Звіт "Аналіз реальних проблем та потреб ромів в Україні" київ жовтень 2003 зміст вступ 4 Ромський етнос в Україні 7 Методологія дослідження 12 Спосіб життя ромського населення 16



Сторінка8/10
Дата конвертації19.02.2016
Розмір1.59 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Серед опитаних ромів лише п’ята частина (22%) вважає, що в Україні забезпечені умови для культурного розвитку ромів значною або певною мірою, тоді як переважна більшість (70%) стверджує, що ці умови забезпечені лише незначною мірою або не забезпечені зовсім. Дані опитування ромів узгоджуються з результатами інтерв’ю з експертами. Три чверті опитаних ромських лідерів вважають, що умови для культурного розвитку ромів не забезпечені взагалі або забезпечуються слабко. Цю точку зору також поділяють опитані педагоги. Водночас половина експертів – представників місцевих державних адміністрацій – навпаки, вважає, що умови для культурного розвитку ромів в Україні цілком забезпечуються. Як зазначив один з експертів цієї категорії, “умови забезпечуються повною мірою. Поділу між ромами та іншими національностями немає”.


Є підстави вважати, що саме у відсутності диференційованого підходу до питання задоволення культурних потреб і прихована головна проблема, яка, між іншим, і викликала поляризацію думок експертів. Як зазначив інший представник держадміністрації, “умови для культурного розвитку ромів забезпечуються певною мірою. Але цього недостатньо. Самі роми відчувають свою дискримінованість, починають займатися цими питаннями”. Так, з одного боку, в містах, особливо обласних центрах, є досить багато культурних і спортивних закладів, розрахованих на широкий загал населення. З іншого боку, ромське населення, маючи низький освітній рівень, а також низьку купівельну спроможність (а нині послуги культурних закладів дорожчають), виявилося відчуженим від культурних цінностей суспільства.

Дані опитування ромського населення про відвідування релігійних, культурно-освітніх та спортивних закладів показали, що роми більш-менш регулярно відвідують тільки церкву та заходи ромських громадських організацій. Церкву, релігійні служби щонайменше раз на місяць відвідує 38% ромів і лише 18% не відвідували їх жодного разу впродовж останнього року (див. табл. 5.1.4). Високий рівень відвідування церковних служб змушує вбачати у цьому один з чинників (нехай суто технічний) збереження національної ідентичності поряд із заходами ромської культурної самодіяльності.

Заходи ромських громад відвідували принаймні один раз упродовж останнього року 57% респондентів, причому рівно чверть відвідувала їх раз на місяць або й частіше. Це також слід вважати високим показником, оскільки такі заходи самі по собі трапляються не так уже й часто. Те, що заходи ромських громадських організацій посідають друге місце за відвідуваністю, є свідченням авторитету й активності ромських громад.

Таблиця 5.1.4

Частка респондентів, які жодного разу не відвідували вказані заходи та установи

впродовж останніх дванадцяти місяців, %


Церкву, релігійну службу

18

Заходи ромських громадських організацій (будь-які)

40

Спортивні видовища (змагання)

77

Концерти

77

Кінотеатри

84

Бари, нічні клуби

84

Клуб, будинок культури і відпочинку, дискотеку

86

Стадіони, басейни, тренажерні зали (для заняття спортом)

90

Музеї, виставки

90

Театри

92

Бібліотеки

95

Водночас користування послугами культурних закладів незначне. Хоча серед населених пунктів, де проводилися опитування ромів, були обласні центри (Одеса, Ужгород, Харків, Чернігів), а також міста обласного підпорядкування. Тому пояснювати низький рівень відвідування культурних установ і закладів їх відсутністю в місцях компактного поселення ромів було б неправильно.

Отже, актуальним стає питання про запровадження таких форм культурного виховання і розвитку, які б користувалися популярністю серед ромського населення. І ромські лідери, і представники місцевих держадміністрацій (переважна більшість) вважають доцільним надання фінансової підтримки із державного бюджету культурним установам та організаціям ромів. Водночас зазначалося, що фінансова підтримка передусім необхідна не ромським організаціям як таким, а в першу чергу культурно-освітнім програмам, проектам, що спрямовані на навчання ромських дітей.

Серед лідерів ромських громад також активну підтримку здобула ідея створення ромських театрів та культурних центрів, більшість експертів-педагогів також позитивно оцінює доцільність такого заходу. “Це дуже актуальне питання. Для ромів життя – це музика. Якби у театрі або культурному центрі працювали дитячі студії, то важко було б переоцінити внесок таких установ у культурний розвиток ромів”, – зазначає один із експертів. Водночас представники місцевих державних адміністрацій стримано поставилися до висунутої ідеї (відповіді розділилися між “недоцільно” та “важко сказати”). Можливо, така позиція викликана небажанням мати зайвий клопіт, але у будь-якому випадку різниця у поглядах ромських лідерів та представників місцевої влади у цьому питанні – тривожний сигнал про відсутність єдиного погляду на актуальні проблеми ромської громади.

Практично всі ромські лідери вважають необхідним надавати фінансову підтримку з державного бюджету для видання газети або журналу ромською мовою. Такий захід розглядався як важливий крок консолідації ромської громади в Україні, як інструмент не тільки інформування, а й освіти і виховання. Висловлювалися також пропозиції створення передач на місцевому телебаченні і радіо (за фінансової підтримки з бюджету). Щоправда, деякі з експертів відзначили певні труднощі із створенням загальноукраїнських ромських видань, оскільки існує кілька діалектів ромської мови, які істотно відрізняються. (неписемний стан мови, діалекти, неграмотність ромів). Отже, доцільною і своєчасною була б підтримка загальноукраїнської періодики для ромського населення, яка видавалася б українською мовою (на зразок “Романі Яг”). Важливо, що ідея надання фінансової підтримки ромським періодичним виданням знайшла підтримку і серед представників місцевих держадміністрацій.

5.1.4. Проблема викладання ромської мови, ромської історії

та програмних предметів ромською мовою в загальноосвітній школі
Довідково

Декларація ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин (Стаття 4), наголошує, що “держави при необхідності вживають заходів у галузі освіти з метою стимулювання вивчення історії, традицій, мови і культури меншин, що проживають на їхніх територіях. Особи, що належать до меншин, повинні мати належні можливості для отримання знань, необхідних для життя у суспільстві (взагалі) і в цілому”.

Закон України “Про національні меншини в Україні” (Стаття 6) зазначає, що “держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства”.

Проведене дослідження показало, що ромське населення та ромські лідери усвідомлюють важливість вивчання дітьми ромської мови і ромської історії. Зокрема, серед опитаних ромів, які мають дітей 7 – 15 років, 71% респондентів хотіли б, щоб їх дітям у школах факультативно викладали ромську мову, 73% – ромську історію, а 60% – щоб частину предметів викладали ромською мовою. Негативну відповідь у кожному випадку дали не більше 10% респондентів, байдуже ставлення до викладання ромської мови та історії виявили 15%, до викладання предметів ромською мовою – 23 % опитаних батьків.

Дві третини опитаних ромських лідерів вважають доцільним факультативне викладання ромської мови, вказуючи на необхідність оволодіння нею як важливий чинник збереження ромами національної самобутності й етнічної ідентифікації. Слід звернути увагу на ту обставину, що деякі ромські старійшини не вбачають необхідності у викладанні ромської мови, зважаючи на те, що роми мешкають в іноетнічному оточенні, яке не розуміє ромської мови.

Серед представників місцевої держадміністрації та педагогів не було одностайної думки щодо викладання ромської мови у загальноосвітній школі для ромських дітей. Ті, хто дали негативну відповідь, мотивували свою позицію передусім організаційно-методичними труднощами: “Як можна викладати, коли немає обґрунтування для цього? Хто буде її викладати? Як? За якою програмою?” Обставина, що значна частина ромів спілкується поза домівкою не ромською мовою, інтерпретувалася як відсутність інтересу до мови, як те, що ромська їм не потрібна.

Що стосується організації процесу вивчення ромської мови, то проблемним тут дійсно є створення навчально-методичної літератури через відсутність єдиної нормованої ромської писемності. Щоправда, Міністерство освіти і науки України у 1997 р. здійснило спробу створення підручника для вивчення ромської мови – “Буквар” (автори Мазоре І.Т., Козимиренко М.Г.).

Найбільше позитивних відповідей експертів було отримано на запитання щодо доцільності факультативного викладання історії ромів у загальноосвітніх школах для ромських дітей. Жоден з експертів – ромських лідерів – не висловив негативного ставлення до цієї ідеї; у своїх відповідях вони наголошували, що “дуже багато ромів не знають своєї історії”; а знання історії, на їх думку, сприятиме піднесенню національної свідомості ромів, підвищенню культурного рівня, їх інтеграції в українське суспільство. Переважно позитивним було ставлення й інших експертів. Щоправда, окремі педагоги вважають викладання ромської історії недоцільним, оскільки роми, на їх думку, не відчувають у цьому особливої потреби.

Переважно негативно поставилися всі категорії експертів до ідеї створення шкіл з викладанням усіх або частини предметів ромською мовою (так звані “національні” школи). Серед ромських лідерів незгоду висловили дві третини. Недоцільність такого заходу вони пояснюють різними причинами: відсутністю вчителів, які б добре знали мову, недостатньою кількість дітей для наповнення такої школи, постійною міграцією багатьох ромів та ін. Висловлювалося переконання, що діти ромів повинні відвідувати загальноосвітні школи і навчатися державною мовою. Подібної думки дотримуються й інші експерти – представники місцевих держадміністрацій та опитаних педагогів.
5.1.5. Недільна ромська школа: проблеми і перспективи
Довідково

Витяг із “Тимчасового положення про недільну школу

національних меншин в Україні”

“1.2. Згідно з Декларацією прав національностей України недільна школа є однією з форм забезпечення народам і національним групам реалізації права на вивчення рідної мови, літератури, історії, національних і культурних цінностей, традицій рідного народу, відповідно до потреб населення, що проживає в даному регіоні.

1.3. Головним завданням недільної школи національних меншин в Україні є:


  • вивчення рідної мови як основи культури;

  • заглиблення в середовище національних традицій, культури, мислення та побуту;

  • усвідомлення місця освіти, культури національної групи в регіональній культурі та житті народів України;

  • розвиток інтересів в галузі науки, краєзнавства, історії рідного краю, естетики...

2.4. Структура змісту освіти у недільній школі включає в себе такі компоненти:

  • рідна мова та література як невід’ємна складова історії національної культури;

  • історія народу, його історичної батьківщини в зіставленні з історією України;

  • основи національної культури (фольклор, танці, пісні, музика рідного краю, образотворче мистецтво та ін.) в контексті світової культури”.

Сьогодні в Україні діють шість недільних ромських шкіл. Як приклад, можна розглянути досвід Татарбунарської недільної школи (Одеська область), що діє на базі навчально-виробничого комбінату ЗОШ № 2 відповідно до угоди про співпрацю між директором цього комбінату та головою асоціації ромів. Учні школи вивчають українську та англійську мови, правознавство, ромську мову та культуру, історію в межах історії України. При цьому кілька предметів викладають вчителі вказаної загальноосвітньої школи, а ромську мову і культуру – представники асоціації.

Результати дослідження виявили популярність недільних ромських шкіл. Серед опитаних ромів, які проживають у населених пунктах, де є ромські недільні школи, три чверті вказали, що члени їх родини (принаймні один) відвідують ці заклади.

Опитування експертів засвідчило домінування позитивного ставлення до роботи недільних шкіл та усвідомлення важливості їх діяльності. Переважна більшість (три чверті) експертів – представників місцевих держадміністрацій – вважають недільні школи, безумовно, потрібними закладами: “Такі школи сприяли б піднесенню культури серед ромського населення”. На думку цієї категорії експертів, як дітей, так і дорослих, доцільно навчати у цих школах ромській мові, історії, культурі, розвивати їх здібності, прищеплювати релігійні традиції, а дорослих ознайомлювати ще й з основами правових знань.

Більшість опитаних педагогів також висловили переконаність у необхідності недільних ромських шкіл. Вони вбачають їх призначення у залученні дітей та дорослих до вивчення національної мови, історії, культури, у піднесенні рівня їх релігійності. Зазначається також, що дорослих доцільно навчати “культурі спілкування з дітьми”. Щодо інших завдань недільної школи, експерти-педагоги називають виховання у ромських дітей загальноприйнятих норм поведінки і моралі.

Найбільш активно за підтримку діяльності недільних шкіл висловилися ромські лідери. Вони були одностайними стосовно того, що робота таких закладів дуже важлива, оскільки завдяки їм діти набувають знань про свій народ, знайомляться з його історією, культурою, виявляють свої кращі здібності. Висловлювалася думка, що функціонування недільних шкіл може сприяти зменшенню кількості правопорушень у ромському середовищі. Щоправда, деякі ромські лідери висловили занепокоєння з приводу того, що буде зроблена спроба підмінити повноцінну середню освіту для ромських дітей відвідуванням недільної школи. Тим часом всі експерти з числа ромських лідерів, які проживають у населених пунктах, де діють недільні ромські школи, відзначають охоче відвідування їх дітьми і дорослими.

На запитання щодо бажаного переліку дисциплін у недільних школах відповіді ромських лідерів значною мірою повторювали відповіді експертів інших категорій. Так само йшлося про викладання історії, мови, ознайомлення з культурою, народними традиціями ромів. Наголошувалось на необхідності виховання у ромів почуття національної гідності та етнічної ідентичності. Експерти з числа старійшин вважали обов’язковим введення релігійного виховання. Були названі і такі напрямки діяльності шкіл, як робота пісенних і танцювальних гуртків, навчання ромських ремесел, викладання етики, естетики. Ряд експертів вбачають потребу в ознайомленні відвідувачів шкіл з основами ведення бізнесу, економіки, права, комп’ютерної грамоти тощо.


5.2. Питання освіти
5.2.1. Рівень освіченості ромів
При визначенняі рівня освіченості ромів в основу було покладено аналіз експертних оцінок уміння ромського населення читати, писати і рахувати у порівнянні із самооцінкою власне ромського населення (опитаних ромів). Дані опитування ромських лідерів свідчать, що більше половини дорослого ромського населення як у сільській місцевості, так і в містах не вміють зовсім читати, писати, рахувати або роблять це з певними труднощами.

Оцінки експертів різних категорій значною мірою збігаються, коли йдеться про певне місце компактного поселення, що свідчить про надійність даних. Зазначимо, що експертні оцінки дещо варіюються залежно від того, наскільки неблагополучною є ромська громада. Особливо неблагополучне становище в місцях компактного поселення ромів, що є сільськими населеними пунктами, порівняно благополучнішою є ситуація в Харківській області, де соціальна інтеграція ромського населення вища.

Дані експертного опитування повністю узгоджуються з даними опитування ромського населення (див. табл. 5.2.1.1). За цими даними, частка респондентів, які не вміють читати зовсім, або роблять це з труднощами, становить 68%, не вміють писати або роблять це з труднощами – 68%, не вміють лічити або роблять це з труднощами – 59%. Особливо неблагополучною є ситуація із вмінням писати – зовсім не вміє це робити чверть опитаних ромів.

Таблиця 5.2.1.1

Частка респондентів, які вміють тою чи іншою мірою

читати, писати, лічити, а також знають таблицю множення, %




Досить добре

З певними труднощами

Не вміють (не знають) зовсім

Вміють читати

32

49

19

Вміють писати

32

42

26

Вміють лічити

41

46

13

Знають таблицю множення

27

24

49

Важливим показником рівня освіченості є здобуття середньої та вищої освіти. Серед опитаних представників ромського населення лише 2% респондентів мають базову або повну вищу освіту. Повну загальну середню або професійно-технічну освіту здобули 6% опитаних, а базову (неповну) середню освіту – 10%. Початкову освіту має половина (49%) респондентів, а третина (34%) практично не відвідувала загальноосвітню школу. Таким чином, серед дорослого ромського населення переважають ті, хто має початкову освіту або не має її взагалі.


5.2.2. Відвідування ромськими дітьми дошкільних закладів.

Причини невідвідування дитячих садків
Серед опитаного ромського населення близько половини (44%) мають дітей дошкільного віку (від трьох до шести років). Такий високий відсоток пояснюється традиційною багатодітністю ромських сімей. Водночас кількість дітей, які відвідують дошкільні установи, надзвичайно мала. Серед респондентів, які мають дітей вказаного віку, тільки 13% вказали, що їх діти відвідують дитячий садок, причому 2% опитаних зазначили, що садок відвідують тільки деякі діти.

Головними причинами невідвідування дошкільних закладів респонденти називали дві обставини: можливість доглядати дитину вдома, а також відсутність коштів для того, щоб платити за послуги дитячого садка. Обидві обставини виразно характеризують типову ситуацію багатодітної малозабезпеченої ромської родини (див. табл. 5.2.2.1).



Таблиця 5.2.2.1

Розподіл відповідей респондентів на запитання

З якої причини Ваші діти не відвідують дитячий садок?”, %

(респондент міг назвати кілька варіантів відповідей. Вказано відсоток серед тих, хто має дітей віком від трьох до шести років, N=118)

У нас є кому доглядати за дитиною вдома

50

За послуги дитячого садка потрібно платити гроші, а ми не можемо собі цього дозволити

49

Влаштувати дитину до дитячого садка дуже складно, потрібно багато довідок, дозволів

6

Дитячий садок знаходиться занадто далеко від нашого будинку

5

У нашому населеному пункті немає дитячого садка

4

Адміністрація дитячого садка відмовилася прийняти нашу дитину, хоча в установі є вільні місця

1

Інше

6

Опитування експертів стосовно причин невідвідування ромськими дітьми дошкільних закладів лише підтвердило дані опитування населення. Головною причиною ромські лідери називають те, що традиційно ромські діти виховуються в сім’ї: “Як правило, ромські мами не працюють, відповідно у них немає крайньої необхідності віддавати дитину в дитячий садок”. Друга причина – це відсутність можливостей оплачувати послуги за перебування дітей в дитячому садку: “Послуги дитячих садків не доступні зараз зовсім – багато з них закрилися, стали платними”. Окремі ромські лідери причиною невідвідування дітьми дошкільних установ назвали адміністративні перешкоди: “Ромських дітей приймають неохоче”, “Вимагають довідки з місця роботи”, а також небажання батьків інших національностей бачити в дитячих садках ромських дітей.


5.2.3. Навчання ромських дітей у загальноосвітній середній школі.

Причини невідвідування школи
Серед опитаних ромів половина з них (54%) є батьками дітей віком від 7 до 15 років включно. Більшість цих батьків вказали, що їх діти часто пропускають заняття в школі (51% опитаних) або не ходять до школи зовсім (9%).

Про гостроту проблеми невідвідування ромськими дітьми загальноосвітньої школи (незалежно від того, чи зараховані діти до школи, чи ні) вказали у своїх відповідях і експерти. Переважна більшість експертів вважає, що близько половини ромських дітей не відвідують школу зовсім або регулярно пропускають уроки. Найбільш неблагополучна ситуація спостерігається в місцях компактного проживання ромів, які є сільськими населеними пунктами. Ромські лідери, що представляли неблагополучні (з точки зору матеріального рівня) громади, схильні вважати, що “практично всі” діти віком від 7 до 15 років не відвідують школи. Що стосується регіональних відмінностей, то найбільш неблагополучною є ситуація в Закарпатті і порівняно кращою – в Харківській області.

Дані опитування ромських лідерів підтверджують результати інтерв’ю з експертами-педагогами. За узагальненою оцінкою педагогів, серед дітей віком від 7 до 15 років лише небагато відвідують школу більш-менш регулярно (до 10%). Відповідно, серед ромських учнів значною є частка тих, хто систематично “прогулює” уроки. Заняття періодично не відвідують більше половини дітей шкільного віку у Фараонівці на Одещині, близько половини – у Сваляві у Закарпатті, і небагато (менше 10%) – у Мерефі на Харківщині. Суспільство не може залишити без уваги той тривожний факт, що багато ромських дітей не відвідує школу зовсім (незалежно від того, чи були вони зараховані в подібний заклад чи ні). На думку місцевих педагогів у Сваляві таких дітей більше половини, не набагато менше половини – у Фараонівці; щоправда, майже немає таких у Мерефі.

За свідченням педагогів, ромські діти, які відвідують школу, як правило, вміють читати, писати, рахувати, причому порівняно непогано; частка тих, які не вміють це робити, є незначною і становить менше 10%. За словами педагогів, труднощі з навчанням у ромських дітей зумовлені передусім несистематичним відвідуванням навчальних занять, ігноруванням самостійних і домашніх завдань, відсутністю усвідомлення батьками потреби отримання освіти їхніми дітьми. Через нерегулярне відвідування ромськими дітьми шкільних занять, а також у зв’язку з активною міграцією ромського населення, перед педагогами часто постає проблема того, що діти одного віку мають різний рівень підготовки.

Додаткові запитання до ромських батьків, які мають дітей шкільного віку, дозволили з’ясувати причини невідвідування школи їхніми дітьми. Основними були три пояснення: матеріальні труднощі (у тому числі необхідність здавати гроші в школі), дітям не подобається відвідувати школу, а також те, що дітям у школі важко вчитися. Те, що ромським дітям важко вчитися, у свою чергу, почасти пояснюється тим, що вдома часто немає умов, аби повноцінно вчитися, а також тим, що діти змушені заробляти на життя, допомагати рідним (див. табл. 5.2.3.1).

Таблиця 5.2.3.1

Розподіл відповідей респондентів на запитання

“З якої причини Ваші діти не відвідують школу?”, %

(респондент міг назвати кілька варіантів відповідей. Вказано відсоток серед тих, чиї діти віком від 7 до 15 років не відвідують школу, N=99)


Через матеріальні труднощі немає грошей на форму, підручники та шкільне приладдя

66

Дітям не подобається відвідувати школу, їм нудно

36

Дітям у школі важко вчитися, вони багато чого не розуміють

34

У школі потрібно періодично здавати гроші на різні потреби, а грошей для цього немає

12

До дітей у школі погано ставляться однокласники

10

Діти змушені заробляти на життя, допомагати рідним

10

Вдома немає умов, щоб повноцінно вчитися

9

До дітей у школі погано ставляться вчителі

7

Заробляти гроші можна і без освіти

4

Діти часто хворіють

3

У нас немає необхідних документів

3

Дитина (діти) віком до 15 років включно відвідує(ють) інший навчальний заклад: училище, коледж, технікум

2

Дитина (діти) ніколи не ходила(и) до школи

1

Інше

2

Загальний характер визначених ромськими батьками причин невідвідування дітьми школи збігається з думкою опитаних експертів. Більшість експертів погоджується з тим, що для ромських дітей навчання в загальноосвітніх школах з матеріальної (фінансової точки) зору практично недоступне, оскільки переважна частина ромських сімей малозабезпечені. За їх оцінками, утримувати дітей в школах має можливість не більше третини ромських сімей. Щоправда, один з педагогів з населеного пункту, де мешкає порівняно заможна ромська громада, вважає освіту для ромів доступною: “підручники надаються школою безкоштовно, школа знаходиться в центрі мікрорайону, де проживають в основному роми”.

Як свідчать експерти, іншою причиною, що стримує відвідування ромськими дітьми школи є низка звичаїв, стереотипів свідомості ромського населення, які не стимулюють, а знижують мотивацію ромів отримати освіту, обмежують тривале навчання ромських дітей. Ромська молодь, особливо дівчата, рано вступають до шлюбу і народжують дітей. Традиційна роль дівчаток – допомагати вдома матері, готуватися до заміжжя. Один з педагогів відзначив, що хлопці частіше відвідують школу, ніж дівчата: “Дівчатка готуються до шлюбу та сімейного життя. Батьки тримають їх удома”. Хлопці відвідують школу лише до 5 – 6 класу, а потім намагаються заробляти. За словами експерта з Закарпаття, є неписані закони ромів, за якими діти, вже змалку повинні заробляти гроші, а не ходити до школи. Тому батьки часто не змушують своїх дітей ходити в школу. Саме середовище, в якому зростають роми не завжди дозволяє визначитися на користь отримання освіти. Усі ці обставини зрештою можуть зумовлювати незацікавленість ромських дітей у навчанні, для них школа виявляється чужим світом, чужим культурним середовищем.

Крім того, як зазначають деякі ромські лідери, трапляється, що ромських дітей у школі дискримінують. Це також зазначали ромські батьки, коли говорили, що до їхніх дітей у школі погано ставляться вчителі та однокласники. За свідченням окремих експертів, роми у школах – “небажані діти”; “У вчителів зберігається упередження по відношенню до ромських дітей, негативне ставлення до них”; “Ромським дітям не приділяють належної уваги, саджають їх на задню парту”. Все це, зрештою, стає ще однією причиною того, що дитина втрачає бажання відвідувати школу.

Окремо експерти висловили свою думку з приводу того, як ставляться ромські батьки до того, що їхні діти пропускають заняття в школі або ж не відвідують її зовсім. Переважна більшість експертів стверджує, що батьки спокійно сприймають той факт, що діти не ходять до школи, не переживають через це. За словами одного з експертів, батьки ставляться до цієї проблеми просто: “І сам вивчиться – життя навчить”. Як правило, якщо дитина не ходить до школи, то лише небагато батьків намагаються примусити її до відвідування. Правда, ромські лідери з Харкова та Мерефи (Харківська область) стверджують, що останнім часом ставлення батьків змінилося, вони розуміють необхідність освіти; бажаючи. щоб їхні діти жили краще, вони змушують дітей ходити до школи.

Експерти запропонували ряд заходів, спрямованих на те, щоб усі ромські діти відвідували школу й отримували середню освіту. Передусім наголошувалося на необхідності подолати обмеження, які виникають унаслідок незаможності ромів: надавати матеріальну допомогу багатодітним сім’ям, звільнити від численних шкільних грошових зборів. Крім того, вказувалося на доцільність проведення освітньо-виховної роботи з батьками, організації спеціальних занять для дітей-дошкільнят у недільних школах. Пропонувалося прийняти спеціальну “Програму отримання представниками ромського етносу середньої освіти”. Складовими такої програми могли б стати:



  • створення спеціальної соціальної служби по роботі з батьками-ромами та дітьми, що не відвідують школу, яка б пропагувала доцільність освіти;

  • цільова матеріальна допомога малозабезпеченим та багатодітним сім’ям ромів;

  • матеріально-методична допомога школам, в яких навчаються роми, підготовка та перепідготовка вчителів.

Деякі експерти висловлювались скептично щодо можливості домогтися, аби всі без винятку ромські діти відвідували школу. За висловом одного старійшини, “все одно роми до школи не ходитимуть”.
5.2.4. Проблеми доступності вищої освіти для ромів
Як уже зазначалося, серед ромського населення частка тих, хто має вищу освіту, є дуже незначною: серед опитаних ромів лише 1% мають базову вищу освіту (вузи I, II рівнів акредитації), така ж кількість респондентів мають повну вищу освіту (вузи ІІІ, IV рівнів акредитації). Серед опитаних батьків, які мають дітей віком від 16 до 22 років (N=40), лише у чотирьох діти навчаються у школі, в усіх інших діти вказаного віку ніде не навчаються – ані в професійно-технічному училищі, ані в коледжі (технікумі), ані в університеті. Отримані дані узгоджуються з оцінками експертів-педагогів, за якими лише в 1% ромських сімей є діти визначеної вікової групи, що навчаються у вищих навчальних закладах.

Експерти назвали такі перешкоди на шляху до здобуття вищої освіти:



  • відсутність належних базових шкільних знань, оскільки ромські діти, як правило, не здобувають повної середньої освіти, а їх шкільна підготовка недостатньо високого рівня;

  • низький рівень доходів ромських сімей, неспроможність оплатити навчання у вищих навчальних закладах; “навчання у вищих навчальних закладах доступне лише для забезпечених сімей”;

  • ранній вік, коли ромська молодь одружується, а також ранній вік, коли ромські дівчата починають народжувати дітей;

  • через незадовільне матеріальне становище ромська молодь практично з дитинства мусить дбати про засоби до існування;

  • низький освітній рівень батьків, відсутність прикладів, на які молодь могла б орієнтуватися”, через що “молодь не хоче вчитися”, не усвідомлює і не бачить необхідності навчання у вищих навчальних закладах.


6. Соціальна інтеграція ромів в українське суспільство
6.1. Особливості суспільно-політичної свідомості ромів
Аналізуючи відповіді ромів на запитання про їх зацікавленість політикою в Україні, можна зазначити низький рівень їх інтеграції у політичне життя країни. Майже половина зовсім не цікавиться політичними подіями, що відбуваються в Україні, тоді як за даними опитування Інституту соціології НАН України у 2002 р. політикою не цікавилися зовсім тільки 19% опитаних мешканців України.
Таблиця 6.1.1

Розподіл відповідей респондентів на запитанняЧи цікавитесь Ви



політичними подіями, що відбуваються в Україні?”,%

Намагаюся бути в курсі всіх подій (цікавлюся постійно)

7

Часто цікавлюся

5

Цікавлюся час від часу

12

Цікавлюся дуже рідко

27

Зовсім не цікавлюся

47

Важко відповісти

2

Однією з важливих складових політичної культури є переконання у тому, що на рішення органів влади, місцевих або центральних, треба і можна впливати у випадку, коли треба відстоювати інтереси групи або права особистості. На запитання “Чи може така людина, як Ви, впливати на прийняття рішень місцевих органів влади?” серед опитаних ромів тільки кожен шостий (18%) відповів ствердно, а негативно – 60%.

Отже переважна більшість ромів відчуває власну відчуженість від політичного життя, від процесу прийняття рішень. Можна висловити припущення, що низька зацікавленість політикою пояснюється тим, що так звана “велика політика”, влада і преса мало цікавиться проблемами ромів. Почасти це підтверджується популярністю видання, яке присвячена життю і проблемам саме ромського населення в Україні – «Романі Яг». Серед опитаних ромів 41% знають цю газету (чули про неї), 37% читають її періодично або принаймні читали у минулому.

Про те, що ромське населення не можна ототожнювати з політичною безініціативністю, свідчать такі дані. Майже половина (45%) опитаних ромів висловили бажання впливати на рішення місцевих органів влади – держадміністрації, селищних, сільських рад та їх виконавчих органів. Важливість участі ромів у діяльності політичних партій усвідомлюють 40% респондентів, вважають важливим брати участь у роботі громадських організацій 59%, а у виборах в органи влади 62%. Про високу спроможність соціальної мобілізації ромського населення свідчить хоча б той показник, що більше половини (57%) опитаних років упродовж останніх 12 місяців хача б одного разу відвідали заходи ромських громадських організацій (ромської громади), причому 28% респондентів відвідували їх регулярно – щонайменше раз на місяць.


6.2. Ставлення до ромів соціального оточення
6.2.1. Ставлення до ромів з боку іншого населення
Опитане ромське населення переважно характеризує свої стосунки з іншим населенням свого регіону як рівні, безконфліктні: 20% респондентів визначили ставлення до них як “доброзичливе”, а 63% – як “нормальне, не гірше і не краще, ніж до представників інших національностей». Недоброзичливим ставлення, коли воно гірше, ніж до представників інших національностей, вважають 15% опитаних ромів (ще 2% респондентів не визначилися з відповіддю). Разом з тим, 34% респондентів повідомили, що їм відомі випадки, коли роми ставали жертвами насилля, образ саме через їхню національність. Те, що показник обізнаності про випадки насилля та образ удвічі перевищує кількість ромів, які в цілому характеризують ставлення до ромів як недоброзичливе, пояснюється скоріше тим, що такі випадки набувають широкого розголосу і вони стають добре відомими і тим, хто не має конфліктів з неромским населенням.

Серед 17 опитаних ромських лідерів на запитання, наскільки поширеною є неприязнь або недоброзичливе ставлення до ромів, 10 заперечили наявність негативізму з боку неромського населення: “Ми цього особливо не відчуваємо”. З тих шести експертів, які визнали існування неприязні, один указав, що неприязнь є дуже поширеною, решта вказали на існування поодиноких проявів недоброзичливості: “Буває”. Один експерт, даючи відповідь про неприязнь, ужив терміну “зберігається”; інший указав, що “в останній час тільки хороше ставлення”, проте жоден не свідчив про посилення неприязні за останній час.

Експерти, які повідомили про наявність упередженого ставлення, зазначали, що ромів уникають через острах заразитися якоюсь хворобою або стати жертвою крадіжки, також недоброзичливість проявляється у небажанні мати ромську сім’ю своїми сусідами. Крім того упередженість також проявляється у матеріалах ЗМІ (про це детальніше буде сказано окремо).

Слід відзначити, що всі експерти, які говорили про упередженість у ставленні до ромів, репрезентували великі міста (обласні центри). У селищах, невеликих містах, де роми давно проживають поруч із представниками інших національностей, де їх добре знають особисто, ставлення до ромського населення помітно краще: “Ставлення до ромів дружнє. Живуть у Прилиманському 33 роки”; “У Мерефі [упередженість не зустрічається]... На одній вулиці живуть роми і представники інших національностей”.



З-поміж десяти експертів з числа працівників місцевих держадміністрацій, правоохоронних органів та педагогів, три експерти вказали, що неприязнь по відношенню до ромського населення існує. Ці експерти зазначили, що такий негативізм не набуває форм ворожості, не має конфронтаційного характеру, скоріше – це певна недоброзичливість, яка до того ж (начебто) зумовлена асоціальною поведінкою самих ромів. Зазначимо, що більшість експертів наголошували на тому, що почуття ворожості та заздрості по відношенню до представників інших національностей для ромів є нехарактерними. На їх думку, роми є гостинними, доброзичсчливими людьми: “Роми дуже гостинні”, “Цигани з повагою ставляться до оточуючих”, “Ми – народ міжнародний”. Характеризуючи національний характер ромського населення, двоє експертів відзначили, що ставлення ромів до оточуючого світу – це значною мірою віддзеркалення ставлення оточуючих до них: “Як суспільство ставиться до конкретної людини, в тому числі до рома, так і він ставиться до суспільства”.

На запитання, як складаються взаємовідносини ромських дітей та ромської молоді з ровесниками інших національностей, більшість експертів зазначених категорій відповіли, що конфліктів практично не буває, що взаємини є дружніми, сусідськими. Проте троє експертів зазначили, що відсутність конфліктів пояснюється скоріше відстороненістю представників різних етнічних груп: “Ромська молодь живе своїм життям”, “Конфліктів на ґрунті національної приналежності немає, а взаємовідносини: кожен сам по собі, скоріше такі”. Окремі експерти хоча й говорили про те, що конфлікти трапляються, проте це, так би мовити, звичайні прояви повсякденності, і вони не мають під собою підгрунтя національної неприязні: “все трапляється – і конфлікти, і шлюби”.


6.2.2. Висвітлення в засобах масової інформації питань,

пов’язаних з ромами та їх проблемами
Опитане ромське населення переважно негативно оцінює те, як засоби масової інформації висвітлюють їхнє життя. На думку чверті (26%) респондентів, у ЗМІ розповідають про ромів більше поганого, ніж доброго, або взагалі – тільки погане, тобто вважають мас-медіа упередженими. Для порівняння: тільки 7% опитаних вважають, що у ЗМІ розповідають про ромів більше доброго, ніж поганого, або тільки добре (див. табл. 6.2.2.1).

Таблиця 6.2.2.1

Розподіл відповідей респондентів на запитання “Як Ви вважаєте, газети, радіо, телебачення більше розповідають про ромів доброго чи поганого?, %



Про ромів розповідають тільки погане

3

Про ромів розповідають більше поганого, ніж доброго

23

Про ромів поганого і доброго розповідають приблизно однаково

51

Про ромів розповідають більше доброго, ніж поганого

6

Про ромів розповідають тільки добре

1

Важко відповісти

16

Недоброзичливі по відношенню до ромів повідомлення ЗМІ не проходять без наслідків. Кожен п’ятий опитаний ром указав, що йому відомі випадки, коли в газетах чи телевізійних передачах повідомляли про погані вчинки або злочини, які заподіяли роми (цигани), і після таких повідомлень населення області починало гірше ставитися до ромів.

Схильність значної частини ромського населення приписувати ЗМІ упередженість по відношенню до ромів не позбавлені підстав. Принаймні цю точку зору підтверджують дані опитування експертів. Тільки 5 із 17 ромських лідерів вважають, що ЗМІ об’єктивно висвітлює події, пов’язані з ромським населенням. Проте десять експертів указали на необ’єктивне висвітлення подій, а ще п’ятеро стверджують, що інформація про ромів у ЗМІ часто подається дуже тенденційно: “Тільки кримінал. Спотворюють факти. Показують базарних ромів і роблять висновки, що так живуть і поводять себе всі роми», «Обєктивність відсутня. Береться якийсь крайній випадок й узагальнюється. Приклад – це думка, що всі роми повязані з наркотиками, наркоділки, приховані багатії» (Харківська область), “Люблять підкреслити, що правопорушення зробили саме роми. Поваги до ромів дуже мало» (Закарпатська область).
6.2.3. Ставлення до ромів з боку представників влади, працівників міліції,

медичних, освітніх та інших державних закладів
Під час опитування ромського населення респондентам поставили таке запитання: Чи траплялося за останні дванадцять місяців, щоб Ви або члени Вашої родини зверталися до державних установ (наприклад, до держадміністрації, райради, сільради, відділу соціального забезпечення, міліції, суду чи ЖЕКу), а до Вас поставилися недоброзичливо, відмовилися допомогти, порушили Ваші права?”. Виявилося, що майже третина (31%) опитаних стикалася з недоброзичливим ставленням принаймні одного разу, а кожен п’ятий (21%) респондент вказав, що стикався з порушенням своїх прав неодноразово.

З числа тих, чиї права порушувалися, переважна більшість (83%) і не намагалася скаржитись, а ті, хто навіть намагався (17%), скаржилися не у всіх випадках порушення власних прав, а лише в деяких. Найчастіше причиною пасивності респондентів виявлялася низька правова культура: незнання законів та своїх прав, куди саме потрібно звертатися зі скаргою, невміння правильно оформити скаргу. Іншою причиною була невір’я в можливість відстояти свої права: недовіра до чиновників і, невпевненість, що можна довести свою правоту (див. табл. 6.2.3.1).


Таблиця 6.2.3.1

Розподіл відповідей респондентів на запитання “Чому Ви не намагалися

відстоювати свої права в кожному випадку, коли вони порушувалися?”, %


Не знаю законів, не знаю, на що маю право

29

Не знав, куди саме потрібно звертатися зі скаргою в даному випадку

26

Не довіряю чиновникам, представникам влади

20

Не знав, як правильно скласти скаргу

18

Не був упевнений, що зможу (зможемо) довести свою правоту

14

Не вірив, що винний буде покараний

14

Боявся, що розгляд мого питання займе занадто багато часу

13

Немає коштів, щоб найняти адвоката для судового розгляду

8

Питання не було настільки серйозним, щоб через нього скаржитися

23

Важко відповісти

3

Інші причини

1

Як зазначали деякі ромські лідери, роми нерідко мають проблеми захисту своїх прав через власну неграмотність або відсутність документів: “Нема освіти, не можуть правильно заповнити формуляр; немає документів”. Вісім ромських лідерів (із 17 опитаних) заявили, що їм відомі випадки, коли працівники правоохоронних органів (міліції, суду, прокуратури) відмовлялися надати правову допомогу особам ромської національності. Щоправда це необов’язково було пов’язано із дискримінацією, частіше мало місце байдуже ставлення до своїх службових обов’язків взагалі, прагнення не переобтяжуватися чужими проблемами: “Нехай самі розбираються”. Відтак стає зрозумілою ремарка одного з експертів: “Скаржитися міліції – не в традиціях ромів”.

Як дослідницький факт було зафіксовано проблему конфліктних взаємовідносин ромського населення та правоохоронних органів: кожен третій (36%) опитаний засвідчив, що протягом останніх трьох років зіштовхнувся з некоректним поводженням або неправомірними діями з боку міліції стосовно себе або це сталося з його близькими. Причому, кожен п’ятий (22%) опитаний ром упродовж трьох останніх років стикався з брутальністю і образами з боку працівників міліції – або особисто, або жертвою некоректного поводження були члени його родини. Кожен десятий респондент потрапляв у ситуацію, коли його самого або члена родини безпідставно обшукували, безпідставно обвинувачували в правопорушенні або ж працівники міліції відмовляли у наданні допомоги (див. табл. 6.2.3.1).

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка