й Чаплинський, Богдан був змушений домагатися повторного церковного шлюбу, фактично за живого чоловіка. На такий винятковий крок могла дати дозвіл лише верховна особа церкви. Хмельницькому, тоді вже гетьманові Війська Запорозького, не треба було намовляти церковних владик, за нього це зробили його гучні військові перемоги — розбите коронне військо під Пилявцями, взяття Львова і, нарешті, тріумфальний в’їзд до Києва. На початку 1649 р. шлюб Богдана і Мотрони освятив сам патріарх Єрусалимський Паїсій, що перебував на той час в Україні.

Утім, щастя “молодих” було нетривале. Улітку 1651 р. старший син Хмельницького Тиміш, розлютившись, наказав повісити “мачуху” на воротах батьківського двору в Чигирині, мовляв, за подружню зраду. Жалоба гетьмана була не менш швидкоплинна. Невдовзі він одружився втретє — із сестрою ніжинського полковника Івана Золотаренка Ганною. Відомо, що ця доброчесна жінка була вдовою одного з козацьких полковників і користувалася великою повагою серед старшини. Після смерті Богдана вона постриглася в одному з київських жіночих монастирів на Печерську, де й спочила 1667 року [9, с. 87].

Дуже важливо, що, починаючи війну з Польщею, Б. Хмельницький заручився союзом із Туреччиною і Кримом, які дали йому політичну і військову допомогу. Саме тому перемоги Б.Хмельницького 1648 р. у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Польщі велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) — так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 році й дійшла до свого вершка наступного року: “Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли”.

Тріумфальний в’їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 р. як “пресвітлого володаря й князя Руси” свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького був зроблений. Але цю державу треба було боронити, розбудовувати й забезпечити їй визнання й належне місце в системі європейських держав. Усе дальше життя Хмельницького було присвячене досягненню цієї мети. Як фундатор і будівничий, оборонець і господар нової української держави, Хмельницький виявив себе великим полководцем, талановитим дипломатом і першорядним державним діячем.

Богдан Хмельницький був людиною міцного здоров’я, але останні роки часто хворів. Він упокоївся 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 р. в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. Але після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де саме воно знаходиться зараз, невідомо. Власне, існує дві версії цієї події, так звана польська й українська. За польською версією воєвода Стефан Чарнецький 1664 року напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив і попіл вистрілив із гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає, мовляв тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху Хмельницького може бути “Семидубова гора” у с. Івківці, що неподалік Суботова. Але доказів підтвердження обох версій поки що немає.

Яскраві спогади залишили сучасники про характер гетьмана та його темперамент. Зазвичай це була людина скептична, схильна до розважливих суджень. Проте політикові й полководцеві були притаманні й прояви вкрай холеричного збудження, яке він гасив найчастіше з допомогою алкоголю. У хвилини гніву потрапляти під його руку було просто-таки небезпечно для життя. Якось у 1653 р., коли старшина поставила під сумнів доцільність походу на Молдавію, гетьман спересердя рубонув шаблею черкаського полковника Яська Пархоменка по руці. На щастя, рана виявилася не надто глибокою. Хмельницький, опанувавши себе, наказав старшині принести діжку меду: “Пийте, діти, а на мене гніву не тримайте”.

Хмельницький, поза сумнівом, мав харизму лідера, а завдяки своєму авторитетові в козацькому середовищі почувався просто-таки диктатором. Як занотував у своєму щоденникові литовський канцлер Альбрехт Радзивілл: “Хмельницький тримав русинів у такому послуху, що вони були здатні на все лише за одним його помахом”.

Втім, не було диктатури, яка б була спроможна протидіяти притаманному козацькій старшині демократизмові, запозиченому в польської шляхти. Промовистий приклад — доля молдавської експедиції 1653 р., яка завершилася вкрай трагічно для старшого сина Хмельницького Тимоша. Немає підстав “воювати чужу землю”, заявляли полковники. На їхню думку, молдавський вектор політики не лежав у площині актуальних козацьких інтересів, особливо після тяжких поразок у війні з Польщею, а всього лише задовольняв амбіції молодого гетьманича, який був одружений із дочкою молдавського господаря Розандою Лупул. Зрештою, козацький експедиційний корпус був обмежений особистою гетьманською сотнею, що згодом загинула разом із Хмельниченком під Сучавою. Інший приклад — присяга московському цареві після Переяславської ради 1654 р., від якої всупереч волі гетьмана відмовилися такі авторитетні полковники, як Іван Богун, Іван Сірко та Грицько Гуляницький (загалом тоді не присягнули Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропивнянський полки). Отже, диктатура на полі битви, а козацьку політику визначала-таки старшинська рада.

Своєю удачею Хмельницький завдячував своєму далекоглядному розуму і хитрості, що надійно маскували його почуття та наміри. Хитрість була мистецтвом, яке не раз руйнувало плани його політичних опонентів. Був лише єдиний виняток: на переяславських переговорах його хитрощі не спрацювали проти московських дипломатів. Вони відразу висунули свої умови, що суперечили стратегічним намірам Хмельницького, а в очах старшини взагалі виходили за рамки здорового політичного глузду. Козаки наполягали на підписанні обопільної присяги щодо дотримання військово-політичного союзу, як це водилося у стосунках між королем та шляхтою, натомість московські бояри не бачили більшої крамоли, ніж вимагати присягати від самого царя, і відмовлялися це робити від його імені. Суперечку, очевидно, залишили на післявоєнне узгодження. Принаймні до цього часу переяславської хартії 1654 р. ніхто не бачив! І яке саме рішення тоді ухвалили, відомо лише з опоетизованого “рапорту” московських дяків, розрахованого на сентиментальність молодого царя Олексія Михайловича: “Воліємо під царя східного, православного”. Із часом ця неузгодженість призвела до розриву союзницьких обов’язків і, врешті-решт, до Конотопської битви 1659 року, коли вчорашні побратими — українські козаки та московські ратники — зійшлися у кривавій січі, нещасливої саме для останніх. Проте це було вже після Богдана [9, с. 59].

Незаперечним є одне: у зовнішній політиці легендарного гетьмана не було чітко виражених пріоритетів, точніше — пріоритетом була сама Україна. Хоч із ким гетьман вів переговори, хоч із ким укладав мир чи оголошував війну, це завжди вписувалося в ситуативні інтереси козацької держави, кордони якої визначала виключно козацька звитяга. “Куди зайшла козацька шабля, там і козацька влада буде”, — резюмував генеральний писар Іван Виговський. Утім, козацька шабля не була стихійним рушієм козацької агресії, адже заходила вона лише туди, де історично жила народність “руська” і де споконвічно стояла “руська церква” — православна українська парафія. Саме такими мотивами керувався Хмельницький під час облоги Львова, походу на Замостя й Підляшшя та в утвердженні гетьманської влади на півдні теперішньої Білорусі, що її зайняв у 1655—1657 рр. полковник Іван Золотаренко.

У відповідь на московський демарш Хмельницький вдався до відчайдушної дипломатичної кампанії, форсуючи підписання домовленостей зі Швецією, імперією Габсбургів, Молдавією та Кримом. Відновилися переговори навіть із Яном-Казимиром. Проте дні гетьмана були злічені. Відчуваючи наближення смерті, він скликав старшинську раду і за її згодою заповів булаву своєму 16-річному синові Юрасеві — єдиному, котрий залишився живим. Особистість незрілого гетьманича була суто символічною. Здавалося, що авторитет Богданового імені втримає від розбрату честолюбну старшину. Проте не так сталося, як гадалося — але це вже інша історія.

Наприкінці липня в гетьмана стався крововилив у мозок.



6 серпня 1657 р. він помер у своїй резиденції в Чигирині. Тіло великого стратега козацької України поховали в Суботові в закладеній ним Іллінській церкві лише через місяць.

    1. Місто Чигирин – перша столиця козацької держави

Чигирин знаходиться на правому березі річки Тясмин, маючи вигідне географічне положення. Найдавніші згадки про місто належать до першої половини ХVІ ст. Про нього говориться як про  
один з козацьких зимівників, який мав невелику фортецю. Але археологічні дослідження свідчать, що ця територія була здавна заселена. Тут виявлено курганні могильники ямної культури та скіфського часу, поселення та могильник епохи бронзи, багатошарове поселення, поселення ранньозалізного віку та черняхівської культури та інші пам’ятки.
  Зростання Чигирина і перетворення його на одну з наймогутніших фортець ХVП ст. найтісніше пов’язано з ім’ям Богдана Хмельницького, який став у 1638 році чигиринським сотником, а згодом – з 1648 р. - гетьманом війська Запорізького. Чигирину Б.Хмельницький надавав особливого значення. Зовсім скоро він стає резиденцією гетьмана, яка в роки Визвольної війни стає фактична столицею України.

 У центрі міста розташована пам’ятка садово-паркового мистецтва – Замкова гора. На ній знаходяться визначні пам’ятки історії, архітектури, монументального мистецтва:

- Величний (заввишки 18,6 м.) монумент Богдану Хмельницькому (1973 р.);
- кам’яний хрест на честь героїв битв з польсько-шляхетськими та турецькими загарбниками 1596-97, 1677-78 років (1912 р.);
- реконструйований бастіон Петра Дорошенка – частина Чигиринської фортеці XVII століття.

Біля підніжжя Замкової гори розташований музейний комплекс – архітектурна домінанта Чигирина. Побудований у 1995 році згідно малюнків і креслень «Присутственних місць». Музейний комплекс складається із двоповерхового будинку – музею Б. Хмельницького та трьох одноповерхових будівель – адміністративних приміщень заповідника.
 До музейного комплексу відноситься каплиця Святої Покрови, де перепоховані останки 263 козаків та мешканців Чигирина, виявлені археологами на місці колишнього цвинтаря XVII століття. Праворуч від музею височіє відтворений храм святих апостолів Петра і Павла. Біля нововідтвореного храму знаходяться автентичні залишки церкви епохи середньовіччя, які музеєфікуються. Перед храмом встановлений пам’ятник видатному духовному і політичному діячу, митрополиту України-Русі, настоятелю храму – Йосипу Нелюбовичу-Тукальському. Поблизу  музею Б. Хмельницького продовжуються роботи з відтворення комплексу будівель резиденції творця Української козацької держави та інвестиційного проекту – готельного комплексу «Посольська вулиця».

Трошечки далі, у відреставрованій будівлі початку ХХ століття біля міського парку ім. Т. Г. Шевченка розміщений археологічний музей, де представлені найцікавіші речові пам’ятки давніх історичних культур регіону Середнього Подніпров’я.

 На виробничій базі заповідника «Чигирин» знаходиться відділ відродження народних промислів, у якому діє гончарна майстерня. Працівники відділу – неодноразові учасники та лауреати всеукраїнських та місцевих виставок декоративно-прикладного мистецтва. Відродження гончарства регіону стало підґрунтям для проведення на базі заповідника «Чигирин» щорічних Всеукраїнських симпозіумів молодих гончарів. Співорганізатором   цього заходу є Національна спілка майстрів народного мистецтва України.

Чигиринська фортеця – Резиденція Хмельницького

Після того, як Чигирин став столичним містом нової держави, чигиринська приватна резиденція (двір) Хмельницьких перетворилася на офіційну резиденцію гетьмана як глави цієї новопосталої держави.

В першу чергу Чигирин, як перша столиця козацької держави, унікальний своєю історією, яка сягає дуже давніх часів. Давня гетьманська резиденція містилася не в замку, який увінчував Камінну гору, що панувала над Чигирином, а була на території міста, під горою і під захистом цього замку. З історичних джерел відомо, що цей двір правив за резиденцію і наступним гетьманам – І.Виговському, Ю.Хмельницькому, П.Тетері та П.Дорошенку.

На жаль, усі споруди резиденції славного гетьмана були знищені під час руйнування Чигирина турками 1678 року. Дотепер не вдалося знайти жодного зображення гетьманського двору. Проте, на Лівобережній Україні збереглися окремі муровані будинки козацької старшини кінця XVII сторіччя, які можуть бути аналогами для того, аби уявити, який вигляд мав чигиринський палац гетьмана Хмельницького. На сьогодні у Чигирині на місці гетьманського двору створюється історико-архітектурний комплекс «Резиденція Богдана Хмельницького». Вже відновлено в’їзну вежу, будинок гетьмана, військову канцелярію, скарбницю та курінь козацької варти. однак через незначне державне фінансування, у гетьманській резиденції так і не добудували дві з 12 запланованих споруд, а ті, що вдалося звести на сьогоднішній день не мають належного внутрішнього обрамлення та наповнення.

Значної уваги, в тому числі й фінансової, також потребує і Чигиринська фортеця, яка височіє на Замковій, або Богдановій, горі. Ця могутня фортеця в часи козацької держави була найбільш неприступним форпостом Центральної України. У своїх враженнях від перебування у Чигиринській фортеці турецький мандрівник XVII сторіччя Євлія Челебі зазначає: «Зараз це міцна фортеця, що має три ряди стін. Розташована на землях польських, вона знаходиться під владою гетьмана Дорошенка і має сорок тисяч озброєного війська. Цитадель її стоїть на стрімкій скелі. Навкруги фортеці три ряди непрохідних ровів. Фортеця розташована на великому острові, направо і наліво від нього перекинуті наплавні дерев’яні мости. В цитаделі стоять будинки солдат козаків… там же арсенал, чудові гармати, монастир із дзвіницею, схожою на башту».

І хоча в 1677 році Чигиринська фортеця була відбудована на зразок найновіших оборонних споруд Європи за проектом військового інженера Патріка Гордона, уже в 1678 році вона була знищена в результаті руйнівних турецьких походів на Україну (Додаток 2). Наразі автентичною спорудою залишився відбудований бастіон Дорошенка, який був побудований як наріжна частина фортеці для захисту бічних стін.

Чигиринська або Богданова гора - стоїть посередині Чигирина.

З Богданової гори добре видно віддалені села, гори і низи Тясмина, далекі Придніпровські рівнини і ліси. В старовину на горі була неприступна фортеця (Додаток 3). Тут була розгромлена Наливайком стотисячна турецько-татарська орда, тут Богдан Хмельницький розтрощив військо польського короля. Народне повір'я говорить, що всім оборонцям Чигирина і землі рідної завжди допомагали громити ворогів не тільки козаки і селяни, а й сама природа. Розповідають, що одного разу Богдан Хмельницький був обложений стотисячним ворожим військом на Чигиринській горі. Козаки хоробро боронилися, але не стало води, життя людей було поставлене під загрозу. Ворог вирішив узяти військо Хмельницького змором. На високій горі в козаків Богдана були великі запаси їжі, а води не було. Спершу почала гинути без води худоба, а потім і люди. І ось тут-то і прийшла на допомогу своїм синам рідна земля-матінка. Раптом на горі між кам'яними скелями забурлила свіжа джерельна вода нестримним потоком. Старі люди здогадувалися, що нібито вода пішла на гору з Тясмина тими підземними ходами, якими колись Хмельницький водив коні напувати до річки.

Це джерело врятувало козаків від смерті. Набравшись нових сил, Богдан Хмельницький розгромив вороже військо.

Козаки боронили свою землю, свій рідний дім, тому їм, як кажуть, і стіни допомагали. З того часу це джерело продовжує існувати і невпинно, зимою і влітку, тихо дзвенить непомітним срібним струмочком.

На Замковій (Камінній) горі Чигирина в один з хрестів вмурована пам’ятна дошка, що нагадує про битву українських козаків проти королівських військ, яка відбулася під Чигирином в 1597 році [11, с. 452].

Бастіон Дорошенка (Тюрма Дорошенка) — фортифікаційна споруда (бастіон), зведена у XVII столітті як один із основних бастіонів Чигиринського замку. Розташований у Чигирині на Богдановій горі (Додаток 4). Відновлений у 2007 році. Крізь бійниці споруди видно практично все місто.

Бастіон був однією зі складових частин фортечного комплексу на Богдановій горі, котрий був основним опорним пунктом під час чигиринської облоги у 16771678 роках. Його збудували за староіталійською фортифікаційною системою, тож він був неприступний за своєю міццю та силою: 15 тисяч козацького війська успішно протистояли у бастіоні 220 тисячам турецького війська.

У 19891990 роках чигиринські науковці разом з групою колег з Інституту археології НАН України провели в Чигирині розкопки. Саме тоді на Богдановій горі й були знайдені залишки бастіону Дорошенка.

Пам'ятку відтворено у первісному вигляді Чигиринським комунальним підприємством «Райагробуд» і черкаським малим підприємством «Мехбуд».

1.3 Село Суботів – резиденція Богдана Хмельницького

Назва «Суботів» за однією з версій, походить від невгасимого вогнища з дубових дров, що палало перед святом Перуна(«суботка»). За іншою — від «суводь», тобто місця, де стікаються води (в конкретному випадку — річки Суба та Тясмин).

Суботів колись був родовим хутором Хмельницьких. Перша документальна згадка про нього датується початком XVII століття. Тоді Суботів належав Михайлу Хмельницькому.

Це село має неоціненне історичне значення для України – саме після його захоплення Чигиринським підстаростою Чаплинським, Богдан розпочав Велике Повстання.

Період розквіту Суботова припадає на час, коли Богдан був гетьманом. Тут була його улюблена резиденція – палац оточений дерев’яними стінами на високих валах. До стін входили оборонні вежі, одна з яких була мурованою. Вона виконувала функції останнього рубежу оборони. У межах резиденції ще стояли господарські будівлі та дерев’яна Михайлівська церква. Цікаво, що церква, перебудована у 1786 році, існувала до радянських часів. У 30-х її спочатку перетворили на клуб, а потім розібрали на дрова.

До сьогодення збереглися вали Богданового замку та унікальна архітектурна пам’ятка – Іллінська церква[5, с. 12].

Іллінська церква – найвизначніша і найвідоміша пам’ятка с.Суботова (Додаток 5). 

Іллінську церкву Хмельницький збудував у 1653 році (за іншими даними у 1656). Як і будь яка подібна споруда тих часів будівля мала виконувати не лише культові, а й фортифікаційні функції. Її стіни мають двохметрову товщину. На другому ярусі є чотири стрільниці. Ще дві стрільниці розташовані у наріжних пілястрах й повинні були прикривати вхід.

Відразу ж у рік побудови в Іллінській церкві був похований Тиміш Хмельницький, старший син гетьмана, який загинув під час оборони молдавської фортеці Сучави (тепер Румунія). А у 1657 році тут поховали Богдана Хмельницького.

Але забальзамоване тіло гетьмана через деякий час зникло із гробниці. Ймовірно, це сталося у 1664 році, коли поляки на чолі із Стефаном Чернецьким зруйнували суботівську резиденцію Хмельницького. Згідно із польською версією, Чернецький спалив тіло Богдана, а попіл вистрілив із гармати [11, с. 321].

Іллінську церкву Чернецький не зруйнував, але вона сильно занепала. У XVIIІ столітті – це був неогороджений старий храм із найбіднішим начинням. А у 1820 році її зробили цвинтарною церквою, а парафію перевели у Михайлівську. Хоча через 49 років парафію церкві повернули й навіть побудували поряд дзвіницю, але лише міцності її мурів ми можемо дякувати за те, що цей безцінний архітектурний скарб достояв до наших  днів.

Нині Іллінська церква у прекрасному стані. Недалеко від неї збираються реконструювати резиденцію Хмельницького, про яку залишилось значно більше архівних документів, ніж про чигиринську. Навіть руїни палацу та фортеці стояли ще у ХІХ столітті. Їх малював Тарас Шевченко.
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка