«золотий дзвін великодній»



Скачати 255.55 Kb.
Дата конвертації06.03.2016
Розмір255.55 Kb.
«ЗОЛОТИЙ ДЗВІН ВЕЛИКОДНІЙ»

Навесні приходить чудове свято Великодня, світле і чисте, як безхмарне весняне небо, гарне, як молоде життя. Срібні голоси церковних дзвонів сповіщають світу про урочисту подію Воскресіння Христове, і лунають звідусюди щирі вітання «Христос Воскрес!» - «Воістину Воскрес!».

У нашому ліцеї також відзначали цей день. Поєднання в народі свята Великодня і язичницьких традицій збереглося в традиціях співати веснянки, водити хороводи, величати весну.

Історія святкування свята сягає сивої давнини. Тому ми маємо чудові звичаї та традиції, які передаються з покоління до покоління. Дзвонять дзвони величаво, як знак перемоги життя над смертю. Дорослі і діти, з кошиками в руках, вкритими вишитими рушниками поспішають до церкви, щоб освятити Великодню їжу.

Ведучі розповіли про крашанки, писанки, крапанки як унікальне декоративно-ужиткове мистецтво нашого народу. А продовжили свято чудовими словами: «Писанка-красуня вся в рисках і квітках. Красу митців несе і славиться в віках».

Розіграли дійство ліцеїсти-актори з Великоднім кошиком, з якого виглядали шинка, яйце, хрін, ковбаса, масло, сир, паска, крейда, свічка. Цікаво і з гумором розкривали Великоднє дійство святкових страв.

Кожна людина, якою б вона не була, – зовсім юна чи уже в літах, шукає у своєму житті чогось особливого, того, що б живило духовні сили. Адже, як говорить народна мудрість: «Не хлібом єдиним живе людина». Де віднайти те, що піднімає нас над сірою буденністю, що робить нас духовно багатими особистостями? Василь Симоненко радив своїм сучасникам: «В океані рідного народу відкривай духовні острови...» Ті острови - то духовні скарби, відтворенні нашим народом протягом віків. У них - мудрість, сила і пам'ять народу. Давайте звернемося до своїх витоків, щоб не загубити тієї ниточки, яка зв'язує нас із минулими поколіннями, щоб очистити і освятити свої душі не тільки на словах, а й у добрих справах, таких як свято в КОЛІФКС «Світле Христове Воскресіння».

Загальноліцейське свято:

«ЗОЛОТИЙ ДЗВІН ВЕЛИКОДНІЙ»

Мета: познайомити ліцеїстів з народними звичаями, традиціями;розширити уявлення ліцеїстів про стародавні народні свята; виховувати повагу до традицій українського народу.

Наочне оформлення: вишиті рушники, серветки, скатертина, паска, писанки, українські народні костюми, пучок вербових гілочок, перев’язних кольоровою стрічкою, плакати, кошик.

Обладнання: мультимедійний пристрій.

Хід заходу

(Зал святково прикрашений у національному стилі.

Звучить музика.)

Ліцеїст: Вдягла весна мережану сорочку,

Умившись і звільнившись від турбот,

І піднімає волошкові очі

До вищих, до церковних позолот.

Великдень всіх нас на гостини просить,

Малює сонце, полотно небес,

І крашанку, як усмішку, підносить.

Христос воскрес!



(До залу виходять ведучі з хлібом, сіллю на вишитому рушникові)

Ведуча: Добрий день, любі друзі,

Щиро вас вітаємо,

Хлібом-сіллю дорогих

Радісно стрічаємо!



Ведуча:

Ми вітаємо усіх

З Паскою святою!

Хай весна цвіте в душі

Квіткою золотою!

Прийміть хліб-сіль, шановні друзі,

Без хліба свята в нас нема.

Бо хліб – добробуту початок

І символ щедрого життя.



Ведуча: Доброго дня, друзі! Уже незабаром на землю зійде чудове свято Великодня, святе і чисте, як безхмарне весняне небо, гарне, як молоде життя.

Ведуча: Срібні голоси церковних дзвонів сповістять світу про урочисту подію Воскресіння Христового, і лунатимуть звідусюди щирі вітання: «Христос Воскрес!» – «Воістину Воскрес!».

Відео

Ведуча. _______ , а ти знаєш яке одне з перших свят люди відзначають навесні?

Ведуча. Звичайно, Вербна неділя!

Ведуча. Для цього ми переглянемо події минулої неділі, а саме завітаємо на урок Київщинознавства.

СЦЕНКА «УРОК КИЇВЩИНОЗНАВСТВА»

Вчитель. Ось і прийшла весна зі своїми святами. І одне з перших свят – Вербна неділя. У народі вона називається «шутковою», «квітною». Проте найпоширенішою назвою є «Вербна» з наступним за нею Вербним тижнем, існує ряд легенд про те, чому саме така назва. Ось одна із них.

Коли Спаситель їхав на ослі, а йому дорогу встеляли пальмовим листям. Звідси і пішов звичай святити гілля дерев у неділю. Де росте пальма, святять пальмове листя. У нас вона не росте, тому вибір впав на вербу, яка з глибокої давнини в пошані в українців, які і сьогодні вірять у магічну силу вербових гілочок. Можливо, це тому, що вона чи не найпершою розпускається навесні, милуючи око пухнастими котиками, оповіщаючи про весняне пробудження землі, а можливо, тому що вербі завжди властиві магічні якості і захист від усіляких бід. Але чому вибір пав саме на вербу?



Учень. Учені-етнографи вважають, що річ не лише у тім, що верба – дерево, яке починає зеленіти навесні найпершим. Ще за дохристиянських часів вербу вважали тотемною рослиною українського, а може й слов’янського народу, тобто священним деревом. Вірили, що верба має здатність оберігати людей від багатьох хвороб та нещасть. Мабуть, саме тому так поширений обряд бити одне одного вербовою гілкою, промовляючи: «Не я б’ю – верба б’є!»

Вчитель. Діма, що ти хотів сказати?

Учень. Бабуся мені розповідала:

Будь великий, як верба,

Будь здоровий, як вода

І багатий, як земля.



(Встає, достає вербову гілочку, починає нею бити всіх промовляючи)

Не я б’ю – верба б’є!

За тиждень Великдень!

Вчитель. А що ви знаєте про це свято?

Учень. Звичай святити вербу передавався нам від наших пращурів. Освячується вона в деяких регіонах України у суботу ввечері, але в основному на утрені у Вербну неділю. Беруть до церкви в більшості червону вербу – надто пошанівне дерево на Україні, вірячи в те, що здорове квітуче дерево передає своє здоров’я, красу та силу людині або тварині. Люди, йдучи з церкви, «б’ють» одні одних освяченими гілочками. Дорослих б’ють, щоб здорові та багаті були, а дітей – щоб перейняли силу верби, були здоровими та росли швидко, примовляючи: «Не я б’ю, верба б’є. За тиждень – Великдень». Ковтають котики в надії на те, щоб горло не боліло до наступної Вербної неділі. Встромляють вербу під дах, щоб запобігти хворобам. А щоб був урожай хорошим, рясним, розкидають гілки свяченої верби по городу та по полю.

(Піднімає руку, перебиває старших)

Учень. Вербу після освячення кладуть за образи, як оберіг від лихих сил. Освячену вербу, як символ щастя молоді, садять на обійсті: коли верба приймається, то хлопець чи дівчина знайдуть собі пару, одружаться і будуть здорові. Коли ж вербу посадити коло криниці, то вона захистить від всякої нечесті. Свяченим вербовим патиком доторкалися до худоби, виганяючи її вперше на пасовисько, щоб вона здорова та плідна була.

Вчитель. – А які ви знаєте магічні обряди, які здійснюють за допомогою верби?

Учень. В народі кажуть, що коли покласти гілочки свяченої верби в першу купіль дитини і, купаючи її, промовляти: «Як верба росте швидко, щоб так і дитина росла швидко» – дитяче біополе прийме це до уваги; коли покласти обрізане волосся в розсохлу вербу, коса скоріше ростиме.

А ще я знаю, що верба це улюблене дерево українських народних пісень, в яких вона порівнюється з молодою дівчиною, з її думами-мріями.



Вчитель.

Вербова гілка розцвіла

У мене на столі.

Як символ сонця і тепла,

Що сховані в імлі.

Як знак зеленої весни,

Здоров’я і краси,

Як знак, що щастя сад рясний

Даровано мені.

Вербова гілка на столі

У мене розцвіла …

Великодня весняний знак –

Знак сонця і тепла.



Ведуча: Здавна в нашому народі свято Великодня поєднує традиції язичницькі та християнські. Адже колись цей урочистий день було присвячено вшануванню сонячного божества Ярила, відродження якого означало прихід весни і відновлення природи.

Ведуча: Саме відтоді й збереглася традиція співати на Великдень веснянки, водити хороводи, величати весну.

Ліцеїстка:

Злинуть великодні пісні,

Сядуть на наші поля,

Вже у весняному сні

Чує їх рідна земля.

З гір їх несе вже струмок,

Шум їх вітає в гаях,

Дай їм крилець ластівок,

Весно, дай сонячний шлях!



(До залу виходить дівчина ВЕСНА)

Ось і я – Весна-красна,

Літа жаркого сестра

Зроблю крок і сонце сяє,

Все навколо оживає,

Прокидається від сну,

Чує пісню чарівну.



(співає пісню)

(До залу виходять ліцеїсти,

співають веснянки)

Веснянки.

Хлопці: Ой виходьте, дівчата,

Та в сей вечір на вулицю,

Весну красну стрічати,

Весну красну вітати,

Будем весну стрічати

Та віночки сплітати.

А віночки сплетемо,

Хороводом підемо.



Дівчата: Ой виходьте, парубки,

На високу гірку.

Вибирайте, парубочки,

Найгарнішу дівку.

Кожна гарна. Кожна гарна,

Жодна не погана.

А між ними Галюсина.

Як вимальована.



(
Водять хоровод)


Ведуча. Великдень — найбільше християнське свято. Цей день вважається днем Воскресіння Ісуса Христа і має ще одну назву — Пасха.

Празник Христового Воскресіння має ще такі назви: Свято Пасхи, Великодня Неділя, а найбільше поширена назва цього свята – Великдень.

Слово « паска » означає «перехід».

Для християн Паска – це символічний дворазовий перехід Ісуса Христа від життя до смерті й від смерті до життя.

Перший перехід – сумна «Хресна дорога» Ісуса Христа. Другий – Воскресіння радісне й торжествуюче.

Тиждень від Квітної Неділі до Великодня називається «страсним тижнем».



Ведуча. Святкувати Пасху в Україні почали наприкінці першого тисячоліття з приходом християнства. За біблійним сюжетом, Iсус Христос воскрес рано-вранці, i це Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом: то ангел небесний відвалив камінь від дверей Гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марiя Магдалина, Марiя, мати Якова та Соломонія прийшли до гробу з ароматами, щоб обмастити тіло Iсуса, але побачили відвалений камінь i порожній гроб, i тоді схвильованим жінкам з'явився ангел i сповістив про Воскресіння Господнє.

Ведуча. Свято Великодня має язичницькі корені і народилося набагато раніше за свято Паски, ще до зародження в Україні християнства. В давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і була тісно пов'язана весняна поминальна обрядовість.

Ведуча. Існує думка, що євангельська подія, на честь якої встановлена Паска, а також пасхальні обряди найімовірніше запозичені з язичеських та іудейських культів і у переродженому вигляді пов'язані з особою Христа (хоча спочатку християнські богослови не визнавали спорідненості Ісуса Христа з язичеськими воскресаючими богами, і тільки євангельські твори вважалися істинними). Але християнське оформлення свята мало змінило сутність язичницьких обрядів.

Свято Великодня в Україні сьогодні символізує загальне відродження та обновлення.



Ведуча. Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва "Великдень" ("Великий День") з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа – дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів.

Ведуча. До Великодня віруючі готуються сім тижнів Великого Посту – одного з найсуворіших постів – саме стільки провів в пустелі Ісус Христос до свого розп'яття. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна "прислуховуватися" до Страстей Господніх, останніх днів Ісуса Христа в людській подобі. Цi сім тижнів називаються седмицями. Останній тиждень перед Пасхою називається Страстна Седмиця.

Ведуча. В українського народу побутують чудові зви­чаї та традиції , які передаються з покоління до покоління. Упродовж пасхальних днів періодично дзвонять церковні дзвони:

Дзвони дзвонять величаво, всіх до церкви звуть...

Йдуть у Божий Храм дорослі й діточок ведуть.

Дзвони дзвонять – це знак перемоги життя над смертю.

Дуже важливим ритуалом Великодня є благословення та освячення їжі – Божих земних дарів. Святочне одягнені дорослі та діти, з кошичками в руках, вкритими вишитими рушниками, поспішають до церкви, щоб освяти­ти Великодню їжу:

І дорослі, і малі до церквиці йдуть,

У кошичках святкових святити несуть.

Ведуча. Дуже величаво, з церковними співами про­ходить дійство освячення дарів. Люди стають у коло біля церкви, священик кропить Великодню їжу свяченою водою, яку їстимуть піс­ля Великодньої відправи. Святкове снідання проходить урочисто й побожно.

І де б хто не побував, де б не проживав, а на Великодній сніданок завжди поспішав. Далека й близька дорога вела і веде дітей до бать­ківського порога. З давніх-давен в Україні побутує прекрасний християнський звичай – на Великдень снідати в колі сім'ї.



Ведуча. Родина за столом збирається і святочне дійство так розпочинається: батько родини ділить свячене яєчко на стільки частин, скільки присутніх снідає (залишають на тарілці для тих, хто відійшов у вічність із сім'ї), зі словами бла­гословення яєчко роздає й промовляє:

Щоб на ті свята нас Всевишній поблагословив щастям і добрим здоров'ям на многії літа. Щоб нас усіх під свій покров взяла Божа Матінка Свята. Дай же Боже ці свята щасли­во відсвяткувати і других дочекати.

Особливий вияв пасхальної радості Вели­кодня відбито у гаївках - величальних піснях. Після відправи Пасхальної Літургії наступно­го дня (понеділок) молодь разом зі старшими водили біля церкви гаївки. Співали, прослав­ляли й раділи новому життю вічності.

Ведуча. Останній тиждень Великого посту пов’язаний із багатьма обрядами. Починаючи з понеділка кожен день мав своє призначення.

Ведуча. Понеділок починався для жінок ще до сходу сонця. Зранку починали білити стіни та стелю, фарбувати мисник, двері, підвіконня, мити та прибирати хату.

Ведуча. У вівторок жіноцтво золило, прало й прасувало білизну.

Ведуча. У середу завершували всю хатню роботу.

Ведуча. А з четвергом, що ще називається чистим пов’язано чи не найбільше обрядів і дійств.

Великий Четвер перед Великоднем називають ще Чистим Четвергом. На подвір’ях, у будинках, на цвинтарях прибирають, готуються до Святого Дня. У четвер в церквах служать літургію, читають про страсті Христові при запалених свічках, які люди самі приносять, а після відправи всю дорогу несуть їх запаленими додому. Ці свічки бережуть дім від грому і блискавиці.



СЦЕНКА” ПРИБИРАННЯ”

(виходить баба, мете, дід за нею)

Дід. Бабо, чи ти геть з глузду з’їхала? Страсна п’ятниця, а вона прибирає

Баба. Та ні діду.

Дід. А ти пам’ятаєш, що розповідали нам наші діди, що було в Чистий Четвер.

Ти знаєш, що за християнським вченням , пізно ввечері, один з дванадцяти учнів – горезвісний Іуда, за тридцять срібних продав свого вчителя Ісуса Христа, якого розп’яли опівночі. Тому вважалося, що в четвер оживають демонічні сили. Одним із головних обрядів є обряд очищення водою. Тому люди в цей день споконвіку намагалися вранці до схід сонця викупатися, щоб тіло було чистим і щоб жити довго.

З Чистим четвергом пов’язане і перше по стриження волосся у дітей – щоб красивішим було воно і краще росло.

В цей день готували особливу, помічну сіль від усяких хвороб, вважаючи, що вона має сильну магічну силу. Цією сіллю солили хліб на Великдень та й інші страви. Давали її худобі. Готували її доволі своєрідно. Насипавши солі в чистеньку тканину, клали в піч. Сіль вважалася очищеною вогнем, коли тканина згорала. В господарстві в Чистий Четвер все має виглядати по-святковому. Збереглася і по сьогодні традиція, що в цей день, день весняного очищення, прибирати подвір’я і спалювати разом зі сміттям злих духів.

А
ще залишилося нам у спадщину знання про те, що люди намагалися принести з церкви Страсну свічку, не згасивши її по дорозі.

Вважалося, що вона має неабияку магічну силу: рятує від хвороби, грому.

СЦЕНКА «БАБА З ЦЕРКВИ»

(Приходить баба з церкви, дід спить на лаві. Дзвонять дзвони)



Баба: Діду, годі спати, пшениця виляже.

Дід: А я й не спав, приліг на лаву, задрімав. Хіба я не знаю, що під час всенічної ніхто не спить.

Баба. Я вже й кошик посвятила, а ти спиш! Пригадую, колись була молодою, бігла з церкви, як дівчата сьогодні, адже хотіла, щоб за мною так бігали свати.

Дід. А чому ти, така стара поспішала? Розуму як у дівок!

Баба. Діду, ти що забув, як вчила мене ще моя мати, чим швидше дійдеш до хати, тим швидше будуть рости посіви!

Дід. Що це ти тягнеш – кошик Великодній, чи що? Ще й так смачно пахне!

Баба. Діду, хоч я і стара, вік доживаю, але хочу, щоб на Великодньому столі були шинка, масло, ковбаса, сир, крашанки, шинка і паска



СЦЕНКА «КОШИК»

Яйце.

Щось тисне щохвилини,

Не чую рук вже й ніг.

Затерпла всенька спина

Й болить вже правий бік

Гей! Хто тут? Озовися!

Наліг, що вже тріщить

Ти чуєш? Підіймися,

Не можу біль терпіть!

Болить вузенька спина,


Хрін. Хто ниє біля мене

У цей святковий день?



Яйце. Це я, яйце свячене,

Хтось душить наче пень.



Хрін: (придивившись)

То шинка, друже милий,

Обабіч розляглась,

Спить, бач, як знахабніла.

(хрін відсуває шинку)


Шинка: А вам до того зась!

Яйце: Тепер уже вільніше,

Тай біль вже не такий.



Хрін: І вигляд веселіший.

Яйце: Ти добрий, хоч гіркий.

Хрін:

Що за такого мають,

Мені не дивина,

Проте, всі поважають

Як прийде лиш весна.

Сьогодні свято Паски,

Я незамінний тут.

Який смачний я з м’ясом.


Ковбаса: (ображено)

Хвалько ти, шалапут,

Смачніше всіх на світі

І найситніша – я.

Мене їдять і діти

І вся людська сім’я:

Гей гоп-са, гоп-са-са,

Червоні в мене боки

Танцює ковбаса.



Масло:

Я так потрібне людям

Їм ситності даю.

Мене і в страві люблять

І хворі з медом п’ють.

Без мене свято Паски

Не може обійтись.



Сир:

Скажи мені, будь-ласка,

Не гірший, я ніж ти.

До мене дай сметани,

Хоч пальці облежи.

Й вареники із мене

Чи ж не смачні, скажи!



Паска: (гордо)

Та що там говорити?

Важливіша я тут,

Без мене вас до церкви

Святити на підуть.

Я голова над вами,

Мій рід йде з давнини,

Шанують нас віками

І славлять щовесни.

Та й з Паскою Великдень

Звуть люди на землі,

Тоді день є великий

Як паска на столі.

До того ж я багата

Родзинками й медком,

Їдять мене на свята

Із м’ясом, молоком.



Крейда:

Я теж як ви свячена,

Мене із церкви принесли,

На дверях, хоч не винна

Малюю я хрести.



Писанка:

Я писанка- красуня –

Вся в рисах і квітках,

Красу митців несу я

Їх славлять у віках.

Мене кладуть у свято

На пишному столі,

Щоби моїм убранством

Втішалися малі.



Шинка: «Краса», «любов» – всі трублять.

Давно я знаю вас,

Однак мене всі люблять

Без всяких там прикрас.



Писанка: Без мене наше свято

Не буде тим, чим є,

Бо писанка багато

На радості дає.



Хрін: (додавши)

В цій писанці вкраїнська

Душевна глибина,

Жива блакить барвінка

Й хода весни красна.



Свічка: (до всіх)

О, знати ми повинні

Ціну собі й другим,

Любов, як ту святиню,

Нести до серця всім.

Свята – це дні єднання

З родиною родин,

Це наше славне знам’я,

Бо лиш народ один.

Ми знаєм тільки чвари

І множимо роздор.

Вкраїнці! Досить сварок,

Єднаймось під прапор.

Так нашому народу

Франко давно казав,

Будуймо ж дім із згоди,

Бо слушний час настав.



Ведуча. У великодню п’ятницю родинне життя набувало особливого настрою. Люди розмовляли між собою пошепки, намагалися не кричати, не лаятися, не встрявати в суперечки. В цей день не вживали їжі до вносу Плащаниці, не дзвонили дзвони.

Ведуча. Нарешті надходила велика субота. В цей день жінки фарбували крашанки. Перевагу надавали червоному кольору – «бо він нагадував кров Спасителя».

Ведуча: Ще одним важливим символом українського Великодня є писанка. Крім того, обрядовий розпис яйця започаткував унікальне декоративно-ужиткове мистецтво нашого народу – писанкарство. Історія походження писанок сягає багатьох віків і пов’язана з язичницьким культом ушанування вічного закону весняного пробудження природи та відновлення життя.

Ведуча: Перший розквіт писанкарства припадає на перше тисячоліття до Різдва Христового і щільно пов’язаний з ідеями солярного культу. Щоб привітати весняне сонце і закликати його життєрадісний вплив на господарство та поле, виникли вірування стародавніх слов`ян, де велике ритуальне значення мало сире яйце, оздоблене магічним розписом.

Ведуча: Після введення в Київській Русі християнства відбувається переродження писанки. Християнство не лише запозичило більшу частину стародавніх обрядів солярного культу але й надало їм нового символічного значення. Це торкнулось і візерунків писанки. Усі вони набули іншого змісту.

Ведуча. Навесні, коли все оживає, забрунюється, як веселиться з синіми небесами і водами, зеленіє оновлена земля, приходять до нас Велико­дні свята! Ми христосуємося, зичимо один одному щастя, здоров’я і обмінюємося великодніми яйця­ми, цокаємося: чия витриваліша. З Великоднім яй­цем йдемо в поле – аби на полі був добрий пожи­ток, до худоби – аби худоба множилася, кладемо в дитячу купіль – аби дітки росли здоровими й ро­зумними, ставимо на святковий стіл, – аби в родині були спокій і добро, аби в кожній світлиці панувала злагода! Їх даруємо коханим, друзям на знак поваги й приязні, кладемо на могилки – аби душі близь­ких нам людей не почували себе самотньо.

Ведуча. Звичай розфарбовувати яйця прийшов до нас з сивої давнини і втілює уявлення народу про єдність небесної і земної сфери, про красу на­шої землі. Свій початок він бере з сивої давнини, від прадавніх вірувань нашого народу. Під час розкопок археологи знаходили розфарбовані й розма­льовані глиняні яйця, історія яких вимірюється тисячоліттями. Пізніше почали виготовляти їх на яйцях лелек, бо вірили, що лелека приносить в дім радість, то й писанка на такому яйці буде оберігати оселю від злих духів.

Ведуча. Поклоніння пофарбованим яйцям ві­доме багатьом народам світу. Ще в дохристиян­ський період у слов’ян існував звичай: весною, коли святкувався прихід нового року, дарувати один одному «красні яєчка» – крашанки. Цей обряд був пов’язаний з народним уявленням про яйце, що було символом весни, сонця, перемоги життя над смертю, відродження природи і було особливим божеством Хоросом. «Красні яєчка» – дарували на знак перемир’я, побажання здоров’я, краси, сили, врожаю; застосовували як запобігання від стихійного лиха, переляку, наговору, для ліку­вання хвороб.

Ведуча. Мабуть важко знайти людину, яка б не згадувала весняні дні ди­тинства, коли, зустрічаючи теплі промені сонця, запах вогкої вранішньої землі, мати ставила на стіл пахучу паску чи «бабку» в оздобленні зелених паростків та яскравих крашанок або писанок. Це свято – мудра народна традиція, яка живе з прадавніх часів.

Існує багато легенд про писанки і крашанки. Хто не будь знає якусь з них?



Ліцеїст. За одною з легенд, найперше яйце мало всередині не жовток із білком, а зародок цілого світу. Здавна вони були символом весняного відродження природи, зародження життя. З тієї хвили­ни, коли на яйце наносили орна­мент, воно переставало бути про­стим яйцем, а ставало предметом магічного обря­ду, своєрідним оберегом. Наші предки вірили у ча­рівну силу писанки і крашанки. Їх клали на вікні, щоб не було пожежі в хаті; у воду при першому ку­панні дитини, щоб дитя здоровим росло; закопува­ли у землю перед посівом і коли знаходили під час обжинків, то було доброю прикметою.

Ліцеїст. Інша легенда розповідає, що коли Ісуса розіп'яли на хресті, з його ран точилася кров. З кожної її краплі виникла червона крашанка. А сльо­зи Матері Божої, яка стояла під хрестом, молила­ся і гірко плакала, капали на ті червоні крашанки і кожна з них перетворювалася на чудову писанку. Забравши всі писанки та крашанки у хустину, Бо­городиця пішла до Пілата просити дозволу похова­ти свого сина. Дорогою вона дарувала писанки ді­тям і наказувала їм жити в злагоді та мирі.

Прийшовши до Пілата, Матір Божа зомліла, а писанки з хустинки розкотилися по всьому світу. З того часу наші матері, бабусі та сестри саме до цього дня фарбують крашанки та розписують писанки до Великодня – свята Воскресіння Ісуса Христа. Піс­ля того, як їх разом із Великодньою паскою (куличем) освятять у церкві, їх дарують родичам, знайо­мим і друзям, навіть просто зустрічним, зі слова­ми «Христос Воскрес!». А ті їм відповідають: «Во­істину Воскрес!» і щиро дякують.



Ведуча. Великодні яйця - це звичайні пташині яйця, які розписують мініатюрними орнаментами за допомогою воску спеціального інструменту (писачка) і барвників. Відповідно до техніки розфарбовування такі яйця мають різну назву. Так, писан­ка походить від слова «писати». Крашанка - яйце одного кольору. Дряпанка - видряпується гострим предметом малюнок на крашанці. Крапанка – накрапуються воском крапочки. Мальованка - яйце, розмальоване пензлем.

Ведуча. Розфарбовані яйця є вісником добра, надії, й радості, що реалізується в кольорах, лініях, візерун­ках, ритмах орнаменту, але крім культового значен­ня, вони є також одним з найдавніших різновидів народної творчості. .

Треба мати велике терпіння, велику лю­бов, глибокий розум, треба шанувати звичаї, аби творити писанку. За тими малюнками стоять образи віддалених епох, стоять символи прихильності, що оберігають людей від зла! Кожен колір, кожна лінія в них вселяє конкретні почуття й думки. Кож­на фарба в писанці має своє життя, свою символіку, своє окреслення радості.



Ведуча. Сьогодні мало хто вміє читати писанки і ми навіть не здогадуємося, як багато може розповісти нам той чи інший малюнок, адже писанки – це шедеври мініатюрного живо­пису, в яких народ виявив свій мистецький геній, свою здатність до творчого осмислення, художньо­го узагальнення навколишнього світу.

Ведуча. Символіка писанок багатюща і у кож­ному регіоні вона своя. Але є й загальновідомі символи це – «баранячий ріг»–, спіраль – символ космічної сили, «дерево» на зеленому тлі — сим­вол потрібності людям, захисту, допомоги, вічного оновлення. Велике охоронне значення мають знаки птиць, оленів, коників, хрестів.

СЦЕНКА «ПИСАНКА»

(До залу виходить дівчинка з кошиком)

Ведуча. Хто ти, дівчинко, така?

Дівчинка.

Українка я маленька …

Україна – моя ненька,

В неї щира я дитина,

Добра, люба та єдина,

Вірна я дочка народу,

Бо з козацького я роду.

Щиро я свій рід кохаю,

Роду іншого не знаю.

Так я буду завжди жити,

Рідний край буду любити,

Українцям помагати,

Україна – моя мати!



Ведуча. Куди ти йдеш?

Дівчинка. Я йду по всій Україні і дарую людям писанки: як символ добра і щастя.

(з’являється 1-а писанка)

Дівчинка. О, котилася писаночка з гори на долину,

Прикотилась простісінько до нас у гостину.



Писанка.

Я – писанка-красуня,

Вся в рисках і квітках.

Красу митців несу я,

Їх славлячи в віках.

Мене кладуть на свято

На пишному столі,

Щоби моїм убранством

Втішалися малі.

Без мене наше свято

Не буде тим, чи є,

Бо писанка багато всім радості дає.

В цій писанці вкраїнській душевна глибина:

Хліба, блакить барвінку,

Й вода весни красна.



(виходить друга писанка)

Писанка 2:

Я писанка розписана,

Я писанка краса,

Дарую людям радість,

Як сонце в небесах.

Мене дарують людям

А щастя. На добро,

Усі мене цінують

І
знають вже давно.

Пройшла я скрізь століття

До вас в святковий день.

Воскрес Христос сьогодні –

У цей Великодень!

Хай буде в серці щастя,

Любов і доброта,

Даруйте людям радість,

Як писанка краса.



Писанки: Ми яскраві писаночки,

Гарно вбрані парубочки,

Нас писала невеличка

Наша подружка Марічка.

Жовтим воском нас красила

І у фарбу положила.



Ліцеїстка. Освяченим писанкам та крашанкам приписува­ли чудодійну силу:

• схована під стріху писанка оберігала житло від пожежі;

• закопана під поріг хати, вона охороняла від злих духів;

• захована в хаті між мисниками допомагала у веденні господарства, оберігала рід від всякої напасті;

• дівчата вмивалися водою в якій лежала писанка; щоб бути привабливими;

• знахарки використовували писанки для лікування всіляких недуг, чарування та заклинань.

Та найбільше народ вірив у те, що людина, яка потримала, в руках крашанку чи писанку, не змо­же чинити зло.

Кожен колір на писанці має своє сим­волічне значення. Чорний і коричневий колір символізує землю, її родючість; червоний – радість життя; жовтий – врожай та небесне світило; блакитний і синій – небо, повітря, воду; зелений – весну, рослинний світ. Чорний з білим – знак пошани до душі померлих.



Ведуча. До наших днів дійшли і давні традиції дарування писанок. Так, дітям слід дарувати писанки світлих кольорів, молодим – яскраві із солярними знаками: зірками, рутами, крапочками; господарям – прикрашені знаками, що символізують урожай та добробут: сорок клинців, пшеничні колоски, а літнім людям – з чорно-білими візерунками та поясами – небесними мостами.

ТАНОК

Ведуча: Кожна людина, якою б вона не була, - зовсім юна чи уже в літах, шукає у своєму житті чогось особливого. Того, що б живило духовні сили. Адже, як говорить народна мудрість: «Не хлібом єдиним живе людина». Де віднайти те, що піднімає нас над сірою буденністю, що робить нас духовно багатими особистостями? Василь Симоненко радив своїм сучасникам: «В океані рідного народу відкривай духовні острови» Ті острови – то духовні скарби, витворені нашим народом протягом віків. У них – мудрість, сила і пам’ять народу.

Ведуча: І один із тих островів – це народне свято. Свято від слова «святий», «святість». Отже, це день, який спрямований на очищення людської душі. Тож давайте звертатися до духовних джерел наших предків, до обрядів та звичаїв, які давали їм духовну силу. Давайте звертатися до своїх витоків, щоб не загубити тієї ниточки, яка зв’язує нас із минулими поколіннями, щоб очистити і освятити свої душі.

Ведуча: А що найприємніше у святі Великодньому?

ВІДЕО (Відродження Ісуса)

Ведуча. Звісно, паски. Повернувшись із церкви, господарі одрізали дві скибки: одну відносили худобі, а іншу висушували. Вважалося, що тварина, котра посмакує свяченим хлібом, не хворітиме.

Ведуча. І наше свято не обійдеться без паски. Тож пригощайтесь та зустрічайте найбільше християнське свято – Великдень.

Ліцеїст: Золотая зіронька мерехтить над хатою,

Хай ваша родинонька буде багатою.

Хай завжди на покуті сонечком – хлібина,

Хай живе у злагоді вся ваша родина.

В вікна хай не стукає лихо зле з бідою,

Хай душа не вицвіте – буде молодою,

На родиннім дереві хай не сохнуть віти.

Щоб не розучилися ви свій рід любити.



Ведуча: Мир хай буде всім сьогодні,

Сонце сяє хай з небес!

Бо світле свято – Великоднє!

Нам шле привіт: «Христос Воскрес!» (3 рази)



(Частування паскою)





База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка