Золоте сяйво калити



Дата конвертації05.03.2016
Розмір69.3 Kb.
ЗОЛОТЕ СЯЙВО КАЛИТИ

Ведуча: Уявімо собі українське село минулого століття погожого зимового вечора. Лежать

високі сніги , визвіздилося чисте небо, нечутно підносяться над коминами сиві думки. То

тут ,то там загоряються і гаснуть вогники в приземкуватих селянських мазанках. Тихо

поскрипує старе дерево, чи ліниво перегавкуються собаки. Та ось чути веселий дівочий

сміх, гучні голоси парубків – то молодь збирається на вечорниці.
Ведучий: День святого Андрія Первозданного припадає 13 грудня. Увечері на Андрія

сходилися разом: хлопці та дівчата. Збиралися у просторій хаті, щоб було де розбігтися

для кусання калити. З цього кусання і починається Андріївський вечір.
Ведуча: Калита – це великий корж із білого борошна. Печуть калиту дівчата – всі разом , скільки б їх не було,-хоч десять, хоч двадцять. З давніх-давен у ніч на Калиту дівчата ворожать. Глибоко в душі дівчата вірять, що ця ніч допоможе їм пізнати свою долю – дізнатися, чи вийдуть заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік. Ворожать, як хто вміє: на люстерко, чобіток кидають, під вікном слухають, ллють віск з свічок на воду і дивляться на фігури. Ще й так ворожать: беруть два сірника чи дві воскові свічки, запалюють їх, і якщо вони прихиляться одна до одної, то це ознака щасливої долі.

Ведучий: Одна з обов’язкових умов проведення свята – жартівливий "напад" на хату хлопців. Саме вони готують горнятко з сажею, квач, обирають Калитинського – веселого, жартівливого парубка, який відповідатиме за обряд кусання калити і являється її охоронцем.

Хлопці прив’язують червоною стрічкою калиту до сволока так високо, щоб тільки підстрибнувши можна було її дістатися, а другий кінець стрічки протягують через сволок, щоб калиту можна було підсмикувати вгору.



Ведуча: Паном Коцюбинським може бути кожний учасник гри. Спочатку він виконує танець навколо косого хреста, складеного коцюбою і рогачем, а всі присутні намагаються його розсмішити. Засміявся, наступив у танку на рогач або коцюбу, не зміг вкусити калити – отримай сажею по писку! Звичайно, дівчата перші над ними сміються й підколюють дотепними примовками й жартами.

Як найкраще духовний зміст свята Калити розкривається в народній пісні "Їxав Молодець Хоробрий Стрілець" з явним натяком на шлюбні дії:


Відкривається завіса. Сцену оформлено, як світлицю української хати. Вікно вишиваними

фіранками; біля вікна – стіл, застелений і вишитою скатертиною, на столі макітра,

свічник, хліб, глечик У правому кутку – піч, біля якої стоїть коцюба, рогачі, лопата. З двох

боків сцени – лавки, накриті хідниками, табуретки. Біля печі порається господиня в

народному одязі, зав’язана хусткою, гутує тісто для вареників. Сцена затемнена, потім

поступово освітлюється.Дівчата входять на сцену.
Дівчата розом : Слава Ісусу Христу!!!
Господиня: Навіки слава! Як добре, що ви прийшли, бо я вже зачекалася на вас. Адже

сьогодні Андріївський вечір!


Оксана: Дівчата, а давайте калиту готувати!

Всі: давайте!


Оксана: Сипте борошно, цукор. кладіть мед, яйця, жир. Та незабудьте що кожна з вас

повинна взяти участь у приготуванні цього солодкого коржа!


Орися: Ось і тісто готове , а перед тим, як поставити його в піч, оздобимо гарно його. Для

цього візьмемо вишні, ізюму, щоб красивій був корж.


Оксана:Ось тепер можна і в піч ставити. А поки тісто запікається, ми пісню заспіваємо.

Пісня «Чом я не хазяйка»Господиня: Осьб і калита готова!



Оксана: Яка ж вона гарна!
Анничка і Наталка: А ще принесли і квача з сажею!
Разом: А де ж ми калиту причепимо?
Господиня: А ось до цієї палиці. Допоможіть мені, дівчата (прив’язують калиту).

« У небо. калита, у небо»

У небо, калита, у небо

А ти, сонечко, підіймись :

Ми калиту чіпляємо,

На місяць поглядаємо,

Свою долю й радість єакликаємо.
Господиня: Дивлюся я на вас, дівчата ,і згадую, як розповідала моя бабуся і матінка, що

коли они були молодими, так само так само збиралися на вечорниці і обов’язково співали,

бо без пісні нема діла. Пісня, як душа народу, завжди з ним – і в горі, і в радості.

Дівчата, а де ж ваші хлопці? Може, вони не прийдуть ?


Марійка: Як не прийдуть! Прийдуть обов’язково!
Анничка: Прийдуть! Куди ж вони подінуться! А ми їх пригощати будемо. Дивіться,

дивіться, скільки пиріжків напекли: і з маком, і з сиром, і з квасолею, і з капустою…На

будь – який смак!

За дверима чути стукіт!


Леся: Ой, там щось грюкнуло!
Орися: То хлопці напевно…Дівчата! Готуймося! Зараз хлопці зайдуть. будемо їх сажею

мастити!


Чути новий гуркіт за дверима. Дівчата вирішують подивитися , що це. Відчиняють двері
Оксана: То ж Тарас! Ах ти , негіднику! Хотів двері підперти, щоб не відчинялися і

прив’язати вінки до стріхи!


Наталка: Невже хотів нам шкоди наробити?
Марійка: Ну, то зараз покараємо тебе! Вкинемо тебе, приміром, у воду або сажею

вимастимо.


Тарас: та відпустіть мене, дівчата!
Анничка: Ні, не відпустимо! Хіба що відгадаєш наші загадки…Тато високий, мама

широка, син зрячий, невістка сліпа. Що це ?


Тарас: Небо, земля, день, ніч.Дівчата: Відгадав!
Леся: А цю загадку відгадаєш? Скатертина біла увесь світ закрила. Що це?
Тарас: Сніг
Дівчата

: і цю відгадав!



Орися: А ось цю, не відгадаєш. Мати – гладуха, дочка – краснуха, син – кучерявий.
Тарас: а от і цю відгадаю! Піч, вогонь, дим! Відпустіть мене дівчата!!!

Тарас жалібно співає « Чи я, тату, не доріс…»

Чи я, тату, не доріс ,

чи я , тату, переріс,

Чи не рублена хата,

Чи не люблять дівчата.


Оксана: Як же так? Сьогодні св’ято , ми чекаємо на вас , хлопці, а ти заважаєш нам вечерю готувати.
Тарас: Вибачте дівчата! Я більше не шкодитиму, а як відпустите , веселих хлопців повну

хату приведу.


Дівчата:А не обманеш? Правда, приведеш?
Тарас: Їй – богу, привебу.
Дівчата відпускають Тараса. Відчиняються двері і до світлиці заходять парубки, співаючи

пісню «Добрий вечір, дівчатонька».


Хлопці: Добрий вечір добрим людям! Чи приймете до гурту, дівчата!
Тарас: А чим тут у вас так смачно пахне? Ой, та це ж калита!
Андрій: А чи сухий корж?
Дівчата: Сухий, сухий!
Василь: А чи смачний?
Дівчата: Смачний, смачний! На меду та яйцях замішаний, ізюмом та вишнями

прикрашений!


Андрій: Ну тоді, хлопці і дівчата, почнемо! Хто хоче калиту кусати?
Хлопці (хором): Я хочу!
Тарас: А чи пам’ятаєте ви умови наших змагань? Пан Калитинський повинен розсмішити

пана Коцюбинського. Існує правило, що пан Коцюбинський може кусати калиту тількитоді, коли витримає всі жарти і не посміхнеться. А якщо ж посміхнеться, то квача із сажею отримає.


Іван: Я – пан Калитинський. А ти хто?
Андрій: А я – пан Коцюбинський (бере коцюбу і “їде”, немов на коні). Пустіть мене до -

хати я їду калиту кусати.


Іван: А я буду по писку писати!
Андрій: А я вкушу!
Іван: А я впишу!
Андрій: А я все одно вкушу!
Наталка: Ось послухайте, що я вам скажу! Тільки цур не перебивати і «брешеш» не

казати. Було це тоді, коли мого батька ще не було на світі, а ми з дідом вдвох на печі

жили, та й добре жили, хліб сіяли, та було у нас п’ять курок дійних та сім півнів

їжджалих.


(Всі сміються)

Сміється і пан Калитинський, за що дістає квача по пиці.


Іван: Я – пан Калитинський! Хто іще хоче бути паном Коцюбинським?
Петро: Я хочу!
Стах: А можна я смішитиму?
Всі: Можна!
Стах: Одного разу дав мені мій дід здоровенний гріш, та й каже: «Піди на ярмарок та купи там кобилу та сокиру». Поїхав я на ярмарок, купив найбільшого оселедця та в’язку

бубликів, поснідав гарненько, а далі купив кобилу і сокиру, ув’язав у тороки і поїхав

додому. Моя кобила трюх, трю, а моя сокира цюк, цюк та й відрубала кобилі ногу. А я,

бач, хлопець не дурний: зліз з кобили, вирубав що не на єсть вищу вербу та й прив’язав її

кобилі замісті ноги. Сів собі та й поїхав.
Всі: брешеш!
Стах: Хто? Я брешу? А ось вам, ось!(маже квачем)
Анничка: Дівчата, давайте пригостимо наших хлопців пиріжками. Але спочатку

почастуємо Андрія.



Анничка і Леся підходять до Андрія з піснею «З’їж Андрію, пиріжок».

З’їж, Андрію, пиріжок –

Він дуже смачненький.

А у ньому всередині

Мачочок дрібненький.

Андрій кусає пиріжок, а там всередині не мак, а горох!Андрій: Чи ви, дівки, зроду-віку

Пирогів не їли,

Що ви свої пироги

Горохом начинили.

Нехай вас лихий знає

З цими пирогами.

Ви би краще розкидали

Їх поміж псами.

Всі сміються.


Леся: Ой, вибач, Андрію! Ми не сподівалися, що саме цей тобі попадеться. Ану, візьми ще один.
Орися підносить до гурту горщик, де дівчата заховали щось таємниче. Один з хлопців –

Василь – заглядає у той горщик.
Василь: А що тут так смачно пахне?(запускає руку у горщик)
Орися: Еге, Василю, куди лізеш? Ти ще не заслужив, а вже їсти хочеш.
Василь: О, а чим би то я мав заслужити?
Орися: А от, що я для тебе витягну, про те прислів’я, приказку чи загадку, гаразд?
Василь: Гаразд!
Орися дістає з горщика шматочок ковбаси.
Орися: Кажи, Василю, приказку!
Василь: А щоб тобі ця ковбаса та й до носа приросла!

Усі сміються!


Орися: І ти думаєш, що за таку приказку я дам тобі ковбаски?! А от і не дам!
Василь: Зачекай! Я ще інші знаю! І сало потало, і ковбасам лихо стало! Або: що, якби

ковбасі – крила! Кращої птиці не було б!

(сміх)

Орися: От тепер – заслужив! (віддає). А ми заспіваємо веселої!

«Розпрягайте хлопці коней»


Стах: Прошу вас, пане Коцюбинський та пане Калитинський! Отож, я продовжую!

(побрехеньки про кума). А чому це ви, пане Коцюбинський, не смієтеся? Он як усі

регочуть!

(Коцюбинський не стримується, сміється, дістає квачем по обличчю)


Оксана: Ось бачите, хлопці та дівчата, який гарний у нас пан Калитинський, нікому калита не дісталася! А давайте всі спробуємо калиту вкусити!(всі по черзі пробують вкусити калиту)

«У небо, калита, у небо»


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка