Зміст Вступ



Сторінка2/4
Дата конвертації21.02.2016
Розмір0.59 Mb.
1   2   3   4
Тема: «І встають у пам’яті дороги, ті, що довелося нам пройти»

Мета: Збагатити і поглибити в учнів знання з історичного минулого нашої держави. Формувати в учнівської молоді високі морально-політичні якості, почуття любові до своєї Батьківщини, потреба в її захисту на прикладах героїзму і патріотизму, мужності і відваги колишніх захисників Вітчизни-загиблих та ще живих учасників Великої Вітчизняної війни. Сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, вболівати за її майбутнє.

КМЗ: плакат із назвою заходу, плакат з епіграфом; мультимедійна дошка, диск із записами пісень про війну, диск з документальним фільмом провійну.

Наші воїни билися з ворогом, не шкодуючи ні сил, ні самого життя. Знищуючи гітлерівські полчища, вони зупинили ворога і підірвали міць воєнної машини третього рейху.

С.М.Штеменко,

генерал армії



Хід заходу

Читець.

Із Днем Перемоги

У сузір’ї знаменних і пам’ятних дат

Сяють промені свята такого.

Я усіх громадян у пошані стократ

Вітаю із Днем Перемоги.

Вас, ветерани – відважні орли,

Які знищили ворога злого,

І народам свободу і мир принесли –

Я вітаю із Днем Перемоги.

Тим, які воювали за світлий цей день

Й полягли, не доживши до нього,

Але житимуть вічно в серцях у людей

Я вклоняюсь у День Перемоги.

І отих , хто катівні фашистські пройшов,

Та не кланявся ворогу в ноги,

Хто крізь муки проніс до Вітчизни любов –

Я вітаю із Днем Перемоги.

Хто у роки страшні працював у тилу,

Робив внесок для фронту вагомий,

Бо трудився геройсько, як воїн в бою, –

Я вітаю із Днем Перемоги.

Вам, жінки, посивілі від мук, матері,

Що мужів і синів не діждались з дороги,

І ридали по них від зорі до зорі –

Я вклоняюсь у День Перемоги. М.Лисак

Ведучий. Пройшли десятиліття, які відокремлюють нас від 9 травня 1945 року, коли прозвучали останні акорди Великої Вітчизняної війни – салюти Перемоги.

Ведучий. Ще жодного разу за всю історію нашої держави так гостро не ставало питання про долю держави, як в той самий найдовший червневий день 1941 року.

Ведучий. Ніхто не міг уявити, що буде вирішуватися доля не тільки нашої Батьківщини, а й доля всього людства.

Ведучий. Уже багато років над європейським континентом мирне небо. Історія заповнила свої нові сторінки.

Ведучий. Для історії людства – це мить. Для нашого покоління – це більшість прожитих у праці років.

Ведучий. Травень іде по планеті весною,

Травень на землю падає цвітом

Піснею кличе і даллю дзвінкою,

Ниви цілує, промінням зігріті.



Ведучий. В дні травневі, мріями багаті,

Коли щастя хлюпає з пісень,

Ми щороку зустрічаєм свято –

Перемоги радісної день.



Ведучий. Найперше згадаймо на святі гучному вічно живих.

Вони не прийшли. Повернулись додому легенди про них.



Ведучий. У землях далеких покрили їх трави братських могил.

На тихім Дунаї, на кручах Морави, на сопках Курил…



Ведучий. І сьогодні, на передодні славної річниці Перемоги ми звертаємось зі словами вдячності до ветеранів війни, живих і до тих, хто не дожив до наших світлих днів, усіх учасників визволення нашої Батьківщини, які героїчно билися на фронтах, у партизанських загонах і підпіллі, до людей, які кували в тилу перемогу над ворогом.

1-ий читець.

Чи не досить, поете?

Війна рокова

Стільки літ, як в траншеях дріма.

І в солдатських листах вигасають слова,

Та й самих адресатів нема.



2-ий читець.

І не варто полохати маминих снів, –

Хай їм ліпше онуки гудуть.

І не треба гіпербол: полеглих синів

Вже й пороги отецькі не ждуть.

1-ий читець.

Гей, на ратних полях – полини, полини.

Забуття осіда, як зима…

Так чому ж я і досі біжу із війни?

Запитав би, так…батька нема.

2-ий читець.

І летять жайворонням у ті полини

Онучата, мов доля сама.

Так чому ж я і досі біжу із війни?

Запитав би, а неньки нема.

1-ий читець.

Час од спалених весен втіка в голубе.

Тільки ж пам'ять рокоче в диму:

Ти про себе забув.

Ти запитуй себе,

Щоб тебе не спитали: чому?!



Ведучий. Ніч у розпалі літа…

Ведучий. Пролітають останні хвилини миру.

Ведучий. Країна жила, будувала, цвіла.

Ведучий. Зростали нові будинки, а за вікнами в них дзвеніли дитячі голоси.

Ведучий. Діти граються у війну.

Ведучий. Вони ще не знають, що війна прийде насправді.

Ведучий. Тієї пам’ятної червневої пори, як і завжди, догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, пив теплу росу із трав та замріяну слухав останні звуки мелодії вальсу. Випускники 1941 року танцювали останній свій шкільний вальс і не знали, що через декілька хвилин рівно о четвертій ранку 22 червня вони закружляють в кривавому танку війни.

(Ось у звуки мирного вальсу вривається тривожна музика, а її заглушають ревіння літаків, виття бомб, вибухи, автоматні черги, чути звуки маршируючи колон. На екрані – кадри з хроніки – наступ фашистських військ. Всі учасники займають увесь простір сцени, намагаючись осягнути те, що відбувається).



Ведучий. Що це?

Ведучий. Що це?

Ведучий. Що це?

Звучить голос диктора.



Диктор. З німецької директиви № 21 про війну СРСР (операція «Барбаросса»): «Німецькі збройні сили повинні бути готові розбити Радянську Росію у ході короткочасної кампанії, ще до того, як буде закінчена війна проти Англії…»

Ведучий. Це – війна!

Ведучий. Це – війна!

З тривожного грому народжується мелодія пісні «Священная война» О.Александрова



2-ий читець.

Життя розквітало, –

Країна міцніла…

І раптом підступно,

Як звірі з імли,

Фашисти на край наш

Війною пішли.

1-ий читець.

Все починалося з грому небесного,

Такого жорстокого, такого тривожного,

Із ненависного злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому…

А небо світле закрили чорні хрести.

Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!...

Ведучий. З так званого генерального плану «Ост»:

Ведучий. «На всій окупованій території (до лінії Архангельськ – Волга) повинно залишитись тільки 14 млн. місцевих жителів; 65 процентів українського та 75 процентів білоруського населення повинно щезнути зі своєї землі…»

2-ий читець.

Крізь сльози і плач ви прощались,

З сльозами зривались слова:

Вернися, коханий, додому,

Будь проклята світом війна.

1-ий читець.

Вам гладить золото волосся,

Своє тепло коханій дати.

Ви ще не вміли обнімати,

А воювати довелось.

Ведучий. Прощалися поспіхом, нашвидку й рушали, кваплячись, не наче навздогін за долею. І тільки на останніх пагорбах, за якими на довго чи й на віки зникали рідні домівки, озиралися. Тамуючи хвильову тугу неповторним помахом руки прискорювали крок.

2-ий читець.

Горів, гримів і розвивався обрій,

Лишавсь позаду батьківський поріг,

І вітер грав сумних - сумних мелодій

У знівечених вербах край доріг.

Ведучий. Багатьом з них ніколи вже не повернутись до рідної домівки, не побачити не роду свого ні неба, ні прекрасної землі. Пронесуть вони славу Вітчизни своєї по багатьох містах і поляжуть на віки. Кого поховають в братських могилах, хто пошматований розлетиться в прах на гігантських фугасах.

Ведучий. І тільки гнівний його дим понесуть над землею вітри. Та невтішна мати до кінця своїх днів питатиметься в подорожніх: «Чи не бачили, чи не чули? »

1-ий читець.

Ішли солдати днями і ночами

Похмурими, гвинтівки не в усіх…

А в небі літаки із чорними хрестами..

І біль ламав надбрів’я, скроні сік.

Де друзі падали, там хоронили їх.

І як могли, могили їм копали.

Прощались мовчки, залпів не давали.



Ведучий. 1418 днів відділяли свято Перемоги від того ранку, коли гітлерівські війська віроломно напали на Радянську країну.

Ведучий. 1418 днів і ночей ішов радянський солдат дорогами війни.

Ведучий. Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) заявляють, що у нав’язаній нам фашистською Німеччиною війні вирішується питання про життя або смерть Радянської держави, про те, бути народом Радянського Союзу вільними чи потрапити в неволю.

Учасник в образі солдата-ветерана. У надвечір’ї шумить потолочене жито і ходить моя молодість тихими кроками. Вона шукає нових стежок. Скільки їх довелося стоптати за чотири літа… Вона оглядає передові, пориті на сталінградських горбах, на синьому Бузі і на чорних карпатських плаях. Багато їх? Мабуть, немало. То мої ноги кривавились на тих стежках, то мої руки копали бліндажі, обливаючись потом, то моя душа, як птаха, трепетала над ними, падаючи, радіючи і рвучись уперед, знаходила нові тривоги й радощі на тих вітряних, збитих війною долинах.

2-ий читець.

З пам’яті не стерти…

Бачу з далини

Біль отой нестерпний –

Чорний день війни…

1-ий читець.

Ви йшли у бій за те, щоб до останку

Перемогти ненависних катів,

Щоб світ увесь у мирному світанку

Під променями сонця золотів.
Ведучий. До вас звертається ветеран Великої Вітчизняної війни (прізвище).

(Ветеран Великої Вітчизняної війни до мікрофона і розповідає бойовий епізод. (Звучить вальс «Спогад ветерана» Ю.Лучко)



Ведучий. Це ви, наші доблесні ветерани, відстояли свободу й незалежність Батьківщини!

Ведучий. Це ви, наші доблесні ветерани, визволили народи Європи від чорної чуми!

1-ий читець.

Спасибі, солдати, за подвиг століть,

Якому нема і не буде ціни,

За право і щастя родитись і жить

І сіяти жито на мирні лани.

2-ий читець.

А роки летять, як сніг сивини,

І юність не вернеш з війни.

А ваша зоря безсмертно сія,

Як в битвах врятований світ.

1-ий читець.

Ми вклоняємось вам

По-синівськи доземно, солдати,

Пам’ятаємо ваші святі перемоги і втрати.

Тільки ж ви не спішіть у останній похід,

Тільки ж вічно живіть!



2-ий читець.

Ми вам рясту у ноги

Постелем від хати до хати

Тільки в бронзу й граніт не спішіть:

Ми, живим вам, даруєм нев’янучу пам'ять і квіти !
Ведучий. Про величні і разом з тим трагічні роки Великої Вітчизняної війни нагадують пам’ятники та обеліски, покладені квіти… Вияв найвищої шани і поваги до тих, хто вистояв безхмарне небо для прийдешніх поколінь.

1-ий читець.

Пам'ять…

Вона в обелісках високих,

Що неба тримають безхмарну блакить.

Пам'ять…


То серця бентежний неспокій.

На пагорбі Слави спиняється мить.

Пам'ять…

В урочистій тиші вшануйте відважних,

Що мир і свободу для нас відстояли.

Пам’яті їх будьте гідні назавжди,

будьте достойні їх честі і слави.

Станіслав Лячинський



2-ий читець.

Далеко чи близько

На тихім узбіччі

У селах веселих,

В містах безугавних

Стоять обеліски,

Земні вартівничі.

Як пісня, як пам'ять

Про битви вже давні,

Стоять обеліски

В честь воїнів славних.

3-ий читець.

І шепіт берізки,

І обрії сині,

І пісню струмка,

І ясний небосхил,

І землю батьків

Берегти як святиню

Присягнемо, сини,

Біля братських могил!

4-ий читець.

Іменем сонця,

Вітчизни іменем

Клятву складаєм.



5-ий читець.

Клятва синівська героям загиблим

В грудях наших вирує:

Те, що батьки доспівати не встигли…



Всі.

Ми доспіваєм!



1-ий читець.

Те, що батьки збудувать не встигли…



Всі.

Ми побудуєм!



2-ий читець.

Ніжно виводячи пісні слова,

Пам’ятайте!

Про тих, хто ніколи вже не заспіва.



Всі.

Пам’ятайте!



3-ий читець.

Що ви знали, солдати, як впали?

Що уміли і що ви мали?.

Ви в атаку бігли по полю,

І косили вас кулі додолу…

Ви кричали «Ура!» і вмирали,

І земля вас у себе приймала.

Що ви знали, хлоп’ята милі!



4-ий читець.

Ви голотися ще не вміли,

Ваші руки були ще дитячі,

А серця – добротою зрячі.

Ви не встигли навіть спитати:

«Так навіщо ж ці війни прокляті?»

Ви вмирали так просто і тихо,

Заслонивши собою лихо,

Підперши планету плечима.

…Обеліски стоять над шляхами

І в скорботі схиляються мами.

5-ий читець.

Ніхто не забутий.

На попіл ніхто не згорів.

1-ий читець.

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть…

2-ий читець.

І доки є пам'ять в людей і живуть матері,

Допоти й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.
(Звучить музика «Мрії» Шумана. З пілоткою в руках виходить сучасник)
Сучасник.

В колонах. Поротно. Крізь попіл, і бронзу, і мармур.

З непам’яті. З пам’яті, з виру морського і суші.

Солдати, матроси, єфрейтори і командарми

Суворо проходять повз нас, і грядущих, і сущих.

Проходять поротно в погонах, у личках, в петлицях.

Біжать до воріт матері, наречені, дружини.

І дивляться, дивляться в лиця, як злякані птиці,

Шукають, питають…

У глибині сцени, на підвищенні, з’являються учасники в образах Дружини, Сестри, Матері.



Дружина. Хто мужа…

Сестра. Хто брата…

Мати. Хто сина.

Сучасник.

Проходять повільно, неначе тумани осінні.

Велике мовчання стоїть, як гора, над світами.

І раптом цю тишу навиліт пронизує…



Мати. Сину…

Сучасник. І десь із колони, як з берега вічності…

У глибині сцени, на підвищенні, з’являється учасник в образі Сина.



Син. Мамо-о…

Мати.

Яких-то снів наснила за війну,

Яких думок надумала за літа!

Сини пішли шляхами на півсвіта

Вітчизну захищать .

Сини мої! Сини мої милі!



(Учасник в образі Сина.)

Я мертвий, мамо.

Лежу я в Мораві на сивім схилі,

Дзюрчить у ногах гарячий потік.

Далекі мої, незабутні, милі,

Мені тут лежати судилось вік.


У касці моїй ночують тумани,

В АХО в нас тій касці знають число.

Із серця мого крізь чотири рани

Зелене, колюче жито зросло.


Летять наді мною моравські птиці,

Сідають до віч воркуни-голуби,

Ночами мені жебонить криниця,

За батька, за матір – старі дуби.


Я кров ім. віддав – нехай зеленіють,

Я голос їм дав – хай гудуть вони,

Несуть мою мрію, мою надію

На землю рідну із чужини.


Батько мій проходить в заграві,

І слухає. як в полі стихає бій,

І каже він людям: «Лежить у Мораві

Синок мій. Солдат мій. Хороший мій…»


Мати.

Сину мій! Рідний мій. Милий мій.



Сучасник.

Біжать од воріт матері, наречені, дружини,

Злітають хустки і лягають на трави снігами.

І кришиться небо від зойків згорьованих: «Сину-у!»

І листом осіннім спада над колоною: «Мамо…»

Проходять, проходять – і н єсть їм кінця і начала.

Шукаю між тих, що безвісти…у судну годину.

Та, батьку…Та де ж ти?

Ми ж скільки років тебе ждали!

І чую з далека, як з берега вічності…


(У глибині сцени, на підвищенні, з’являється учасник з пілоткою в руках в образі Батька).

Батько. Сину…

Сучасник.

Я сліпну! Невже це…іде він до мене в обмотках?

Як маршальська лєнта, вінчає плече йому скатка.

Стою, посивілий. А він мені…зірку – з пілотки.

О світе ж, мій світе!!! А я ж уже старший від батька.

І дивиться в серце так ніжно, печально і гірко.



Батько. (з глибини сцени наближається до Сучасника, що стоїть на авасцені). Прости мені…

Сучасник. Каже…

Батько.

Що ріс ти без отчої ласки.

Хотів, бач, з гостинцем…

Оце ж і приніс тобі зірку.

Даруй, що спізнився: пробило під Харковом каску.

(Зникає).



Сучасник.

Так будьте ж ви прокляті

Нині, і прісно, й назавше,

Усі, хто поваживсь на святість всесвітнього ритму,

Коли, проти глузду, сини од батьків свої – старші,

Коли в божевіллі за травнем – зима, наче бритва.

…Просвітницькі сурми схитнули небесні чертоги,

І знову поротно шикують батьків командири.

Стають перед нами, як судді, пречисті і строгі.

І ми перед ними – на лінії їхньої віри.

З Європи до Азії, в грізному сяйві багнетів.

Їх – стільки мільйонів!!! – смертей своїх дату затерши,

Встають. І нема серед них ані других, ані третіх!

У списках Планети однині усі вони перші.

Велике мовчання стоїть, як гора позахмарна.

І в тиші оцій, коли чутно, як сходить пшениця,

Охриплі в окопах, закуті в бинти командирами

Говорять нам Слово і віщо вдивляються в лиця…

(В глибині сцени з пілоткою в руках з’являється учасник в образі Командарма).

Командарм.

Сини наші вірні. Брати, матері наші й сестри,

Не треба печалі: ми падали в січах без ляку.

Над нами ніколи не плакали тужно оркестри,

Бо з наших плацдармів живі починали атаку

За те, щоб земля не зійшла з голубої орбіти,

Щоб в юному світі і нині, і прісно, і завше

В правічному ритмі за травнем приходило літо,

Щоб ваші сини не були од батьків своїх старші.

Ми чесно своє одробили на ратному полі.

Нам легко, бо ми уже пам’яттю стали, мов клени.

Дивіться ж, нащадки: в долоні синівської долі

Вручаємо світ ми і наші високі знамена.(Зникає)

1-ий читець.

Перемога ціни не має,

Різні долі, вона – одна.

Але час-таки віддаляє

Рідні лиця та імена.

2-ий читець.

Вітер вічний вогонь гойдає,

І печаль, і пісні, і сміх…

Всіх полеглих ніхто не знає,

Пам’ятають – усіх.

1-ий читець.

Вони у битві чесно полягли –

А іншого ні вибору, ні змоги.

Вони загинули. Але перемогли.

Бо віддали життя для перемоги.

2-ий читець.

Живу їх пам'ять вік шануєм ми,

Увічнивши, як обеліск безсмертя.

Та кулями пробитими грудьми

Не зупинити ворогів упертих.

1-ий читець.

За ниви хлібні й ранки солов’їні,

За вітру шум і лагідні світання,

Усіх загиблих пошануймо нині

Скорботною хвилиною мовчання.

2-ий читець.

Хвилина мовчання – затихли всі кроки,

Скорботи хвилина, громада мовчить.

Ніколи хай ті не вертаються роки,

Димами не вкриється неба блакить.

Ведучий.

Прошу всіх встати! (звучить метроном)


Учасники в образі солдатів-ветеранів.

Перший. Ми пам’ятаємо.

Другий. Ми все пам’ятаємо.

Перший. Ми ніколи не забудемо дороги війни.

Другий. Брестську фортецю.

Перший. Москву і Ленінград.

Другий. Північний Кавказ.

Перший. Київ і Сталінград.

Другий. Курськ і Прибалтику.

Перший. Севастополь і Одесу.

Другий. Керч і Новоросійськ.

Перший. Мінськ і Тулу.

Другий. Смоленськ і Мурманськ.

Перший. Визволення від гітлерівської окупації багатьох країн Європи.

Другий. Оволодіння столицею фашистської Німеччини – Берліном.

Перший. Ми пам’ятаємо, що фашисти пограбували, підірвали і спалили в СРСР 1710 міст і селищ міського типу, більше 70 тис. сіл, 32 тис. промислових підприємств, 98 тис. колгоспів і 1876 радгоспів.

Другий. Наша країна втратила близько 30 відсотків національного багатства.

Голос Левітана.

«Акт о военной капитуляции. Мы, нижеподписавшиеся, действуя от имени Германского Верховного Командования, соглашаемся на безоговорочную капитуляцию наших вооруженных сил на суше, на море и в воздухе, а также всех сил, находящихся на настоящее время под немецким командованием, – Верховному Главнокомандованию Красной армии и одновременно Верховному Командованию Союзных экспедиционных сил. Подписано 8 мая 1945г. в Берлине».



Читець.

Упав Берлін

Упав Берлін. Іще боями гула розвихрена земля,

А вже з барвистими квітками вступила тиша на поля.

І сходив мир на доли й води і в гарячковий стук сердець.

Удари з заходу і сходу сказали ворогу: «Кінець!»

Кінець! Незборна правди сила, замовк гармат охриплий спів.

Кінець. І тиша оглушила людей, що звикли до громів.

І всі звели до сонця чола, що довго снилось їм у млі.

І стало тихо так навколо, мов не було іще ніколи такої тиші на землі.

Володимир Сосюра
Ведучий. Батьківщина засвітилася радістю в серпанках, у росі, у дзвоні ковальських молотів, з поля війнуло бензином, в МТС заправляли перші трактори.

Ведучий. І високі журавлинні ключі курликали в небі: «Будемо жити!».

1-ий читець.

Будем жити повік, як Дніпро голубий,



2-ий читець.

Як гранітний Хрещатик на київськім давнім горбі,



3-ий читець.

Як висока тополя,



4-ий читець.

Як земля наша з поля,



5-ий читець.

Перепалена, чорна, та рідна мені і тобі.

(На сцені сидить група солдат. Звучить мелодія пісні «В землянке» К. Листова)

Солдат. Понад 70 років тому, в день Перемоги ми загинули в цій землянці. Як ми вам заздримо! Вам, живим. Не знаю, чи розумієте ви нас. Ми мало зробили, але ми мало й прожили на землі. Дівчата і хлопці майбутнього! Мабуть, ви будете освіченіші, красивіші, сміливіші, ніж наше покоління, але це наше покоління зуміло зберегти, пронести в собі через вогонь чисте світло, віру в майбутнє, в молодість, в щастя. І ми заповідаємо вам нашу любов і нашу ненависть. Бережіть мир на землі, щоб ніколи більше не повторилося 22 червня 1941 року.

1-ий читець.

Ми є, як є, ми будемо, як є,

Ми – з барикад, обпалені громами.

Ми є, як є, і наш годинник б’є,

В майбутнє світле відчиняє брами.

2-ий читець.

По обрію, як вруно, молодім

Гуртами ходять зорі благовісні.

А ти ввійди, нащадку, в новий дім,

Візьми ключі од щастя і од пісні!

3-ий читець.

Ми не дозволим той жах повторити,

Хочемо в мирі, у щасті жити.

Низько в скорботі знамена схиляєм,

Клятві священній навік присягаєм .

Всі разом.

Іменем сина, що батька не знає,

Іменем батька, що сина не має,

Іменем жінки, що овдовіла,

Іменем матері, що посивіла.
Виконується пісня «Перемога» слова і музика Н. Бучинської.

Використана література




  1. Райдуга. Репертуарний збірник. № 9/89. Київ: Мистецтво, 1989.

  2. Райдуга. Репертуарний збірник. № 4/89. Київ: Мистецтво, 1989.

  3. Позакласний час. № 4/2008. Київ: «Київська правда», 2008.


Департамент освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації
Державний навчальний заклад «Звенигородський

центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів»

Методична розробка

виховного заходу на тему:


Підготувала:

бібліотекар

Захарченко Ніна Миколаївна

Розглянуто і затверджено методичною комісією загальноосвітнього напрямку (протокол № ___ від «___» ________ 20__ року)

Звенигородка – 2014

1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка