Звіт "Аналіз реальних проблем та потреб ромів в Україні" київ жовтень 2003 зміст вступ 4 Ромський етнос в Україні 7 Методологія дослідження 12 Спосіб життя ромського населення 16



Сторінка1/10
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.59 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10








АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ


“Аналіз реальних проблем та потреб ромів в Україні”

КИЇВ


жовтень 2003

ЗМІСТ
Вступ 4



1. Ромський етнос в Україні 7

2. Методологія дослідження 12

3. Спосіб життя ромського населення 16

3.1. Загальна характеристика умов життя та матеріального становища 16

3.2. Задоволенння базових потреб (харчування і одяг) 18

3.3. Забезпеченість товарами тривалого вжитку. Наявність підсобного господарства 21

3.4. Житлові умови. Забезпеченість комунальними послугами 22

3.5. Питання охорони здоров’я 28

3.5.1. Загальна оцінка стану здоров’я 28

3.5.2. Ризики захворювань, що мають соціальний характер 29

3.5.3. Користування медичними послугами. Доступність медичних послуг 33

3.6. Шлюбна та репродуктивна поведінка 36

3.7. Проблема бродяжництва та жебракування 39

3.7.1. Загальна характеристика проблеми 39

3.7.2. Проблема жебракування і бродяжництва серед ромських дітей 41

3.8. Дотримання правових норм 44



4. Інтеграція в сучасні економічні відносини 47

4.1. Наявність постійного місця роботи. Галузева та професійна специфікація зайнятості 47

4.2. Вплив зайнятості на добробут ромів та їх інтегрованість в українське суспільство 51

4.3. Додаткові та нерегулярні види заробітків 52

4.4. Міграція ромського населення у зв’язку із пошуком джерел доходів 55

4.5. Характер та причини безробіття і незайнятості. Шляхи підвищення зайнятості ромів 57

4.6. Дитяча праця 58

4.7. Особливості економічної свідомості ромів 60


5. Етнічна самосвідомість. Культурний та освітній потенціал 62

5.1. Етнічна ідентифікація та культурні потреби ромів 62

5.1.1. Ромська мова як атрибут національної ідентичності 62

5.1.2. Етнокультурна самобутність ромського населення 64

5.1.3. Задоволення культурних потреб. Культурні запити ромів 67

5.1.4. Проблема викладання ромської мови, ромської історії та програмних предметів ромською мовою в загальноосвітній школі 70

5.1.5. Недільна ромська школа: проблеми і перспективи 71

5.2. Питання освіти 73

5.2.1. Рівень освіченості ромів 73

5.2.2. Відвідування ромськими дітьми дошкільних закладів. Причини невідвідування дитячих садків 74

5.2.3. Навчання ромських дітей у загальноосвітній середній школі. Причини невідвідування школи 75

5.2.4. Проблеми доступності вищої освіти для ромів 79

6. Соціальна інтеграція ромів в українське суспільство 80

6.1. Особливості суспільно-політичної свідомості ромів 80

6.2. Ставлення до ромів соціального оточення 81

6.2.1. Ставлення до ромів з боку іншого населення 81

6.2.2. Висвітлення в засобах масової інформації питань, пов’язаних з ромами та їх проблемами 83

6.2.3. Ставлення до ромів представників влади, працівників міліції, медичних, освітніх та інших державних закладів 84

7. Актуальні завдання соціальної політики 89

Додатки


Додаток № 1. Технічний звіт про проведення дослідження

Додаток № 2. Опитування ромського населення. Одномірні розподіли відповідей респондентів на запитання анкети

Додаток № 3. Опитування дорослого населення України. Одномірні розподіли відповідей респондентів на запитання анкети

Вступ
Проблеми ромської спільноти нині не можуть не турбувати державні і громадські організації. Етнонаціональне відродження кінця 80-х – початку


90-х р.р.XX ст. , процес демократизації в Україні змінили ставлення суспільства до ромської проблеми. Вже на початку 90-х р.р. питання життя ромської спільноти в Закарпатті стали предметом дослідження науковців. Вони поставили перед собою мету: проаналізувати найголовнішу проблему соціально-економічного становища ромського населення, зокрема дослідити рівень зайнятості, ефективності використання їх трудових ресурсів у народному господарстві, звернути увагу державних структур та громадськості на специфічні особливості життєдіяльності ромської спільноти.

Вчені зафіксували реальний стан життя ромів, коли рівень зайнятості у суспільному виробництві характеризувався як незначний, проблема житла – як надзвичайно гостра, культурно-освітній та кваліфікаційний рівень – як дуже низький, побут, гігієна, захворюваність, дитяча смертність – як кричущі. Загальна ситуація оцінювалася як критична.

Час, що минув від перших досліджень проблем ромської спільноти, тільки підтверджує необхідність серйозної уваги владних структур до цієї етносоціальної і етнокультурної проблеми. За роки незалежності було немало зроблено для поліпшення життя цієї етнічної групи, збереження її національної ідентичності, інтеграції ромів у суспільно-політичне життя. Держава створює відповідні умови й надає ромам допомогу для забезпечення функціонування дитячих садків, загальноосвітніх шкіл, творчих колективів, недільних шкіл, правозахисних центрів та проведення культурно-мистецьких заходів. Громадські організації ромів, серед яких в Україні зареєстровані й одна всеукраїнська, співпрацюють з Державним комітетом у справах національностей та міграції України, а також органами місцевого самоврядування.

Зроблено чимало, однак більшість проблем, які має ця етнічна спільнота, вирішуються досить повільними темпами. Аналіз стану справ щодо захисту прав та задоволення етнокультурних потреб ромського населення в Україні свідчить про те, що актуальними залишаються недостатня інтегрованість ромів до економічного, культурного та політичного життя суспільства, існування певної упередженості у ставленні населення до представників цієї етнічної групи.

Постала проблема створення науково-інформаційного підґрунтя для розробки зваженої та ефективної державної політики по відношенню до ромського населення, яка б враховувала його реальні потреби і проблеми, стала б комплексом заходів, спрямованих на подолання маргіналізованості ромів, їх соціокультурну інтеграцію та запобігання міжетнічних конфліктів. Відповідно виникла потреба у проведенні соціологічного дослідження, спрямованого, з одного боку, на вивчення соціально-економічних потреб ромів, а з іншого – особливостей ставлення до них соціального середовища.

Дане дослідження є досвідом комплексного вивчення проблем ромського населення, коли одночасно розглядалися питання задоволення базових потреб, питання освіти і праці, особливості репродуктивної і шлюбної поведінки як прояву етнічної своєрідності, дотримання ромами правових норм суспільства і забезпечення прав самих ромів, конфлікти і прояви соціальної напруги у стосунках із соціальним середовищем. Проведення цього дослідження дало можливість розробити рекомендації, спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища ромів, забезпечення їх культурних потреб, формування толерантних міжетнічних взаємовідносин в українському суспільстві.

Аналітичний звіт підготовлений творчим колективом у складі: канд. екон. наук О.О Яременка., канд. соціол. наук О.М Балакірєвої., канд. соціол. наук О.Г. Левцуна (Український інститут соціальних досліджень), д-ра істор. наук М. І. Панчука, канд. істор. наук В.А.Войналовича, канд. істор. наук О. І. Галенка, канд. істор. наук Т. Ю. Горбань, канд. істор. наук О. Я. Калакури, канд. істор. наук Н. Ю. Макаренко (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України), канд. екон. наук О.В.Позняка, Л.Я. Прохацької (Інститут демографії і соціальних досліджень НАН України), канд. екон. наук Н.М.Левчук (Інститут економіки НАН України),
О. О. Данілкина-Щербицького (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України), канд. психол. наук О.В.Петрунько (Інститут соціальної та політичної психології АПН України), Ж.О. Кошкіної (Міністерство освіти і науки України), К. М. Леонтій (Інформаційно-аналітична фірма ЕКСОР), Ph. D. Н.Б. Погорілої.

У звіті використовувалися матеріали, надані представниками Закарпатського культурно-просвітнього товариства “Романі Яг” А. Є. Адамом та Є. М. Навроцькою

Збір первинної інформації проводився групою інтерв’юерів під керівництвом Т. В. Бондар. Розрахунок даних забезпечувався Л.М.Воїновою.

У реалізації дослідження на різних етапах брали участь представники таких ромських громадських організацій:



  • Конгрес Ромен України;

  • Закарпатське культурно-просвітнє товариство “Романі Яг”;

  • Міська громадська організація “Кондор” (Одеса);

  • Асоціація ромів м. Ізмаїла та Ізмаїльського району Одеської області;

  • Одеський обласний ромський конгрес;

  • Обласний культурний центр “Аме Рома” (Харків);

  • Міське товариство “Фонд Ловарі” (Харків);

  • Міська громадська організація “Романо дром” (Чернігів);

  • Міська громадська організація “Циганські зорі” (Біла Церква).

Організатори дослідження висловлюють персональну подяку за допомогу в проведенні опитувань А. Адаму, П. Григориченку, Т. Горвату, С. Єрмошкіну, Л. Казанському, М. Казанській, О. Карафетову, В. Кондуру, Ю. Кондур, Є. Навроцькій, А. Самохіній, П. Тимошенко, І. Тирпаку, П. Череповському.


1. Ромський етнос в Україні
Історія розселення ромів у Європі простежується десь із IX–X cт. Їх міграційний шлях лежав через Персію, Малу Азію, Балкани, а далі – приблизно в XIV ст. – по всій Європі. На території теперішньої України (Закарпаття) роми вперше з’явилися на початку XV ст. у період гуситських воєн. Масовому поселенню ромів у Закарпатті посприяли турки, витіснивши їх із захоплених південних земель Угорщини.

За діалектним поділом в Україні існує дві мета діалектні ромські групи. Основу першої групи складають роми, що розмовляють на влашських діалектах (їхні предки – вихідці з Румунії, Молдови та Угорщини). До другої групи належать роми, діалект яких має багато запозичень із слов’янських мов. Представники влашської групи діалектів мешкають у Галичині, Закарпатті, Буковині, на півдні Одеської та Вінницької областей, а також у Криму. Діалекти, що зазнали впливу слов’янських мов, зустрічаються на території інших регіонів України, передусім у Центрі й на Сході.

Мета-діалектні групи поділяються на етнодіалектні, які, у свою чергу, складаються з менших – субдіалектних груп. Інакше кажучи, діалект має свої різновиди – говори. На Заході України (головним чином у Закарпатті) мешкають такі діалектні групи: словацькі рома, а також келдерари або унгріко рома (вихідці з Румунії та Угорщини). На Поліссі мешкають ловари, серви та расейці (відгалуження групи сервів). Серед ромів Житомирщини найбільше ловарів, на Чернігівщині мешкають переважно серви. На Черкащині проживають келмеші та серви, на Полтавщині – серви та расейці. Схід України, Київська, Миколаївська та Кіровоградська області заселені переважно представниками сервів. На Одещині також мешкають серви, а на півдні області – урсари (молдавські роми). В АР Крим проживає нечисленна етнодіалектна група кримських ромів (кримці, крими).

Представники певних діалектних груп можуть бути тісно сконцентровані (наприклад, келдерари в Закарпатті) або ж територіально розпорошені і проживати маленькими анклавами (селище, мікрорайон, вулиця) поряд з представниками інших груп. Такими компактними анклавами, наприклад, мешкають ловари у Житомирі, серви у Чернігові.

За даними Всеукраїнського перепису 2001 р. в Україні проживало 47,6 тис. осіб ромського походження. В основному роми проживають дисперсно, однак найбільше їх мешкає в Закарпатській, Донецькій, Дніпропетровській та Одеській областях (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1.

Розподіл ромського населення за місцем проживання



(за даними Всеукраїнського перепису 2001 р.)

регіон, область

Кількість ромів

АР Крим

1896

Вінницька

874

Волинська

103

Дніпропетровська

4067

Донецька

4106

Житомирська

785

Закарпатська

14004

Запорізька

1887

Івано-Франківська

207

Київська

833

Кіровоградська

926

Луганська

2284

Львівська

769

Миколаївська

1449

Одеська

4035

Полтавська

956

Рівненська

192

Сумська

1377

Тернопільська

55

Харківська

2325

Херсонська

1752

Хмельницька

490

Черкаська

1108

Чернівецька

97

Чернігівська

756

м. Київ

245

м. Севастополь

9

Питання про точну чисельність ромського населення залишається відкритим, оскільки, на думку окремих представників державних органів, ромської громадськості та науковців, дані офіційного перепису населення не відображають реальну кількість ромів. Значна частина ромів не паспортизована або ідентифікує себе з українцями, угорцями, словаками, росіянами – залежно від регіону, де численними є ті чи інші етнічні групи. Спеціальні дослідження вказують на те, що дані перепису є заниженими. Так, наприклад, за даними Всесоюзного перепису 1989 р. у Закарпатській області налічувалося 12 тис. осіб ромської національності, а обстеження ромського населення в Закарпатті, проведене у 1990 р., дало підставу для іншого показника – 20 тис. . За даними обласного управління освіти Закарпатської області, у 1999/2000 навчальному році у загальноосвітніх навчальних закладах навчалися (або принаймні числилися) 4 846 осіб. Якщо виходити з цієї цифри, то ромська сім’я має складатися тільки з трьох осіб: однієї дитини, яка відвідує школу, а також батька й матері. Адже тільки за цих умов можна отримати показник ромського населення області, який подає офіційний перепис 2001 р. За розрахунками


О.О. Данілкина-Щербицького (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України), чисельність ромів в Україні на даний час становить близько 200 тис. осіб.

Фактично до кінця XX ст. влада всіляко намагалася примусово асимілювати ромське населення, нівелювати його етнічну самобутність. Зокрема, це проявлялося у прагненні обмежити або заборонити кочовий спосіб життя. Вже у XV cт. в Європі з’являються перші закони, що забороняють ромам кочувати і селитися в межах міста, їх змушують виконувати найважчу роботу. У XVIII ст., коли Закарпаття входило до складу Австро-Угорщини, від ромів вимагали, щоб вони називали себе “нео-угорцями”, їм було заборонено кочувати; існувало розпорядження, щоб ромських дітей виховували в католицьких сім’ях, а ромських хлопчиків обов’язково навчали ремесла.

За часи Радянського Союзу був виданий указ, який забороняв ромам кочівлю як “паразитичний спосіб життя”. Адміністративним органам приписувалося упродовж трьох місяців влаштувати всіх ромів на роботу. Для тих, хто не підкорився примусовому працевлаштуванню, передбачалося покарання – п’ять років позбавлення волі. Найжорстокіше переслідували ромів нацисти під час Другої світової війни: їх знищували фізично за етнічною належністю, утримували в концтаборах і гетто.

У сучасній Україні державна національна політика у сфері забезпечення прав представників ромського населення (як і представників інших національностей) проводиться відповідно до положень Декларації прав національностей України, законів України “Про національні меншини в Україні”, “Про громадянство”, “Про освіту”, “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, “Про об’єднання громадян”, а також загальновизнаних міжнародних норм і стандартів.

В Україні нагромаджено значний досвід з розв’язання питань, які стосуються етнічної, мовної, культурної та релігійної самобутності етнічних спільнот, що проживають на її території. На сьогодні в країні налічується 45 ромських національно-культурних товариств; у 2002 р. був створений Конгрес ромів України, якому надано статус всеукраїнського. За ініціативою цих організацій та за підтримки держави у загальноосвітніх навчальних закладах створені класи, де вивчається ромська мова, діють шість недільних шкіл, проводяться різноманітні культурно-просвітницькі заходи.

Закарпатська обласна державна адміністрація прийняла регіональну цільову програму “Ромське населення”, розраховану на період 2003 – 2006 рр. Зокрема, в ній передбачені заходи, спрямовані на поліпшення матеріальної бази навчальних закладів, де вчаться ромські діти, створення для ромів їдалень, спортзалів, бібліотек, а також заходи, спрямовані на подолання таких негативних соціальних проявів, як бродяжництво, жебрацтво, ухилення дітей від навчання.

У вересні 2003 р. Кабінетом Міністрів України була прийнята Програма соціально-духовного відродження ромів України на період до 2006 р. Передбачається, що реалізація Програми дасть змогу створити належні умови для збереження ромським населенням своєї етнічної ідентичності, сприятиме ефективнішій інтеграції ромів в українське суспільство. Зокрема, Програма передбачає:


  • Здійснити моніторинг стану забезпечення прав ромів України.

  • Вивчати стан зайнятості ромського населення у місцях їх компактного проживання, обстежити матеріально-побутові умови багатодітних ромських сімей, вивчити питання про дитячу бездоглядність, безпритульність, бродяжництво та жебрацтво в місцях компактного проживання ромського населення.

  • Сприяти у виділенні ромським сім’ям земельних ділянок для індивідуальної забудови та ведення особистого селянського господарства.

  • Сприяти відродженню і розвитку традиційних народних ремесел, їх опануванню в загальносвітніх навчальних закладах, у яких навчаються ромські діти.

  • Створити належні матеріально-технічні умови для діяльності навчальних закладів, у яких навчаються і виховуються діти ромської національності, забезпечити їх необхідним технічним обладнанням, літературою, підручниками.

  • Розробити і підготувати до видання навчальні програми, підручники, методичні посібники з ромської мови для загальноосвітніх навчальних закладів та недільних шкіл, де ця мова вивчається як предмет або факультативно.

  • Сприяти у наданні ромським національно-культурним товариствам будівель і споруд у безоплатне або на пільгових умовах користування для проведення культурно-просвітницьких і мистецьких заходів.

  • Сприяти аматорським художнім колективам ромської культури у придбанні костюмів, музичних інструментів та сценічного вбрання.

  • Надавати всіляку підтримку друкованим виданням, що висвітлюють діяльність ромських національно-культурних товариств України.

З кожним роком зростає інтерес міжнародних організацій до проблем ромського населення, у тому числі до проблем ромів, які мешкають в Україні. Ці організації оголошують конкурси проектів, спрямованих на задоволення соціокультурних потреб ромів, надають відповідні гранти для їх реалізації, здійснюють благодійну діяльність. В Україні передусім слід відзначити роботу Благодійного фонду “Відродження”, а також Міжнародної організації з міграції.

2. Методологія дослідження
Українським інститутом соціальних досліджень спільно з Міжнародним фондом “Відродження” було проведене дослідження, мета якого полягала у вивченні комплексу реальних проблем та потреб ромів в Україні, а також розробці рекомендацій, спрямованих на оптимізацію державної політики по відношенню до ромського населення.

Для досягнення мети дослідження передбачалося вирішити такі завдання:

1. Розробити методологічні підходи для вивчення побутових, економічних та соціальних проблем, з якими стикається ромське населення.

2. Вивчити матеріальне становище та якість життя ромського населення, задоволення базових потреб у їжі, одязі, житлі, доступність комунальних послуг тощо.

3. Проаналізувати, як оцінюється загальний стан здоров’я ромів, наявність особливих ризиків захворювань, доступність для ромського населення медичних послуг.

4. Дослідити рівень та специфіку зайнятості ромського населення, джерела доходів (у т.ч. додаткових), причини безробіття. З’ясувати обставини, що змушують ромів до бродяжництва та жебрацтва.

5. Вивчити рівень освіченості ромів, а також доступність освіти для ромів, зокрема послуг дошкільних закладів, загальноосвітньої школи та вищих навчальних закладів. Дослідити рівень відвідування ромськими дітьми дошкільних закладів та загальноосвітньої школи, а також причини, з яких діти не відвідують ці установи.

6. Вивчити культурні потреби ромів, особливості їх етнічної самоідентифікації, якою міру збереження елементів народної культури.

7. Дослідити особливості ставлення до ромів соціального оточення – населення України в цілому, представників влади, медичних та освітніх установ, засобів масової інформації.

8. Проаналізувати особливості громадянської свідомості ромів, їх готовність відстоювати власні права.

9. Розробити рекомендації для вдосконалення державної політики по відношенню до ромського населення.
Методи дослідження. Емпіричне підґрунтя дослідження становлять:


  • Дані структурованого опитування дорослого ромського населення (віком від 18 років і старше). Загалом було опитано 303 респонденти. Опитування проводилося у Закарпатській, Одеській, Харківській та Чернігівській областях у місцях компактного проживання ромів – загалом у 14 населених пунктах. (Детальну інформацію про методику опитування ромського населення, ромських лідерів та експертів див. у додатку) .

  • Дані напівструктурованих інтерв’ю з ромськими лідерами. Загалом було опитано 15 ромів, які користуються авторитетом серед ромського населення в місцях його компактного проживання, добре обізнані з повсякденнми проблемами й потребами ромського населення. Інтерв’ю проводилося у Закарпатській, Одеській, Харківській та Чернігівській областях у місцях компактного проживання ромів.

  • Дані напівструктурованих інтерв’ю з експертами. Загалом було опитано 15 експертів, які добре обізнані з повсякденним життям, проблемами й потребами ромського населення. Були опитані такі категорії експертів: працівники місцевих держадміністрацій, працівники міліції, медичні працівники, вчителі загальноосвіт-ніх шкіл, які відвідують ромські діти, представники адміністрації підприємств, на яких працюють роми. Для кожної категорії експертів була розроблена окрема анкета з набором запитань у межах компетентності експерта певної категорії. Інтерв’ю проводилося у Закарпатській, Одеській, Харківській та Чернігівській областях у місцях компактного проживання ромів.

  • Дані масового опитування дорослого населення України. Загалом було опитано 2088 респондентів в усіх областях України, АР Крим та м. Києві. Вибірка є репрезентативною за місцем проживання, віком і статтю для дорослого населення України (віком від 18 років і старше).

  • Аналіз статистичних даних, що стосуються ромського населення.

  • Аналіз документів – нормативно-правових положень, які стосуються прав національних меншин і ромів зокрема, а також матеріалів наукових досліджень та іншої аналітичної інформації про становище ромського населення.

Змістовні блоки запитувальників. До анкет, призначених для проведення опитування ромського населення, а також експертів різних категорій були включені запитання (індикатори), спрямовані на одержання інформації про певні проблеми із життя ромів (див. таб. 1).

Таблиця 1.

Наявність в анкетах запитань (індикаторів), які торкаються



тої чи іншої проблеми із життя ромів




Анкети для проведення опитування...

ромського населення

ромських лідерів

представників місцевих держ-адміністрацій

праців-ників міліції

педа-гогів

медичних праців-ників

Матеріальне становище

+

+

+

+

+




Житлові умови

+

+

+




+

+

Економічна свідомість та поведінка

+

+

+

+







Етнокультурна самобутність

+

+




+

+




Культурний розвиток

+

+

+




+




Питання освіти

+

+

+

+

+




Особливості суспільно-політичної свідомості

+
















Охорона здоров’я

+













+

Шлюбна та репродуктивна поведінка

+

+

+







+

Порушення правових норм

+

+

+

+

+




Ставлення соціального оточення

+

+

+

+

+




Завдання соціальної політики




+

+

+

+

+


Апробація інструментарію для проведення опитувань. Розроблені запиталь-ники були передані на розгляд представникам громадських організацій. Висловлені зауваження та пропозиції були враховані при доопрацюванні інструментарію. Також були проведені тестові опитування, які дали змогу визначити, чи зрозумілою і доступною мовою сформульовано запитання анкети, наскільки адекватно за змістом вони тлумачаться, чи не виникає бажання у респондентів уникати відповіді на певні запитання, наскільки делікатним є текст запитань, чи не порушують вони специфічних культурних норм, притаманних ромським народним традиціям.

Забезпечення доступу до цільової групи. Окремого розгляду потребує те, яким чином забезпечувався доступ до цільової групи – представників ромського населення, ромських лідерів та експертів. Представникам ромських громадських організацій були надані листи за підписом директора Українського інституту соціальних досліджень з проханням про надання допомоги у проведенні опитувань ромського населення, ромських лідерів та експертів. Лист також містив зобов’язання (гарантії) того, що

  • опитування ромського населення та експертів проводитиметься з дотриманням прав респондентів, з повагою до їх гідності;

  • буде забезпечено анонімність респондентів, конфіденційність їх статусу та отриманої інформації.

Відбір конкретних місць проведення опитування відбувався згідно із рекомендаціями демографів, а також з урахуванням думки представників ромських громадських організацій, які надавали детальну інформацію стосовно специфіки того чи іншого місця компактного поселення ромів. Відбір експертів та ромських лідерів для опитування також здійснювався за рекомендаціями представників ромських громадських організацій даного регіону (за методом “снігової кулі”). Представники ромських громадських організацій забезпечили супровід інтерв’юерів у місцях збору первинної інформації (місцях компактного проживання ромів), допомагали встановлювати контакти з потенційними респондентами, сприяли вирішенню інших організаційних питань.

Участь у реалізації дослідження ромських громадських організацій. Представники ромських громадських організацій в той чи інший спосіб брали участь у таких процедурах дослідження:

  • початкова розробка та доопрацювання інструментарію дослідження (запитальників);

  • проведення тестових опитувань;

  • визначення місць компактного проживання ромів для проведення опитування;

  • визначення та відбір для опитування кандидатур ромських лідерів та експертів;

  • рекрутинг респондентів, ромських лідерів та експертів;

  • написання аналітичного звіту.


3. Спосіб життя ромського населення
3.1. Загальна характеристика умов життя та матеріального становища
Дані опитування ромів свідчать про їх важке матеріальне становище. Сфера споживання для переважної більшості (75%) респондентів обмежується невибагливим харчуванням та необхідними недорогими речами, причому більшість опитаних ромів вказали, що їм бракує грошей навіть для придбання необхідних продуктів (див. табл. 3.1.1). До відносно забезпеченого прошарку належить лише близько чверті респондентів, але говорити про забезпеченість у даному випадку можна лише умовно, тому що для багатьох представників цієї підгрупи недоступні необхідні в побуті товари тривалого використання.

Таблиця 3.1.1

Розподіл відповідей респондентів на запитання

Як би Ви оцінили матеріальне становище Вашої сім’ї?”, %





Ромське населення, N=303

Населення України в цілому, N=2088

Ледь зводимо кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти

59

26

Грошей вистачає на харчування та на придбання необхідних недорогих речей

16

45

У цілому на життя вистачає, але придбання речей тривалого користування, таких як меблі, холодильник, телевізор, вже викликає труднощі

20

24

Живемо забезпечено, але зробити деякі покупки ми поки що не в змозі (купити квартиру, автомобіль тощо)

3

4

Ми можемо собі дозволити придбати практично все, що хочемо

0

0

Важко відповісти

1

1

Порівняльний аналіз результатів опитування ромського населення та дорослого населення України загалом свідчить про те, що й серед ромів, і серед населення в цілому забезпечених людей однаково небагато. Істотні (статистично значущі) розбіжності у матеріальному становищі стосуються питомої ваги “бідних” та “малозабезпечених. Бідні серед ромів зустрічаються щонайменше вдвічі частіше, ніж серед населення України в цілому.

Результати опитування експертів цілком узгоджуються з даними опитування ромського населення і також свідчать про низький рівень життя ромів. Практично всі експерти вказують на те, що за останні роки матеріальні та житлові умови ромських родин погіршилися, що зрештою характерно і для більшості населення України в цілому. Опитані ромські лідери відзначають, що матеріальні проблеми (поряд з юридично-правовими) утворюють коло основних питань, з якими роми звертаються до громадських організацій. Окремі з них у своїх інтерв’ю звертають увагу на те, що роми не отримують своєчасно матеріальну допомогу, яка особливо необхідна для багатодітних сімей.

Хоча основною тенденцією є незаможність, бідність ромського населення, мають місце приклади, коли роми завдяки своїй праці забезпечують собі і своїй родині гідний рівень життя. Так, наприклад, за свідченням одного з ромських лідерів, багато ромів с. Підвиноградового Закарпатської області виїжджають на заробітки в Росію та країни далекого зарубіжжя. Виконуючи роботу жерстяників, яка стала традиційним ремеслом, вони добре заробляють, мають добротні будинки, автомашини. Однак це скоріше виняток. За експертними оцінками, у тому ж Закарпатті, а саме – у районних центрах Сваляві, Перечині та Великому Березному, що є місцями компактного поселення ромів, доходи більшості ромського населення є дуже незначними. В Ужгороді більшість ромів животіє в злиднях, добробут лише 20–30% (за різними оцінками ромських лідерів та експертів) характеризується як “середній”.

В Одеській області у селах Прилиманському та Нерубайському, за даними експертів, майже всі ромські родини перебувають за межею бідності, часто голодують, живуть у непридатних для мешкання будинках; гострими є проблеми з постачанням води та опаленням узимку; середній достаток мають лише поодинокі сім’ї. В самій Одесі експерти схильні оцінювати матеріальне становище як “середнє” не більше 25% ромів. У Чернігові та Ніжині (Чернігівська область), на думку експертів та ромських лідерів, більшість ромського населення живе за межею бідності, і тільки 5–10% ромів є забезпеченими.

Подібна ситуація спостерігається й у Харківській області, де експерти відзначали зростання безробіття через поширену серед ромів безграмотність та недовіру з боку соціального оточення. Забезпечені ромські сім’ї навіть у Харкові –рідкісне явище. Виняток становить м. Мерефа, де мешкає близько 300 сімей ромів, більшість з яких живе у своїх будинках та має “середній” рівень доходів. Але навіть тут експерти відзначають погіршення умов життя порівняно з попередніми роками. На тлі відносного достатку, коли грошей вистачає на поточні потреби, помітне погіршення стану житлового фонду через відсутність коштів для ремонту будинків.

За свідченням експертів, умови життя ромів у містах значно кращі, ніж у селах. Роми, які мають постійне місце проживання, житло, роми-ремісники, роми-комерсанти, які займаються перепродажем речей, живуть відносно забезпеченіше, ніж ті, хто кочує та не має певного роду заняття. Як основну причину переважно низького рівня доходів і, відповідно, рівня добробуту ромських родин експерти називали безробіття. Причому ромські лідери вважають, що воно обумовлене передусім загальним погіршенням економічної ситуації в країні, низьким рівнем освіти ромів, недовірою до них з боку суспільства. Працівники міліції та місцевих держадміністрацій здебільшого схильні вбачати коріння злиднів у небажанні ромів працювати.

Думки різних категорій експертів щодо однорідності ромів за своїм матеріальним становищем дещо відрізняються. Ромські лідери наполягають переважно на тому, що сьогодні всі роми є бідними, мають доходи нижче середніх або живуть у злиднях, а забезпечені сім’ї майже не зустрічаються. Інші експерти, серед яких є як ромські лідери, так і представники місцевих держадміністрацій, вважають, що в ромському середовищі можна знайти людей не тільки середнього достатку (розмір цієї майнової групи може коливатися від 2–3 сімей у таборі (громаді) до 25–30% ромської громади), а й навіть багатих. На думку “зовнішніх” експертів (тих, хто не є ромами), контраст між багатими та бідними ромами помітніший, ніж серед населення в цілому. Така оцінка більше відповідає результатам опитування ромського населення, а саме – показникам самооцінки матеріального становища. У будь-якому разі об’єктивну характеристику процесу диференціації доходів може дати лише моніторинг матеріальних умов життя ромського населення.


3.2. Задоволення базових потреб (харчування і одяг)
Результати дослідження свідчать про те, що недоїдання залишається гострою проблемою для ромського населення. Тільки половина (рівно 50%) опитаних ромів вказали, що наїдаються досита щодня. Водночас, за словами майже третини (31%) респондентів, їм трапляється кілька разів на місяць опинятися в ситуації, коли впродовж цілого дня вони нічого не їли, причому 15% опитаних доводиться голодувати раз на тиждень або й частіше (див. табл. 3.2.1). Є можливість зіставити наявні дані з аналогічним показником, що характеризує населення України в цілому. За даними опитування населення в межах проекту “Індекс людського розвитку: Україна, листопад 2002 р.”, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень, кілька днів кожного місяця голодувати доводиться родинам 18% опитаних, з них постійно голодують сім’ї 3% респондентів.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка