Звіт про проходження педагогічного практикуму реалізація ідей педагогіки співробітництва в навчально-виховному процесі слухач групи Плахотнік Ольга Миколаївна



Скачати 315.77 Kb.
Дата конвертації21.03.2016
Розмір315.77 Kb.
Головне управління освіти і науки Дніпропетровської державної адміністрації

Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Кафедра управління загальноосвітніми навчальними закладами

Відділ креативної освіти та інноваційного менеджменту




Звіт про проходження педагогічного практикуму


РЕАЛІЗАЦІЯ ІДЕЙ ПЕДАГОГІКИ СПІВРОБІТНИЦТВА

В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ


Слухач групи Плахотнік Ольга Миколаївна,

заступник директора з навчально-виховної роботи Межівської середньої

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2

Межівського району

Дніпропетровської області
Термін проходження очної сесії:

06.02-11.02.2012 року



Захист: 19.06.2012 року
Дніпропетровськ – 2012
ЗМІСТ
1. Концептуальний аспект.

1.1. Завдання.

1.2. Актуальність.

1.3. Класифікаційні характеристики технології «Педагогіка співробітництва».

1.4. Алгоритм реалізації педагогіки співробітництва

1.5. Мета.

1.5. Ідеї педагогіки співробітництва.
2. Суть роботи.

2.1. Роль учителя в умовах «Педагогіки співробітництва».

2.2. Учень в умовах «Педагогіки співробітництва».

2.3. Професійне педагогічне спілкування.

2.4. Реалізація ідей співробітництва на уроках.
3. Висновки.
4. Список використаної літератури.

Якщо ви ставитесь до дитини

як до ідеальної особистості –

ви підносите її на ту висоту,

на якій ви хотіли б її побачити.

І.Гете
Реалізація ідей педагогіки співробітництва



в навчально-виховному процесі

Завдання:

  • теоретично обґрунтувати доцільність реалізації ідеї педагогіки співробітництва в навчально-виховному процесі;

  • розглянути умови та можливості використання «Технології співробітництва» в навчальній діяльності вчителя та учнів в урочний та позаурочний час;

  • виявити особливості планування та проведення навчальних занять, спрямованих на реалізацію ідей педагогіки співробітництва.

Педагогіка співробітництва – напрям у вітчизняній педагогіці 2-ї половини ХХ століття, що представляє собою систему методів і прийомів виховання і навчання на засадах гуманізму та творчого підходу до розвитку особистості. Серед авторів: В.О.Сухомлинський, Ш.А. Амонашвілі, І.П. Волков, І.П. Іванов, А.С.Макапкнко, Є.М. Ільїн, В.А. Караковський, С.М. Лисенкова, В.Ф. Шаталов, О.О. і Б.П. Нікітіни, М.П. Щетинін та інші. Всі автори мали великий практичний досвід роботи в школі (більше 25 років) і розробили оригінальні концепції навчання і виховання.

Школа – це простір для життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу вибудовується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя, гармонізації і гуманізації відносин між учнями і педагогами, школою і родиною, грунтуючись на ідеї самоцінності дитинства, діалогу, усвідомленого вибору особистого життєвого шляху.

Сучасне навчання і виховання учнів вимагає нової педагогічної етики, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага та творче співробітництво вчителя та учня. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра); зумовлює використання особистісного діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукання до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій; включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання. Принципово важливою є орієнтація партнерської діяльності вчителя та учня на розвиток творчості – творчої активності, творчого мислення, здібностей до адекватної діяльності в нових умовах.

АЛГОРИТМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІКИ СПІВРОБІТНИЦТВА



допомогти дитині в збереженні своєї індивідуальності



М

вивчити потреби та інтереси дитини



Е

допомогти учням в інтелектуальному та моральному розвитку



Т

забезпечити навчання дитини в найближчому розвитку



А

створити умови навчання без примусу

У педагогіці співробітництва відносини з учнями будуються таким чином, щоб дати можливість дітям нові стимули, закладені у самому навчанні, залучити їх до спільної праці та творчої взаємодії учителя і учнів, спрямовані на опанування учнями предмету.

Педагогіка співробітництва реалізується через певні ідеї:



- ідея навчання без примусу (Ш. Амонашвілі, В.О.Сухомлинський, С. Лисенкова, В. Шаталов) передбачає виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів; припускає наявність таких особистісних якостей вчителя, як гуманність, комунікативність, ціннісне відношення до дитини. Ці якості формуються за допомогою використання комунікативних ігор, тренінгів, тестів. Крім того вчитель повинен володіти знаннями про дитячу психологію, засади гуманної педагогіки, володіти прийомами мотивації, визнавати пріоритетності суб’єкт-суб’єктної взаємодії у навчальному процесі. Цього можна досягти шляхом знайомства з теоретичними засадами гуманної педагогіки, переглядом уроків педагогів-гуманістів, участю у коуч-тренінгах із суб’єкт-суб’єктною взаємодією;

- ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у тому, що перед усіма учнями ставиться складна ціль, водночас учитель всіма засобами має налаштувати учнів на її досягнення, вселити в них упевненість у перемозі над труднощами. Таку особистісну якість вчителя можна сформувати шляхом програвань педагогічних ситуацій та їх аналізу. Вона передбачає готовність до інноваційної діяльності, що досягається шляхом включення вчителя до роботи у творчих групах, розробкою моделі інноваційної діяльності;

- ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні учням опорних сигналів (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння, структурування, запам’ятовування матеріалу, а також для побудови



відповіді; передбачає вміння вчителя з одного боку – систематизувати і перетворювати інформацію належним чином, з іншого – моделюванням. Це досягається за допомого вирішення логічних вправ та задач, моделюванням та проектуванням;

- ідея вільного вибору (Ш. Амонашвілі, І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні дитині свободи вибору у процесі навчання, тобто учень може обирати завдання, здачу, тему твору, сам брати участь у складанні завдань для однокласників; спрямована на демократичність та спрямованість вчителя на розвиток дитини, що можливо досягти за допомогою аналізу досвіду роботи вчителів, участі у тренінгах. Вміння «контактувати» з учнями є провідною педагогічною умовою ідеї вільного вибору, яке може бути сформовано внаслідок програвання управлінських ситуацій у ділових іграх та тренінгах;

- ідея випередження (І. Волков, С. Лисенкова, Б. Нікітін, В. Шаталов) дозволяє включати у програму більш складний матеріал, об’єднувати його в блоки, починати заздалегідь вивчати складні теми, закладати перспективу вивчення теми наступного уроку; спирається на такі якості особистості, як прогностичність, стратегічне бачення педагогічної діяльності, відповідальність, які супроводжуються здатністю до стратегічного планування. Засобами формування цих якостей є стимулювання педагогічної діяльності, складання перспективних планів розвитку учнів, саморозвитку, участь у стратегічному плануванні;

- ідея великих блоків (І. Волков, І. Іванов, В. Шаталов, М. Щетинін) заснована на тому, що у крупному блоці матеріалу (об’єднання 6 – 10 уроків або тем в один блок) легшее встановити логічні зв’язки, виокремити головну думку, поставити та розв’язати проблему; спрямована на наявність таких якостей особистості: глибоке знання матеріалу, уміння систематизувати, інтегрувати, а також володіння технологією інтеграції змісту навчального матеріалу. Засобами формування таких якостей є досконале усвідомлення матеріалу, встановлення взаємозв’язків, складання інтегрованих уроків, карт понять, робота з літературою та у мережі Інтернет;

- ідея відповідної форми (І. Волков, Є. Ільїн, В. Шаталов) полягає у тому, що урок за своєю формою має відповідати предмету, що вивчається; реалізується через обізнаність, креативність, відкритість, здатність результативно вирішувати творчі завдання, незалежність суджень, спрямованість на творчі досягнення, володіння інтерактивними технологіями. Дана ідея з поданими якостями реалізується шляхом розширення знань про педагогічні технології, поглиблення предметних знань, перегляду уроків з використанням інтерактивних технологій, аналізу досвіду вчителів;

- ідея інтелектуального фону класу (І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов, М. Щетинін) передбачає створення загальних життєвих цілей та цінностей у класі, для чого необхідно розвивати здібності та нахили дитини в діяльності, що її цікавить, давати свободу творчості;

- ідея самоаналізу (Ш. Амонашвілі, Є. Ільїн, І. Іванов, В. Караковський, В. Шаталов, М. Щетинін) насправді реалізує ідею колективного аналізу та оцінювання діяльності кожного учня; можлива за умови володіння педагогом прийомами рефлексії, емпатії, а також здатності аналізувати та розуміти власні дії, здатності до самопізнання. Це забезпечується шляхом використання тренінгів спрямованих на “програвання” в уяві моделей поведінки, уявлення себе на місті учня, рефлексивні вправи, програвання навчальних ситуацій у ділових іграх.

Класифікаційні характеристики технології «Педагогіка співробітництва» слідуючі:



  • за рівнем застосування : загально педагогічна;

  • за філософської основи: гуманістична;

  • за орієнтацією на особистісні структури: всебічно гармонійна;

  • за основним фактором розвитку: комплексна – біосоціопсихогенна.

Педагогіка співробітництва передбачає перехід від педагогіки вимог до педагогіки відносин. Це означає, що дещо змінюється стиль відносин вчителя та учнів:

  • не забороняти, а спрямовувати;

  • не управляти, а співкерувати;

  • не примушувати, а переконувати;

  • не командувати, а організовувати;

  • не обмежувати, а надавати свободу вибору

Тільки за таких умов можливе навчання без примусу, яке характеризує:

• вимогливість, заснована на довірі;

• захопленість, народжена цікавим викладанням;

• заміна примусу бажанням, яке породжує успіх;

• ставка на самостійність і самодіяльність дітей;

• застосування непрямих вимог через колектив.

При наявності таких умов дитина має право на помилку, власну точку зору, вільний вибір, відчуває зацікавленість вчителя в її долі, оптимістично береться за кожну справу.

Змінюється суть індивідуального підходу. Він має стати головним результатом шкільної освіти, критерієм якості роботи вчителя, вихователя, керівника виховного навчального закладу в цілому.

Такий підхід повертає школу до особистості дитини, до її внутрішнього світу, де таяться ще не розвинені здібності і можливості, моральні потенції свободи і справедливості, добра і щастя. Мета школи – розбудити, викликати до життя ці внутрішні сили і можливості, використовувати їх для більш повного і вільного розвитку особистості.

Гуманно-особистісний підхід до дитини в умовах педагогіки співробітництва- це ключова ланка, комунікативна основа особистісно орієнтованих педагогічних технологій. Він об’єднує такі ідеї:

▪ новий погляд на особистість як мету освіти, особистісну спрямованість навчально-виховного процесу;

▪ гуманізацію й демократизацію педагогічних відносин;

▪ відмова від прямого примусу як методу, що не дає результатів у сучасних умовах;

▪ нове трактування індивідуального підходу;

▪ формування позитивної Я-концепції.

Новий погляд на особистість представляють наступні позиції:

• особистість проявляється, виступає в ранньому дитинстві, дитина в школі – повноцінна людська особистість;

• особистість є суб’єктом, а не об’єктом у педагогічному процесі.

Набуває певних змін і роль учителя в умовах «Педагогіки співробітництва». Він керує діяльністю учнів. Але його роль як керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що вчитель є насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдання). Здійснюючи контроль за навчанням, він повинен бути готовий допомогти, коли в учнів виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток дітей. Тому він має володіти міцними знаннями з методики, психології та педагогіки – підґрунтям розвитку педагогічної майстерності. В удосконаленні цієї майстерності важливим є досвід роботи самого вчителя і його колег. Він потребує постійного аналізу, узагальнення, використання в педагогічній діяльності всього кращого і прогресивного.

Співробітництво вчителя й учня, їхня співдружність і співтворчість значною мірою забезпечують створення „ситуації успіху”, сприятливих умов для розкриття творчих можливостей дітей, ведуть до істотної гуманізації освіти. Відомий психолог Лев Семенович Виготський зазначав, що в співробітництві дитина виявляється сильнішою і розумнішою, ніж у самостійній роботі. Вона піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів, розв’язаних нею.

Реалізація ідеї співробітництва у педагогічному процесі нерозривно пов’язана з урахуванням того, що виховні впливи діють на дитину опосередковано, що покладено в основу одного із основних принципів педагогічної психології.

Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні використати такі сприятливі моменти позитивного ставлення учнів до навчання:

- наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються;

- наукові знання, вміння і навички практично значущі для учня в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне ставлення до них;

- навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом;

- висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло навчальної діяльності учнів;

- колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце серед однолітків;

- почуття власної гідності є важливою передумовою позитивного ставлення до навчання;

- успіхи в навчанні спонукають до навчальної діяльності;

- справедлива оцінка здобутків учня в навчанні стимулює його позитивне ставлення до навчання.

Дитина за своєю природою – істота допитлива, прагне пізнати невідоме, їй притаманні нормальна увага, уява, пам’ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі, особливо за умови використання технології «Педагогіка співробітництва».

Співробітництво вчителя з учнем – це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності учнів і вчителів, яка базується на взаєморозумінні, проникненні в духовний світ один одного, колективному аналізі ходу і результатів цієї діяльності. Учні мають зрозуміти та засвоїти основні правила обговорення у класі, водночас і вчителі повинні зрозуміти та засвоїти певні основні прийоми міжособистісного спілкування для полегшення роботи з класом. Нижче наводиться кілька корисних ідей для учнів і вчителів що мають підвищити рівень їх взаєморозуміння та ефективність навчання. Дискусії, доповіді та виконання завдань у класі проходять значно ефективніше, коли кожен учень знає правила та виконує їх. Правила вимагають навчитися користуватися своїми правами та керуватися своїми обов’язками.

Говорячи про роль педагогічного, як навчального співробітництва, потрібно враховувати його основні аспекти:

1) взаємодія “учитель-учень”,

2) взаємодія “учень-учень”(у парах чи трійках),

3) загальногрупова взаємодія учнів у навчальному колективі,

4) взаємодія “учитель-учительський колектив” у системі міжпредметних зв’язків.

На жаль, питання організації співробітництва учнів з учнями та її роль залишаються менш розробленими. З досвіду роботи школи, спілкування між дітьми, спільна співпраця на уроці, яка передбачала би звертання учнів один до одного, обмін думками, дійсне співробітництво, зустрічаються досить рідко. Діти працюють поряд, проте не “разом”.

Педагогічний професіоналізм заключається в умінні вчителя мислити та діяти професійно. Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних – любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця – все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби – основа його загальної та педагогічної культури.

Лише правильний стиль поведінки учителя викликає свободу, довіру, відсутність страху, відкритість, устремління до доброзичливого ставлення у класі.

З цієї точки зору роль учителя полягає не лише в тому, щоб забезпечити трансляцію знань, але й бути носієм культури і загальнолюдських цінностей, ідеї державотворення і демократичних змін.

Отже, напрямок професійної переорієнтації вчителя – від просвітництва до здійснення життєтворчої та культуро-творчої місії, від маніпулятивної, авторитарної педагогіки до педагогіки особистісно-орієнтованої, педагогіки співробітництва.

З огляду на нову ситуацію в освітньому просторі України педагог повинен уміти працювати в умовах вибору педагогічної позиції, технології, підручників, змісту, форм навчання тощо.

У педагогічному словнику навчальне співробітництво визначається як напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію й гуманізацію педагогічного процесу; спільна діяльність учителя та учнів, що ґрунтується на взаєморозумінні й гуманізмі, на єдності їхніх інтересів і прагнень, метою якої є особистісний розвиток школярів у процесі навчання й виховання.

Педагогіка співробітництва виробляє такі прийоми, за яких кожен учень відчуває себе особистістю, відчуває увагу вчителя особисто до нього. Це проявляється і в тому, що ніхто не образить дитини підозрою у нездатності, всі захищені у своєму класі, у своїй школі.

Педагогіка співробітництва передбачає, що діти відкрито, довірливо ставляться до дорослих – у школі і в сім’ї. Для цього потрібні не єдині вимоги, як прийнято говорити, а доброзичливі, товариські стосунки з дітьми.

В одній зі своїх статей Симон Львович Соловейчик писав про своє розуміння співпраці. Він писав, що співпраця – це спільна робота рівних, про те, що співробітника не можна примусити відповідати або викликати до дошки. Тим більше, співробітника не можна оцінювати. Повністю поділяючи цю точку зору, можна зробити висновок, що класно – урочна система і педагогіка співробітництва несумісні в повній мірі. Педагогіка співробітництва в даний час не може бути повністю реалізована в технології індивідуального навчання. Але, безсумнівно, в «Технології індивідуального навчання» педагогіка співробітництва застосовна в набагато більшому ступені, ніж при класно – урочній системі.

Педагогіка співробітництва це:

1. Індивідуальна робота.

2. Змагальна.

3. Кооперативна.

4. Проектна.

Рамки сучасного уроку, класно – урочна форма навчання, звичайно, не завжди дають можливість учителю використовувати «Педагогіку співробітництва» в повній мірі. Тому, обравши цю проблему, я поставила перед собою завдання: знайти такі методи і засоби навчання та сприйняття, які дозволили б мені як вчителю на уроці в повному обсягу здійснювати партнерську співпрацю з моїми учнями.

Щоб індивідуально працювати з кожним учнем, враховуючи його психологічні особливості, виникла необхідність по-іншому будувати весь освітній процес. Тому в своїй роботі я використовую слідуючі підходи до побудови уроків:


  1. Підбираю навчальний матеріал, щоб він забезпечував виявлення змісту особистого досвіду учнів, включаючи досвід їхнього попереднього навчання.

  2. Прагну викладати навчальний матеріал таким чином, щоб він не тільки розширював об’єм знань, їх структурування, інтегрування, але й удосконалював особистий досвід кожного учня.

  3. В ході виконання завдань постійно узгоджую особистий досвід учня з науковим змістом завдань, які пропоную.

  4. На кожному уроці намагаюсь активно стимулювати учнів до самостійної діяльності, забезпечуючи їм можливість самоосвіти, саморозвитку і самовираження в ході оволодіння темою або іншими знаннями.

  5. Навчальний матеріал уроку організовую таким чином, щоб кожен учень мав можливість вибору при виконанні завдань.

  6. Залучаю учнів до самостійного вибору та використання найбільш прийнятних та значимих для них способів опрацювання нового матеріалу.

  7. При введенні знань про форми виконання навчальних дій намагаюся виділяти загальнологічні та специфічні прийоми навчальної роботи враховуючи їх функції в особистісному розвитку учнів.

  8. Забезпечую на уроках різносторонній контроль і оцінку не тільки результатів засвоєння учнями знань, умінь та навичок, але і сам процес навчання, тих дій, які виконував учень, засвоюючи навчальний матеріал.

  9. Використовую різні форми корекції та індивідуальної роботи на уроці.

Звичайно, проведення уроків в умовах «Педагогіки співробітництва» вимагає від учителя постійного аналізу власної діяльності. Потрібно добре розібратися в тому, яким шляхом можна найбільш раціонально прийти до вирішення навчального завдання, які дії необхідно виконати, які знання використати. Пропонуючи свої способи, як більш професійно продуктивні, часто сама стаю джерелом їх становлення, створюючи тим самим сприятливі умови для оволодіння ними.

В зв’язку з цим на своїх уроках я використовую дидактичні матеріали двох видів:

- завдання з вказівками готових дій, якими учень має користуватися;

- завдання, в яких учню пропонується виконати завдання, а потім описати спосіб його виконання.

Задаючи домашнє завдання, чітко вказую, що вимагається: вивчити напам’ять, прочитати і переказати текст, заповнити таблицю по алгоритму, відповісти на запитання, скласти діалог із фраз, опрацьованих на уроці, написати творчу роботу, скласти відгук на прочитаний твір, підготувати презентацію, підготувати матеріал у публікацію, скласти план, зробити характеристику героя чи події… Різноманітність цільових установок допомагає виявити, якими способами навчальної роботи переважно користується той чи інший учень.

Під час бесіди з учнями не існує правильних і неправильних відповідей, просто є різні позиції, погляди, точки зору. Прагну переконувати учнів, прийняти той зміст, який я пропоную з позиції наукових знань. Разом з дітьми виконую рівноправну роботу по пошуку та вибору необхідного навчального матеріалу, який потрібно засвоїти. Використовую запропоновані Іриною Якіманською критерії діяльності вчителя на уроці:

• наявність у вчителя навчального плану проведення уроку в залежності від готовності класу;

• використання проблемних творчих завдань;

• використання завдань, які дають можливість учню самому вибрати тип, вид і форму матеріалу;

• оцінка при опитуванні на уроці не тільки вірної відповіді, але й аналіз того, як учень міркував, який спосіб використав. Чому і в чому помилка. Оцінка в кінці уроку аргументується по ряду параметрів: правильність, самостійність, оригінальність.

Щоб вивчити готовність дитини до сприйняття навчального матеріалу, слід опиратися на соціально-психологічні дослідження, проведені шкільним психологом. Вони підказують, які мотиви навчальної діяльності учнів, який рівень внутрішнього плану дій, як учні оцінюють свої навчальні дії: правильно/неправильно, адекватно/неадекватно, і наскільки вміють оцінювати свої моральні якості. І якщо результати показують необхідність побудови роботи на уроці на основі тісної взаємодії з учнями, використовую «Педагогіку співробітництва» як основну для індивідуально – особистісного підходу в навчанні.

Методи, які використовуються на уроках:



  • за джерелом знань – словесні, наочні, практичні;

  • за ступенем взаємодії вчителя та учнів – бесіда, самостійна робота;

  • за характером пізнавальної діяльності учнів – репродуктивний, проблемний.

Педагогіка співпраці не була винайдена, на неї неможливо взяти патент. Вчителі-експериментатори побачили її, завдяки результатам своїх багаторічних важких експериментів. Вони навчилися добре вчити всіх, не розділяючи дітей за здібностями і в той же час надаючи кожному можливість вчитися на межі своїх сил, що і веде до розвитку дитини. І виявили, що загальний корінь їх пошуків і знахідок – співпраця з дітьми. Педагоги-новатори змінювали свої методики, щоб досягти відносин співпраці.

Саме єдність відносин співпраці та нових методик, розрахованих на співпрацю з дітьми, і становить суть педагогіки співробітництва.

Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами «педагогічна взаємодія», «педагогічне співробітництво», «педагогічне партнерство». Взаємодія – це своєрідне втілення зв’язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, взаємовпливають, доповнюють один одного і досягають успіху в розв’язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб’єкти, і ті об’єкти, на які спрямована взаємодія. Разом – означає не сумарно, а взаємодоповнюючи.

Професіональне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, сприяє засвоєнню знань, становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками, забезпечує формування власної гідності дитини. Професіональне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків.

Отже, можна зробити висновки, що професійне педагогічне спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, розуміти, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання. Педагогічне спілкування є явищем поліфункціональним, яке забезпечує обмін інформацією, співпереживання, пізнання особистості, самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії. Обмін інформацією і ставлення співбесідників один до одного характеризує комунікативний аспект спілкування, пізнання особистості й самоутвердження – перцептивний, а організація взаємодії – інтерактивний. Педагогічне спілкування допомагає вчителеві організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес.

Головна мета навчання в співробітництві – навчатися разом, а не просто щось виконувати гуртом. Найбільш цікавими варіантами навчання в співробітництві є навчання в парах, в команді, колективна взаємодія, дослідна робота в малих групах та інші. Починати навчання в взаємодії або співробітництві необхідно з планування приміщення, потім поступово, крок за кроком привчати учнів:


  • взаємодіяти у групі з будь-яким партнером;

  • працювати активно, серйозно ставитись до дорученого завдання;

  • ввічливо й доброзичливо спілкуватися з партнерами;

  • відчувати почуття відповідальності не тільки за свої власні успіхи, а й за успіхи своїх партнерів, усього класу;

  • повністю усвідомлювати, що спільна робота в групі – це серйозна і відповідальна праця.

Уміння працювати в співробітництві набуваються поступово. Існує сім послідовних кроків в навчанні цьому вмінню:

1) допоможіть учням усвідомити, навіщо треба те чи інше уміння, навичка;

2) намагайтесь, щоб учні зрозуміли, що являють собою вміння, навички, з чого складаються і як їх сформувати;

3) організуйте необхідну і достатню інформацію для формування необхідної навички;

4) переконайтесь, що кожен учень отримує інформацію про те, наскільки правильно він виконує завдання щодо оволодіння навичкою, вмінням;

5) стимулюйте учнів, щоб вони допомагали один одному під час практики;

6) створюйте ситуації, в яких учні обов’язково сягнуть позитивних результатів;

7) стимулюйте подібну практику до тих пір, поки учні не відчують потребу в постійному її застосуванні

Дотримання правил педагогічного спілкування у взаємодії вбереже педагога від багатьох труднощів та помилок, які підстерігають його в практичній діяльності. Стислий їх виклад можна звести до таких пунктів:

1. Успіх педагогічної діяльності насамперед залежить від культури спілкування.

2. Моделюйте спілкування не «від себе», а від дітей, їх потреб та інтересів.

3. Орієнтуйте своє педагогічне мовлення на конкретного учня, а не на абстрактну групу.

4. Використовуйте різні види спілкування.

5. Спілкуйтесь із дітьми на взаємних інтересах, проте не організовуйте спілкування «по вертикалі», зверху вниз.

6. Постійно враховуйте психологічний стан окремих вихованців і колективу загалом.

7. Дивіться на себе збоку, постійно аналізуйте свої вчинки й дії.

8. Умійте слухати дітей, зважайте на їх думку.

9. Намагайтесь зрозуміти настрій дитини і на цій основі моделюйте спілкування з нею.

10. Спілкування не повинно призводити до конфліктів, а попереджувати їх.

11. Не принижуйте людську гідність.

12. Спілкування має бути систематичним. Не залишайте поза увагою «незручних» для вас дітей.

13. Будьте ініціативним у спілкуванні.

14. У процесі спілкування враховуйте стать вихованців.

15. Уникайте штампів, постійно шукайте нові форми, засоби, методи і прийоми.

16. Долайте негативні установки стосовно конкретного учня.

17. У процесі спілкування уникайте абстрактної критики, оскільки це породжує опір.

18. Якомога частіше усміхайтеся: це викликає позитивні емоції, спонукає до продуктивного спілкування.

19. В процесі вашого спілкування частіше висловлюйте схвалення, заохочення.

20. Відкрито виявляйте в дитячому колективі своє ставлення до вихованців.

21. Постійно розвивайте свою комунікативну пам’ять, запам’ятовуючи педагогічні ситуації, їх перебіг.

22. Якщо назріває потреба в індивідуальній бесіді, завчасно розробіть її план.

23. У процесі спілкування в центрі уваги має бути особистість учня, його гідність.

24. Враховуйте соціально-психологічне зростання дитини.

25. Систематично аналізуйте процес спілкування.

26. Технологія й тактика спілкування мають бути скеровані на усунення психологічних бар’єрів між вихователем і вихованцями.

27. Враховуйте в процесі спілкування індивідуальні особливості, темперамент, характери учнів.

28. Окремо обдумуйте особливості спілкування з важковиховуваними дітьми.

29. В процесі спілкування не зловживайте своїми перевагами як керівника – вихователя.

30. Постійно удосконалюйте інструмент спілкування – власне мовлення

Розглянемо останнє положення. Урок... Кожного разу він повертається до нас різними своїми гранями і висвічує багато аспектів життя, спілкування вчителя та учнів. Так, урок – це шматочок, клітинка життя учителя й учнів, і вчителеві дуже часто хочеться зробити його яскравою і неповторною, красивою і бажаною для всіх учасників цього дійства. У такому випадку обидва учасники навчання і виховання – вчитель і учень – рівноправні, вони – суб’єкти діяльності. Ніхто ні над ким не застосовує владу. Так реалізується ідея рівності. Не кожен учитель має достатній запас любові до дітей, але кожен може побудувати навчання так, щоб дитина почувала себе істотою вільною і час від часу забувала, що в класі є "наглядач".

Психологічну основу педагогіки співробітництва становлять суб’єкт-суб’єктні стосунки співпраця двох суб’єктів. Цей тип взаємин є для навчально-виховного процесу оптимальним, бо, з одного боку, він зберігає за вчителем функцію управління, а з іншого, – надає учневі можливість діяти самостійно.

В наш час поступово відбувалося відчуження душі учня від душі вчителя, що, у свою чергу, спричиняло відчуження учнів від знань, від школи. Реалізація ідей педагогіки співробітництва на уроках забезпечує радість навчання: обопільність контакту вчитель – учні, їхнє глибоке взаєморозуміння. Саме за такого психологічного комфорту і створюються природні передумови для виховання в учнів доброти, совісті, чесності, правдивості, гідності.

Як не дивно, але саме поліпшення взаємин вчителя і учнів і належить до найважчих щодо реалізації. Тут не можна ні спрощувати, ні фальшивити, ні перекручувати, бо все видно, як кажуть, неозброєним оком – атмосфера співробітництва є або її немає.

Як досягають цього майстри, добре відомо: нормування обсягу пізнавальної праці, диференційований та індивідуальний підхід, вільний вибір посильного варіанту, гнучка система дійових стимулів, відкриті перспективи для удосконалення результатів, доброзичливість, підбадьорення, конкретна зацікавлена допомога. Такий великий арсенал прийомів протиставлений милому серцю заклику – підвищувати відповідальність учня за наслідки свого навчання.

Учитель небагатослівний, навіть суворий з виду мовчки сидів за своїм столом, зрідка роблячи комусь зауваження, а учні цілісінький урок виконували кожен своє завдання. Зовнішньо такий урок не справляє враження. Знавці педагогічного спілкування знайдуть у ньому чимало хиб. А по суті? Організація праці більше відповідає духові педагогіки співробітництва, бо вчитель виступав і керівником, і порадником, і другом.

Діти від народження несуть добрі наміри – це великий закон, переконаний Шалва Олександрович Амонашвілі. Завдання батьків і вчителів – підготувати дитя до складнощів життя.

Говорячи образно, урок – це єдність розуму і серця вчителя та учнів. Бо тільки тоді, коли в нього вчитель вкладе і свій розум, і душу, він виразно відчує, як запрацював розум і як сколихнулась душа учня. Тільки тоді урок на небозводі спільної діяльності учителя й учнів буде горіти яскравою зірочкою.

Урок – це спільна творчість учителя й учнів. Знання, досвід, професійна честь і гордість учителя, помножені на інтерес, зацікавленість учнів, як свідчить шкільна практика, дають бажаний ефект навчання, виховання, розвитку.

Одним з положень гуманістичної педагогіки є положення про те, що кожен шкільний день, кожен урок повинен бути продуманим як подарунок дітям, кожне спілкування дитини зі своїм учителем повинно вселяти в неї радість і оптимізм.



Ефективний урок відзначається:

– високим науковим обґрунтуванням стратегії й тактики керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання;

– напруженою, посильною, досконало організованою й результативною пізнавальною працею всіх учнів;

– ретельною діагностикою причин, що впливають на якість занять, прогнозуванням ходу й наслідків навчально-виховного процесу, вибором на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів;

– творчим, нестандартним підходом до розв’язання конкретних завдань відповідно до наявних умов та можливостей;

– обґрунтованим вибором, доцільним застосуванням необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів;

– диференційованим підходом до окремих груп учнів, дійовою індивідуалізацією педагогічного впливу на основі діагностики реальних можливостей, проектування конкретних зрушень, контролю запланованих результатів;

– ефективним використанням кожної робочої хвилини навчального заняття;

– атмосферою змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, високою відповідальністю усіх учасників навчально-виховного процесу за результатами спільної праці.

Підготовка сучасного уроку – складна відповідальна справа, а далі погляди вчителів суттєво розходяться у питаннях про зміст, структуру, обсяг і послідовність підготовчої діяльності.

«Справжній майстер педагогічного процесу, який знає незмірно більше, ніж вивчається в школі, не дає в поурочному плані викладу нового матеріалу. Він продумує зміст розповіді, готує наочні посібники, приклади і задачі. Усе це немає потреби записувати в поурочний план. Його поурочний план – це не зміст розповіді (лекції, пояснення), а замітки про деталі педагогічного процесу на уроці, необхідні для керівництва розумовою працею учнів» (Василь Сухомлинський )

Одна з основних умов ефективності педагогічної діяльності – грунтовне володіння науковими знаннями. Учитель, який знає всі тонкощі свого навчального предмету, значно скорочує собі обсяг підготовчої роботи.

Найбільш складною й відповідальною є підготовка вчителя до кожного окремого уроку. Вона складається з таких послідовних етапів як:


  • продумування змісту навчального матеріалу;

  • аналіз програми попереднього и наступного уроків з метою встановлення між ними зв’язку й послідовності;

  • вивчення характеру викладу матеріалу в шкільному підручнику; аналіз дидактичного апарата підручника;

  • продумування виховних можливостей змісту навчального матеріалу ти шляхів їх використання на уроці;

  • підготовка обладнання до уроку;

  • складання поурочного плану.

До кожного свого уроку учитель готується все життя. А напередодні – до того класу, тих учнів, до яких він прийде завтра. І якщо оголити саму суть підготовки до уроку, то головним для кожного вчителя залишається питання – як пристосувати нагромаджений ним теоретико-методичний багаж знань і умінь до завтрашнього класу. За кілька років праці учитель починає вільно орієнтуватися у навчальному матеріалі, знає він і закони та закономірності, навчально-виховного процесу, його принципи й методи, діючі фактори, діючі технології навчання й виховання. Проте справжньою щоденною загадкою залишаються учні. Для успіху навчально-виховного процесу вчителеві треба знати про них якщо не все, то дуже багато: яка їхня підготовка, спрямованість інтересів, мотиви навчання, поведінки, що може кожен з них, на що спроможний колектив. На десятки подібних питань треба відповісти, перш ніж вималюється схема завтрашнього уроку, а тим більше – буде в деталях опрацьований його план.

Сьогодення життєдіяльності суспільства потребує людей, здатних працювати творчо, у співдружності з іншими, узгоджувати особистісні інтереси і потреби з суспільними вимогами та реаліями буття. Такі особистості формуються в умовах цілеспрямовано організованого педагогічного співробітництва.

Під впливом загальних демократичних процесів поступово переосмислювалися шляхи розвитку освіти, поширювалася педагогіка співробітництва. Основна ідея – зробити дитину соратником, однодумцем учителів, вихователів, батьків у виховному процесі, рівноправним учасником педагогічного процесу, відповідальним за його наслідки. Особистість вихованця стає центром навчально-виховного процесу. Вчитель, вихователь переходить від педагогічних вимог до педагогіки стосунків, дотримуючись гуманно-особистісного підходу, забезпечує єдність навчання і виховання, практично реалізує ідею співдружності учасників освітнього процесу.

Важливою тезою педагогіки співробітництва є те, що вчитель має зацікавлювати учнів навчальною діяльністю, а не лише її наслідками, підвищувати інтерес до знань, привчати робити власний вибір і нести відповідальність за нього. Педагогічне співробітництво слугувало запорукою формування нового типу людей, здатних до самостійного мислення, прийняття власних рішень. У цьому полягало не лише освітнє, а й соціальне значення педагогіки співробітництва Василя Олександровича Сухомлинського.



Сутність педагогіки співробітництва полягає в демократичному та гуманному ставленні до дитини, забезпеченні їй права на вибір, на власну гідність, на повагу, права бути такою, якою вона є, а не такою, якою хоче її бачити вчитель.

Добрі й людяні стосунки між учителем і учнем сприймаються дитиною як норма життя. "Раз добром нагріте серце вік не прохолоне", – ці слова Тараса Шевченка підтверджують одвічний закон гуманістичного виховання: атмосфера добрих стосунків формує добру людину, авторитарність і грубість сприяють розвитку мізантропічних рис у її характері, бо немає в раба вищого прагнення, ніж стати деспотом. Педагогіка співробітництва бачить в учневі добровільного і зацікавленого соратника, однодумця, рівноправного учасника педагогічного процесу, турботливого і відповідального за його результати.

В основу нового підходу покладено демократизацію та гуманізацію взаємин між учителем та учнем, оптимістичний погляд на людину, зміну характеру взаємодії. Педагогіка співробітництва визначає істинно демократичний спосіб співпраці педагога і дитини, який не відкидає різниці в їх життєвому досвіді, знаннях, але передбачає безумовну рівність у праві на повагу, довір’я, доброзичливе ставлення і взаємну вимогливість.

До реалізації ідей педагогіки співробітництва (педагогіки партнерства) ведуть, зрештою, два шляхи.

По-перше, шлях, який можна назвати "романтичним" – "віддавши серце дітям". Учитель наближується до дитини за рахунок великої любові й поваги до неї, "схиляється до її рівня". Слідом за Василем Сухомлинським цей шлях пропонував і відомий грузинський педагог Шалва Амонашвілі. На жаль, не всі педагоги готові до такого стилю стосунків, і далеко не всі діти повірять у свою "рівність" з учителем.

По-друге, шлях розподілу функцій вчителя та учня і організації їхньої співпраці, про що вже йшлося вище. У функції вчителя входить ретельно підготувати вдома для дитини навчальне завдання, продумати в деталях хід його вирішення різними групами учнів тощо. Функція учня – на добровільних засадах прийняти запропоновану вчителем задачу як свою і самостійно її вирішувати.


Висновки.

1. Педагогіка співробітництва – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла, та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов’язок вчителя – дати радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити життя. Учитель – носій Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі, доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, ввійти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими.

2. Педагогіка співробітництва визначає характер вчителя у трьох якостях: доброта, щирість, відданість себе у своїх вихованцях, дати їм крила для польоту у життя. За допомогою «Педагогіки співробітництва» навчально-пізнавальна діяльність школяра стимулюється не тільки за допомогою цікавого навчального матеріалу і різноманітних методів його піднесення, а й характером відносин, які затверджує Педагог в процесі навчання. В атмосфері любові, доброти, довіри, співпереживання, поваги школяр охоче і легко приймає навчально-пізнавальну задачу. Школяр, бачачи, як цінується його гідність, самостійна думка, творчий пошук, починає прагнути до вирішення більш складних навчальних та пізнавальних завдань.

3. Зміст навчання і виховання, тобто база для організації шкільного життя дітей, визначається в основному незалежно від їх особистісних інтересів і потреб.

4. Психолого-дидактична задача полягає в тому, щоб учні прийняли цей зміст, зацікавилися ним, захопилися навчально-пізнавальною діяльністю. У такому випадку буде усунена можливість виникнення небажаних конфліктів, які, можуть виявитися (і зазвичай проявляються) в різних формах. Одночасно зникне необхідність у системах авторитарних педагогічних заходів, направлених на усунення конфліктів і суперечностей, що заважають нормальному функціонуванню навчально-виховного процесу, на примус школяра виконувати свій обов’язок, на відновлення порядку і т. д.

5. Працюючи над даною проблемою, комбінуючи теоретичні знання з теми роботи та практичне їх використання, я помітила, що діти з більшим задоволенням стали відвідувати уроки, практично немає таких учнів, які б прийшли на урок без виконаного домашнього завдання. Підвищилась активність дітей на уроці, вони сміливо піднімають руки, відповідають, не боячись помилитися, з задоволенням допомагають один одному, приймають участь в конкурсах, вікторинах, готують слайдові презентації, цікавий матеріал у публікації.

Робота з учнями на основі взаєморозуміння не тільки підвищила інтерес учнів до уроків, але й до занять поза шкільним розкладом. Учні із задоволенням приймають участь в літературних іграх, командних конкурсах.

Робота над даною темою не могла не вплинути і на мене, як учителя. Вдивляючись в дитину, намагаючись побачити в ній хай ще й не сформовану, але особистість, обережно й уважно спілкуючись з кожним учнем, я збагатилася духовно не тільки як вчитель, а й як людина.

Список використаної літератури.

1. Висоцька О.Є. Концептуальні засади випереджаючої освіти для сталого розвитку. Джерело. Дніпропетровська обласна педагогічна газета. - № 21 (30) червень-серпень 2009 р. – Дніпропетровськ, ТОВ "Книга", 2009. - С. 6.

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. 374 с.

3. Артемова В. Історія педагогіки України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 424 с.

4. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи. Бесіда 1. Основні проблеми творчої праці вчителя // Вибр. твори в 5 т.- К.:Радянська школа, 1976.–Т.4.

5. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5 т. - К.: Радянська школа, 1976 –1977.–Т.2.

6. Українська педагогіка в персоналіях: У 2 кн. Кн. 2: Навч. посібник / За ред. О.В.Сухомлинської. – К.: Либідь, 2005. – 552 с.

7. Кузнецова В. М. Ідеї співдружності й педагогічного співробітництва у спадщині В.О. Сухомлинського.

8. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. Львів,1996.

9. Кожапова Н.Є. Вчителі та батьки-партнери у вихованні дитини / Початкова школа. - 1995 - N 6. - С.11-14.

10. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості /Під ред. Л.М. Проколієнко. – К., 2005. – 608 с.

11. Савенкова Л. Комунікативність учителя. // Педагогіка толерантності. - 2007. - №1. - С. 94-100.

12. Діяльність учителя. Педагогіка співробітництва. Теоретичні основи сучасної української педагогіки - Вишневcький О. Бібліотека українських підручників.

14. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

Інтернетресурси:

argo.com.ua/Кафедра педагогіки і психології ДОІППО

ua-referat.com/Педагогіка_співробітництва

www.refine.org.ua › Педагогіка

pidruchniki.ws/.../pedagogika/diyalnist_uch

refs.co.ua/55273-Pedagogika_sotrudnichest

refs.co.ua/64521-Pedagogika_sotrudnichest

ua-referat.com/Ідея_школи_Амонашвілі



teacher.at.ua/publ/ Сухомлинський про професію вчителя


База даних захищена авторським правом ©refs.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка